Передумови створення МВФ та сутність його діяльності

ВСТУП

Розвиток міжнародних  економічних відносин передбачає як необхідну передумову наявність  міжнародного кредиту і можливість здійснення міжнародних кредитних  операцій. Кредитні відносини у світовій економіці виконують низку важливих функцій. Вони обслуговують зовнішньоекономічну діяльність економічних суб’єктів, стимулюють зовнішню торгівлю, створюють сприятливі умови для іноземних інвестицій тощо. Залучення іноземних кредитів в економіку України має важливе значення для виходу вітчизняної економіки з кризового стану. 

Міжнародний валютний фонд відіграє значну роль, як у розвитку економік країн-учасників, так і  в розвитку світової економіки в  цілому. Тому вивчення його сутності, методів роботи та ролі у світовій економіці важливо функціонування міжнародних економічних відносин. У цьому і полягає актуальність розгляду даної теми 

Головною метою самостійної роботи є вивчення Міжнародного валютного фонду та його ролі в регулюванні міжнародних валютно-фінансових відносинах.

На сьогодні багато українських учених-економістів приділяють значну увагу у своїх працях дослідженню теоретичних і практичних аспектів діяльності міжнародних фінансово-кредитних організацій, і безпосередньо МВФ. Тему організації діяльності Міжнародного валютного фонду та його співпраці з Україною висвітлено у працях  Базилевича В.Д., Хорошковського В. І., Герчикової  І.М., Циганкової Т.М., Козака Г.О. Ковалевського В.В., Климко Г.Н.

Метою роботи є узагальнення теоретичних та фінансових основ діяльності МВФ,  а також визначення тенденцій та суперечностей співпраці України з Міжнародним валютним фондом.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ МІЖНАРОДНОГО ВАЛЮТНОГО  ФОНДУ

1. Передумови створення МВФ та сутність його діяльності

Міжнародний валютний фонд (МВФ) (International Monetary Fond, IMF) - міжурядова організація, призначена для регулювання валютно-кредитних відносин між державами і надання фінансової допомоги країнам-членам для ліквідації валютних ускладнень, викликаних порушеннями рівноваги платіжних балансів.

Необхідність створення  організації для регулювання  світової валютної системи стала  виявлятися під час Великої депресії, яка зруйнувала світову економіку  в 30-і роки. 

Загальна недовіра до паперових  грошей в умовах кризи підвищило  попит на золото до рівня вищого, ніж існуючі його запаси в фінансових органах. Тому ряд країн на чолі з Великобританією були змушені відмовитися від золотого стандарту, який визначав протягом багатьох років вартість грошей як незмінну величину. Невизначеність вартісного виміру грошей, які не мали більше фіксованого співвідношення з відповідною кількістю золота, призвела до того, що грошові розрахунки між країнами, які зберегли золотий стандарт, і країнами, які відмовилися від нього, значно ускладнився. Країни почали організовувати запаси золота і грошей, на які його можна було закупити. Скоротилася кількість грошових операцій, ліквідувалися робочі місця, знижувався рівень життя населення. Порушився співвідношення між грішми та вартістю товарів, а так само між вартостями різних валют. У таких умовах світова економіка почала руйнуватися: у 1929 - 1932 роках ціни на товари у світі впали на 48%, а обсяг світової торгівлі знизився на 63% [Герчикова И.Н. Международные экономические организации: регулирование мирохозяйственных связей и предпринимательской деятельности. Учеб. пособие. — М.: Издательство АО «Консалтбанкир», 2001. — 485 с. ;с.114]. 

Неодноразові спроби розв'язання валютних проблем на міжнародних конференціях і зустрічах не мали успіху. Необхідно було налагодити співпрацю між усіма державами для створення нової валютної системи і організації міжнародного інституту для здійснення постійного контролю за нею. 

На початку 40-х років Харрі Декстер Уайт (США) і Джон Мейнард Кейнс (Великобританія) практично одночасно внесли свої пропозиції щодо створення нової світової валютної системи та відповідної постійно діючої організації. Після довгих переговорів, які проходили у важких умовах військового часу, міжнародне співтовариство погодилося на прийняття нової системи і створення такої організації. Вирішальна зустріч із заснування Міжнародного валютного фонду (МВФ) відбулася в липні 1944 року в Бреттон-Вудсі (Нью-Гемпшир, США), де зібралися представники 44 держав. МВФ розпочав свою діяльність у Вашингтоні в травні 1946 р. у складі 39 країн. 

