Планування та прогнозування розвитку підприємств

Сіткове планування дає змогу створити логічну діаграму послідовності виконання робіт — сіткові графіки — і визначити їхню тривалість для подальшого контролю.

Використання сіткового планування допомагає відповісти на такі питання:

1. Скільки часу потрібно на виконання всього проекту?

2. У який час мають розпочинатися та закінчуватися окремі роботи?

3. Які роботи є «критичними» та мають виконуватися точ-

но за графіком, аби не зірвати строки виконання проекту в

цілому?
4. На який термін можна відкласти виконання «некритичних» робіт, щоб це не вплинуло на строки виконання проекту?

Сіткове планування полягає, насамперед, у побудові сіткового графіка та обчисленні його параметрів. Ці аспекти висвітлено в темі 12.

В умовах невизначеності, коли важко однозначно оцінити

тривалість проектних робіт (що характерно і для унікальних інноваційних проектів), використовують PERT-метод, який

передбачає три оцінки можливої тривалості кожної роботи проекту:

• оптимістичний час (а) — термін виконання роботи, якщо все буде забезпечено ідеальним чином;

• найімовірніший час (m) — очікуваний термін виконання роботи за нормальних умов;

• песимістичний час (b) — термін виконання роботи, якщо виникнуть істотні перешкоди.
Середній або очікуваний час виконання роботи (t) обчислюють за формулою

Тривалість проекту розраховують на основі очікуваних значень тривалості проектних робіт. Для визначення можливих коливань або мінливості цих значень використовують відому статистичну міру мінливості — дисперсію, або варіацію, часу виконання роботи (σ):

Це припущення полягає в тому, що розподіл часу Т завершення проекту є нормальним (дзвоноподібним), що дає змогу оцінити ймовірність виконання проекту в задані строки за допомогою коефіцієнта Z і відповідних статистичних таблиць:

де Тз — задані строки виконання проекту; Т — тривалість проекту, розрахована на основі очікуваного часу виконання проект- них робіт. Календарне планування проекту, яке полягає у визначенні календарних дат виконання всіх робіт, ставить за мету координацію діяльності залучених до проекту виконавців з метою забезпечення його успішного завершення, створення умов для реагування на ринкові можливості та вчас¬ного надходження доходів, що гарантує ефективність інвестицій. календарного графіка:

• забезпечити виконавців наочною інформацією про строки виконання проектних робіт;

• координувати надходження ресурсів для виконання проекту;

• вчасно забезпечити потрібні ресурси;

• передбачити в різні моменти рівень потрібних фінансових витрат і ресурсів та їх раціональний розподіл між проек- тами;

• забезпечити вчасне виконання проекту.

Календарні графіки у вигляді відомих діаграм Гантта легко будуються за допомогою програмного забезпечення та мають такий вигляд (рис. 3.1).

Відповідно до встановлених і узгоджених з планом ОТР строків виконання проектних робіт проводять календарне

планування необхідних ресурсів, а також розподіл бюджету проекту за календарними періодами з урахуванням обсягів проектних робіт у кожному періоді й можливостей підприємства щодо фінансування запланованих проектів. Ці потреби у фіна¬нсуванні, інтегровані з календарними графіками проектів, мають знайти відображення в інвестиційному бюджеті підпри¬ємства.

                                              ВИСНОВКИ

Отже, планування — це складний методично-організаційний процес, за якого відбуваються безперервний пошук, оброблення й систематизація інформації та її перетворення в знання про зовнішнє середовище та власні можливості підприємства в контексті його нинішнього функціонування та майбутнього розвитку.

З позицій системного підходу планування можна розглядати як
складну систему, на вході якої уявляється потік такої інформації,
що у «процесорі» системи за допомогою методичного апарату та ін-
струментарію перетворюється у вихідний потік — обґрунтування та
рекомендації щодо прийняття управлінських рішень. Порівнюючи
фактичну інформацію з плановою, можна отримати контрольну ін-
формацію та оцінити виконання управлінських рішень. Таке уяв-
лення не виходить за межі класичного розгляду планування підпри-
ємством і, отже, дає змогу визначити систему планування як ціле-
орієнтовану взаємозв’язану сукупність процесів планування, допов-
нену виконанням функцій контролю результатів. Суб’єктами систе-
ми планування в цьому розумінні є процеси планування й контро-
лю, а результатами — інформація, відображена в планах і звітах.

Водночас, елементами системи планування варто вважати керівників-управлінців та інших професіоналів, котрі, власне, і здійснюють відповідні планово-контрольні розрахунки, результати яких містяться у планах та звітах. З іншого боку, спираючись на те, що в основу планування покладено процес перетворення інформації в дані, знання і, звичайно, оформлені належним чином документи — плани та звіти, розуміння системи планування можна умовно звузити до системи планів підприємств. Відповідно до цього система планування може бути визначена як цілеорієнтована взаємозв’язана сукупність планів і звітів. І в цьому аспекті розгляду суб’єктами системи також залишаються керів­ники-управлінці та професіонали, які розроблять плани й готують звіти. Поняття «система планування» іноді вживають у розумінні «система планів». Ці поняття, як зазначалося вище, мають різне сутнісне наповнення. Система планування на підприєм­стві має формуватися й удосконалюватися з урахування таких основних принципів: єдність, цілеспрямованість, інтегрованість, цілісність, повнота, гнучкість, безперервність.

