Посередницькі операції банку та перспективи їх розвитку в Україні

змішана модель.

Кожна із моделей характеризується визначеним колом професійних учасників  фінансового сектора, спеціалізацією фінансових установ на проведенні фінансових операцій, особливостями законодавчого  регулювання діяльності фінансових посередників тощо. Обрана країною модель організації фінансового посередництва впливає на ступінь розвитку банківської системи, небанківських фінансових установ, фінансового ринку, визначає обсяги операцій з фінансовими активами, обумовлює особливості фінансування економічного розвитку країни.

Ринково орієнтована  модель організації фінансового  посередництва склалася в США. Канаді, Австралії, Мексиці, Туреччині, Малайзії. Сінгапурі та в деяких інших країнах. Вона характеризується наявністю певної рівноваги в розвитку банківських і небанківських фінансових установ, спеціалізацією банків на проведенні традиційних банківських операцій та розвиненим небанківським фінансовим сектором, що займається реалізацією інвестиційних, страхових та інших фінансових послуг.

Організація фінансового  посередництва за банківсько орієнтованою моделлю є характерною для  Німеччини, Австрії, Франції, Бельгії, Італії. Іспанії, Португалії, Фінляндії, Норвегії та інших країн. За такої  моделі провідна роль в реалізації фінансового посередництва належить банкам. Банки мають право займатися не лише традиційними банківськими операціями, а й іпотечними, інвестиційними, деякими страховими операціями тощо.

Процеси інтернаціоналізації  та глобалізації фінансового ринку  сприяють зближенню та взаємопроникненню моделей організації фінансового посередництва, що призводить до розширення кола функцій фінансових посередників та збільшення переліку фінансових операцій, що можуть проводитись ними. Такі процеси обумовили появу змішаної моделі організації фінансового посередництва. Ознаки змішаної моделі знаходять свій прояв у таких країнах, як: Ірландія, Голландія, Японія, Швейцарія, Данія, Швеція, Нова Зеландія та ін.

Відповідно  до ринково орієнтованої моделі фінансові  посередники поділяються на такі три типи:

депозитні інститути;

ощадні установи контрактного типу;

інвестиційні  посередники.

 

 

 (Табл 2.1)

 

До депозитних інститутів у країнах, де функціонує ринково  орієнтована модель фінансового  посередництва, належать комерційні банки, позико-ощадні асоціації, трастові компанії, взаємоощадні банки, кредитні спілки. Основною функцією депозитних інститутів є залучення коштів населення і підприємств у вигляді депозитів і надання позик населенню та суб'єктам господарювання. Основні відмінності в діяльності зазначених депозитних інститутів полягають в особливостях формування та залучення ними фінансових ресурсів, переліку фінансових операцій, принципах здійснення фінансової діяльності. її масштабах тощо. Комерційні банки, що включені в групу депозитних інститутів, займаються виключно традиційними для банків операціями: депозитними, кредитними, розрахунковими. Позико-ощадні асоціації та трасткомпанії залучають кошти заощаджувачів на депозити та за рахунок цих коштів здійснюють кредитування, переважно під заставу нерухомості. Кредитні спілки та взаємоощадні банки є організованими на кооперативних засадах. Вкладники взаємоощадного банку та учасники кредитних спілок є співвласниками таких фінансових установ. Формування ресурсів цих установ здійснюється за рахунок внесків їх вкладників. Кредитні спілки та взаємоощадні банки здійснюють кредитування своїх співвласників та проведення інших фінансових операцій на їх користь.

Ощадні установи контрактного типу залучають довготермінові заощадження  населення на контрактній основі. До ощадних установ контрактного типу належать страхові компанії, що надають послуги зі страхування життя та забезпечують інші види страхового захисту, й недержавні пенсійні фонди, які займаються додатковим пенсійним забезпеченням громадян.

На розвинутих ринках страхові компанії і пенсійні фонди входять до числа провідних фінансових посередників. За рахунок акумуляції періодичних внесків своїх клієнтів ці установи нагромаджують капітал, який з метою зберігання та примноження спрямовується на придбання фінансових активів. Після закінчення терміну нагромадження коштів застраховані особи та учасники недержавних пенсійних фондів одержують одноразові або періодичні виплати, що передбачені контрактами.

Інвестиційні посередники  спеціалізуються на проведенні інвестиційних операцій з фінансовими активами, нерухомістю тощо. Головне призначення цих установ полягає в допомозі учасникам фінансового ринку - власникам заощаджень у здійсненні інвестицій. Такі фінансові установи є організаційними посередниками між власниками та позичальниками капіталу й оптимізують процес його переливу шляхом забезпечення вкладень у фінансові активи. У той же час інвестиційні посередники можуть виступати ініціаторами акумуляції капіталу, наявного на ринку, випускаючи для цього власні цінні папери.