У 1944 р. СРСР брав активну участь в Бреттон-Вудської конференції і навіть підписав заключний Акт про заснування МВФ і МБРР, але пізніше не ратифікував ці договори. Усі колишні республіки СРСР вступили в МВФ у травні - вересні 1992 р. Україна стала членом цієї організації 3 вересня 1992 [Циганкова Т.М. Міжнародні організації: Навч. посібник / Київ. нац. екон. ун-т. - К.: КНЕУ, 1998. - 124с.: , с. 89]. 

Основними цілями Міжнародного валютного фонду, згідно його Статуту, є:

1. розвитку і гармонійному зростанню міжнародної торгівлі, що має стимулювати розвиток виробничих ресурсів, встановлення і підтримку високого рівня зайнятості та збільшення реального прибутку;
2. стабільності валютного обміну, усуненню причин для породженого конкуренцією знецінення валют та для обмежень валютного обміну, шо перешкоджають розвиткові світової торгівлі;
3. встановленню і підтримці багатосторонньої системи розрахунків за поточними операціями.

Крім того, цілями Фонду визначено:

• надання із власних ресурсів фінансової підтримки членам Фонду в їхніх намаганнях досягти зовнішньої платіжної рівноваги без уживання заходів, потенційно небезпечних для національного та/ або міжнародного добробуту;
• обмеження і зменшення діапазону порушень рівноваги платіжних балансів.

Досягнення встановлених цілей  має забезпечуватися виконанням Фондом консультативних, регулятивних та фінансових функцій у валютно-фінансовій сфері.

Серед функцій Фонду важливе  місце належить функції нагляду (surveillance) за політикою країн-членів щодо дотримання зобов'язань згідно зі статтями Статуту МВФ. Кожна країна -член MВФ зобов'язана співпрацювати з Фондом з метою впорядкування валютних режимів та сприяння стабільності системи обмінних курсів. Конкретні зобов'язання держав передбачають проведення ними економічної та фінансової політики, спрямованої на стимулювання економічного зростання за умов зваженої стабільності цін, упорядкованих економічних та фінансових базисних передумов, запобігання маніпулюванню обмінними курсами або міжнародною валютною системою з метою отримання однобічних переваг у конкуренції з іншими країнами — членами Фонду. Фонд контролює виконання кожною державою-членом своїх зобов'язань за допомогою відповідних принципів та процедур нагляду, включаючи жорсткий нагляд за політикою обмінних курсів.

Важливим напрямом діяльності Фонду  є проведення консультацій відповідно до ст. IV Статуту МВФ. Практично кожен  рік Фонд проводить двосторонні  дискусії з урядами країн —  членів організації, співробітники  Фонду приїздять до країни, збирають економічну та фінансову інформацію, обговорюють з офіційними представниками країни проблеми її економічного розвитку та політики.

Вагому роль у діяльності МВФ  відіграють технічна допомога та навчання. Фонд пропонує країнам широку гаму технічної допомоги, яка охоплює  монетарні, податкові, статистичні, юридичні та інформаційні проблеми. Форми надання  консультативної (технічної) допомоги МВФ можуть бути найрізноманітнішими: відрядження до країни, якій вона надається, експерта (чи цілої місії) на строк  від кількох місяців до року, відкриття  постійних представництв, підготовка економічних звітів чи оглядів, проведення семінарів, нарад та підготовчих  курсів для місцевого керівництва, надання "гарячих" (on-line) консультацій та порад співробітниками штаб-квартири тощо.

І найголовнішою функцією Міжнародного валютного фонду є надання кредитів країнам, які мають проблеми з дефіцитом платіжного балансу, що дає можливість національним органам грошово-кредитного регулювання реструктурувати власні міжнародні резерви, стабілізувати грошову одиницю, здійснювати виплати по імпорту та відновлювати стабільність на грошово-кредитному ринку.

