Особливості реконструкції території мікрорайону «Набережна Липки» Оболонського району міста Києва

ТИТУЛЬНИЙ

 

ЗАВДАННЯ

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП	4
РОЗДІЛ I. АНАЛІЗ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ.	6
1.1. Історія виникнення Оболоні	6
1.2. Оболонь: масив з амбіціями	8
РОЗДІЛ II. МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ	23
2.1. Порядок проведення робіт, камеральні роботи	23
2.2. Рекогносцирувальні обстеження	26
РОЗДІЛ III. ХАРАКТЕРИСТИКА СУЧАСНОГО СТАНУ ДОСЛІДЖУВАНОГО ОБ’ЄКТУ	30
РОЗДІЛ IV. ПРОЕКТНІ ПРОПОЗИЦІЇ	39
4.1. Проектні пропозиції	39
4.2. Економічна оцінка проектних пропозицій	41
Розділ V. ОХОРОНА ПРАЦІ	46
5.1.	46
5.2.	49
ВИСНОВКИ	52
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ	53
ДОДАТКИ	56

 

 

ВСТУП

У зв’язку з  інтенсивним розвитком міст, збільшенням  чисельності населення в них, зростанням промисловості у великих  містах, ускладненням інфраструктури міст і загостренням соціальних проблем  питання організації архітектурного середовища життєдіяльності міського населення набувають особливого значення. Сучасне місто – це складна ієрархічна багаторівнева система з інтегрованою взаємодією компонентів, що характеризується великою кількістю економічних, соціальних, транспортних, екологічних, композиційно-планувальних, архітектурно-художніх (естетичних) та інших проблем, які істотно знижують рівень комфортності архітектурного середовища (АС) життєдіяльності людей. Особливо це стосується великих і найбільших міст, кількість яких в усьому світі невпинно зростає.

Великим містам притаманна хаотична забудова: багато архітектурних об’єктів зводиться  без урахування історичної і художньо-архітектурної  цінності навколишнього середовища, забудовуються цінні історичні ландшафти. Це призводить до деструктуризації і децентралізації міста, погіршення його композиційно-планувальної, об’ємно-просторової і функціональної організації, зниження архітектурно-художньої виразності міського середовища. Зменшення відсотку ландшафтних територій у структурі міста є одним з факторів погіршення екологічної ситуації. Збільшується негативний вплив на психо-емоційний стан городян: людина постійно знаходиться в депресії, зумовленій тривалим перебуванням в агресивному зовнішньому оточенні. Негативним явищем також є збільшення кількості територій нераціонального використання (ТНВ) – територій зі складним і порушеним рельєфом, а також територій житлової, громадської або промислової забудови, які під впливом соціально-економічних змін в суспільстві чи інших факторів втратили своє значення і використовуються не на повну потужність свого рекреаційного, економічного чи естетичного потенціалу. Вони не тільки негативно впливають на художньо-архітектурний образ міста, а й істотно знижують економічну ефективність міського середовища.

Проблема оновлення  АС, удосконалення його екологічних  і естетичних властивостей тісно  пов’язана також зі зменшенням відсотку ландшафтних компонентів міста (фрагментів міського середовища, вирішених за допомогою засобів ландшафтного дизайну, в структурі яких переважають природні елементи), які могли б водночас сприяти оптимізації екологічної ситуації в місті і підвищенню рівня його естетичної виразності, позитивно впливати на формування образу міста.

Необхідність  розвитку теорії і практики архітектури, містобудування і ландшафтної архітектури в Україні підтверджується прийняттям законодавчих актів: «Про основи містобудування», «Про планування і забудову територій», «Про пріоритетні завдання у сфері містобудування», «Державна концепція сталого розвитку населених пунктів», програма «Україна-2010».

Отже, на сучасному  етапі розвитку великих міст загострилася потреба в комплексному (кількісному  і якісному) перетворенні АС, для  чого має бути вирішена ціла низка  проблем: економічних, соціальних, композиційно-планувальних. Засоби архітектури, містобудування і ландшафтної архітектури дозволяють вирішити більшість художньо-архітектурних (естетичних) та частину екологічних проблем сучасного великого міста, що сприятиме підвищенню економічної ефективності та соціальної значущості міських територій, створенню комфортніших умов життєдіяльності городян.

Актуальність  теми. Дослідження визначається важливістю формування прибережної забудови в структурі міста. Архітектурно-планувальна організація прибережної території є одним з найважливіших питань при плануванні та забудові міст. Об'єкти, які розміщуються на протяжному узбережжі, сприймаються цілісно, як «річковий фасад» міста, формують архітектурний образ міста, створюють перше враження, часто стають символами міст, відіграють важливу роль у формуванні архітектурної панорами з боку моря. Прибережна зона має сприятливі природно-кліматичні умови, тут організується відпочинок міського населення, а отже, правильна забудова та благоустрій цієї зони набуває важливого соціального значення.

Ця тема є  особливо актуальною для Києва –  крупного ділового та культурного центру у зв’язку з відсутністю виразного  образу міста з боку річки,  нераціональним використанням узбережжя. В процесі  містобудівного розвитку міста (особливо портово-промислового комплексу) планувальний зв'язок місто-ріка стає все менш відчутним.

