Рейтинг цінних паперів

У сучасних умовах рейтингові агентства  беруть активну участь у процесі  сек'юритизації і створення структурованих фінансових інструментів (рис. 1), які, власне, і стали причиною останньої світової фінансової кризи.

По-перше, агентства відслідковують, щоб портфель, який продається, відповідав його заявленим параметрам. Це означає, що, коли сказано, що більшу частину кредитів видано людям з даного регіону або вони віднесені до позичальників категорії „А", то так воно і є. По-друге, вони моделюють всю інформацію за портфелем, наприклад імовірність кредитних дефолтів і процент залишкової вартості за ним у випадку дефолтів. Для цього рейтингові агентства використовують історичні показники за портфелем і свої бази історичних даних за ринком у цілому, що дає змогу визначити поведінку позичальників у даному сегменті ринку залежно від різних економічних чинників. Іншими словами, вони аналізують кореляцію конкретних показників з метою правдивого уявлення про ризикованість портфеля.

Залежно від своїх висновків  агентства „схвалюють або відхиляють" структуру позики: яким має бути обсяг найбільш ризикованого траншу, щоб максимально зберегти подальші, і яким має бути розбиття всіх інших  траншів. Причому існує дуже багато їх комбінацій. Наприклад, банк-організатор  знайшов інвестора, який хоче купити транш з рейтингом ВВ +. Раніше даний транш не передбачався. Тепер агентство розраховує, яким має бути співвідношення між частинами портфеля, що залишилися, щоб задовольнити потреби всіх інших інвесторів.

Співвідношення між траншами називається  структурою позики. Після її затвердження рейтингові агентства переходять до розгляду юридичної документації. На цій стадії вони аналізують юридичні чинники ризиків, які можуть виникнути, наприклад, у разі банкрутства банка-оригінатора (originate - створювати, тобто видати кредит) [1, с. 50]. Розглянувши всі чинники, перелік яких їм надають юристи, агентства можуть вводити додаткові обмеження, які називають тригерами (що означає „спускові гачки"). Вони покликані захистити інвесторів.

Наявність різнопланових тригерів теж ускладнила проблему з оцінкою ризиків як для банків- оригінаторів, так і для інвесторів (особливо тих, хто не приділяв належної уваги юридичній документації). Коли розпочалася американська іпотечна криза, „виявилося", що введені агентствами обмеження не збігалися в різних випусках. Крім того, ці умови тригерів не завжди враховувалися ризик-менеджерами. Тому під час лихоманки кризи виявилося, що реальний інвестиційний ризик має інший профіль, ніж випливало з портфеля, оскільки обмежувачі (тригери) були різними в подібних угодах. Таким чином, рейтингові агентства виступали незалежними контролерами всієї роботи, проведеної і банками-організаторами, і юристами. Саме тому вони стягували чималі гроші за свої послуги. Саме тому їм довіряли уряди, які, швидше за все, бачили, що самим провести таку роботу буде складно, тим більше, що вона вимагатиме фінансування за рахунок платників податків.

4. Зловживання у сфері рентингових послуг на фінансовому ринку і можливості їх усунення

У процесі створення фінансових інструментів рейтингові агентства  відіграли роль і контролера, і  учасника структуризації. Останнє вони всіляко намагалися замаскувати, щоб уникнути юридичної відповідальності. На їхню думку, агентства відповідають на питання, а не роблять пропозиції щодо структури. Насправді немає жодного кроку, який банки-організатори не обговорюють з рейтинговими агентствами. Вони виконують усі їхні рекомендації, тільки б отримати потрібний рівень рейтингу.

Усвідомлюючи роль рейтингових агентств у процесі сек'юритизації, у вересні 2006 року Комісія з цінних паперів і бірж США (SEC) випустила документ під назвою „Акт реформування кредитних агентств". Його завданням „було покращити якість рейтингів для покращення захисту інвесторів та для стимулювання відповідальності, відкритості та конкуренції в індустрії кредитного рейтингу. З того часу в Комісії було зареєстровано дев'ять рейтингових агентств. У своїй річний декларації до Комісії (2008 р.) агентство S&P повідомило, що надало рейтинг 197 700 забезпеченим випускам, Moody's - 110 000, Fitch - 75 278 [5].

Іншими словами, сказати, що за діяльністю агенцій не проводився нагляд, не можна. Також можна стверджувати, що, коли три незалежних агентства не змогли впоратися зі своєю роллю контролера, то складно уявити регулятора, який би взяв на себе цю функцію і виконав би її краще. Однак цих контролюючих дій регуляторів стало замало. Недостатньо сильним стримуючим чинником була і критика всередині агентств. У доповіді, оприлюдненій комісією [6] в липні 2007 року і присвяченій аналізу діяльності рейтингових агентств, наводяться численні факти і навіть уривки внутрішнього листування, у якій аналітики агентств діляться не тільки сумнівами з приводу правильності прийнятих методик, але і роблять заяви на кшталт: „Не хотів би я ще тут працювати, коли все лопне ". Проте агентства діють за колегіальним принципом, тобто всі рішення приймаються комітетом. Виходило, що вищі органи, які формувалися з найбільш досвідчених співробітників, чомусь вважали маловірогідними ризики, на які вказували молодші співробітники.