Інвестиційними посередниками  за ринково орієнтованою моделлю  фінансового посередництва є  інвестиційні та іпотечні банки, інвестиційні фонди, інвестиційні та фінансові компанії. Інвестиційні та іпотечні банки спеціалізуються  на проведенні виключно інвестиційних та іпотечних операцій і не є банками в традиційному розумінні. Залучення фінансових ресурсів такі установи здійснюють шляхом випуску і розміщення своїх облігацій або інших боргових зобов'язань. Сформовані в такий спосіб кредитні ресурси спрямовуються на надання довгострокових інвестиційних кредитів або іпотечних кредитів під заставу нерухомості. Інвестиційні фонди забезпечують спільне вкладення коштів індивідуальних інвесторів, акумулювання яких здійснюється шляхом випуску і розміщення на ринку цінних паперів таких фондів. Інвестиційні та фінансові компанії забезпечують реалізацію інвестиційних намірів окремих індивідуальних інвесторів, здійснюють за рахунок акумульованих коштів надання позик (переважно споживчих) тощо.

У структурі банківсько орієнтованої моделі організації фінансового посередництва виділяють такі типи професійних учасників ринку:

банківські установи;

небанківські фінансові  установи.

Фінансове посередництво  за такою моделлю може бути поділене на банківське посередництво, якому  належить ключова роль на ринку, і небанківське фінансове посередництво.

В основу вищерозглянутої  класифікації покладений критерій участі посередників у формуванні пропозиції грошей на ринку. Банки через грошово-кредитний  мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей на ринку, небанківські фінансово-кредитні установи такої здатності не мають.

Банки розглядаються як основні  агенти фінансового посередництва, які забезпечують універсальне фінансування економіки, як за рахунок надання  кредитів, так і за рахунок проведення інвестиційних та посередницьких операцій з фінансовими активами. Функції банків за банківсько орієнтованою моделлю є доволі широкими. Ці установи здійснюють як суто банківські традиційні операції, так і провадять інші види діяльності, зокрема, іпотечні, інвестиційні, довірчі операції, реалізують окремі страхові операції тощо.

Небанківським установам  за такою моделлю належить другорядна роль у фінансовому посередництві. Такі установи спеціалізуються на проведенні окремих фінансових операцій, що не є пріоритетними для банків, займають свої невеликі ніші на ринку фінансових послуг та. як правило, не можуть здійснювати банківських операцій.

 

(Таблиця 2.2)

 

Змішана модель фінансового  посередництва, що набуває поширення  в окремих країнах світу, характеризується активною діяльністю банківських і небанківських установ, їх взаємопроникненням на ринки один одного та поєднанням в діяльності фінансових посередників як банківських, так і небанківських операцій. Наприклад, в Японії установи пошти є найбільшими за обсягами депозитними інститутами, що забезпечують нагромадження коштів фізичних та юридичних осіб для проведення кредитних операцій.

Українське законодавство  поділяє фінансових посередників на два типи: банківські установи та небанківські фінансові установи. До банківських установ належать банки, небанківськими фінансовими установами є: кредитні спілки, ломбарди, довірчі товариства, страхові та фінансові компанії, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, лізингові та факторингові компанії, торговці цінними паперами, компанії з управління активами та інші. В Україні, як і в країнах, де реалізована банківсько орієнтована модель, банкам належить ключова роль в забезпеченні фінансового посередництва Однак законодавством передбачається можливість проведення небанківськими фінансовими установами окремих банківських операцій за умови одержання ліцензії Національного банку України. Як і в більшості країн, що стали на шлях ринкових перетворень, небанківське фінансове посередництво в Україні знаходиться на стадії становлення та початкового розвитку. Активи небанківських фінансових установ є невеликими і займають незначну частку у валовому внутрішньому продукті країни, роль цих установ у фінансуванні економіки та перерозподілі капіталу залишається другорядною. Проте останніми роками спостерігаються швидкі темпи розвитку діяльності окремих видів небанківських фінансових установ і нарощування ними обсягів активних операцій. Показники діяльності небанківських фінансових установ в Україні наведені у наступній темі.

Відмінності в  розглянутих системах класифікації фінансових посередників пов'язані  з неоднаковим трактуванням функцій  банків на ринку. Згідно банківсько орієнтованої моделі фінансового посередництва  функції банків є широкими, що обумовлює  можливість проведення такими установами як універсальних, так і спеціалізованих операцій. В країнах, де впроваджена така модель, основна роль в організації фінансового посередництва належить банкам. За ринково орієнтованої моделі банками вважаються лише ті фінансові установи, що здійснюють традиційні банківські операції, а такі спеціалізовані банки, як інвестиційні та іпотечні не належать до банківських установ, а є інвестиційними посередниками. Ринково орієнтована модель характеризується наявністю рівноваги щодо розвитку в країні банківського і не банківського фінансового посередництва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.1. Економічний аналіз фінансово-посередницької діяльності та основні вади існуючих методик його здійснення

 

 

Успішність  функціонування, результати діяльності, спроможність догенераціїдодатніх грошових потоків віднадання послуг у довгостроковому періодібудь-якого фінансового посередника єнаслідком безперервного ланцюжка рішень, що приймаються керівними особами в межах того чи іншого варіанта або сценарія розвитку.

