Правові основи обігу векселів

ПЛАН

Вступ………………………………………………………………………………..3

1. Історія розвитку використання векселів в Україні………………………..4
2. Основні функції векселів у господарській діяльності……………………8
3. Теоретико-правові основи вексельного обігу…………………………….11
4. Вексельний обіг в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення…………..14

Висновки…………………………………………………………………………..18

Список використаних джерел……………………………………………………19

Додатки……………………………………………………………………………20

ВСТУП

     Нещодавно світ відчув на собі економічну кризу, «дно» якої припало в часовому проміжку на кінець 2009 – початок 2010 року. Зростання світової економіки ще не почалося, але у всесвітніх масштабах воно — не за горами. Поки це важко довести реальними даними, і очевидним зростання може стати не скоро, однак деякі випереджаючі індикатори свідчать, що тенденція готова до розвороту. Це, зокрема, підтверджують опитування в промисловості, секторі послуг, у середовищі споживачів, проведені в ключових світових економіках. Фондовий ринок, до речі, є одним з таких «випереджаючих індикаторів»: у історії США він показував дно приблизно на 6—9 місяців раніше, ніж економіка в цілому.

     Але у нас все має національну специфіку. На жаль, український фондовий ринок, на думку більшості експертів, поки не виконує своєї прямої функції: не перерозподіляє фінансові ресурси між інвесторами і споживачами грошових коштів і тим більше не може спрогнозувати настання кризи і попередити національну економіку. На хвилі спекулятивного інтересу та інвестиційних сподівань наприкінці 2008 р. український фондовий ринок різко зріс до рекордних рівнів, але світова криза не тільки призвела до дефіциту інвестиційного ресурсу, а і окреслила головні проблеми національного фондового ринку: низький рівень розвитку інвестиційної культури і законодавчу незахищеність інвесторів та низьку ліквідність ринку. Як наслідок, рекордне падіння обсягів промислового виробництва, стрімка девальвація гривні (до 30% місяць до місяця).

     Пошук внутрішніх ресурсів для розвитку економіки  привернув увагу Державної комісії  з цінних паперів та фондового  ринку до векселя. Досить часто можна почути на адресу цього інструмента висловлювання на кшталт «вексель нам не потрібний», «в Україні практично немає обігу векселів», «кому потрібний інструмент, за яким не платять», «вексель використовується лише для відмивання коштів та ухилення від податків», «вексель – це просто папірець» тощо. Чи насправді це так?

Історія розвитку використання векселів в Україні

     Перші векселі виникли ще у XII ст. В епоху  середньовіччя в Європі в обігу  перебувало безліч монет різноманітного карбування, справжність яких важко було визначити. Щоб обмежити можливі втрати від фальшивих монет, італійські купці вже у XIV ст. придумали простий спосіб: зберігати реальні гроші (золоті і срібні монети) у міняльних лавках, куди вони здавалися за вартістю чистого срібла, що вимірювалося у марках, а взамін власники отримували векселі. У Англії в XVII ст. такі векселі стали вперше обмінюватися на банкноти, що використовувалися у торговельних взаєморозрахунках. Звідси бере початок система безготівкових розрахунків. Зокрема в Німеччині безготівковий обіг з’явився у м. Гамбурзі ще у 1691 р. коли було створено “Hamburger Bank”. Надалі поширення векселів як засобу платежу і своєрідної форми кредитних грошей привело до формування цілої системи вексельного законодавства, що цілковито склалося у більшості європейських країн уже в XVII ст.

     Перший  вексель прийшов у Росію значно пізніше, ніж він затвердився  у Європі у якості платіжного засобу та прибуткового паперу. Офіційно вексельний обіг у Росії був упроваджений Вексельним статутом 1729 р. У його основу був покладений Лейпцизький статут. Надалі вексельне законодавство у Росії неодноразово переглядалося і вдосконалювалося, з урахуванням традиції і потреб розвитку комерції.

     У XIX ст. вексель став головним зв’язуючим елементом поміж виробником товарів – промисловцем – та їх продавцем – торговцем, утворившись у “паперову тінь” товарообміну.

     Сама  схема вексельного обігу у  дореволюційній Росії не дуже відрізнялася від векселів, що використовуються у сучасній практиці варіантів обігу. Різниця була лише у тому, що у той час звичайний вексель не використовувався у якості фінансового інструменту, а був тільки засобом платежу.

     Як  свідчить економічна історія, вексельні  відносини зародилися і розвивалися  вірогідно у цей же період і  в Україні, де комерційні відносини та взаємовідносини з країнами Європи були на вищому рівні, ніж у тогочасній Росії.

