Політика перерозподілу доходів і її ефективність

А її результатом є утворення  якісно відмінних груп населення  за показниками обсягів, структури  і динаміки одержуваних доходів.

Зниження реальних доходів  і зростання їхньої диференціації - це дві основні тенденції у  зміні рівня життя громадян за роки незалежності. Значна частина  населення опинилася за межею  бідності або малозабезпеченості, що обумовлює соціально-економічну нестабільність у суспільстві. Так, за даними ООН, відносна бідність в Україні складає 78 %, що є підтвердженням несприятливих  тенденцій у суспільстві. Процеси  соціальної диференціації спостерігаються  в усіх трансформаційних економіках. Оскільки в умовах переходу економіки  країни до ринкових відносин поширені натуральні розрахунки та незареєстрована  економічна діяльність, населення схилено  приховувати свої доходи, реальний стан матеріальної забезпеченості, і  тому його диференціацію за рівнем добробуту більш точно характеризують показники витрат, ніж доходів.

Однак, в Україні, поряд  з Росією, ступінь доходної нерівності не має аналогів серед східноєвропейських країн, що здійснюють економічні реформи. Проблема ускладнюється тим, що сформована в Україні економічна система  не містить ніяких вбудованих механізмів перерозподілу доходів у національному  масштабі.

На загал диференціація  доходів населення в суспільстві, де панують ринкові відносини - явище  природне, закономірне. Нерівний майновий стан членів суспільства вважається одним з потужних стимулів соціально-економічного прогресу, але лише тоді, коли для  кожного громадянина створено відносно однакові можливості реалізувати свій потенціал.

Регіональні розходження  в Україні досить специфічні й  не мають аналогів у світі. Причини  диференціації регіонів за будь-яких соціально-економічних критеріїв, з одного боку, мають історичне коріння, пов'язані зі специфікою розміщення виробництва на території країни, а з іншого боку, - зумовлені різними темпами економічної реформи. Розподіл регіонів має значну асиметрію: вищий за загальноукраїнський рівень заробітної плати мають 9 регіонів, нижчий - в 2 рази більше - 18 регіонів. Найменш розвинені регіони це ті, що мають аграрну спеціалізацію.

Групу регіонів з високими доходами становлять Донецький, Дніпропетровський, Запорізький регіони. Це, насамперед регіони, в економічній структурі  яких домінують галузі, що випускають продукцію експортного призначення, а також великі мегаполіси з розвиненим вторинним сектором економіки. Групу  територій з найнижчими доходами становлять Тернопільська, Волинська, Херсонська, Чернівецька області.

Розглянемо обсяг доходів  населення за регіонами України  за 2005-2008 роки.

На основі аналізу за 2008 рік серед регіонів України по рівню доходів у розрахунку на одну особу переконлива першість належить м. Києву - 37573,2 грн. Наступні місця  посідають Донецька (21258,2 грн.), Дніпропетровська (20687,4 грн.), Запорізька (19856,5 грн.) та Харківська (18402,3 грн.) області. Відповідно останні місця у цій шкалі займають Закарпатська (12226,9 грн.), Чернівецька (13181,5 грн.), Волинська (13913,6 грн.), Тернопільська (13572,9 грн.), Херсонська (14586,5 грн.) та Рівненська (14352,1 грн. ) області. Із даних, наведених бачимо, що аналогічна тенденція спостерігалася і в попередні роки.

Отже, грошові доходи населення  в західних регіонах значно нижчі, ніж  в середньому по Україні. Це пов'язано  з тим, що оскільки в західних регіонах, як правило, вища частка населення, зайнятих у сільському господарстві, то і  рівень доходів населення значно менший.

Суттєва регіональна диференціація  за розміром середньомісячної заробітної плати обумовлена структурними особливостями  економіки регіонів.

Так, у 2009 році середня заробітна  плата у галузі сільського господарства у 2,2 рази менша, ніж у галузі промисловості  та у 4,1 разів менша, ніж у галузі фінансів. Крім того, в Україні сьогодні існує значний розрив між містом, особливо великим, і селом за рівнем матеріальної забезпеченості, який є  одним із найбільш вагомих факторів, що формує загальну ситуацію з розшарування населення. А це свідчить про те, що жителі сіл та малих міст наперед  обмежені у можливостях до росту  матеріального благополуччя.

Для більш детального аналізу  рівня доходів в різних регіонах України розглянемо важливу складову грошових доходів населення - заробітну  плату.

