Планування та прогнозування розвитку підприємств

                                              ЗМІСТ

      ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Теоретико-прикладні основи планування та прогнозування розвитку     підприємств

1.1. Сутність та об’єктивна необхідність планування і прогнозування діяльності    підприємства

1.2. Сутність і цілі внутрішньофірмового фінансового прогнозування та    планування

1.3. Поточне фінансове планування

1.4. Оперативне фінансове планування (бюджетування)

       РОЗДІЛ 2.    Фінансово-економічний аналіз підприємства

2.1. Інформаційно-правове забезпечення аналізу власних фінансових ресурсів підприємства

2.2. Загальна характеристика та характеристика діяльності ВАТ «Альфа»

2.3. Аналіз майнової структури капіталу за 2007 рік і оцінка структури змін

2.4. Аналіз фінансової структури капіталу або джерел фінансування за 2007 рік і оцінка структурних змін

2.5.Загальна оцінка фінансового стану та ліквідності підприємства

      РОЗДІЛ 3.   Удосконалення господарської діяльності ВАТ «Альфа»

3.1. Планування технічного та організаційного розвитку підприємства

3.2. Напрямки удосконалення фінансового стану ВАТ «Альфа»

3.3. Технічний та організаційний розвиток як складова інноваційних процесів і способів досягнення стратегічних цілей підприємства

3.4. Планування реалізації проектів організаційно-технічного розвитку підприємства

       ВИСНОВКИ

       СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

       ДОДАТКИ

                                                     ВСТУП

Питаннями планування різноманітними видами своєї діяльності людина займається з прадавніх часів. Першим навчальним посібником з планування вважається найдавніше китайське письмове джерело «Книга змін» — «І-цзін». Її було написано приблизно в ІV ст. до н. е. Відтоді розвиток планування не припинявся.                                                                                                                                                                  На сьогодні планування є наукою, що охоплює сукупність систематизованих знань про закономірності формування й функціо­нування різних господарських систем. Планологію — науку про планування (методологію, моделі, принципи планування) — варто розглядати як складову економічної науки та її фундаментальної частини — економічної теорії. Парадигмальні зміни, що відбуваються в багатьох наукових галузях протягом останніх десятиріч, супроводжуються поступовою інтеграцією багатьох з них. Саме внаслідок нестачі «чистої» планології наука про планування нині перетворюється в сутнісно оновлену міждисциплінарну науку, що набуває рис органічної цілісності.

Тож планування охоплює всі сфери не лише економіки, а й суспільного життя. У кожній з них людина впорядковує, планує свою діяльність. Царина планування простирається від нано- та мікро рівня до рівня глобальних систем.

Планування як економічну категорію заведено розглядати із загальноекономічної та управлінської позицій. Загальноекономіч­на позиція дає уявлення про планування як один з методів регулювання пропорцій суспільного виробництва. Централізоване планування тривалий час було основним регулятивним механізмом у вітчизняній економіці. Здійснення ринкових перетворень супроводжувалося, як відомо, відмовою від планування та невизнанням його об’єктивно вагомого місця в регулюванні економіч­ними процесами, протиставленням плану й ринку тощо. Нині історичний досвід централізованого системного планування й регулювання соціально-економічними процесами активно переосмислюється. За висловом відомого професора Токійського університету Сабуко Окіто — автора плану подвоєння національ­ного доходу Японії, «всяке велике перетворення повинно бути старанно підготовлено, тобто йому має передувати розробка плану чи програми перетворень» . Це положення можна віднести до будь-якого рівня економічної системи, що передбачає свій майбутній стан та прагне його досягти.

З управлінської позиції планування розглядається як одна з функцій управління, як засіб узгодження учасників діяльності. Основна сутність планування полягає в цілепокладанні та обґрун­туванні способів досягнення цілей. За допомогою планування встановлюються параметри функціонування економічної системи. Це відбувається завдяки дії з боку суб’єкта планування на об’єкт його впливу.

