Правові основи обігу векселів

     Особливою формою векселя є також казначейські векселі – цінні папери, що перебувають в обігу від імені юридичних осіб, щоб забезпечити їм короткострокове фінансування. Казначейські векселі, що виписуються на пред’явника, переважно фіксують зобов’язання уряду і продаються від його імені банкам, іншим кредитним установам і корпораціям з метою отримання готівки для покриття поточного бюджетного дефіциту. Під заставу комерційних векселів комерційні банки можуть отримати кредит у Національному банку України (операція переобліку векселів).

     В умовах сучасної ринкової економіки  векселі стали:

     а) об’єктом купівлі-продажу;

     б ) формою інвестування капіталу на короткий строк з метою отримання доходу, тобто перетворилися в особливий  вид цінних паперів у повному  фінансовому розумінні цього  терміну.

Теоретико-правові  основи вексельного  обігу

     У цьому пункті ми спробуємо навести  перелік усіх нормативних актів, які регулюють обіг векселя як законного фінансового інструменту.

     Правову базу вексельного обігу в Україні  становлять закони України, постанови  Верховної Ради України, укази Президента України та інші нормативно-правові акти. Стаття 1 Закону України “Про обіг векселів” від 05.04.2001 р. встановлює, що законодавство України про обіг векселів складається із Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі Уніфікований закон), з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та із Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”, Закону України “Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі” (826-14), Закону України “Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі”, Закону України “Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів”, цього Закону та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України”.

     А також сучасну нормативну базу в  Україні становлять: Закон України  “Про цінні папери та фондовий ринок” від 23.02.2006 р., Постанова Верховної Ради України “Про застосування векселів в господарчому оборот України”, Указ Президента України “Про сплату державного мита за вексельні бланки” від 02.11.1993 р., Указ Президента України “Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності” від 14.09.1994 р., Указ Президента України “Про розширення сфери обігу векселів” від 26.07.1995 р., Постанова Верховної Ради України “Про затвердження Порядку видачі, обліку і погашення векселів, виданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність, та сплати ввізного мита у разі відчуження цього майна” від 07.08.1996 р. № 937, Постанова Верховної Ради України “Про затвердження Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України” від 01.10.1997 р. № 1104, Постанова Верховної Ради України “Про погашення заборгованості перед комерційними банками України за кредитами, наданими під гарантії Міністерства фінансів, Міністерства культури і мистецтв та під заставу векселів Державного казначейства” від 07.02.1998 р. № 130, Постанова Верховної Ради України “Про затвердження Порядку випуску, авалювання, акцептування, індосування та погашення векселів, що випускаються державними підприємствами та акціонерними товариствами, у статутному фонді яких частка держави перевищує 50 відсотків” від 06.03.2002 р. № 262, Постанова Верховної Ради України “Про затвердження Порядку взаємодії митних органів і органів державної податкової служби під час проведення звіряння даних щодо обігу, обліку та погашення податкових векселів та здійснення контролю за цільовим використанням імпортованих товарів, митне оформлення яких здійснюється із застосуванням податкового векселя” від 18.02.2004 р. № 178, Постанова Верховної Ради України “Про порядок випуску, обігу і погашення простих векселів при ввезенні  (пересиланні) на митну територію України товарів з метою ремонту” від 17.11.2004 р.№ 1524, Постанова Верховної Ради України “Про затвердження Порядку випуску, обігу та погашення податкових векселів, авальованих банком (податкових розписок), що видаються до отримання з акцизного складу спирту етилового, який використовується для виготовлення окремих видів продукції” від 23.08.2005 р. № 796, Постанова Верховної ради України “Про затвердження Порядку випуску, обігу та погашення податкових векселів, авальованих банком (податкових розписок), що видаються до отримання біоетанолу з акцизного складу, який використовується суб’єктами господарювання – виробниками біопалива” від 17.02.2010 р. № 146 та ін.

     Уніфікований  закон про переказні векселі та прості векселі не дає точного визначення поняття векселя, вексельного обігу, проте чітко встановлює правила останнього. Ці недоліки компенсує Закон України “Про цінні папери та фондовий ринок” статті якого дають такі визначення термінів: – стаття 1 “Визначення термінів” вказує, що: обіг цінних паперів – вчинення правочинів, пов’язаних із переходом прав власності на цінні папери і прав за цінними паперами, за винятком договорів що укладаються під час розміщення цінних паперів [5, c. 14]; – стаття 14 “Вексель” визначає цей термін, як: вексель – цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселетримачу); 2) векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі; 3) особливості видачі та обігу векселя, здійснення операцій з векселями, погашення век сельних зобов’язань та стягнення за векселями визначається законом [5, с. 92].