З розвитком  будівельних технологій колишні  умовно непридатні землі прибережних  територій (зсувні, просадочні ґрунти) стають резервом для будівництва  міських об'єктів, маючи водночас особливу привабливість для інвесторів завдяки близькості рекреаційної зони. Недосконала нормативна база, яка, зокрема, не враховує сучасні засоби і методи будівництва, а також розвиток будівельної техніки, є стримуючим фактором, який обмежує можливості проектувальників.

В останні роки спостерігаються все зростаючі  темпи будівництва на узбережжі  Києва. Цьому сприяє, передусім, зміна  політичної ситуації та законодавчої бази. Позитивним моментом у такій  ситуації є можливість підвищення архітектурної виразності річного фасаду Києва та можливість вирішення планувального зв’язку міста з узбережжям, однак ситуація, що склалася, веде до небезпеки будівництва об'єктів без урахування загального взаємозв’язку та пріоритетних потреб міста. Коли взаємодія міста і річки набуває стихійного характеру, виникає вибіркове будівництво у прибережній зоні, тобто будівництво окремими ділянками. Вибіркове будівництво на узбережжі завдає шкоди архітектурі міста, оскільки в цьому випадку важко зв’язати окремі благоустроєні ділянки берега в єдиний фасад міста при сприйнятті його з боку річки. У такій ситуації функціональне призначення ділянок вирішується за бажанням інвестора, враховується лише економічна ефективність. На основі дослідження об'єктів на узбережжі, що проектуються та будуються, виявлено, що на сьогодні в Києва виникла «аварійна» ситуація – хаотичність і безладність забудови, без урахування єдиної концепції організації прибережної території. Некоректне ставлення до найцінніших прибережних територій проявляється у появі огороджених приватних ділянок у безпосередній межі з пляжною зоною, а також будівництві явно неестетичних об'єктів. На сьогодні відчувається необхідність у реконструкції як промислової, так і курортно-рекреаційної зони. У зв’язку з цим розроблення принципів організації узбережжя, з урахуванням довгострокових цілей і пріоритетів розвитку міста, а також удосконалення методики організації проектування та будівництва об'єктів на особливо цінних прибережних територіях, є одним з першочергових питань.

Архітектурно-планувальне  формування прибережних територій  розглядалося в ряді наукових досліджень. Спеціальні дослідження у сфері  формування забудови громадських центрів  прибережних територій міст виконувались у КиївНДПІмістобудування. У цьому ж інституті розроблені пропозиції з планувальної організації курортних зон, а також з проектування парків. Дослідження спиралося на праці, присвячені загальнотеоретичним проблемам розвитку міст і естетики архітектури, які викладені у працях: Баранова М.М., Білоусова В.М., Іконнікова А.В., Дьоміна М.М., Мардера А.П., Тимохіна В.О., Фільварова Г.Й., Фоміна І.О., а також Кулаги Л.М., К.Лінча, Л. фон Барталанфі, П. Хаггет та ін. вчених. Враховані дослідження з формування функціонально-планувальної структури міст у специфічних регіонах, які висвітлені в роботах: Зарецького В.І., Гагаркіна А.Г., Єжова В.І., Кільвандерома Е.Я., Крогіуса В.Р., Кушниренко М.М., Пілюкової Н.В., Сопілки В.В., Устенко Т.В., Щербаня В.К., та ін. На сьогодні розроблені питання рекреації, які представлені в докторських дисертаціях Веденіна Ю.А., Хромова Ю.Б. Особливості організації курортів і зон відпочинку розглянуті у працях Панченко Т.Ф. Питанням організації архітектурно-просторового середовища з урахуванням зорового сприйняття присвячені роботи: Бабенко А.Г., Бєляєвої О.Л., Захарова А.В., Талалаєва В.В., Товбича В.В., Устенко Т.В. Особливості архітектурного формування набережних розкриті у працях Денисова М.Ф., Кохновера Ф.Г. і Расторгуєва О.С. У напрямку, пов’язаному з проектуванням річкових набережних, проводили дослідження: Абрамова А.О., Денисов М.Ф., Єжов В.І., Лєсков О.В., Смолицька Т.О., Устенко Т.В., У дисертації Єришевої Е.А. виявлені принципи формування архітектурної панорами в умовах прирічкового міста. Бакалаврське дослідження Єжова В.І. присвячені питанням житлового будівництва у приморських містах України. У праці Глазиріна В.Л. проаналізовано містобудівну проблематику Одеської агломерації, виявлено принципи та викладено методичні пропозиції щодо формування громадських приморських центрів.

Завдання:

1. Провести інвентаризацію  зелених насаджень на території мікрорайону «Набережна Липки» Оболонського району міста Києва;

2. Винести проектні  пропозиції щодо реконструкції  зелених насаджень, дорожньо-стежкової мережі, малих архітектурних форм та інших складових розташованих на території мікрорайону «Набережна Липки» Оболонського району міста Києва.

