Податок на додану вартість в податковій системі України

ВСТУП

Податок на додану вартість є нащадком первісного податку з обігу.

Податок з обігу (універсальний акциз) — один із наймолодших у фінансовій історії. Податок на суму товарного обігу був уперше впроваджений німецьким рейхстагом у 1916 році за проектом Мюллер-Фульда після тривалої парламентської боротьби та в результаті компромісу в переговорах політичних партій з урядом. Ще не було відоме його майбутнє, проте в момент своєї появи на фіскальній арені податок з обігу став нерядовим явищем і викликав багато пересудів. Уже тоді побачили в ньому прототип дохідно-прибуткового оподаткування, але поставленого в залежність не від величини доходу платника, а від обсягу його споживання. Оскільки податок з обігу здатний уловлювати кон'юнктурний приріст вартості, точніше — цінності оподатковуваних товарів і послуг, це зближує його з оподатковуванням прибутків і спадщини.

У своєму первозданному вигляді податок з обігу був задуманий як податок на будь-який обіг товарів (продаж, поставка) за цінністю обороту незалежно від того, оплачується товар безпосередньо готівкою, реалізується в кредит чи збувається за будь-який еквівалент.

Податок на додану вартість відноситься до податків на споживання оскільки ним підлягає оподаткуванню споживання товарів, робіт і послуг.

Податок на додану вартість є одним з найодіозніших податків в податковій системі України. Його попередниками за часів СРСР та у 1991р. були інші непрямі податки - податок з обороту та податок з продажів. Податок на додану вартість був започаткований Законом УРСР "Про систему оподаткування" ще в 1991р. Наступні роки існування податку на додану вартість в самостійній Україні позначені змінами та доповненнями.

Історично в системі непрямого оподаткування універсальним акцизам передували специфічні акцизи. Перехід до універсальних пов'язаний з тим, що коло товарів, які оподатковувались акцизами, постійно розширювалось, і тому економічно вигідніше було переходити до загального непрямого оподаткування, ніж установлювати ставки й обраховувати податок по окремих товарах. ПДВ за своєю природою є універсальним акцизом, тобто застосовується до всього переліку товарів, робіт та послуг. Іншими різновидами універсальних акцизів є податок з продажів (купівель) та податок з обороту.

ПДВ по відношенню до своїх попередників (податку з продажів та податку з обороту) має ряд істотних відмінностей. Його суть полягає в тому, що він не поширюється на перенесену вартість, яка вже була раніш оподаткована. Хоча податок стягується багаторазово, він охоплює щораз тільки створену вартість. Можна сказати, що ПДВ увібрав в себе переваги своїх попередників і, що головне, усунув кумулятивний характер.

Упровадження ПДВ обумовлено цілим рядом його позитивних характеристик. Насамперед це можливість охопити більш широку базу оподаткування порівняно з нижчими формами універсальних акцизів. Також ПДВ пристосований і до експортно-імпортних операцій. Немало важно й те, що ПДВ практично не залишає шансів ухилитись від сплати. Надходження з ПДВ доволі рівномірно розподіляються по території країни, що спрощує проблему взаємовідносин між центральним та місцевими бюджетами.

Мета цієї роботи полягає в тому, щоб більш глибше вивчити ПДВ, його методологію нарахування, справляння, виплати тощо, а також розглянути його історичне становлення, розвиток, переваги і недоліки.

Актуальність даної теми в тому, що ПДВ на сучасному етапі розвитку податкової системи нашої країни відіграє дуже велику роль, адже він є одним із головних джерел наповнення Держбюджету України. І саме велику увагу треба приділити його впливу на економічну і соціальну сферу нашої держави.

Ще однією глобальною проблемою стосовно ПДВ є його ставка. В сучасних умовах низької заробітної платні переважної частини населення, постійної затримки її виплати, тяжкої економічної ситуації ставка ПДВ все-таки завищена. Я вважаю, що на період подолання економічної кризи доцільно було б знизити ставку до 10-15% з метою розширення сукупного суспільного попиту. А також можна було б ввести декілька податкових ставок для різних груп товарів.

