Перспективи вдосконалення фінансового планування в економіці України

Особливістю видаткової частини бюджету Японії є порівняно низька час­тина державних витрат. Основна частина видатків спрямовується на фінансування соціальних програм, грошові виплати населенню (насамперед пенсії), капітальних видатків, науки, освіти, потреб державного апарату. За рахунок центрального бюджету фінансуються також дорожнє (шляхове) будівництво, багато робіт з розвитку авіаційного та залізничного транспорту, систем зв'язку тощо. Уряд Японії щорічно планує досить високі обсяги витрат на науку та підтримку науково-технічного та інноваційного процесів у корпоративному секторі (3–4% від ВВП) [9, с. 55].

Досить актуальною для Японії є проблема державного дефіциту (бюджетний дефіцит в окремі роки досягав 5–5,9% ВВП). Нині японська влада оголосила про узгодження нормативів бюджетного дефіциту з вимогами ЄС, згідно з якими дефіцит не має перевищувати 3% ВВП.

В Євросоюзі складається бюджет ЄС, доходи якого формуються за раху­нок відрахувань з бюджетів країн-членів ЄС. Найбільша частка видатків спрямовується на підтримку сільського господарства окремих країн, допомогу найменш розвинутим регіонам (Португалія, Греція, Іспанія, східні регіони Німеччини, південні райони Італії) і новим членам, утримання апарату ЄС. Згідно з вимогами Конвенції ЄС, бюджет ЄС фінансується повністю з власних ресурсів і не може бути дефіцитним [9, с. 102].

При формуванні національних бюджетів країни ЄС орієнтуються на так звані Маастрихтські критерії.

Невиконання Маастрихтських критеріїв членом ЄС призводить до попередження або навіть накладення фінансових санкцій на цю країну з боку керівних органів ЄС. У 2000–2009 рр. такі санкції було застосовано навіть до відносно розвинутих країн – Німеччини, Франції, Італії.

Проблемою бюджетного планування на рівні ЄС є необхідність одночас­ного виконання інколи суперечливих завдань, наприклад, підтримки високо­го рівня економічного зростання та жорсткого обмеження бюджетного дефіциту (особливо актуальною ця проблема є для Німеччини, якій у випадку ви­конання критерію щодо дефіциту довелося б відмовитися від зростання). Іншою проблемою є нерівномірність бюджетних дотацій окремим виробникам (насамперед фермерам) у «старих» і «нових» членах ЄС.

Серед країн ЄС найбільше національних особливостей у процесі складання і планування бюджету має Франція. У Франції традиційно провідною є частка центрального бюджету (через нього перерозподіляється близько 50% фінансів держави), частка місцевих бюджетів є невеликою (до 10% фінансів держави).

Бюджетний рік у Франції починається 1 січня і закінчується 31 грудня. Провідна роль у плануванні бюджету належить уряду і його структурам. Безпосередньою розробкою проекту займається Міністерство економіки і фінансів. У практиці бюджетного планування Франції широко застосовуються мож­ливості обчислювальної техніки.

Особливістю процесу складання центрального бюджету є те, що він пла­нується як допоміжний документ, що механічно об'єднує загальний (зведе­ний) бюджет, численні спеціальні рахунки казначейства та так звані «приєднані бюджети». Інша особливість полягає в тому, що окремі документи, які є складовими центрального бюджету, затверджуються не законодавчою, а вико­навчою владою у вигляді так званих «додатків».

У Франції права парламенту у процесі бюджетного проектування значно обмежені. У випадку, якщо парламент не затвердить бюджет протягом 70 днів після отримання проекту, право затвердження бюджету переходить до прем'єр-міністра. Парламентарі, які не є членами уряду, обмежені у реалізації права бюджетної ініціативи і не можуть вносити пропозиції щодо зміни окре­мих показників бюджету.

Ще однією особливістю бюджетної системи Франції є наявність так зва­них «приєднаних бюджетів», тобто бюджетів державних організацій, які разом з тим не є повністю самостійними. Йдеться про бюджети різних відомств, що займаються неприбутковою господарською діяльністю – пошта, національна друкарня, Монетний двір, орден Почесного легіону, орден Звільнення тощо [29, с. 11–12].

Основними статтями бюджетних надходжень Франції є податкові надходження (90% від загальної суми надходжень), насамперед податок на додану вар­тість, подоходний податок із фізичних осіб, податок на прибуток корпорацій. Основними статтями бюджетних видатків Франції є фінансування розвитку національного господарства (сюди включаються і капітальні видатки, розвиток військово-промислового комплексу тощо), а також фінансування програм під­тримки доходів населення (тобто соціальне забезпечення). Частка міжбюджетних трансфертів із загальнодержавного бюджету становить 25–30% [10, с. 129–131].

