Політика перерозподілу доходів і її ефективність

 

Створений в процесі суспільного  виробництва продукт, проходить  стадію (фазу) розподілу. В результаті утворюються доходи основних суб'єктів  ринкової економіки. Отримані доходи визначають рівень і структуру споживання, ступінь  задоволення матеріальних потреб членів суспільства.

Основними факторами виробництва є земля, праця, капітал та здатність до підприємництва. В умовах ринкової економіки кожен фактор (ресурс) має свого власника і ціну. Існують ринки факторів виробництва: землі, праці, капіталу. Всі фактори приймають участь у створенні матеріальних благ (продукту) і приносять своїм власникам відповідний доход, який визначається ринковою ціною кожного ресурсу.

Функціональний розподіл доходів - це розподіл їх між основними  чинниками: праця, капітал, природні ресурси  і підприємницькі спроможності. У  результаті функціонального розподілу  доходів формуються такі первинні доходи, як заробітна плата, відсоток, рента  і прибуток. У системі чинників виробництва основний взаємозв'язок стосується капіталу, тому для спрощення  функціональний розподіл можна уявити як співвідношення між доходами від  праці і від власності.

Функціональний розподіл доходу показує частки доходу, що припадають на працю і капітал, а задачею  макроекономіки є простежити зміну  співвідношень долей праці і капіталу в сукупному доході суспільства, виявити причини змін й оцінити їх.

Розглянемо далі основні  форми функціонального розподілу  доходів: заробітну плату, ренту, процент, прибуток.

Як економічна категорія - заробітна плата є грошовою формою вартості і ціни робочої сили на ринку праці.

В кількісному відношенні зарплата - це частка працюючих по найму  у фонді споживання національного  доходу.

Зарплата є основною формою трудового доходу, головним джерелом формування бюджетів домогосподарств.

Організація зарплати включає  три взаємопов'язаних елементи: тарифну  систему, нормування праці, форми і  системи зарплати.

Важливою економічною  закономірністю є випереджаюче зростання  продуктивності праці порівняно  із зростанням заробітної плати. Саме зростання продуктивності праці  є економічною основою і необхідною умовою підвищення зарплати. Якщо ж  заробітна плата буде підвищуватися  без врахування збільшення обсягів  виробництва товарів та послуг, то це призведе лише до розгортання інфляції, зростатиме тільки номінальна зарплата, а реальна буде знижуватися.

Як економічна категорія, земельна рента становить дохід  від власності на землю та інші природні ресурси.

Землі розрізняються за своєю  родючістю, природними умовами місцевості, розташуванням щодо ринків збуту  продукції. Витрати на одиницю продукції  на кращих, середніх і гірших землях неоднакові. Проте однорідна за якістю продукція на товарних ринках продається за однаковою ціною. Це призводить до того, що виробники, які працюють на кращих землях отримуватимуть більший  дохід, ніж ті, хто виростив цей  вид сільськогосподарської продукції  на гіршій землі. Останній отримає менший дохід.

Земля є унікальним ресурсом, що не підлягає заміні, проте вона може використовуватись в різних галузях  економіки. Ділянка землі може бути використана в рослинництві і  тваринництві, в добувній промисловості  і на транспорті, в будівництві  і як територія промислового підприємства. Все це характеризує альтернативне  використання землі. Тому власник землі  може обрати різноманітні варіанти використання землі: самостійно обробляти, здати  в оренду або продати. Від продажу  землі він бажав би мати таку суму, яка, за умови внесення до банку, надавала б йому доход не менший, ніж рента. В іншому випадку йому вигідніше надавати землю в оренду й отримувати ренту. Все це зумовлює капіталізовану земельну ренту — ціну землі.

Дохід, що отримує власник  земельної ділянки незалежно  від якості землі, яка надається  у користування, є абсолютною рентою. Існування абсолютної ренти пов'язане  з унікальністю земельного ресурсу, тобто з тим, що землю не можна  додатково створити або збільшити  її обсяг. Крім того, земля не може бути замінена іншим типом ресурсу, як у випадку з капіталом і працею.

Процент - це доход власника капіталу, під яким розуміють функціонуючі в процесі виробництв засоби виробництва (виробничі приміщення підприємств, машини, устаткування тощо).

В економічній теорії відомі два основних підходи в трактовці  сутності та змісту категорій капіталу і прибутку: марксистський і маржиналістський.