Мета  досліджень - оцінка сучасного стану зелених насаджень, дорожньо-стежкової мережі, малих архітектурних форм та винесення проектних пропозицій реконструкції території мікрорайону «Набережна Липки» Оболонського району міста Києва.

Об’єкт  досліджень – зелені насадження, дорожньо-стежкова мережа, малі архітектурні форми та інші складові розміщені на території мікрорайону «Набережна Липки» Оболонського району міста Києва.

Предмет досліджень – особливості реконструкції зелених насаджень що ростуть на території мікрорайону «Набережна Липки» Оболонського району міста Києва.

Випускна дипломна робота складається з Вступу, Змісту, 5 розділів, Висновків і рекомендацій виробництва, Списку використаних джерел, що містить 27 джерел, та додатків, загальний обсяг пояснювальної записки складає 55 сторінок.

 

РОЗДІЛ I. АНАЛІЗ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ.

 

1.1. Історія виникнення Оболоні

Це один з найбільших житлових масивів нашого міста. Його особливість у тому, що він практично увесь побудований на намитих грунтах. Колись на цьому місці були розкішні луги з безліччю живописних озер. Незважаючи на те, що Оболонь заливалася весняними паводками Дніпра, Почайни і Сетомль вона привертала племена первісних людей.

Старослов'янське слово "оболонь" означає низинні заболочені місця, які не придатні для заселення. Незважаючи на це, київська Оболонь привертала племена первісних людей багатством тваринного і рослинного світу. Коли сходила вода, стародавні слов'янські племена влаштовували тут спочатку тимчасові, а потім і постійні поселення. Одне з них було виявлено під час археологічних розкопок. Дослідники вважають, що саме воно заклало фундамент для міста, що став згодом столицею Київської Русі.

 

На початку нашої ери, коли стало можливим постійне заселення Оболоні, її жителі займалися розведенням худоби: коней, собак, овець, кіз, курей, свиней, куріпок, биків. Серед дикої природи зустрічалися зубри, олені, лосі, кабани, бобри. А у водоймах водилася найрізноманітніших риба: соми, щуки, осетри, сазани, коропові, судаки. Вони прикрашали повсякденний стіл наших предків.

Саме на Оболоні було виявлено найбільш крупне поселення стародавніх слов'ян, які стояли біля витоків заснування Києва. Археологічні матеріали свідчать, що ранні слов'яни мали високий для того часу рівень життя. Вони досконало освоїли техніку виготовлення виробів з бронзи, заліза і кераміки. Крім того стародавні жителі Оболоні вели активні обмінні зв'язки з античними містами Північного Причорномор'я.

За язичницьких часів на шляху до Оболонським лугах стояв ідол бога Велеса, покровителя домашніх тварин. Худоба асоціювався з багатством і достатком, тому кияни особливо шанували це божество. Оболонь була улюбленим місцем полювання і відпочинку київських князів.

На Оболоні було багато струмків та річок. Серед них найвідоміші Почайна і Сетомль. Це були досить глибокі річки. На Почайні знаходилася київська гавань - Притика. Саме сюди заходили на своїх човнах посли і купці з різних країн. У Сетомль в 1034 потонуло багато печенігів під час битви з Ярославовому військом. Літопис подає нам цікавий факт, що відбувся в 1065 на річці Сетомль. Рибак, ловівшій рибу, витягнув у неводі якась істота, на яке цілий день приходив дивитися цікавий народ.

Стародавні жителі Оболоні підтримували тісні обмінні зв'язки з античними містами Північного Причорномор'я і країнами Європи і Азії. Свідчення тому - клади римських, арабських, візантійських монет, фрагменти старогрецьких амфор. З часів язичництва тут розміщувався храм бога Велеса - покровителя домашніх тварин. Проганяючи худобу на луги, кияни часто залишали богу дари-підношення. Багато князів укладали на цьому місці мирні договори, а у вільний від державних справ час відпочивали і полювали. У давньоруських літописах Оболонь часто згадувалася у зв'язку з набігами кочівників і княжими міжусобицями. Документи свідчать, що і в пізніші часи соковиті сіножаті були в ціні - магістрат, міщани і монастирі весь час судилися, прагнучи заволодіти плодоносним наділами.

Йшов час і землі Оболоні стали настільки престижними, що їх прагнули дістати багато.Мало того в спорах за кордону наділів доходили не тільки до судового розгляду, а і до рукоприкладства. Збереглися документи, в яких земельні непорозуміння між міщанами, монастирями та магістратом вирішували перші особи держави. Справедливість на Оболоні наводили гетьмани Богдан Хмельницький та Іван Мазепа, цар Олексій Михайлович і Петро I.

Щороку на початку серпня безліч паломників прямували до Вишгорода вшанувати пам'ять київських князів Бориса і Гліба. Вибираючи найкоротший шлях через Оболонь кияни іноді були змушені долати водні перешкоди: струмки, невеликі озера, болота. Часто міщани і купці використовували Оболонь для переправлення контрабанди. Так у 1774 році були затримані біля Йорданського озера, на заставі, міщани Блістовойцев і Католіченко, що намагалися незаконно провезти до Києва французьке вино.