У Польщі бюджетна система складається з державного бюджету та бюд­жетів органів місцевого самоврядування (воєводств, повітів, гмін). Державний бюджет розробляється міністерством фінансів, попередньо розглядається урядом (радою міністрів), згодом передається у парламент і ухвалюється у формі закону. Місцеві бюджети ухвалюються постановами органів місцевого само­врядування. Бюджетний рік триває з 1 січня по 31 грудня.

Основні обсяги доходів державного бюджету формуються за рахунок державних податків і зборів, основні статті видатків – за рахунок фінансування соціальних програм, державного управління, додаткового фінансування місцевих бюджетів (міжбюджетні трансферти). При проектуванні видаткової частини бюджету Польщі враховуються вимоги нормативних актів щодо конкретних нормативів видатків за різними статтями. Приміром, законом визначено, що обсяг загального резерву у бюджеті Польщі не може перевищувати 0,2% від загального обсягу витрат [10, с. 195–207].

У Росії проект федерального бюджету розробляється урядом і подається парламенту (Державній думі). Парламент розглядає основні показники запро­понованого проекту, вносить до нього зміни і доповнення і затверджує ва­ріант, який вважає прийнятним. Особливістю бюджетного процесу у РФ є роз­гляд затвердженого Державною думою бюджету у Раді федерації. У випадку позитивного рішення закон про бюджет має підписати президент, і лише після цього закон набирає чинності.

Основну частину доходів федерального бюджету складають податкові надходження (серед податків найбільші обсяги надходжень забезпечують податок на додану вартість, акцизи, ввізне мито). Основними статтями видатко­вої частини є фінансування міжбюджетних трансфертів, витрати на націо­нальну безпеку й оборону.

У 2004 р. в Російській Федерації було ініційовано реформу бюджетного процесу. Постановою Російської Федерації «Про заходи щодо підвищення результативності бюджетних видатків» було схвалено концепцію реформування бюджетного процесу в Російській Федерації. Зокрема, було здійснено перехід до середньострокового (до 3 років) фінансового планування на всіх рівнях бюджетної системи, чітко узгоджено напрями здійснення бюджетних асигну­вань залежно від розмежування надавачів послуг, упорядковано процедури планування видатків на реалізацію інвестиційних програм, посилено стимули для органів влади щодо підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів [чугунов, 12–13].

Окремі питання методології складання та планування національних бюджетів намагаються регулювати міжнародні (наднаціональні) інституції, в тому числі Міжнародний валютний фонд, Всесвітній банк, Європейський Со­юз, Організація економічного співробітництва і розвитку, Азіатський банк розвитку та ін. . Особливо показово цей процес протікає в Євросоюзі. Європейські органи виробили регуляторні механізми, які визначають особливості розрахунку та запровадження узагальнених бюджетних показників (приміром, рівень перерозподілу ВВП через бюджетну систему, частка видатків на державний сектор тощо), мінімальні стандарти щодо фінансування соціального забезпечення тощо.

Міжнародний валютний фонд розробив декларацію принципів податково-бюджетної прозорості та комплекс практичних рекомендацій для досягнення цієї прозорості, серед яких основними є такі [8, с. 42–43]:

• чітко визначені роль і розподіл повноважень державних органів,
• гласність інформації про діяльність державних органів (включаючи своєчасну і регулярну публікацію бюджетної інформації),
• відкритість процесів підготовки, виконання бюджету та фінансової звітності, забезпечення достовірності бюджетної інформації (така достовірність має бути підтверджена незалежними аудиторами, зокрема, Рахунковими палатами).

В країнах, які в окремі періоди можуть отримувати високі експортні доходи від продажу певних товарів (тобто обсяг цих доходів визначається ринко­вою кон'юнктурою світового ринку), насамперед енергоносіїв та інших при­родних ресурсів, існує практика створення стабілізаційних фондів . Такі фонди проектуються при плануванні бюджету у випадку сприятливої для країни-експортера кон'юнктури. За загальним правилом, фонди, призначені для акумуляції «надлишкових» доходів у період високих цін, передбачають можливість витрачання цих доходів у період економічної кризи або падіння цін . На практиці цей механізм дозволяє згладжувати вплив ринко­вої кон'юнктури на державні фінанси, а також проводити антициклічну полі­тику. Описаний механізм стабілізаційних фондів застосовується щонайменше у 15 країнах.