Розглядаючи сутність прибутку як доходу на капітал, К. Маркс обґрунтував, що прибуток в процесі його розподілу  виступає в двох формах: підприємницького доходу, тобто прибутку, який отримує  функціонуючий капіталіст як власник  засобів виробництва і позичкового  проценту, як доходу власника грошового  капіталу.

Позичковий процент - є  винагородою, яку одержує власник  грошей за те, що надав їх підприємствам  або приватним особам для використання. Оскільки частину продукції одержано завдяки використанні позичених  грошей, підприємство (підприємець) має  не лише повернути борг, а й заплатити  за користування грошовим капіталом. Ціна, що сплачується за користування грошима, називається нормою (ставкою) позичкового  проценту.

Джерелом підприємницького доходу є досконалість організації  виробництва та компетентність управління. Завдяки цьому підприємець може без додаткових інвестицій скоротити витрати на виробництво, підвищити продуктивність праці. Частка прибутку в ціні продукції збільшиться. Впровадження нових ідей в процесі виробництва сприяє зниженню витрат, поліпшенню якості продукції, появі нових товарів і послуг, збільшенню обсягів реалізації, що забезпечує додатковий доход підприємству.

Розподіл доходів складається  на етапі формування доходів власників  виробничих чинників (функціональний розподіл). Персональний розподіл номінальних  доходів є результатом перерозподілу. Проходячи через сімейний бюджет, обсяг душового доходу змінюється в  залежності від розміру і структури  сімей, співвідношення утриманців і  осіб, що мають самостійні доходи. Розмір реальних доходів залежить від параметрів інфляційного процесу. Головним же каналом  перерозподілу доходів є державне регулювання цього процесу. Податкові  системи і державні трансферти (грошові  і натуральні), системи соціального  забезпечення і страхування й  ін. показують, що сучасна держава  втягнута в широкомасштабну діяльність з перерозподілу доходів.

Будь-яка з форм державного регулювання (у тому числі соціальна) утворюється з матеріальних, інституціональних  і концептуальних складових. Відзначимо, що соціальне регулювання не є  винятковим привілеєм держави, воно охоплює не тільки перерозподіл доходів, але й інші показники рівня  життя. Об'єктами соціального регулювання  є охорона навколишнього середовища і захист прав споживача. Соціальне  регулювання здійснюють ділові одиниці, профспілки, церква та інші неурядові  організації. Матеріальна основа державного регулювання залежить від обсягу національного виробництва і  тієї його частки, що перерозподіляється централізовано, через державний  бюджет. Інституціональна основа пов'язана  з організацією процесу перерозподілу  і діяльністю відповідних установ (у тому числі неурядових).

Персональний розподіл доходів  — це розподіл доходів між окремими фізичними особами, сім'ями або  домогосподарствами. Аналіз персонального  розподілу доходів дає можливість виявити фактори, що визначають рівень і структуру доходів окремих  сімей.

Сімейний дохід — сума доходів свідомо організованої  на основі родинних зв'язків та спільності побуту невеликої групи людей, життєдіяльність  яких спрямована на реалізацію соціальних, економічних та духовних потреб індивідів, сім'ї, суспільства в цілому.

Сімейний дохід — економічна основа відтворення сім'ї.

Існують різні джерела  формування сімейних доходів: заробітна  плата; доходи від власності; доходи від особистого підсобного господарства; доходи від кооперативної діяльності; доходи від індивідуальної трудової діяльності;  державні трансфертні  платежі (пенсії, допомога з безробіття, стипендії, безплатні послуги в  галузі охорони здоров'я, освіти та ін.); доходи з інших джерел (спадщина тощо).

Доходи населення в  ринковій економіці виконують такі функції:

1) добробуту — забезпечують  певний рівень життя населення;

2) мотиваційну — сприяють  ефективному включенню до виробничого  процесу шляхом створення системи  нових стимулів;

3) формують відповідну  якість життя, що охоплює умови  праці, життя і відпочинку, соціальні  гарантії та забезпеченість, охорону  правопорядку і дотримання прав  людини, природно-кліматичні умови  і стан навколишнього середовища, наявність вільного часу й  можливості його ефективного  використання, а також суб'єктивні  відчуття спокою, комфортності та  стабільності.