     Вексельну операцію тих часів можливо описати  так. Купуючи у промислового підприємства вироблену ним продукцію, покупець розплачувався за отриманий товар векселем. Банк приймав вексель, видаючи готівку з рахунком дисконту.

     Широке  використання системи і впровадження форм та права вексельних відносин, як і самих інститутів, що їх підтримували, відбулося в Україні пізніше. Системне здійснення різноманітних комерційних операцій розпочалося вже у другій половині XIX ст., коли по всій території України масово стали виникати і активно діяти товариства взаємного кредиту та постала система банків.

     Найстарішим серед них були Херсонський земельний  банк, що остаточно оформився у 1864 р. та Харківський акціонерний земельний банк, що започаткував свою діяльність у 1871 р.

     З розвитком ринкових відносин у Росії  у дореволюційний період вексельний обіг став провідною формою функціонування комерційного кредиту. Так наприклад, уже в 1901 р. вексельний обіг становив 54% товарообігу. У 1908 р. він охопив 58%, а у 1913 р. досяг 71% товарообігу загальною вартістю 13,25 млрд. тогочасних рублів.

     Історично склалося так, що, охоплюючи все нові сфери господарського життя, вексель самовдосконалювався. З простого боргового аркуша з часом він перетворився в універсальний платіжний розрахунковий і кредитний документ. Нині вексель придатний для: а) оплати товарів та послуг; б) надання короткострокових кредитів, повернення раніше отриманих позичок; в) оформлення боргових відносин між банками. Він набув також усіх властивостей цінного паперу і став об’єктом купівлі-продажу та короткострокового інвестування капіталу з метою отримання доходу.

     До 1917 р. в Україні, як і в інших  країнах з тогочасною ринковою економікою, векселі мали досить широке застосування.

     Але більшовицькі спроби реалізувати утопічні ідеї про ліквідацію товарно-грошових відносин призвели до тимчасової ліквідації векселів. Векселі разом з іншими видами цінних паперів було проголошено атрибутами та носіями капіталізму й експлуатації, тому революційною владою ліквідувалися. Однак формування ринкової економіки в роки НЕПу (1922-1927 рр.) покликало до життя і вексельний обіг, який функціонував аж до 30-х років і був ліквідований одночасно із скасуванням кредиту. У той час обіг векселів регулювався “Положенням про векселі” від 1922 р. Векселі переважно виписувалися у твердій валюті – золотих червінцях і мали силу лише після сплати державі гербового збору. Навіть у тих умовах вони стали важливим важелем відбудови економіки і стимулом динамічного її зростання.

     Однак подальше здійснення так званої кредитної  реформи 1930 р. призвело до перетворення оптової торгівлі засобами виробництва  та жорстко централізоване постачання запланованими фондами й лімітами, що остаточно позбавило підприємства самостійності й економічної відповідальності. А закріплення адміністративних методів управління в усій системі господарського життя остаточно зробило вексельний обіг взагалі неможливим.

     Лише  потреба підтримувати нормальні міжнародні стосунки змусили СРСР вдаватися до використання векселів. Їх правове регулювання здійснювалося за допомогою закону 1937 р., що був розроблений на основі положень Женевської конференції, до якої СРСР був змушений приєднатися у 1936 р. При цьому тогочасне “Положення про переказний і простий вексель” впроваджене Постановою ВЦВК і РНК СРСР №104/1341 від 7.08 1937 р. було настільки добре відпрацьовано і враховувало основоположні засади Женевської вексельної конференції, що і тепер Постанова Верховної Ради України від 17.06.1992 р. фактично підтвердило всі цивільно-правові відносини, що нині виникають у зв’язку з використанням векселів і регулюються цим же Положенням. Водночас даний факт свідчить і про те, що вексель є найбільш формалізованим видом цінних паперів, що знайшло відображення у міжнародному й національних законодавствах.

     Перехід до ринкових відносин, впровадження принципів  комерційного розрахунку, у тім числі  на підприємствах державного сектору, вимагають нагально поставити проблему відновлення повноцінного вексельного обігу на новій економіко-правовій основі. Ця проблема стала ще більш актуальною у зв’язку із загостренням платіжно-розрахункової кризи.

     Оскільки  вексельний обіг здатний значно обмежити потреби в готівкових та безготівкових коштах і різко прискорити їх оборот, то інтерес до його економіко-правових засад останнім часом зріс. Більше того, стало очевидним, що без широкого впровадження вексельного обігу Україні не подолати кризи економіки, фінансів, грошового обігу, як не сформувати й ринкового середовища. Суспільство, зменшуючи грошову масу в обігу за допомогою використання векселів як засобу обігу та платежу, здатне швидко знизити темпи інфляції.

     Отже  повернення в практику господарської  діяльності векселів вигідно всім учасникам господарського обороту.

