Перспективи вдосконалення фінансового планування в економіці України

Фінансове планування — це діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб’єктів господарювання, їх корпоративних об’єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць, країн загалом [17, с. 56].

Фінансовий важіль уявляє з себе засіб дії фінансового методу.

До фінансових важелів належать: фінансові стимули та фінансові санкції. Для зацікавлення суб'єктів господарювання в досягненні кращих результатів використовуються фінансові стимули. До них належать:

• заохочувальні фонди підприємств, які утворюються з прибутку;
• бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку народного господарства (у т.ч. дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для економіки);
• спеціальні фінансові пільги (пільги на податки та можливість проведення прискореної амортизації).

У складі фінансових важелів важливе місце займають фінансові санкції як особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити матеріальну відповідальність суб'єктів господарювання за виконання взятих зобов'язань. В умовах ринку роль фінансових санкцій значно зростає. Найбільш розповсюдженими серед них є штрафи і пені.

Правове забезпечення функціонування фінансового механізму включає законодавчі акти, постанови, накази, циркулярні листи та інші правові документи органів управління. Залучення юридичних норм дає змогу встановити єдині правила організації фінансових зв’язків, захистити економічні інтереси суспільства, проводити єдину політику у сфері фінансів, забезпечити фінансову дисципліну.

Нормативне забезпечення включає інструкції, нормативи, норми, тарифні ставки, методичні вказівки, ліміти та резерви [17, с. 58-58].

Інформаційне забезпечення складається з різного типу статистичної, економічної, комерційної, фінансової та іншої інформації. Сюди належать повідомлення про фінансову стійкість і платоспроможність партнерів та конкурентів, про ціни, курси, дивіденди на товарному, фондовому, валютному ринках. Той, хто володіє інформацією, володіє і фінансовим ринком.

Основні методи фінансового впливу на соціально-економічний розвиток — це фінансове забезпечення і фінансове регулювання. Оскільки ці два методи є глобальними і узагальнюючими та включають окремі часткові методи, то їх можна виділити як структурні підсистеми фінансового механізму, що характеризують зміст впливу фінансів на різні аспекти розвитку суспільства. Встановлення пріоритетності того чи іншого методу лежить в основі визначення напрямів фінансової політики держави. Чим вищий рівень розвитку суспільства і економіки, тим більша роль фінансового регулювання.

Фінансове забезпечення регулюється на основі відповідної системи функціонування, яке може здійснюватись у трьох формах: самофінансування, кредитування, зовнішнє фінансування. Різні форми фінансового забезпечення використовують на практиці одночасно через установлення отриманого для певного етапу розвитку суспільства співвідношення між ними[17, с. 59].

Фінансове регулювання полягає в регламентуванні розподільчих відносин у суспільстві і на окремих підприємствах. Оскільки фінанси є розподільчими і перерозподільними відносинами, то фінансові методи регулювання, по суті, є методом розподілу. Є два методи розподілу доходів: сальдовий і нормативний.

Структурну будову фінансового механізму подано на рисунку 1.2.

 

 Організаційні структури

 

           Підсистеми

 Методи розподілу

 Інструменти

 

 

 Напрями

 Види

 

 

 

Рисунок1.2 - Структурна будова фінансового механізму

 

У складі фінансового механізму створюється набір фінансових інструментів, за допомогою яких здійснюється вплив на різні сторони суспільного розвитку.

Видами таких інструментів є податки, внески і відрахування, субсидії та дотації. Конкретний склад фінансових інструментів постійно змінюється залежно від завдань фінансової політики[17, с. 60-62].

Управління фінансовим механізмом ґрунтується на використанні відповідних важелів. За напрямом своєї дії вони поділяються на дві групи: стимули і санкції.

Крім того, важелі керування фінансовим механізмом поділяються на окремі види. Насамперед це принципи, умови і порядок формування доходів, нагромаджень і фондів, порядок здійснення витрат, умови і принципи фінансування і кредитування.

Умови формування доходів, нагромаджень і фондів, а також фінансування і кредитування визначаються відповідними законодавчими і нормативними документами.

Надійність фінансового механізму визначається достатнім забезпеченням потреб кожного суб’єкта у коштах на основі оптимізації співвідношення між формами фінансового забезпечення.

Надзвичайно важливу роль у системі управління фінансовим механізмом відіграють норми і нормативи, особливо при застосуванні нормативного методу розподільчих відносин.

Функціонування фінансового механізму забезпечується через організаційні структури, які характеризують надбудову суспільства. Це правове регламентування, планування, організація і контроль.

Ефективність фінансового механізму залежить від цілеспрямованого вибору фінансових інструментів і дієвості їх впливу на окремі сторони соціально-економічного розвитку[17, с. 63].

 

 

 

 

 

3. Фінансове планування як складовий елемент фінансового механізму

 

 

Необхідність фінансового планування як особливої ​​сфери планової діяльності обумовлена ​​відносною самостійністю руху грошових коштів по відношенню до матеріально-речовим елементам виробництва. Відособленість руху грошових коштів і зворотний вплив через розподіл на процес відтворення обумовлюють необхідність планомірного управління процесами формування, розподілу, перерозподілу і використання фінансових ресурсів, яке і являє собою зміст фінансового планування.