Принцип єдності означає, що планування мусить охоплювати всі сфери діяльності підприємства. Змістова поєднаність планів має бути узгоджена з організаційною структурою підприємства, оскільки елементами планування є окремі структурні підрозділи підприємства й окремі частини процесу планування. Взаємозв’язок між підрозділами забезпечується як на горизонтальному рівні, так і по вертикалі, тобто в межах управлінської ієрархії.

Планування зазвичай має цільову орієнтацію, тому система планів підприємства має формуватися як своєрідна модель перевірки можливостей досягнення цілей. За допомогою звітів виявляють фактичний рівень виконання поставлених завдань. Усі процеси планування та суб’єкти, що здійснюють їх, мають бути інтегрованими з орієнтацією на цілі.

         Протягом останнього часу на різноманітних фондових ринках як розвинутих країн, так і країн з перехідною економікою, спостерігається постійне виникнення різких та затяжних криз.

          Через якісний перелом ринкових тенденцій ставиться під сумнів можливість використання ретроспективних даних для прогнозування майбутніх значень фінансових часових рядів із застосуванням класичних кількісних підходів. Констатується, що одною з головних причин тривалого кризового періоду є зростаюча неспроможність широко розповсюджених економіко—математичних методів та моделей здійснювати аналіз та прогнозування розвитку фінансово—економічних систем.

          В умовах перехідного періоду української економіки необхідним елементом планування діяльності суб’єктів економічних відносин є здійснення аналізу та прогнозування розвитку фінансово—економічних систем, що сприятимуть пожвавленню інвестиційної діяльності , оновленню основних фондів та загальному розвитку промисловості й підприємництва.

          Отже , від правильності результатів прогнозу залежить величина прибутків або збитків підприємця . Кожен підприємець  при укладенні угод опирається на свій власний прогноз розвитку ринку, тому ця тема є досить актуальною в наш час.

                 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

     1. Басовский Л.Е. Прогнозирование и планорование в условиях рынка. – М.: ИНФРА – М., 1999. – 260 с.
     2. Бень Т.Г. Довбня С.Б. Бюджетування як інструмент удосконалення системи фінансового менеджменту підприємств //Фінанси України. – 2000 - № 7. с. 48-55
     3. Мойсеєнко І.Є. Фінансове планування на підприємстві // Фінанси України– 2000. - №9. с. 155-158.
     4. Прогнозирование и планирование в условиях рынка: Учебное пособие / ред. Т.Г. Морозова. – М.: ЮНИТИ, 1999. – 318 с.
     5. Прогнозирование и планирование: Учебное пособие / Е.А. Черныш. М.: Приор, 1999. – 176 с.
     6. Теплова Т.В. Планирование в финансовом менеджменте: Учебное пособие. М., 1998. – 140 с.
     7. Финансовое планирование и контроль: Учебное пособие / под. Ред. М.А. Поукова, А.Х. Тейлора. М.: ИНФРА – М., 1996. – 479 с.
     8. Фінанси підприємств. Підручник / за ред. А.М. Поддєрьогіна . К.: КНЕУ, 2000, 460 с.
     9. Харко А.Ю. Бюджетування у процесі управління фінансовою діяльністю підприємства // Фінанси України. – 2001. № 9. с. 87-91.

     10.Бойко В.В. Економіка підприємств України: Навч. посіб. — 2 вид., переробл. і доп. — Донецьк, 2005. — 528 с.

   11.Економіка підприємств: Навч. посіб. / Вихрущ В.П., Андрушків Б. М., Харів П. С., Федорович Р. В., Тирпак І.В. — Тернопіль: Економічна думка, 2000. — 449 с.

    12.Економіка підприємств: Навч. посіб. / Черевко Г.В., Горбонос Ф.В., Іваницька Г.Б., Павленчик Н.Ф.; заг. ред. Г.В.Черевка. — Львів: Апріорі, 2004. — 382 с.

    13.Клівець П.Г. Стратегія підприємства: Навч. посіб.. — К.: Академвидав, 2007. — 320 с.

    14.Саєнко М.Г. Стратегія підприємства: Навч. посіб. — Тернопіль: Економічна думка, 2007. — 352 c.

    15.Смолін І.В. Стратегічне планування розвитку організації. — К., 2004. — 346 с.

      16. О.І. Амоша. Механізми переходу економіки України на інноваційну модель розвитку, Донецьк, 2002 р. – 107 с.

      17. С.Ф. Покропивний. Економіка підприємства . Київ – 1995. Видавництво «Хвиля -Прес» 279 с. Том 2.

      18. А.В. Матвійчик. Моделювання економічних процесів. КНЕУ. Київ –2007. 263 с.

      19. В.І. Павлов, І.В. Кривов»язюк. Економічний механізм функціонування підприємства. Луцьк 1999 р.114 с.

                                                  ДОДАТКИ

                                                                                                                                              Додаток 1

БАЛАНС  ПІДПРИЄМСТВА

на   31 грудня   2007  р.

Форма №1  тис. грн.

Продовження додатка 1