Процеси розвитку міжнародного поділу праці, глобалізації світового господарства супроводжуються суттєвими змінами  в системі цілей та функцій  МВФ. По-перше, перехід більшості  країн до системи плаваючих валютних курсів унеможливив регулятивний вплив  Фонду на цю сферу міжнародних  валютних відносин. Свої зобов'язання за ст. VII його Статуту, який передбачає відміну валютних обмежень у міжнародних  поточних операціях, визнали 147 країн  світу. Фактично це означає ліквідацію обмежень у міжнародних поточних трансакціях та перехід більшості країн-членів до вільної конвертованості національних валют.

По-друге, досягнення в основному  Фондом цієї мети ставить нові завдання — регулювання валютних обмежень у сфері міжнародного руху капіталу. Це фактично веде до появи нової  функції Фонду — гарантування платоспроможності країн-позичальниць у цілому. Поява нової функції  МВФ вимагатиме внесення відповідних  змін до його Статуту, а також координації  цієї діяльності з іншими міжнародними організаціями, зокрема ОЕСР та COT.

По-третє, від надання фінансової допомоги з метою ліквідації тимчасових дефіцитів платіжних балансів Фонд поступово переходить до використання фінансових інструментів для структурної  перебудови національних економік. Значне місце в його діяльності вже належить фінансуванню економічних програм  окремих країн. Надаючи фінансову  допомогу країнам, МВФ установлює відповідні кількісні та якісні показники, досягнення яких повинні забезпечити уряди

По-четверте, у 90-ті роки минулого століття виникла принципово нова функція  МВФ — врегулювання національних та регіональних криз фінансових систем, яка передбачає відміну валютних обмежень у міжнародних поточних операціях, запобігання їх поширенню. Особливо це виявилося під час  урегулювання фінансових криз у Мексиці (1994—1995 рр.), Бразилії (1998-1999 рр.), Росії (1998 р.) та азійської фінансової кризи (1997-1998 рр.). Складовими стратегії МВФ  щодо врегулювання регіональних фінансових криз наприкінці XX ст. стали посилення  нагляду за валютно-фінансовою ситуацією  в окремих країнах (включно з  контролем), мобілізація достатніх  за обсягом фінансових ресурсів з  метою вирівнювання диспропорцій, надання  ефективної допомоги біднішим країнам  з метою попередження фінансової кризи.

Нарешті, по-п'яте, починаючи з 90-х  років минулого століття МВФ відіграє важливу роль у підтримці ринкової трансформації у постсоціалістичних країнах. Надання фінансової допомоги цим країнам обумовлюється виконанням їхніми урядами певних зобов'язань щодо розвитку ринкових відносин, а також інтеграції національних господарств у світову економіку. У зв'язку з цим керівництво Фонду контролює процеси управління економікою в країнах із перехідною економікою. Мандат на контрольні повноваження в інституційній сфері був наданий Фонду ухваленою у вересні 1996 р. декларацією Тимчасового комітету "Партнерство для стабільного зростання", пізніше доповненою нормативним документом "Рекомендації з управління", затвердженим Директоратом Фонду в серпні 1997 р.

Специфіка діяльності МВФ  полягає в тому, що, за Статутом, він  має не тільки акумулювати і розпоряджатися внесками країн-членів, а й емітувати  власну валюту і брати запозичення  у центральних банків та урядів своїх  членів. Власною валютою МВФ починаючи з 1969 р. стали спеціальні права запозичення.

Коли країна має намір  стати учасницею МВФ персонал фонду розраховує для неї квоту  і порівнює отриманий результат з квотами вже перебуваючих в Фонді країн з схожими економічними характеристиками. Отримане значення квоти обговорюється комітетом «Учасників» (membership) Виконавчої ради.

Діюча формула розрахунку квот являє собою середньозважене  значення ВВП (з вагою 50 %), відкритості (30 %), економічної мінливості (15 %) та міжнародних резервів (5 %). Квоти виражаються в спеціальних правах запозичення (СПЗ), розрахункової одиниці МВФ. Найбільшою державою-членом МВФ є США, квота яких вданий час складає 42,1 млрд. СПЗ (приблизно 64 млрд. дол.. США), а найменшою за розміром - Тувалу із квотою в 1,8 млн. СПЗ (приблизно 2,7 млн. дол. США). Також необхідно відмітити, що квота України у Фонді в результаті завершення 13 перегляду квот (з 03.03.2011) складає 1 млрд. 252 млн. СПЗ, що складає 0,576% квоти МВФ.