У липні 2008 року голова Moody's визнав, що агентство зробило помилки в моделях, які призвели до неправильного присвоєння рейтингу одного виду CDO (collateralized debt obligation) - Moody's облігацій, забезпечених заставою, - на суму, що наближена до $ 1 трлн. У цій заяві він пояснив, що агентство не захищає нічиїх інтересів, воно стоїть на боці інвесторів або випускаючих організацій. Воно навіть не дотримується своїх комерційних інтересів, а переслідує тільки одну мету: правильно оцінити кредитоспроможність позичальника. Цілком очевидно, що ця заява йде врозріз з метою акта, у якому йдеться про захист прав інвесторів. Швидше за все, твердження глави Moody's якраз і є визнанням того, що агентство не впоралося з цим завданням. Імовірно, прозвучало воно для того, щоб захиститися від судових утисків. Зважаючи на нову позицію, виходить, що агентство висловлювало свою думку, але вибір, слідувати йому чи ні, робили учасники ринку, що в цілому теж відповідає істині. Однак залишається відкритим питання про те, що є системною причиною помилок агентств. Відповідь на нього дає звіт ФРС. У ньому згадується, що всі три агентства публічно заявили, що недооцінили використовувану в моделях CDO кореляцію між облігаціями, які були забезпечені житловою нерухомістю. Нагадаємо, що до 18 січня 2007 року принаймні 64 CDO (приблизно на $ 80 млрд) опинилися в дефолті. До цього моменту рейтингові агентства знизили рейтинг приблизно 6 000 траншів випущених у 2006-2007 pp. цінних паперів, забезпечених субпрайм-кредитами. Це становило 50 % усіх сек'юритизацій 2006 року.

Сьогодні рейтингові агентства  намагаються зберегти власну незалежність. Це добре розуміють інвестори - основні  споживачі цих послуг, і не завжди повною мірою усвідомлюють регулятори. Використовуючи галузеві асоціації, інвестори виступають проти жорсткого методологічного контролю за діяльністю рейтингових агентств і/або створення агентств під егідою держави. Разом з тим Канцлер ФРН Ангела Меркель висунула ідею створення європейського рейтингового агентства, оскільки, на її думку, англосаксонські підходи не завжди працюють в європейському контексті. У свою чергу, уряд Росії на зустрічі Великої двадцятки заявив про необхідність у заснуванні єдиного міжнародного рейтингового агентства. На нашу думку, такі підходи створюють передумови для підозр і обмежують конкуренцію. Більш того, одразу створити рейтингове агентство неможливо, його потрібно формувати десятиліттями.

На сьогодні процес реформування рейтингових  агентств відбувається швидко. Комісія з цінних паперів і бірж США взагалі намагалася змінити ідеологію побудови рейтингової послуги і повернути агентства на 100 років назад до публікації довідників для інвесторів. На нашу думку, таких радикальних змін не буде, але ряд тенденційних змін уже чітко простежується. По-перше, у США і ЄС почалася демонополізація ринку. SEC випустила на американський ринок відразу два японських рейингових агентства. Такий крок зовсім не випадковий, регулятор демонструє розуміння того, що потрібна не лише цінова конкуренція, але й конкуренція методик, підходів до оцінок, систем просування рейтингів тощо. По-друге, регулятори по всьому світу починають прибирати прямі заборони на інвестування в активи без рейтингів або з рейтингами, нижчими за інвестиційний рівень. Коли немає заборон, а учасники ринку просто знають, що рейтинги потрібні, то для компаній, які не готові отримувати рейтинги, немає мотивації поспішати з цим рішенням. Це дозволяє проводити природний відбір серед клієнтів рейтингових агентств. І останнє, регулятори стали вимагати жорсткого дотримання вимог Міжнародної організації комісій з цінних паперів (IOSCO) рейтинговими агентствами.

Сьогодні Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (далі – Комісія) відповідно до Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» та покладених на неї завдань здійснює регулювання діяльності уповноважених рейтингових агентств, зокрема:

• видає уповноваженим рейтинговим агентствам Свідоцтво про включення до Державного реєстру уповноважених рейтингових агентств,
• визначає перелік міжнародних рейтингових агентств, які мають право визначати обов’язкові за законом рейтингові оцінки емітентів та цінних паперів;
• встановлює порядок ведення та веде Державний реєстр уповноважених рейтингових агентств, встановлює правила визначення уповноваженим рейтинговим агентством рейтингової оцінки за Національною шкалою, встановлює порядок подання Рейтинговим агентством інформації до Комісії;
• встановлює відповідність рівнів рейтингових оцінок за шкалою міжнародних рейтингових агентств рівням за Національною шкалою;
• узагальнює досвід та практику діяльності Рейтингових агентств і забезпечує публічність визначених рейтингових оцінок.