Кожне рішення  приймається після підданняйого тестуванню на ефективність – порівняннямайбутніх  вигід від його запровадження  та фактичних витрат, що необхідно здійснити. Подібний аналіз проекту рішенняускладнюється широким спектром факторів:

• стан ринкової кон’юктури
• кваліфікаціяуправління,
• часова і просторова аллокаціяфакторів виробництва послуг та ін.

Численні форми, методи і способи надання послуг визначають важливість повноцінного інформаційного забезпечення процесу управління діяльністю фінансових посередників. З іншого боку, важливою дляінвесторів, клієнтів, кредиторів та іншихконтрагентів, які зацікавлені у прибутковості істабільності фінансових установ, є можливістьотримати достатню і достовірну інформаціюстосовно фінансових можливостей посередників.З огляду на це проблематика економічногоаналізу фінансово-посередницької діяльностіпредставляється актуальною.

Українські  вчені недостатньо активнопрацюють у напрямку аналізу діяльностіфінансових посередників. Наявні нечисленнідослідження, як правило, ґрунтуються назастосуванні стандартних методів оцінкифінансового стану підприємства. Існує рядспецифічних методик аналізу діяльності банківі страхових компаній, західна експрес-оцінкастану банкрутства, проте єдиного підходущодо аналізу діяльності фінансовихпосередників в літературі немає. В цілому,аналізуючи публікації з даної проблематики, можна побачити ряд властивих дляіснуючих методик недоліків, серед якихвиділяються громіздкість аналізу,фрагментарність картини фінансового станупідприємства, розгляд розрізнених аспектівфінансового стану, неоднозначність результатіваналізу внаслідок методичних нечіткостей.

Отже, мета статті полягає у тому, щобзапропонувати основні методологічні основиконструювання методики аналізу фінансово-посередницької діяльності.

Для досягнення мети передбачаєтьсявирішення наступних  основних задач:

• систематизувати загальні засади діяльностіфінансових посередників;
• розробитисистему показників оцінки та побудувати на їхоснові інтегральний показник.

 

Аналіздіяльностіфінансовихпосередниківміститьсистемуінструментівдлядослідженняіоцінкиїхфункціонуваннятаобґрунтуванняуправлінськихрішень, щоорієнтованіназростанняефективностііфінансовоїстабільності. Діяльністьбанківськихустанов,небанківськихкредитнихінститутів (лізінговііфакторинговікомпанії, кредитніспілки),контрактнихфінансовихінститутів (страховікомпанії, ломбарди, інститутиспільногоінвестування, пенсійніфонди, довірчітовариства) маєрізнобічнийхарактер, протеїхоб’єднуєспільнефункціональнепризначеннявмежахфінансовогоринку. Вони залучаютьфінансові ресурси з метою їх подальшогорозміщення у фінансові активи (додаток 1), маючина меті отримання прибутку.

Отже, на нашу думку, метою оцінкидіяльності фінансового посередника єкомплексний аналіз ефективності управліннявласними і залученими фінансовими ресурсамипри певному рівні фінансової стабільності. Він здійснюється на базі останньої звітної дати зурахуванням динаміки змін, які склалися зарезультатами посередницької діяльності за дваостанні календарні роки та останній звітнийперіод, з визначенням факторів, що вплинулина ці зміни і прогнозуванням майбутньогофінансового стану посередника на наступніодин-три роки щодо його спроможності обслуговувати та погашати залучені фінансовіресурси.

Результати  проведеної оцінки фінансовогостану посередника  використовуються длявизначення доцільності  вкладеннякоштівіндивідуальним інвестором у даногофінансового посередника, для висновків щодопродовження  взаємодії з ним, а також увнутрішніх цілях самого посередника – в якостіоснови для прийняття управлінських рішень.

Методичною  основою оцінки фінансовогостану посередника  є методологіябагатофакторного  дискримінантного аналізу,використання якої забезпечує розрахунокінтегрального показника фінансового станупосередника за два останні календарні роки таостанній звітний період.

Економічна  інтерпретація інтегральногопоказника фінансового стану посередника (за два останні календарні роки та останній звітний період) за відповідним чисельним рівнем даєпрогнозну оцінку потенційного фінансовогостану бенефіціара на наступні один-три роки.