Причини і наслідки Світової фінансової кризи 1997-1998 рр. для розвитку світового господарства

     Практично у всіх країнах криза не привела до зміни правлячих режимів (за винятком верхівкових змін в Індонезії), реакція урядів на витоки і наслідки кризи істотно відрізняється. Південна Корея і Індонезія в цілому погодилися з умовами, висунутими МВФ при наданні пакетів допомозі, пішовши на радикальне реформування фінансового сектора, руйнування «тісних» зв'язків, що склалися, між підприємствами і банками. Малайзія, навпаки, зробила заходи по обмеженню руху капіталу і обміну валюти, що йде врозріз з вимогами Фонду. Прем'єр-міністр Малайзії відрізнявся особливо різкими висловами на адресу МВФ і «міжнародних спекулянтів», звинувачуючи їх в неспроможності політики і підриві національної валюти. Був звільнений міністр фінансів - наступник прем'єр-міністра, що передбачався, і головний реформатор малайзійської економіки.

Хід фінансової кризи показав, що було б невірним вважати Росію  за самостійне джерело кризових потрясінь  в світі. Росія опинилася в  загальному ланцюзі світової кризи, випробувавши на собі як прорахунки у власної політики, так і поведінку міжнародних інвесторів. Уряд і Центральний банк РФ в першій половині року недооцінили можливі наслідки кризи для російської економіки і фінансових ринків. Проте не можна заперечувати, що події 17 серпня зробили вплив на поглиблення кризи в Латинській Америці, головним чином, в Бразилії.

Економічна криза в  Росії оновилася на початку 1998 р., помітне падіння виробництва йшло вже з травня. Фінансовий крах відображав одночасно слабкість реального сектора економіки, неузгодженість бюджетної, кредитно-грошової і банківської політики, хоча негативна роль зовнішньої обстановки, що постійно погіршується, на фінансових ринках зіграла важливу роль. Дефолт внутрішнього боргу і вірогідне припинення платежів по зовнішньому боргу (деяким його видам) Росії виявилися ланкою в розвитку світової фінансової кризи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Світова фінансова криза 1997-1998 рр. та Україна.

Ця фінансова криза  найбільш вразила ряд країн Південно-Східної  Азії, де ще влітку 1997 р. стався обвал  Гонконгівської фондової біржі. Це в подальшому привело до обвалу практично на всіх головних біржах світу, а також і в Росії. Так, криза 1997-1999 років вразила Мексику й Аргентину, Гонконгська криза 1997 року відразу перекинулася на Таїланд, Малайзію, Південну Корею, Індонезію та Філіппіни, пізніше – на Росію, Білорусь та Україну, інші пострадянські країни та докотилася до Бразилії.

Криза в Росії найбільш сильно вдарила по країнах, чия зовнішня торгівля була серйозно орієнтована на російські ринки. Безумовно криза не обминула й Україну, яка економічно залежить від країн – партнерів по ЗЕД і, в першу чергу, від Росії. ЇЇ вузький і все ще мало ліквідний фінансовий ринок досить негативно відреагував на світову фондову кризу. Це виявилося, насамперед, у відтоку нерезидентів з фондового ринку. Крім того, більшість торговців знизили (на 4-5 %) котировки купівлі українських акцій. Мабуть, найбільше криза вплинула на економіку у сфері залучення іноземних інвестицій. Україні тоді було завдано значних фінансових збитків, девальвація гривні сягнула 40 %. Втрати України у цій кризі становили до 2 млрд дол.

Від більших втрат країну врятувала слабка інтеграція у світові фінансові ринки. Вивчаючи наслідки впливу світової фінансової кризи 1997-1998 рр. на економіку України, можна констатувати, що вона, інтегруючись у світову економіку, буде все більше відчувати коливання кон’юнктури на світових фінансових ринках. Слід зазначити, що прийнятий урядом України у вересні 1998 р. пакет антикризових заходів, хоча дещо і запізнився, але все ж виявився досить дійовим. Цей пакет складався з таких заходів:

* введений обов’язковий 50 % продаж валютних коштів експортерів;

* заборонено попередню оплату імпортних контрактів;

* заборонено всі операції на міжбанківському ринку;

* заборонено кредитування зовнішньоекономічних угод;

* обмежено до 5 % (від курсу  НБУ) маржу при здійсненні операцій обміну валют;

* посилено контроль за порядком купівлі валюти на УМВБ і перерахування валютних коштів.

 Таким чином, стабілізація  валютного ринку через його жорстке адміністрування допомогла зберегти на плаву фінансово-банківську систему України, однак виявилася дуже болісною для багатьох банків і компаній, значна частина яких просто перестала існувати. Відповідно впала довіра інвесторів до фінансової системи і фондового ринку країни на найближче майбутнє.

Одночасно деякі спеціалісти відмічають, що стосовно України бум на фондовому ринку ще попереду, і це пов’язано із завершальним етапом приватизації, що стане відправною точкою активного функціонування ринку цінних паперів і реального існування конкурентного оточення, у якому можуть вижити лише життєздатні ринкові структури. До позитивних факторів слід віднести створення в Україні вторинного ринку цінних паперів в 1998 р. З цього моменту можна стверджувати, що вона стала невід’ємною частиною світового фінансового ринку.