Основні функції векселів у господарській  діяльності

     Закон “Про цінні папери і фондову біржу” дає таке тлумачення терміну вексель: “Вексель – цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю)”.

     Головні особливості векселя полягають  у тому, що він є, по-перше, абстрактним  борговим зобов’язанням. Тобто в  тексті векселя немає будь-яких пояснень щодо появи грошового боргу; по-друге, йому властива беззастережність, обов’язковість оплати у відповідності з тими положеннями, що містяться у векселі. Це означає, що фізичні і юридичні особи, видавши вексель, беруть на себе безумовне абстрактне зобов’язання сплатити власнику (векселедержателю) вказану в ньому суму у встановлений строк; по-третє, вексель виписується на порівняно короткий строк. Формально він може виписуватись у межах одного року, але фактично це робиться переважно на 1-3 місяці; по-четверте, предметом вексельного зобов’язання можуть бути лише гроші, тобто суми коштів у формі національної чи іноземної валюти; по-п’яте, виникнувши на основі комерційної угоди (контракту, договору), вексель з часом відокремився від неї.

     Нині  він функціонує як самостійний договір. Більше того, у його текст не можна вносити будь-яких доповнень, що пов’язують виконання вексельного зобов’язання з відносинами за контрактом. Водночас законодавством допускається можливість введення до тексту посилання на номер банківської гарантії, акредитиву, які не позбавляють вексель юридичної сили, але суттєво полегшують процедуру процедуру розрахунків.

     Векселедержатель – особа, у якої знаходиться переказний вексель, власник векселя. Після закінчення строку платежу він має право на отримання вказаної суми грошей. Векселедержатель, що записаний у даному векселі, називається першим векселедержателем (ремітентом). При подальшому передаванні векселя законним векселедержателем є особа яка гарантує своє право на безперервному ряді індосаментів, тобто перевідних записів на векселі. Векселедержатель має право на сам вексель і зобов’язаний віддати його тому, хто втратив право володіння даним векселем лише тоді, коли придбав його недобросовісно або ж купуючи вексель, зробив грубу помилку. Він має право і на отримання платежу від акцептату, а також у порядку регресу від усіх інших відповідальних за даним векселем осіб.

     Важливість  векселя, його місце у ринковій економіці  визначається його функціями. Основною функцією вексельного обігу є  оформлення короткострокового кредиту. Дана функція діє тоді, коли постачальник продукції зацікавлений у її реалізації покупцю, але той на час укладення угоди не володіє належною сумою коштів. Тоді постачальник у рахунок майбутнього платежу за свою продукцію бере з покупця вексель, тобто боргове зобов’язання, сума якого з урахуванням строку платежу і процентів за кредит, як правило, перевищує величину суми товарної угоди.

     По-друге вексель здатний виконувати функцію платежу. Як платіжний засіб він дозволяє отримати гроші, не чекаючи строку платежу. Його можна продати або ж закласти в заставу в комерційному банку. Купівля банками векселів носить назву обліку векселів або дисконту.

     Банки ж, купивши векселі, до настання строку оплати утримують їх у себе, стягуючи при цьому певну суму, що називається обліковим процентом, тобто купують векселі зі скидкою або з дисконтом. У даному випадку банк перебирає на себе функцію кредитора, а при настанні строку оплати стягує борг з векселедавця.

     Прискорення розрахунків і грошового обігу, звичайно, є головними функціями векселя. Але не тільки вони зберігають свою силу з часів виникнення вексельного обігу і донині. До них додалися інші. Насамперед, вексель здійснює функції контролю за виконанням зобов’язань між суб’єктами господарського життя, скорочення грошової і кредитної маси в обігу, а отже і стримування темпів інфляції.

     Отже, звичайний вексель є знаряддям  комерційного кредиту і здатний  здійснювати надзвичайно важливі  функції. В сучасних умовах на фондовому  ринку України обертаються лише товарні векселі. Вони можуть виписуватися будь-якими суб’єктами підприємницької діяльності для оформлення торгових угод, можуть бути короткостроковими, з двома і більше підписами, можуть прийматися банками до обліку або у заставу як забезпечення наданих клієнтам позичок. Застосування вітчизняними товаровиробниками комерційних векселів здатне усунути заборгованість підприємств і надати простір для розвитку продуктивних сил. Розвиток товарно-грошових відносин зумовив появу й інших форм векселів. Зокрема, поширення комерційних векселів надавших приватним і юридичним особам в процесі господарської діяльності, послужило для банків важливим поштовхом для початку виписування своїх власних векселів, що набули назви “банкноти” або банківського кредитного квитка. З часом виникла форма фінансового векселя, за яким не стоїть конкретна товарна угода і який лише оформляє міжбанківські боргові відносини. Фінансові векселі виписуються лише банками.