Вексельний  обіг в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення

     Суть  використання векселів полягає в тому, що покупець, не маючи можливості заплатити тут і зараз, може скористатися векселем (товарним, розрахунковим, комерційним). У порівнянні з іншими формами негрошових розрахунків, вексель має низку переваг. Головні з них – доступність, оскільки виписати власний вексель може будь-яке підприємство, і простота обігу. Чим більш відомим є  підприємство, тим ліквіднішим є даний вексель.

     До  основних переваг використання векселя  у порівнянні з наявністю дебіторської заборгованості можна віднести:

• відстрочення оплати на більш тривалий строк;
• формування публічної кредитної історії при купівлі векселів інвесторами й можливість у майбутньому залучати капітал на публічному ринку за більш вигідними ставками;
• можливість одержати додатковий дохід при достроковому викупі власних векселів;
• постачальник одержує ліквідну грошову вимогу, яку при необхідності він зможе використовувати для поповнення власного обігового капіталу. [1, 25]

      Світовий  досвід свідчить, що під час кризи вексель як інструмент комерційного кредиту є надзвичайно актуальним, що дозволяє мобілізувати на внутрішньому ринку дешеві ресурси для розвитку економіки.

     Оформлення  заборгованості векселями дозволить  активізувати платежі, погасити взаємні борги, шляхом проведення заліків зустрічних вимог, скоротити обсяги дебіторсько-кредиторської заборгованості і зменшити прострочену заборгованість між підприємствами. До антикризових переваг векселя, в першу чергу, необхідно віднести те, що вексель дозволяє закрити заборгованість перед кредитором цілого ряду учасників вексельної схеми розрахунків, що стоять в індосаментному ряду після того, хто сплатив вексель. Це суттєво знизить загальний рівень дебіторської заборгованості. [3, 13]

     Аналіз  ситуації в сфері вексельного обігу вказує на те, що активізація цивілізованого вексельного обігу в Україні заважають численні зловживання окремих суб’єктів вексельного обігу (зокрема через застосування фіктивних фірм у вексельному розрахунках), та недостатній рівень регулювання та контролю, що призводить до формування негативного іміджу векселя як платіжного інструменту, а також недосконале національне законодавство, норми якого часто суперечать Женевським вексельним конвенціям 1930 року, а крім того не узгоджуються між собою. Невиконання виконавчими органами рішень Президента України, Верховної Ради України, та норм Законів України щодо вдосконалення національного законодавства, що регулює вексельний обіг, та недостатній рівень обізнаності учасників вексельного обігу також не сприяють розвитку цивілізованого вексельного обігу в Україні.

     Між тим, обсяги операцій з векселями  протягом останніх 10 років є суттєвими, що свідчить про потребу економіки  в цьому інструменті (табл.1).

     Таблиця 1

     Обсяги  операцій з векселями в Україні за 2001-2010 роки

     За  даними ДКЦПФР на фондовому ринку  за період з 1999 р. по 2008 р. при рості  ринку у 53 рази частка векселів зменшилась лише у 3,2 рази. При цьому коефіцієнт кореляції між обсягом векселів та ВВП складає 0,93, що свідчить про  дуже тісний зв'язок між ними. За 2008 р. обсяг торгів векселями на фондовому ринку склав 191,84 млрд. грн. при ВВП 949,86 млрд. грн. – тобто 20,2 %. Отже, векселі обслуговують виробництво ВВП, і статистика показує, що вони збільшуватимуть свою роль у майбутньому згідно статистичного прогнозу[Див. Додаток 1, 3]. Дебіторсько-кредиторська заборгованість між підприємствами України впродовж ряду років дорівнює обсягу ВВП. В той же час за період 2005-2008 рр. питома вага простроченої заборгованості за товари, роботи, послуги, не оформлена векселями, була в 5-8 разів вище, ніж по векселях, що свідчить про вищу платіжну дисципліну у вексельному обігу, забезпечену вексельним правом.  При цьому векселями було оформлено лише 5,0 % дебіторської та 13,4 % кредиторської заборгованості. У той же час різко активізувались бартерні операції. [2, 15]