При зменшеній ставці податку у суб'єктів господарювання можуть з'явитися додаткові стимули для збільшення обсягів виробництва продукції та с надання послуг, в результаті чого буде мати місце розширення бази оподаткування та, у кінцевому рахунку, зростання загальної суми доходів бюджету. Нарешті, зменшення податкового тиску може сприяти збільшенню доходів населення та зростанню сукупного попиту.

1. Економічна природа та значення ПДВ

На сьогоднішній день в Україні існує своя податкова система, яка не є простим копіюванням досвіду інших країн. Адже податкова система має відображати конкретні умови конкретної країни, рівень розвитку економіки, соціальної сфери, її зовнішню та внутрішню політику, традиції народу, географічне положення, кліматичні умови та безліч інших чинників. В зв'язку з цим склад податкової системи, структурні співвідношення окремих податків їх обчислення, форми розрахунків, організація податкової служби можуть значно відрізнятись.

Сучасний етап податкової системи України можна охарактеризувати як закладання підвалин. Зроблено за короткий час досить багато. Здійснено перехід до системи формування доходів бюджету на податковій основі, реформована сама податкова система шляхом впровадження податків, характерних для країн з розвинутою ринковою економікою. Розроблено і відображено (хоча й далеко не досконало) законодавство з питань оподаткування, його інструктивне та методичне забезпечення, створена сучасна податкова адміністрація із сучасною організаційною структурою.

Існує ряд основних податків, які дістали загально світове визнання, хоча механізм їх справляння може суттєво відрізнятись в конкретній країні. До них належать прямі і не прямі податки, та інші збори й обов'язкові платежі. З точки зору вирішення фіскальних завдань непрямі податки завжди ефективніші за прямі. Одним із основних видів непрямих податків є ПДВ.

Податок на додану вартість - це частина новоствореної вартості на кожному етапі виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг), що надходить до бюджету після їх реалізації. Інакше кажучи, ПДВ - це непрямий податок, який стягується до бюджету у вигляді надбавки до ціни товару, який сплачується споживачами.

Слід зазначити, що становлення податку на додану вартість в Україні проходило в 2 етапи: до 01.10.1997 року і після.

Коротко підсумовуючи викладене, можна визначити основні риси діючої до 01.10.1997 року системи оподаткування добавленої вартості.

• відсутній механізм бюджетної компенсації стійкого дебетового сальдо;

• відсутні правила інфляційної нейтральності;

• ПДВ є розподільчим податком, зобов'язання бюджетів різних рівнів, щодо компенсацій не визначені;

• момент виникнення права на кредитування визначається за принципом обліку собівартості ПДВ, сплаченій у ціні товарних запасів, не зменшує податкових зобов'язань; ПДВ, сплаченій у ціні капітальних товарів, амортизується;

• податкове поле зруйновано численними пільгами в 1995 році при базовій ставці 20 % середня ставка податкових вилучень (до загальних обсягів реалізації) становить 11%.

Декретом про ПДВ ми керувались трохи не п'ять років. Хоча недоліків було чимало (про що викладено вище), проте декрет діяв. До нього звикли. Він (декрет) передбачав різний підхід до оподаткування товаровиробника і торгівлі. Усі розуміли: необхідні зміни.

Другий етап становлення податку на додану вартість розпочався із змін, які знайшли своє втілення в законопроекті прийнятому Верховною Радою України як закон 03.04.97 р. І введеному в дію з 1 жовтня 1997 року, до окремих статей якого згодом було внесено значну кількість поправок і змін.

Згідно цього Закону механізм оподаткування податком на додану вартість у корені змінився, а саме:

1. Чистий податок, що підлягає сплаті до бюджету, враховується як різниця між сумою податку, нарахованого при реалізації товарів (робіт, послуг) і сумою податку, що сплачений або підлягає сплаті постачальникам за придбані товари (виконані роботи, надані послуги) матеріальні ресурси, паливо, вартість яких відноситься на витрати виробництва та обігу відповідно до ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" та податку за придбані та введені в експлуатацію основні виробничі фонди і взяті на облік нематеріальні активи (вартість майнових та інших прав, лщензій та інше). Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України № 14-92 "Про податок на добавлену вартість" від 26.12.92 р. Вказаний механізм оподаткування ПДВ діяв щодо підприємств виробників продукції. З введенням в дію Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.97 р. Введений механізм поширюється і на підприємства торгівлі та посередницької діяльності.

