Публічність бюджетного процесу

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Економічний факультет

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни: «Фінанси»

на тему:

«Публічність бюджетного процесу»

 

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка 2-го курсу

спеціальності ЕТ

Мартинюк І.В.

Викладач:

Субботович Ю.Л.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2011

План

Вступ

1. Поняття, зміст та стадії бюджетного процесу.

2. Непрозорість та інші недоліки бюджетного процесу в Україні.

3. Шляхи удосконалення бюджетного процесу.

4. Проблеми та необхідність реформування податкової системи.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

 Мета написання даної роботи полягає в дослідженні питань пов’язаних з поняттям та сутністю бюджетного процесу в Україні. В даній роботі розкрите  питання публічності бюджетного процесу та з’ясування цілей та напрямків використання податків, що сплачує населення, оскільки податки становлять основу дохідної частини бюджету.

Актуальність  обраної теми полягає у тому, що ефективність та успішність практичної реалізації положень Бюджетного кодексу України залежить від наявності ефективних механізмів їх впровадження та передбачає чітке знання теоретичних і методологічних основ та нормативно-правових актів, пов’язаних з Бюджетним кодексом і бюджетним процесом на всіх рівнях державного управління. На сьогодні населення України не має достатньої інформації щодо використання їхніх коштів через недосконалість і непрозорість бюджетного процесу у країні. У даному рефераті я намагаюсь розкрити основні проблеми бюджетної сфери нашої держави та висвітлити ефективні шляхи їх подолання.

1.Поняття, зміст та стадії бюджетного процесу

Згідно з Бюджетним  кодексом України бюджетний процес – це регламентована нормами права діяльність, пов'язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів.

Риси норм бюджетного процесу: 
- визначення складу учасників тієї чи іншої діяльності; 
- перелік видів необхідних дій та їх обов'язкова послідовність; 
- передбачення організаційної форми кожної дії; 
- визначення обов'язкового порядку прийняття рішень.

Недодержання процесуальних  вимог створює значні перешкоди  для проведення фінансової політики держави.

Завдання бюджетного процесу:

• максимальне виявлення всіх матеріальних і фінансових резервів з метою створення збалансованого ринку;
• визначення доходів бюджету;
• узгодження бюджету із загальною фінансовою політикою;
• здійснення бюджетного регулювання з метою збалансування всіх бюджетів;
• скорочення та ліквідація бюджетного дефіциту за рахунок економічно виправданих джерел;
• посилення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб.

Основні принципи бюджетного процесу: 
- розподіл повноважень між органами влади; 
- реальність включення показників доходів і видатків; 
- гласність; 
- наочність (використання засобів максимальної інформативності); 
- порівняльність (систематизація показників для зіставлення); 
- повнота; 
- застосування балансового методу.

Стадії бюджетного процесу - це порядок заходів, які охоплюють розробку, виконання і оцінку ефективності використаних грошових коштів. Стадії взаємопов'язані за змістом та взаємообумовлені, їх послідовність встановлена законодавчими актами, визначена логікою та історичною природою самого процесу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

На всіх стадіях бюджетного процесу здійснюється фінансовий контроль і аудит, а також оцінка ефективності використання бюджетних коштів. 
Бюджетний цикл охоплює діяльність органів державної влади починаючи з першої і до останньої стадії бюджетного процесу, триває більше двох років.

Усі стадії бюджетного процесу ґрунтуються на єдиних принципах, до яких відносять такі:

• принцип розподілу повноважень Верховної Ради України, Верховної Ради АРК, органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування;
• принцип реальності включення показників доходів і видатків;
• принцип достовірності;
• принцип гласності;
• принцип наочності;
• принцип спеціалізації бюджетних показників;
• принцип щорічності бюджету;
• принцип застосування балансового методу;
• принцип повноти обсягу.