У сучасній зарубіжній практиці використовуються три види стабілізаційних фондів [18, с. 3–4]:

• ті, що виконують стабілізаційні функції (Російська Федерація, штат Аляска, Венесуела, Колумбія, Кувейт, Нігерія, Норвегія, Чилі);
• сформовані для створення стратегічних фінансових резервів (штат Аляска, Кувейт, Оман, Папуа-Нова Гвінея, канадська провінція Альберта);
• резервні бюджетні фонди, які використовують у неординарних ситуаціях (Гонконг, Сингапур, Естонія, ПАР).

Активи стабілізаційних фондів зберігаються, як правило, у державних цінних паперах або безризикових кредитах.

Зазвичай стабілізаційні фонди пов'язані з реалізацією політики бюджетного профіциту. Натомість слід розуміти, що їх наявність не вирішує всі економічні проблеми країни у період падіння. Крім того, слід оцінювати наслідки інфляційних процесів у періоди витрачання коштів стабіліза­ційного фонду.

В Україні було б доцільно вивчити питання про створення механізму стабілізаційного фонду як інструменту антициклічної політики. Доходною базою такого фонду могли б стати надходження від продажу державного майна, а та­кож певна частина податків, отриманих внаслідок реалізації на експорт елект­роенергії, продукції металургійної та хімічної промисловостей.

Методологія планування місцевих бюджетів значною мірою залежить від типу місцевого самоврядування, що визначається формою державного устрою. Вважається, що у міжнародній практиці переважає тенденція на поступове обмеження фінансових прав місцевих органів влади. Це досягається через жорстке регулювання приписів щодо місцевих податків і зборів (Франція, Фінляндія, Іспанія, Туреччина, Данія, Португалія), встановлення ставок місцевих податків і зборів центральними органами влади (Словаччина, Болгарія, Албанія), граничних обсягів податків, які можуть бути зараховані до місцевих бюджетів (Австрія, Іспанія, Норвегія).

У практиці взаємин центральних і місцевих органів влади іноземних держав набуває розповсюдження укладання угод (меморандумів), якими визначаються спірні (неврегульовані) питання щодо розподілу компетенцій і повноважень (в Україні передбачено укладання угод між урядом та обласними радами). Положення цих документів мають бути враховані при проектуванні бюджетів. Вживаються також заходи щодо підвищення якості державних послуг, які надаються за рахунок місцевих бюджетів. Наприклад, уряд Великої Британії у 1997 р. збільшив обсяг фінансових повноважень місцевих органів влади для того, аби їхня діяльність більш повно відповідала місцевим поточ­ним проблемам і в той же час призвела до поліпшення якості надання дер­жавних послуг [23, с. 16].

 Удосконалення  механізму бюджетного планування  в Україні слід здійснювати  з урахуванням досвіду інших  країн, який передбачає:

• подальше удосконалення організаційно-правових засад бюджетного планування, розробку механізмів гнучкого реагування органів виконавчої влади на глобальні виклики розвитку за допомогою бюджетних важелів;
• поступове розширення повноважень виконавчих органів щодо бюджет­ного проектування, але разом із суттєвим удосконаленням процедури і методології такого проектування з урахуванням чітких пріоритетів і критеріїв еко­номічного розвитку;
• подальшу оптимізацію (з урахуванням світового досвіду) методології макроекономічного прогнозування та визначення прогнозних показників, які мають значний вплив на формування бюджетних показників;
• розширення практики середньо - та довгострокового бюджетного про­гнозування та планування;
• підвищення значущості принципів гласності та прозорості в практиці складання проектів бюджету.

У подальшому мають бути досліджені питання щодо можливості використання економетричних моделей бюджетного планування, які застосовуються у різних державах.

3. Особливості фінансового планування в сучасних умовах господарювання

1. Аналіз проблем реалізації фінансового механізму в Україні

Проблема розвитку фінансового механізму в Україні є першочерговою. Забезпечення сталого соціально- економічного розвитку економіки тісно пов’язано з ефективним використанням інструментів і методів фінансового механізму. За його допомогою можна регулювати розподіл і перерозподіл фінансових ресурсів на різних рівнях управління, узгоджувати інтереси зацікавлених сторін — учасників ринкових фінансових відносин та сприяти зниженню рівня ризиків бізнесу. Сьогодні, насамперед, відсутня адекватна теоретична база трактування рушійних сил сталого розвитку економіки. Цю ситуацію посилює неузгодженість нормативних документів, недосконалість науково-методичних рекомендацій щодо формування адаптивного фінансового механізму. Адаптивний фінансовий механізм слід розглядати як багаторівневу ієрархічну систему фінансових відносин, взаємопов’язаних елементів (методів, важелів, стимулів) та забезпечуюючих систем. Цей механізм повинен бути орієнтований на забезпечення стабільності відтворювальних процесів на підставі збалансованості інтересів всіх груп учасників ринкових відносин.