Загальний зміст планування як процесу людської діяльності полягає в проектуванні бажаного майбутнього стану. Уявлення такого образу, моделі майбутнього зазвичай формується на основі певної філософської концепції. Найпоширеніші концепції можна звести до трьох основних — формальної, інкрементальної та системної . Вони по-своєму визначають цінність процесу планування, спираються на різні припущення, мають відмітний методичний апарат та інструментарій. Формальне планування спирається на кількісні моделі, які вважаються точним відобра­женням проблем. Для нього характерні логічна структурованість і емпірична обґрунтованість, але перелік альтернатив невиправдано обмежений рамками об’єктив­них, кількісних порівнянь. Формальна філософія планування при­пускає механістичний погляд у майбутнє, де результати або відомі, або ж обчислені з певною імовірністю.

Повною протилежністю формальному є інкрементальне планування. Різноманітність проблем і способів їх розв’язання, яку визнає цей підхід, виключає можливість застосування формалізованих моделей. Натомість тут значно більше довіри до людських знань, інтуїції, набутого досвіду, особливо коли об’єктивні дані неповні, ненадійні, а для пояснення проблем і підготовки рішень не існує адекватних надійних теорій. Ідентифікація та оцінювання альтернатив відбуваються як взаємне пристосування: інакше кажучи — торги, пошук компромісів учасників процесу. Отриманий план часто є прийнятним для всіх, але ні для кого не є оптимальним. Інкременталізм часто буває безсилим у вирішенні зовсім нової проблеми.

Синтезом зазначених підходів є системний. Якщо формальне планування ставить наголос на передбачуванні, а інкрементальне — на реагуванні, то системне дає змогу досягати взаємодії об’єкта із зовнішнім середовищем, ураховуючи ризикованість невизначених ситуацій. У системному плануванні проблема не «вирішується», а швидше — «розв’язується» та постійно перевизначається через процес пізнання ситуації, навчання — у широкому розумінні слова. Тому планування розглядається не як дискретна діяль­ність, а як процес, що безперервно розвивається. Майбутнє уявляється через альтернативні сценарії, що спираються на активні дії, а не на пасивне очікування розвитку подій. Нині системний підхід є методологічно загальновизнаним.

Зважаючи на те, що за допомогою планування не лише будується модель майбутнього стану, а й обґрунтовуються альтернативні комплекси заходів, спрямованих на її реалізацію, величезну роль у виборі альтернатив відіграє дотримання принципу раціональності. У прийнятті економічних рішень перевагу віддають тим, які відповідають принципу економічної раціональності, тобто виходячи з порівняння вигод із затратами, що найчастіше зводиться до оцінювання ефективності використання ресурсів. Разом з тим, цілі економічної організації не можна уявити суто економічними, без пов’яза­них з ними соціальних, економічних тощо. Можна припустити досяг-

нення найкращого вибору в різних аспектах.

Приміром, технічно раціональною буде визнана та альтернатива, за якої досягається найкраще забезпечення рішень наявним техніко-технічним потенціалом. З погляду юридичної раціональності найкращим вибором буде той, що найбільшою мірою відповідає законам суспільства. Порівняння альтернатив з точки зору їхнього внеску в підтримку та поліпшення діючих соціальних інститутів відповідає соціальній раціональності. За контекстуаль­ною раціональністю здійснюється оцінка компромісів, пов’яза­них з виділенням і зверненням особливої уваги тільки на певний перелік проблем (контекст), а інші — порівняно нехтуються.

Оскільки планування покликано враховувати багатоаспектність і взаємозв’язаність проблем, то воно має містити метараціо­нальність, що визначає пріоритетність усіх типів раціональності відповідно до того, як сприймається їхній вплив на результат. Метараціональність дає змогу комплексно й різнобічно оцінювати наслідки варіантів планових рішень.

   1.1. Сутність та об’єктивна необхідність планування і            прогнозування діяльності підприємства

Планування — це складний методично-організаційний процес, за якого відбуваються безперервний пошук, оброблення й систематизація інформації та її перетворення в знання про зовнішнє середовище та власні можливості підприємства в контексті його нинішнього функціонування та майбутнього розвитку.

З позицій системного підходу планування можна розглядати як складну систему, на вході якої уявляється потік такої інформації, що у «процесорі» системи за допомогою методичного апарату та інструментарію перетворюється у вихідний потік — обґрунтування та рекомендації щодо прийняття управлінських рішень. Порівнюючи фактичну інформацію з плановою, можна отримати контрольну ін-формацію та оцінити виконання управлінських рішень. Таке уяв-лення не виходить за межі класичного розгляду планування підпри-

ємством і, отже, дає змогу визначити систему планування як ціле-орієнтовану взаємозв’язану сукупність процесів планування, доповнену виконанням функцій контролю результатів. Суб’єктами системи планування в цьому розумінні є процеси планування й контролю, а результатами — інформація, відображена в планах і звітах.