     Основні проблеми вексельного обігу в  Україні такі:

• векселедавці намагаються погасити вексель не грошима, а товарами;
• часто векселі і зовсім відмовляються приймати, тому потрібно дуже добре знати і дотримуватися процедури пред’явлення векселя до оплати й протесту;
• арбітражний  суд не завжди може захистити права векселетримача, якщо він припустився грубої необережності;

 ділова порядність знаходиться не на найвищому рівні. [5, 153]

     Слід  також наголосити ще й на таких можливих зловживаннях на фондовому ринку України, що пов’язані з купівлею-продажем векселів: у процесі купівлі векселів немає впевненості в отримані, а при продажу – в надходженні за них грошей. Тому, необхідно розробити заходи щодо підвищення надійності надходження грошей продавцю даного цінного паперу і упевненості отримання векселя покупцем в процесі купівлі-продажу. Можна виділити чотири варіанта цих заходів.

     Перший  варіант – укладається договір  купівлі-продажу, за яким одна сторона передає іншій вексель з закритим індосаментом на векселедавця. Отже, векселетримач не може продати вексель, а також отримати гроші при настанні строку платежу за ним, оскільки наступний індосамент не відкритий. Тільки при отриманні грошових коштів перша сторона-продавець товару ставить печатку, розписується, оформляється індосамент на сторону-покупця товарів.

     Другий  варіант – під час підписання договору купівлі-продажу векселя  в індосамент вписується сторона-покупець, але сторона-продавець не передає вексель до тих пір, поки не отримає грошові кошти. Це протилежна першому варіанту ситуація: нібито вексель у продавця, але він вже не є його законним володарем тому, що вексель оформлений на покупця.

     Третій  варіант – в банку клієнти  орендують сейф з двома ключами (кожній стороні договору – по ключу), підписується договір, сторони угоди кладуть вексель у сейф. При надходженні грошей від покупця продавцю товарівсторони відкривають сейф у банку і покупець забирає вексель.

     Четвертий варіант – підвищення ймовірності виконання зобов’язань контрагентами, що пов’язані з відкриттям вексельного акредитиву – коли в банку депонуються не гроші, а векселі. Тоді справжність, а також своєчасність передачі векселя покупцю гарантована. [4, 24]

     Отже, на підставі розглянутих вище «вексельних» зловживань і правопорушень, а також враховуючи існуючі на практиці ситуації несплати за векселями, можна зробити висновок, що хоча сьогодні вексель і є засобом відстрочки сплати боргу за товарними угодами і засобом кредиту, він все ще залишається засобом неплатежу і незаконного отримання грошей. 

ВИСНОВКИ

     Досліджуючи дане питання ми звернули увагу на думки скептиків про те, що вексельний обіг є непотрібним інструментом ринку, нерозвинутою деталлю української  економіки. В ході аналізу статистики та фактичних даних ми дійшли до висновку, що частка операцій, які забезпечені векселем за останні десять років зростає у геометричній прогресії. З іншого боку за часів незалежності України сформована досить вагома нормативна база вексельного обігу і вона постійно розширюється. Це підтверджує наше припущення про необхідність застосування вексельного обігу в Україні. Звідси можна зробити висновок про таке:

• вексельний обіг швидко поширює сфери свого застосування;
• законодавець прямо зацікавлений у формуванні ефективної нормативної бази регулювання вексельного обігу – в цьому випадку ми можемо казати про плідну однаковість намагань влади та бізнесу, а також здійснення кроків на шляху виконання вимог світового співтовариства у приведенні вітчизняного законодавства у відповідність світовим стандартам;
• ці кроки стабілізують вітчизняний економічний простір та роблять більш привабливою нашу країну для іноземних інвестицій;
• проте, проблеми ще існують і, перш за все, відсутня пріоритетна теорія визначення правової природи векселя, що створює розбіжності тлумачення цього поняття – це поле для досліджень сучасних науковців;
• поширення використання вексельного обігу тільки “набирає обороти” і тому потребує розробки нових нормативних актів, що мають й надалі створювати правові підстави використання векселя в інших правовідносинах.