Регулювання діяльності рейтингових  агентств здійснюється відповідно до Закону України «Про державне регулювання  ринку цінних паперів в Україні» та нормативно-правових актів Комісії.

Уповноважене рейтингове агентство – рейтингове агентство, яке стало переможцем конкурсу з визначення рейтингових агентств, уповноважених на проведення рейтингової оцінки, який проводиться Комісією.

Таблиця 2

Уповноважені рейтингові агентства включені до Державного реєстру уповноважених рейтингових агентств

Правила гри в процесі оцінювання діяльності суб’єктів господарювання  в Україні формуються вже понад шість років. Закону “Про державне регулювання ринку рейтингових послуг в Україні” – це спроба ривести правила гри з надання цих  послуг в Україні у відповідність до європейських норм. Метою державного регулювання ринку рейтингових послуг згідно з цим законом [1] є:

• проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері надання рейтингових послуг;

• захист інтересів замовників та інших учасників  ринку рейтингових послуг шляхом забезпечення об’єктивності визначення та оновлення агентствами рейтингів;

• створення  сприятливих умов для розвитку та функціонування ринку рейтингових  послуг;

• дотримання учасниками ринку рейтингових послуг вимог законодавства;

• запобігання  монополізації та створення умов для розвитку добросовісної конкуренції  на ринку;

• здійснення контролю за прозорістю й відкритістю  ринку рейтингових послуг;

• сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки рейтингових послуг.

У новому законопроекті для суб’єктів, що не мають рейтингової оцінки, запроваджується низка обмежень для занять певними видами діяльності. Документ встановлює загальні правові засади у сфері надання оцінних послуг та використання кредитних рейтингів у регуляторних цілях, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю визнаних міжнародних та уповноважених національних рейтингових агентств на території України. У законопроекті також систематизовано норми, що містяться в різних правових актах, введено низку нових визначень [5].

Рейтингові агентства зобов'язані предметніше відповідати за свою роботу. Адже, як відомо, вони не несуть юридичної відповідальності за неадекватно присвоєні оцінки та за фінансові наслідки, які можуть спіткати користувачів цих рейтингів. Щоб підвищити якість кредитних рейтингів, необхідно запроваджувати суворіші вимоги до кваліфікації та досвіду роботи персоналу агентств, застосовувати ефективні процедури контролю незалежності та якості їх роботи [5].

Так, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку вважає за необхідне залишити за собою функцію регулювання та нагляду за діяльністю агентств. У ході подальшої розробки підзаконної бази потрібно буде детальніше виписати механізм, за допомогою якого контролююча структура зможе реалізовувати своє право на інформацію про професійний склад співробітників агентства, а також про методології, за якими присвоюються й оновлюються кредитні рейтинги. Комісія повинна мати вільний доступ до цих документів, і це можна прописати на рівні стандартів із розкриття методик і внутрішніх бізнес-процесів.

Також, доцільно створити у складі НКЦПФР спеціальний орган під назвою "рейтинговий арбітраж", який проводитиме арбітражні слухання при виникненні суперечок. Статус рейтингового арбітражу необхідно визначити на рівні незалежного органу, що вирішує всі спори на ринку рейтингових послуг.

ВИСНОВКИ

Рейтинг – це оцінка позиції об’єкта, який аналізується, на шкалі показників.Він дозволяє встановити на визначену дату положення учасників фондового ринку, вмявити їх місце серед інших учасників відповідно з наступними критеріями: фінансовий потенціал, стійкість, активність, позиція на ринку та ін.

Рейтинги цінних паперів дифіринцюються в залежності від їх видів (дольові, боргові, похідні). Розрізняють також  форми публікування рейтингів ( типи рейтингів) в залежності від методики, яку використовують рейтингаві служби.

У своїй роботі з присвоєння рейтингу організація використовує всю доступну інформацію про позичальника і галузь, в якій він оперує.

Наприклад, для визначення рейтингу облігацій підприємства промисловості  враховуються такі чинники: доходи емітента (спеціалісти аналізують коротко- та довгострокові перспективи прибутковості  організації, її поточні доходи, доходи минулих періодів, репутацію продукції  компанії, характер галузі), якість управління компанією, дивідендна політика, амортизаційна  практика, забезпеченість облігацій  основним капіталом, чистими ліквідними активами тощо.