Слід зазначити, що принцип  гласності реалізується недостатньою мірою, тому вважається необхідним і своєчасним проект Закону про внесення змін до Бюджетного кодексу України (щодо забезпечення прозорості та доступності інформації про виконання Державного бюджету). [5]

Надзвичайно важливо  вдосконалити процедуру доступу  громадян до управління публічними фінансами, оскільки впроваджено небагато форм його реалізації на практиці, але разом  із цим цей елемент є складовою загального механізму демократичного розвитку суспільства, тому потребує ефективного вдосконалення.

 

 

2. Непрозорість та інші недоліки бюджетного процесу в Україні

*Як є сьогодні?

Бюджетна сфера в  Україні має три недоліки: кошти  неефективно збираються,  непрозоро розподіляються та неефективно використовуються.

Податкова система України  і система розподілу податкових надходжень між Державним та місцевими  бюджетами не відповідають базовим міжнародним принципам закріплення податків за різними рівнями бюджетів, окрім того, відсутнє основне джерело надходжень до місцевих бюджетів – податок на нерухомість. Тому місцеві бюджети не мають достатніх власних доходів і вкрай залежні від міжбюджетних трансфертів.

Існуючому бюджетному устрою властиві надмірна централізація та неефективна модель розподілу бюджетних повноважень. Видаткові повноваження не враховують реальної ресурсної спроможності територій виконувати делеговані їм державні функції.

Бюджетний процес є надмірно політизованим, а чинні методи планування бюджетних видатків призводять до нераціонального розподілу наявних фінансових ресурсів. Окрім того, не існує чіткої системи публічного фінансового контролю за використанням бюджетних коштів на місцях, що часто призводить до порушень цільового використання наявних ресурсів.

Функціонування податкової системи в Україні пов'язане з багатьма проблемами і суперечностями. Становлення відносин між органами державної влади і місцевого самоврядування з приводу розподілу податкових доходів між державним і місцевим бюджетами в Україні має свої особливості: 
- нерозвиненість системи місцевих податків і зборів та як наслідок - відсутність у місцевих бюджетів власної доходної бази; 
- постійний перегляд переліку і пропорцій розподілу загальнодержавних податків і зборів між державним і місцевими бюджетами; 
- відсутність ефективної системи фінансового вирівнювання при великих розбіжностях у податкоспроможності регіонів, що зумовлює великі розриви в обсягах суспільних послуг на душу населення між регіонами. [8]

Громадяни платять податки, а натомість хочуть мати:

• достатній рівень життя;
• пенсію та соціальну допомогу;
• доступне житло;
• безкоштовну медичну допомогу;
• екологічно чисте довкілля;
• доступність освіти;
• відсутність корупції;
• сприятливі умови для підприємництва.

 

*Куди ж ідуть гроші?

Ось деякі «цікаві» факти:

• витрати на чиновників у 2010 році зросли в середньому на 20% (президент – 28,6%, Верховна Рада – 18,2%, Кабінет міністрів – 11,7%)
• Євро-2012 фінансують за рахунок знедолених (обсяг коштів, виділених Міністерством праці на соціальне забезпечення незахищених верств населення – 4,6 млрд грн, в той час як обсяг витрат у 2010 році на проведення Євро-2012 та дороги – 90 млрд грн);
• прямий і гарантований борг України зріс до 51 млрд дол. (*Кожен українець до немовлят включно винен 1100 дол.)
• Україна стала другим найбільшим боржником МВФ після Румунії;
• на кожного українця припадатиме всього 678 грн/рік видатків на медицину і 520 грн/рік на освіту ;
• видатків, що спрямовуються на покращення культурного життя припадає 36 грн/рік (або 3 грн. на місяць) на кожного громадянина України;
• Верховна Рада закупила 17 Toyota Camry на 7,4 млн грн; [10]

Враховуючи вище перераховане, можна зробити висновки, що уряд використовує бюджет країни нераціонально, керуючись своїми власними інтересами та потребами. Ситуація ускладнюються ще й тим, що громадяни України не можуть контролювати процес використання їхніх коштів, тобто податків, що вони сплачують державі, через недоступність інформації щодо бюджетного процесу.