2. ПДВ, сплачений у ціні придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації (тобто відносяться до податкового кредиту). Платник ПДВ має право на отримання податкового кредиту тільки за

умови, якщо придбання будь-якого товару підтверджується податковими чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом, прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Введено податковий облік, згідно з яким є обов'язковим для платників податку при здійсненні продажу товарів (робіт, послуг) надання податкової накладної.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітнім податковим документом, і одночасно розрахунковим документом, який повинен зберігатись протягом строку, передбаченого законодавством із сплати податків.

При отриманні податкових накладних, платники заносять їх до книги обліку придбання товарів, а при виписці - до книги обліку продажу товарів.

На підставі даних книг обліку продажу та придбання товарів заповнюється податкова декларація по податку на додану вартість.и°датки231

Усі доходи від ПДВ спрямовуються до центрального (державного) бюджету, "податкові заліки" по податку на додану вартість, практично заборонені.

3. Встановлено єдину ставку податку, що становить 20 відсотків до бази оподаткування та додається до ціни товарів (робіт, послуг), за винятком операцій звільнених від оподаткування, та операцій до яких застосовуються нульова ставка.

Платником податку є:

- особа, яка визначається платником податку на додану вартість по обсягах оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг), є платником податку на додану вартість, якщо обсяг здійснюваних ним оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) досяг протягом будь-якого періоду за останні дванадцять календарних місяців 1200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Така особа зобов'язана зареєструватися яка платник податку.

- особа яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України або отримує від нерезидента роботи (послуги) для їх використання або споживання на митній території України, за винятком фізичних осіб, не зареєстрованих як платник податку, у разі, коли такі фізичні особи ввозять (пересилають) товари (предмети) в обсягах, що не підлягають оподаткуванню згідно із законодавством;

- особа, що здійснює на митній території України підприємницьку діяльність з торгівлі за готівкові кошти незалежно від обсягів продажу, за винятком фізичних осіб, які здійснюють торгівлю в умовах сплати ринкового збору в порядку, установленому законодавством;

- особа, яка на митній території України надає послуги, пов'язані з транзитом пасажирів або вантажів через митну територію України;

- особа, яка відповідальна за внесення податку до бюджету по об'єктах оподаткування на залізничному транспортні, визначена в порядку, визначеним Кабінетом Міністрів Україні;

- особа, яка надає послуги зв'язку і здійснює консолідований облік доходів і витрат, пов'язаних з наданням таких послуг і отриманих (понесених) іншими особами, які знаходяться в підпорядкуванні такої особи.

Об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

- продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, у тому числі операцій з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу) і операцій з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця;

- увезення (пересилання) товарів на митну територію України і отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України, у тому числі операцій з увезення (пересилання) майна по договорам оренди (лізингу), застави та іпотеки;

- вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України і надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами митної території України.

Не є об'єктом оподаткування операції з:

- випуску, розміщення і продажу за кошти цінних паперів, емітованих (випущених в обіг) суб'єктами підприємницької діяльності, Національним банком України, Міністерством фінансів України, Державним казначейством України, органами місцевого самоврядування, включаючи приватизаційні і компенсаційні папери (сертифікати)^ житлові чеки, земельні бони, а також деривативи ; обміну цінних паперів на інші цінні папери, депозитарної, реєстраторської і клірингової діяльності по цінних паперах.

Норми цього підпункту не застосовуються до операцій з продажу бланків дорожніх, банківських особистих чеків, цінних паперів, розрахункових платіжних документів, пластикових (розрахункових карток);

- передача майна орендодавця (лізинго-давця),якии є резидентом, у користування орендареві (лізингоотримувачу) згідно з умовами договору оренди (лізингу) і його повернення орендодавцеві (лізингодавцеві) після закінчення дії такого договору;

- сплати орендних (лізингових) платежів за умовами договору фінансової оренди (лізингу) або з умовами договору оренди житлового фонду, що є основним місцем проживання орендаря;

- передача майна в заставу позикодавцеві (кредитору) згідно з договором позики і його повернення заставодавцю після закінчення дії такого договору;

- передача кредитором, який є резидентом, об'єкта іпотечного кредиту у власність або використання позичальником;