Водночас, елементами системи планування варто вважати керівників-управлінців та інших професіоналів, котрі, власне, і здійснюють відповідні планово-контрольні розрахунки, результати яких містяться у планах та звітах. З іншого боку, спираючись на те, що в основу планування покладено процес перетворення інформації в дані, знання і, звичайно, оформлені належним чином документи — плани та звіти, розуміння системи планування можна умовно звузити до системи планів підприємств. Відповідно до цього система планування може бути визначена як цілеорієнтована взаємозв’язана сукупність планів і звітів. І в цьому аспекті розгляду суб’єктами системи також залишаються керів­ники-управлінці та професіонали, які розроблять плани й готують звіти. Поняття «система планування» іноді вживають у розумінні «система планів». Ці поняття, як зазначалося вище, мають різне сутнісне наповнення. Система планування на підприєм­стві має формуватися й удосконалюватися з урахування таких основних принципів: єдність, цілеспрямованість, інтегрованість, цілісність, повнота, гнучкість, безперервність.

Принцип єдності означає, що планування мусить охоплювати всі сфери діяльності підприємства. Змістова поєднаність планів має бути узгоджена з організаційною структурою підприємства, оскільки елементами планування є окремі структурні підрозділи підприємства й окремі частини процесу планування. Взаємозв’язок між підрозділами забезпечується як на горизонтальному рівні, так і по вертикалі, тобто в межах управлінської ієрархії.

Планування зазвичай має цільову орієнтацію, тому система планів підприємства має формуватися як своєрідна модель перевірки можливостей досягнення цілей. За допомогою звітів виявляють фактичний рівень виконання поставлених завдань. Усі процеси планування та суб’єкти, що здійснюють їх, мають бути інтегрованими з орієнтацією на цілі.

Усі планові розрахунки мають бути також інтегрованими в певному часовому співвідношенні, незалежно від того, як саме розробляються ті чи інші плани: періодично, неперіодично чи разово. Найбільше ця риса притаманна періодичному плануванню, за якого планово-контрольні розрахунки побудовано у вигляді інформаційної системи, що має пірамідальну структуру й передає знизу вгору систематично агреговані показники від одного рівня управління до іншого.

За допомогою системи планування керівництво підприємства отримує інформацію, що відображає економічні процеси та взаємозв’язки підприємства та ринку. Цілісне уявлення про ці явища й процеси створюється через системне подання їх за допомогою сукупності взаємопересічних показників планів. Оскільки різні розділи плану розробляються взаємозалежно, то система планів дасть можливість зробити справді змістовні висновки, якщо буде повною.

Принцип гнучкості полягає в наданні системі властивості своєчасно й без особливих зусиль змінювати свої параметри у зв’язку з виникненням непередбачених обставин. Внесення змін у плани, їх виправлення й уточнення за умов динамічного середовища може перетворюватись у безперервний процес коригування.

Безперервність означає необхідність дотримання неперервного планового періоду з урахуванням плинного горизонту планування, а також взаємоузгодженості довго-, середньо- й короткострокових планів.

Розгляд змісту планування з позицій аналізу стратегічних процесів висуває принцип участі (партисипативності) на головну роль у системі планування. Його дотримання означає, що кожен працівник підприємства є учасником планувального процесу. Більше того, кожен розглядається як потенційний ініціатор, динамічне ядро розроблення стратегії підприємства.

Для створення й успішного функціонування системи планування на підприємстві має бути створено певні передумови організаційного, інформаційного й кадрового характеру. Оскільки змістова інтеграція планових завдань і суб’єктів планування, як уже зазначалося, здійснюється в межах організаційної структури підприємства, то основні контури планової й організаційної піраміди мають збігатися. Система планування потребує належного інформаційного забезпечення, а саме: розвиненої прогнозно-аналітичної системи з адекватною методичною базою, чіткої системи управлінського й фінансового обліку, ефективної системи електронного оброблення інформації та передавання даних.