Однією із перешкод на шляху до належного виконання положень Кодексу щодо доступності інформації про Державний  та зведений бюджет України є те, що ні в чинному Бюджетному кодексі України, ні в постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження положення про Міністерство фінансів України» немає підстав для притягнення до відповідальності міністерства за правопорушення у сфері інформування. Також слід зазначити, що в Україні відсутній нормативний акт про фінансово-правову відповідальність.

Проблеми забезпечення публічності при управлінні фінансами, в тому числі і податками та зміцнення фінансово бюджетної дисципліни в Україні потребують термінового вирішення у зв’язку із зобов’язаннями України перед міжнародними організаціями.

Незважаючи на те, що якість послуг нашої держави навряд чи претендує на провідні позиції у світі, коштують вони українцям дорожче, ніж у більшості країн Європи. Наприклад, естонці у 2010 році працювали на державу 114 днів, іспанці – 119, угорці – 140, британці – 150, поляки – 174. Американська державна «панщина» у 2010 році тривала лише 99 днів.

 

Найбільше нам коштує соціальне забезпечення та соціальний захист населення, що оплачуються з державного та міцевих бюджетів (тобто без врахування видатків позабюджетних фондів, таких як Пенсійний Фонд) – на нього українці працювали 47 днів у 2010 році. Недешевими виявилися і державні послуги у сфері освіти – ми змогли сплатити їх лише після 36 днів роботи. На державну систему охорони здоров’я ми заробили за 20 днів. Ще цілих 10 днів ми працювали, аби оплатити функціонування вищих органів державного управління і місцевої влади. Як не дивно, різноманітна економічна діяльність нашої держави (як-то участь держави в роботі промислового та агросектору), яка за визначенням має приносити прибуток, забрала у нас 20 робочих днів. На оплату військових витрат нашого уряду ми працювали протягом ще 5 днів.

Однією з характерних рис оподаткування є його примусовість, однак за таких умов громадяни України всіляко намагаються ухилитися від сплати податків. Платник податку, у свідомості якого власні економічні інтереси переважають над загальнодержавними інтересами, різними шляхами намагається мінімізувати суму сплачуваних податків. Повна чи часткова несплата податків може здійснюватись як легально, тобто з використанням особливостей чинного законодавства, так и нелегально, тобто з порушенням норм закону. 
В українській економічній реальності поки що не склалася усталена термінологія щодо цих явищ. Так, термін “ухилення”, податковими органами використовується як для легальної, так і нелегальної мінімізації податків. В свою чергу, економісти пропонують законне зменшення податків називати терміном “податкова оптимізація” чи “податкове планування”, а незаконне – саме терміном “ухилення”. Використання правових норм для мінімізації оподаткування виключає можливість для податкових органів втрутитись в цей процес, лише законодавчі органи можуть вирішити цю фіскальну проблему.

Проблема ухилення від податків в Україні набула масового характеру (по деяких оцінках 40-50 % ВВП перебуває в тіні, тобто не оподатковується). Але ця проблема існує і в економічно розвинутих країнах. Так, по оцінках західних економістів, від 5 до 15 % валового національного продукту в цих країних перебуває в тіні, а в Італії її розміри сягають 25-33 %. Тому цій проблемі приділяється дуже багато уваги. Вона вивчається економістами на макро- і мікрорівні з метою визначення ефективності податкової політики та кількісних характеристик ухилення від податків. Крім того, ця проблема також розглядається не лише в економічних, а й в правових, етичних, суспільно-політичних, соціально-психологічних аспектах. В 50-х роках минулого століття Г.Шмольдерс (ФРН) став засновником нового напряму знання – фіскальної психології, предметом якої оголосив податкове мислення людей, податкову етику.