Доходи населення мають  тенденцію до зростання. Якщо в 2006 році вони становили 472061 млн. грн., то в 2010 році вони зросли в 2,5 рази і становили 1101015 млн. грн.

Так само має тенденцію  до зростання наявний дохід населення  України, який в 2010 році становить 841591 млн. грн. Щорічне приріст наявного доходу знаходиться в межах від 4,3% в 2009 порівняно з 2008 роком до 34,7% в 2007 році порівняно з 2006 роком.

Наявний дохід на одну особу  в 2010 році складає 18347,0 грн. і зріс порівняно  з 2009 роком на 3974,2 грн.

Упродовж 2010 року структура  номінальних доходів населення  практично не змінилася порівняно  з попередніми роками. Найбільшу  частку складала заробітна плата (більше 41,7 %), соціальні допомоги (більше 38,5%), прибуток та змішаний дохід (більше 15 %). Соціальні трансферти в натурі у  загальній структурі доходів  становлять близько 13,9 %.

Розмір номінальної середньомісячної заробітної плати у розрахунку на одного штатного працівника склав 2239 грн. і зріс на 17,5 % щодо показника попереднього року (Додаток В). Це перевищує державні соціальні стандарти (рівень мінімальної  заробітної плати та прожитковий  мінімум працездатної особи, що дорівнюють 922 грн.) майже у 2,4 раза.

Майнове розшарування в Україні  одне з найбільших серед європейських країн. За оцінками Світового Банку, в 2009 році доходи 10% найбільш забезпеченого  населення України перевищували доходи 10% найменш забезпеченого  населення більш ніж у 47 рази. Нерівність доходів збільшується за рахунок власності й підприємницької  діяльності, а також за рахунок  нерівності видатків на заощадження  й придбання нерухомості й  навіть нерівність видатків а покупку  непродовольчих товарів і оплату послуг.

За загальними оцінками дослідників, заможні українці акумулюють приблизно 85% всіх заощаджень у банківській  системі, 57 % грошових доходів, 92 % доходів  від власності й 96 % видатків на покупку  валюти. Наприклад, вартість всіх активів  тільки «Метінвест Холдінгу», до якого увійшли всі активи групи в гірничовидобувній і металургійній галузі, становить, за даними СКМ, близько 20 мільярдів доларів. Це трохи більше, за доходи загального фонду держбюджету України в 2006 році (97264 мільярда гривень, або 1822 мільярда доларів). Сукупний грошовий результат 100 найбагатших людей України, становить 70 млрд доларів (без урахування іноземних активів).

У щорічному рейтингу американського ділового щотижневика Forbes серед 946 світових мільярдерів - 7 українців. Правда, укладачі рейтингу відзначають високу непрозорість ринку, що не дозволяє виявити реальну структуру власності компанії. До того ж визнати свої високі доходи сьогодні в країні готові не всі.

Поняття рівня і якості життя населення тісно пов'язані  й визначають стан економічного та соціального розвитку країни. Рівень сімейних доходів не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум, тобто  за величину, яка у вартісному вираженні  відображає законодавчо визначений рівень споживання товарів і послуг, необхідних для забезпечення життєдіяльності  людини та збереження її здоров'я.

За Законом України "Про  прожитковий мінімум" норматив прожиткового мінімуму формується з розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто належить до основних соціальних і демографічних груп населення. Прожитковий мінімум  є індикатором визначення межі бідності в суспільстві й відбиває якісний  рівень у споживанні населення.

Прожитковий мінімум розділяє сім'ї (домогосподарства, окремих осіб) на дві умовні групи за рівнем споживання — забезпечених та малозабезпечених.

 

 

 

 

 

 

 

3. РЕГІОНАЛЬНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ДОХОДІВ УКРАЇНІ І ЗАВДАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

 

За дослідженнями науковців, неоднорідність регіонального економічного простору зростає, що не може не позначитися  на характері і динаміці регіональних соціально-економічних процесів, у  тому числі, пов'язаних з формуванням  доходів населення.

Ґрунтуючись на визначеннях  М.І. Долішнього, можна зробити висновок, що міжрегіональна диференціація процесу  формування доходів населення обумовлена відмінностями у потенціалах  розвитку регіонів:

• природно-ресурсному;
• трудовому;
• демографічному;
• виробничому;
• науково-технічному;
• інфраструктурному.