Наведені дані свідчать, що середньомісячний розмір заробітної плати в Україні за період з 2009 по 2010 роки збільшився на 333 грн. Бачимо, що лідерами в оплаті праці серед  областей України у 2010 році є м.Київ (3431,0 грн.), Донецька (2549 грн.), Дніпропетровська (2369,0 грн.), Запорізька (2187 грн.), Київська (2295 грн.) та Луганська області (2271 грн.) і м. Севастополь (2167 грн.). Відповідно регіони з найменшим рівнем оплати праці - Тернопільська (1659 грн.), Волинська (1692 грн.), Чернігівська (1711 грн.), Херсонська (1733 грн.), Вінницька (1782 грн.), Житомирська (1785 грн.) та Чернівецька (1772 грн.) області. Подібна ситуація спостерігалась і в попередні роки. Можна зробити висновок, що найвищий рівень оплати праці спостерігається у промислових регіонах України, а у регіонах, де більше розвинене сільське господарство - рівень оплати праці значно менший. В загальному спостерігається тенденція до зростання рівня середньомісячної заробітної плати по регіонах за 2008 - 2010 роки.

Отже, підсумовуючи результати оцінки міжрегіональної диференціації  сукупних доходів населення регіонів України, можна зробити такі висновки:

1.     Головна причина цієї диференціації полягає в нерівномірності соціально-економічного розвитку регіонів, у різних економічних можливостях щодо розширення джерел формування трудових доходів, збільшення надходжень від власності тощо.

2. На тлі скорочення загальної чисельності населення з мінімальними доходами (на рівні прожиткового мінімуму) в усіх регіонах країни зберігається економічно невиправдана надмірна диференціація доходів населення, яка не створює необхідних стимулів для зростання продуктивності праці.

3. Абсолютний рівень номінальних і реальних доходів переважної більшості населення країни є надзвичайно низьким і таким, що не задовольняє певною мірою споживчих потреб населення.

4. Основними не інфляційними джерелами зростання доходів населення є ліквідація заборгованості з виплати заробітної плати, підвищення рентабельності виробництва, запровадження нових соціальних стандартів.

Для зменшення диференціації  доходів населення необхідні  такі пріоритетні напрями:

• послідовне підвищення мінімального розміру оплати праці та наближення до рівня прожиткового мінімуму;
• удосконалення системи оплати праці працівників галузей соціальної сфери - охорони здоров'я, освіти, культури та сфери послуг;
• розвиток системи регулювання заробітної плати на основі колективних договорів і тарифних угод у системі соціального партнерства й усунення на цій основі невиправдано високої диференціації в оплаті праці за категоріями працівників, галузями і територіями;
• сприяння розвитку ефективної зайнятості, запобіганню безробіття, створенню нових робочих містить та умов для розвитку малого й середнього бізнесу;
• обов'язковість страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору для запобігання втрати доходу внаслідок безробіття, захворювання чи старості;
• підвищення ефективності системи соціальної підтримки найбільш уразливих і незахищених верств населення та надання державних соціальних допомог, до яких належать житлові субсидії, допомога сім'ям з дітьми та допомога малозабезпеченим сім'ям.

Для усунення диференціації  доходів населення України необхідно  послідовно підвищувати мінімальний  розмір оплати праці й поетапно наближувати  до рівня прожиткового мінімуму; удосконалювати систему оплати праці працівників  галузей соціальної сфери - охорони  здоров'я, освіти, культури та сфери  послуг; сприяти розвитку ефективної зайнятості, запобіганню безробіття, створенню нових робочих містить  та умов для розвитку малого й середнього бізнесу та інше.

Таким чином, грошові доходи населення в західних регіонах значно нижчі, ніж в середньому по Україні. Це пов'язано з тим, що західних регіонах більша частина населення зайнята  у сільському господарстві. У вигідному  становищі перебувають території, промислову спеціалізацію яких визначають галузі, чия продукція має експортну спрямованість, тобто галузі обробного комплексу. І навпаки, найбідніші регіони - це ті, у яких або низька частка промислового сектору в цілому, або домінуючі галузі перебувають у критичному становищі, що пов'язано з низькою конкурентоспроможністю їх продукції.