Його специфіка полягає в тому, що об'єктом планування виступає не виробнича діяльність суб'єктів господарювання, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а їх фінансова діяльність, формування і використання фінансових ресурсів. Відповідно суб'єктами фінансового планування є органи державної влади та місцевого самоврядування, комерційні та некомерційні організації.

Процес розподілу і перерозподілу виробленого у суспільстві валового внутрішнього продукту, утворення і використання грошових фондів починається, в першу чергу, із застосування такого фінансового методу, як фінансове планування [25, с. 207-209].

Фінансове планування – це підсистема фінансового механізму, складова частина планування економічного та соціального розвитку.

Також можна сказати, що фінансове планування – це діяльність із складання планів щодо формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб’єктів господарювання, їх об’єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому[15, с. 85-86].

Метою фінансового планування є забезпечення оптимального розподілу та використання ВВП та на цій підставі досягнення ефективності суспільного виробництва.

Фінансове планування здійснюється в усіх країнах, у більшості з них воно поставлене на високий технічний і науковий рівень та має коротко, -середньо- та довгостроковий характер.

Фінансове планування можна визначити і як діяльність з формування та використання цільових централізованих та децентралізованих фондів фінансових ресурсів, спрямованих на розширене відтворення та задоволення різноманітних потреб суспільства[15, с. 86]..

Конкретні завдання фінансового планування визначаються фінансовою політикою. Це стосується:

• обсягу грошових коштів та їх джерел, необхідних для виконання планових завдань;
• виявлення резервів зростання доходів, економії та витратах;
• встановлення оптимальних пропорцій щодо розподілу коштів між централізованими та децентралізованими фондами тощо[15, с. 86-87].

Оскільки фінансове планування підприємства є основою фінансового планування в економіці держави, варто розглянути явище фінансового планування саме на мікрорівні.

Планування було прерогативою командно-адміністративної системи. Головна мета фінансового плану підприємства полягала у виявленні невикористаних ресурсів і визначенні суми платежів у бюд­жет, величина якої відповідала перевищенню доходів підприємства над його витратами. Сума та рівень витрат централізовано нормувались. Надмірна централізація фінансів за планово-директивної економіки послаблювала економічні стимули для розширення виробництва. Це не­гативно позначалось на результатах фінансово-господарської діяльності підприємств. Державні дотації в багатьох галузях сягали значних розмірів, оскільки ці галузі були збитковими або малорентабельними.

Галузеві Міністерства займалися перерозподілом доходів та прибутків підприємств. Значна частина прибутку й тимчасово вільних коштів ефективно працюючих під­приємств вилучалась для фінансування державних видатків та на покриття витрат збиткових підприємств галузі.

За ринкової економіки значно підвищується матеріальна відповідальність керівника підприємства за його фінансовий стан. Саме тому зросло значення перспективного, поточного та оперативного фінансового планування для забезпечення стійкого фінансового стану та підвищення рентабельності підприємств.

Фінансове планування є необхідним для фінансового забезпечення розширення кругообігу виробничих фондів, досягнення високої результативності виробничо-господарської діяльності, створення умов, які забезпечили б платоспроможність та фінансову стійкість підприємства. Ринок ставить високі вимоги до якості фінансового планування, оскільки нині за негативні наслідки своєї діяльності відповідальність нестиме само підприємство. За нездатності врахувати несприятливу ринкову кон’юнктуру підприємство стає банкрутом і підлягає ліквідації з відповідними негативними наслідками для засновників.

Сьогодні фінансове планування вимагає використання нових принципів організації. Його зміст та форми мають бути суттєво змінені у зв’язку з новими економічними умовами та соціальними орієнтирами[24, с. 80].

За адміністративної економіки фінансове планування базувалось на директивних планових показниках виробничого та соціального розвитку підприємства. Нині ця база перестала існувати, оскільки підприємства вже  не одержують директивних вказівок «зверху». Державне замовлення, яке збереглося, утратило своє колишнє директивне значення і розглядається підприємством лише як одна з можливих сфер реалізації продукції[Литвин 68].

Фінансове планування потрібне, в першу чергу, для збереження фінансової рівноваги підприємства, а, з іншого боку, – для уникнення накопичення зайвих ліквідних засобів.

Воно повинно охоплювати всі фінансово-економічні та виробничо-господарські процеси (рисунок 1.3). 

Фінансове планування — це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді.     

Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування.

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок 1.3 -  Склад фінансового планування

 

Основні завдання фінансового планування визначаються фінансовою політикою. Серед них можна виокремити такі:

• втілення розроблених стратегічних завдань у конкретні фінансові показники;
• забезпечення відтворювального процесу необхідними джерелами фінансування;
• виявлення внутрішніх резервів збільшення доходів і їх мобілізація;
• обґрунтування найбільш вигідних напрямів інвестиційної політики;
• контроль за оптимальним формуванням та ефективним використанням фінансових ресурсів тощо.

Об'єктом фінансового планування є фінансова діяльність держави, суб'єктів господарювання та інших учасників суспільного життя.

Суб'єктами фінансового планування є окремі підприємства, установи, організації, відомства, фінансові органи, органи державного управління на місцевому рівні та ін [25, с. 211-213].

Результатом фінансового планування є розрахунок фінансових показників, які відображають формування, розподіл і використання фінансових ресурсів та втілюються у спеціальному документі — фінансовому плані. Особливість фінансового плану — він складається лише у грошовій формі.