Взагалі Україна відносно легко пережила ту кризу, як здається багатьом експертам, через слабку інтеграцію у світовий фінансовий ринок. Хоча, насправді, країна була врятована від банкрутства завдяки кредитам міжнародних фінансових організацій, порівняно вдалим (можливо, для того часу навіть точним) діям Національного банку та успішно проведеній конверсії державних паперів.

Благополучний вихід із кризи 1997-1998 років створював враження входження економіки України на фазу підйому. Проте по суті в ній не відбулося суттєвих змін з огляду на те, що головна причина кризи полягала не у зовнішніх факторах. А саме, в основі української економічної кризи цього періоду був брак системних, особливо найважливіших реформ. Історики знайдуть і доведуть причини такого нехтування реформаторською діяльністю на фоні значного ефекту, який вона давала в інших країнах, що трансформувалися. Однак не буде великої помилки, якщо зазначити, що в Україні створилася система підпорядкування економічної політики інтересам певних олігархічних кланів, а не завданням довгострокового випереджаючого розвитку країни як сучасного європейського державного утворення.

Отже, стає зрозумілим, чому криза на світових фондових ринках її не обминула стороною і навряд чи обминатиме в майбутньому. Адже, як показала азійська криза 1997-1998 рр., у сьогоднішньому глобальному середовищі фінансовий вибух має вигляд ланцюгової реакції в економічно більш інтегрованих регіонах, а в менш інтегрованих — нагадує явище інтерференції зі зростаючо-затухаючими безперервними коливаннями та елементами інтерполяції («вживленням», вкрапленням усередину). На жаль, фінансова система України позбавлена підтримки від промислового зростання економіки і була деякий час стабільною лише завдяки зовнішнім фінансовим вливанням, які ніколи не можуть бути основою національної економіки. Стабільність гривні теж підтримувалася виключно штучно. Тому для валютного ринку країни останні роки сторіччя проходили в умовах зростання інфляційних очікувань і можливої девальвації гривні.

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок.

 

     Отже, через те, що надзвичайно  швидко розвивалася економіка  «азіатських тигрів», що сприяло  значному припливу капіталу в  ці країни, зростанню державного  і корпоративного боргу, перегріву  економіки та буму на ринку  нерухомості, спричинило Світову  фінансову кризу в 1997-1998 рр.

    Кризові  явища в економіках Південно-Східної і Східної Азії наростали протягом довгого часу. По співвідношенню ВВП і об'єму зовнішніх запозичень першим кандидатом на банкрутство виглядав Таїланд. У травні 1997 р. таїландський бат піддався масованим атакам міжнародних спекулянтів. У цих умовах таїландський уряд оголосив 30 червня 1997 р. про девальвацію бата, курс якого був раніше прив'язаний до курсу американського долара. В результаті змінний курс бата впав наполовину, а фондовий ринок Таїланду - на три чверті. Протягом подальшого місяця криза перекинулася на економіки Індонезії, Малайзії і Південної Кореї. У меншій мірі постраждали від кризи Японія, Гонконг, Лаос, Філіппіни, Китай, Індія і В'єтнам. Серед «азіатських тигрів» менше інших торкнулися кризою Сінгапур і Тайвань. Для всіх названих економік протягом 1997-1998 рр. були характерні падіння курсу національної валюти, падіння фондових індексів, зростання інфляції, збільшення об'єму корпоративного боргу, гучні банкротства корпорацій.

     Азіатська фінансова криза викликала такі політичні наслідки, як відставка індонезійського диктатора Сухарто, проголошення незалежності Східного Тімора і розкол в уряді Махатхира Мохамада. На підтвердження тези про глобалізацію світової економіки, кризисні наслідки швидко поширилися по Земній кулі. Падіння цін на нафту до рекордних 8 доларів за баррель спровокувало російську економічну кризу 1998 років. Останнім відлунням кризи став аргентинський дефолт 2001 року.

 

 

 

 

 

Список  використаної літератури:

 

1. Чужиков В. І., Економіка зарубіжних країн: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2005. - 308 с.
2. В.М. Голуб «Світова фінансова криза: генезис, витоки»//Науковий вісник ЧДІЕУ  - 2009. - №1(2). – С.86.
3. Бобров Є. А. «Аналіз причин виникнення світової фінансової кризи та її вплив на економіку України» // Фінанси України. – 2008. – № 12. – С. 33-42.
4. Білорус О. Г. «Сучасний погляд на глобалізацію в контексті економічного розвитку України» // Фінанси України. – 2008. № 1.
5. Згуровський М. «Болісне одужання через кризу» //Дзеркало тижня. – 2009. – № 2. – 10 січня – С .7.
6. Електорнне джерело: http://dt.ua/ECONOMICS/svitova_groshova_kriza_vitoki,_logika