Крім того, в Україні  сьогодні існує значний розрив між  містом і селом за рівнем матеріальної забезпеченості, який є одним із найбільш вагомих факторів, що формує загальну ситуацію з розшарування населення. Це пояснюється різницею в оплаті праці сільської й міської  груп населення, де розрив в оплаті праці на галузевому рівні становить  в 2 раза й більше.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. ПЕРЕРОЗПОДІЛ І ВИРІВНЮВАННЯ ДОХОДІВ І МОЖЛИВІ НАСЛІДКИ ВСТАНОВЛЕННЯ РІВНОСТІ В ДОХОДАХ

 

Альтернативні концептуальні  підходи до державного перерозподілу  доходів можна зводити до проблеми протиставлення рівності й ефективності. Початки цієї проблеми знаходяться  в області розподілу ресурсів. Класична теорія вважає, що ринок спроможний раціонально розподілити обмежені ресурси. Відповідно до так званої "ефективності Парето" стан системи є стабільним, якщо ніякий перерозподіл ресурсів (або продуктів) не може поліпшити становище одного з учасників господарського процесу, не погіршуючи становище інших. Розподіл доходів при цьому характеризується як стійко нерівномірний. Класична теорія вважає, що розподіл доходів не піддається зміні, а будь-який державний перерозподіл заздалегідь приречений. Неокласичний напрямок критично оцінює нерівномірність розподілу доходів. Починаються спроби знайти такий критерій ефективності, який зіставляв би процеси, що торкаються доходів відразу багатьох споживачів. З цього погляду ефективним може бути визнаний такий перерозподіл доходів, при якому приріст багатства вигравших більше втрати багатства тих, що програли.

Прихильники державного перерозподілу  доходів підтверджують, що рівність у розподілі доходів є необхідною умовою максимізації загальної корисності доходів усіх споживачів. Цей висновок цілком достовірний в умовах, коли обсяг усього доходу, що перерозподіляється, - фіксований. Критики державного перерозподілу  справедливо вважають, що стимулювальний ефект пов'язаний не тільки з розміром, але і з засобом розподілу доходів. Тому будь-який перерозподіл доходу, що переслідує ціль максимізації загальної корисності в поточному періоді, неминуче веде до зниження доходу (і загальної корисності) у наступному.

Співвідношення між рівністю й ефективністю в практиці зводиться  до пошуку таких форм і засобів  перерозподілу, що мінімізували б негативний вплив перерозподільчих процесів на ефективність, одночасно максимізувавши позитивний результат у формі скорочення бідності.

Основна мета політики доходів  полягає в регулюванні і вирівнюванні доходів, подоланні надмірної диференціації  доходів різних соціальних груп населення.

Основним інструментом здійснення політики вирівнювання доходів є  прогресивне оподаткування високих  і надвисоких доходів. Отримані таким  чином кошти, акумулюючись в бюджетах, перерозподіляються для соціальної підтримки незахищених верств населення  у вигляді різних соціальних виплат - трансфертних платежів (допомоги по безробіттю, інших видів допомоги малозабезпеченим, багатодітним сім'ям). Такий механізм перерозподілу (передачі доходів від  багатих до бідних отримав на заході назву "ефект Робін Гуда").

Іншим інструментом державної  політики доходів є створення  ефективної системи соціального  страхування: медичного, пенсійного, по безробіттю та ін.

За рахунок бюджетних  асигнувань та коштів роботодавців створюються  спеціальні програми медичної допомоги, будівництва приватного житла, перекваліфікації безробітних, отримання вищої освіти та ін. Крива Лоренца і коефіцієнт Джині. Ступінь нерівності в розподілі  доходів графічно ілюструє крива Лоренца. Вона показує фактичний розподіл доходів між окремими частинами населення (сімей) за певний період часу (як правило, за рік).

Детальніше в додатку  «Б» - Крива Лоренца.

Умови побудови кривої Лоренца:

• для розрахунків беруться номінальні доходи - до сплати податків;
• в доходи включаються трансфертні платежі.

Якщо все населення  поділити на 5 частин (квінтелей) по 20% кожна, а сукупний доход окремих частин населення також по 20%, то лінія (бісектриса) ОА покаже абсолютну рівність у розподілі доходу, тобто 20% населення отримує 20% сукупного доходу, 40% - відповідно 40%, 60% - 60% і т.д. Однак, це абстрактна ситуація.

Протилежну ситуацію - абсолютної нерівності ілюструє пряма АВ - коли 1% населення отримує 100% сукупного  доходу, що також є нереальною ситуацією. Іншими словами, індекс "0" є показником абсолютної рівності, а "1" - абсолютної

нерівності.

В реальній дійсності перші 20% населення можуть отримувати, наприклад, 5% доходу, 40% населення - 15% доходу, 60% - 35%, 100% - 100% сукупного доходу. У відповідності  з таким розподілом і будуємо  криву ОСБЛ, яка відхиляється від  лінії абсолютної рівності ОА і ілюструє фактичний стан розподілу доходу.