Квота країни-члена визначає основні аспекти її фінансових та організаційних відносин з МВФ, в тому числі:

1. Внески (частка квоти). Внесок держави-​​члена за квотою визначає максимальну суму фінансових ресурсів, яку вона зобов'язана надати МВФ. Учасники повинні вносити свій внесок у повному обсязі при вступі до Фонду: до 25 відсотків має бути внесено в СПЗ або широко прийнятих валютах ( долар США, євро, ієна або фунт стерлінгів), решта у власній валюті держави-​​члена.
2. Число голосів (частка голосів). Квота в значній мірі визначає право голосу держави-​​члена в рішеннях МВФ. Голоси кожної країни-учасниці МВФ складаються з базових голосів плюс один додатковий голос за кожні 100 000 СПЗ квоти.
3. Доступ до фінансування. Сума фінансування, яку держава-член може отримати від МВФ (його ліміт доступу), визначається на основі квоти. Наприклад, в рамках домовленостей про кредити «стенд бай» і при розширеному кредитуванні, держава-член може претендувати до 200 відсотків своєї квоти щорічно і до 600 відсотків наростаючим підсумком. Разом з тим, у виняткових випадках розміри доступу можуть бути збільшені.

Після того, як країна що має намір вступити в Фонд погодиться з умовами договору членства, Виконавча рада (в повному складі) готує резолюцію для Ради керівників. По завершенні всіх формальних кроків представлена країна запрошується в Вашингтон для підписання Статей Угоди.

2. Класифікація кредитів які надаються Міжнародним валютним фондом

Кредитні операції МВФ здійснює лише з офіційними органами країн-членів – казначействами, центральними банками, валютними стабілізаційними фондами. Кредити надаються у формі продажу іноземної валюти за національну, а погашають їх, викуповуючи національну валюту за іноземну.

МВФ фінансує держави-учасниці, використовуючи різноманітні механізми  кредитування, строки й умови погашення  яких залежить від характеру проблем  платіжного балансу й обставин,на які вони орієнтовані:

1. Резервні кредити (“стенд-бай”) – становлять ядро політики кредитування МВФ і гарантують країні-учасниці можливість одержання кредитних коштів у межах установленої суми, як правило, протягом 12-18 місяців, для стабілізації платіжного балансу, дефіцит якого має тимчасовий або циклічний характер, за середньою ставкою 3,25%.
2. Компенсаційні та надзвичайні кредити (ССФФ) – для компенсації скорочення експортного виторгу за незалежними від країни-позичальника причинами (на 3-5 років). Викуп національної валюти здійснюється у строк до 5 років, звичайно - на умовах 3,25% річних.
3. Фінансування системних перетворень (СТФ) – цей механізм запроваджений у 1993-1995 рр. для країн з перехідною економікою, які мали значні проблеми з платіжним балансом внаслідок переходу від торгівлі на базу неринкових цін до торгівлі на ринковій основі.
4. Надзвичайна допомога – форма допомоги, запроваджена у 1962 р. для сприянням державам-членам у подоланні проблем платіжного балансу, викликаних раптовими и непередбаченими стихійними лихами. У 1995 р. була поширена на ситуації, коли країни-учасниці пережили військові конфлікти, які підірвали їх інституціональний і адміністративний потенціал
5. Фінансування структурної перебудови (САФ) – для надання пільгової допомоги найменш забезпеченим країнам-членам Фонду. Сума, яка може бути надана країні, становить не більше 50% квоти з річними лімітами 15, 20 та 15% для першого, другого та третього року відповідно. Кредити надаються за 0,5% річних на строк до 10 років.
6. Механізм розширеного  кредитування МВФ – підтримка яка надається МВФ державам-учасницям,шляхом гарантування одержання кредитних коштів у межах установленої суми, як правило протягом 3-4 років за ставкою 4,5% річних, для того,щоб допомогти їм у вирішенні економічних проблем структурного характеру,які суттєво впливають на стан платіжного балансу. Як правило,передбачено здійснення реформ, спрямованих на поліпшення функціонування економіки, зокрема реформ у фінансовому секторі,заходів із приватизації. (Хорошковський В.І. Співробітництво України з міжнародними фінансовими організаціями: еволюція, теорія, практика. КНЕУ - К.: Інтелект, 2002.- 424с.)