Особливості функціонування грошового ринку України

     Депозитні операції – це операції банків із залучення  грошових коштів юридичних та фізичних осіб на вклади, на визначені строки або до запитання.

     Банк  – юридична особа, яка має виняткове  право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати в сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізич них та юридичних осіб¹⁰. Станом на 01.01.11 р. в Україні зареєстровано 195 банків, з них 175 мають ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій¹⁶. Розглядаючи депозитні вклади юридичних осіб у банківській системі України, можемо спостерігати суттєві зміни в період 2006–2010 рр. (Рис. 1.1).

Рис. 1. Аналіз депозитних вкладів юридичних осіб за період 2006–2010 рр.

Джерело: Банки України – Депозити юридичних осіб [Електронний ресурс] – Режим   доступу   /   http://bank-ua.com/ statistics/deposit_firms, вільний.

     У 2006 р. вклади юридичних осіб у банках України складали 86 429,4 млн грн. З них строкові депозити перевищували суму коштів “до запитання” на 9 062,0 млн грн. За 2007 р. вклади зросли майже вдвічі і становили 140 726,9 млн грн. За цей період зростання кількості строкових депозитів відбувалося більшими темпами, ніж зростання вкладів “до запитання”. Обсяги строкових депозитів перевищують кошти “до запитання” на 16 775,2 млн грн.

     За 2008 р. відбулося значне збільшення депозитів юридичних осіб, вони склали 222 848,5 млн грн. Необхідно зазначити, що сума коштів на рахунках “до 

запитання” зросла незначно, а сума була більшою за суму вкладів 2010 р. на 26 752 млн грн. Слід відзначити, що строкові депозити і кошти “до запитання” становлять майже однакову частку.

     Розглядаючи вклади фізичних осіб, спостерігаємо подібну тенденцію (Рис. 2.1)

       

       Рис. 2.1. Аналіз депозитних вкладів фізичних осіб за період 2006–2010 рр.

     Джерело: Банки України – Депозити юридичних осіб [Електронний ресурс] – Режим   доступу   /   http://bank-ua.com/ statistics/deposit_firms, вільний. 

     У 2006 р. вклади фізичних осіб склали 91 191,7 млн грн. З них строкові депозити перевищували суму коштів на рахунках “до запитання” втричі. За 2007 р. вклади зросли і становили 151 505,9 млн грн. За цей період значними темпами зросли строкові депозити, які склали 117 398,3 млн грн.

     У 2008 р. також   відбулося   зростання   депозитних   вкладів, вони становили

202 702,2 млн  грн. Сума коштів на рахунках  «до запитання» майже не зросла, а сума строкових депозитів збільшилася і перевищила суму коштів на рахунках “до запитання” на 130 523,3 млн грн.

     У 2009 р. відбулося зменшення вкладів до 197 910,3 млн грн. При цьому сума коштів на рахунках “до запитання” зросла, а строкові депозити зменшилися.

       У 2010 р. вклади фізичних осіб зросли і  склали 246 818,8 млн грн, відбулося зростання строкових депозитів. Таким чином, спостерігається поступове відновлення довіри населення до банківської системи.

     Отже, можна сказати, що у цілому за результатами аналізу вкладів юридичних та фізичних осіб за період 2006–2010 рр. по банківській системі України динаміка змін була така: з 2006 по 2009 рр. спостерігається зростання вкладних операцій, а з початку 2009 р. спостерігається їх зниження. Так, станом на кінець 2009 р. вкладні операції становили 177 731,7 млн грн, а у 2008 р. – 222 848,5 млн грн, що порівняно з 2009 р. в 1,3 раза менше. 
 
 

     3.  Проблеми та перспективи розвитку  грошового ринку України

      Становлення України як незалежної, суверенної держави обумовило необхідність створення власної грошової системи, яка забезпечувала б можливість українським владним структурам самостійно керувати грошовим оборотом та грошовим ринком в інтересах розвитку національної економіки. Організаційно-правові засади створення грошової системи України були закладені в Законі України “Про банк і банківську діяльність”, ухваленому Верховною Радою України 20 березня 1991 р¹¹. Цим законом Національному банку України надавалося монопольне право здійснювати емісію грошей на території України та організовувати їх обіг, забезпечувати стабільність грошей, проводити  

єдину грошово-кредитну політику тощо. Це означало, що ніякі інші органи нашої країни, а тим більше інших країн, не мали права втручатися в цю сферу. Відтак оборот грошей на нашій території ставав підвладним виключно органам української держави.

      Перші практичні кроки щодо створення власної грошової системи були зроблені після виходу України зі складу СРСР, коли 10 січня 1992 р. були запроваджені українські купоно-карбованці багаторазового користування як доповнення до рублевої грошової маси. Тобто в обороті одночасно опинилися два види валюти – попередні рублі, емісія яких перейшла від союзного уряду до Російської Федерації, та купоно-карбованці, право емісії яких було закріплено за НБУ. Весь безготівковий оборот продовжував обслуговуватися виключно попередньою, тепер уже російською, валютою – рублями.

      Паралельне  використання в 1992 р. двох валют – старої і нової – зумовлювалося рядом обставин:

• Центральний банк РФ ще з вересня 1991 р. перестав надсилати в Україну рублеву готівку, що спровокувало значні ускладнення в забезпеченні потреб обороту в готівці;
• на межі 1991-1992 pp. Україна вслід за Росією стала на шлях лібералізації цін, унаслідок чого середній рівень їх зріс майже десятикратно, що значно збільшило попит на готівку, якої Україна не могла отримати від Росії;
• Україна не мала в той час власної бази для виготовлення грошових знаків, а фінансове становище держави не давало змоги зразу замовити за кордоном достатню масу грошей, щоб швидко замінити ними старі гроші.

      З огляду на ці обставини Україна, ще будучи в складі Союзу, почала готувати свої грошові знаки. Але статус союзної республіки не дозволяв їй мати власні гроші, і уряд пішов по шляху випуску допоміжних (до рубля) знаків – купонів, які, за визначенням, можуть бути тільки паралельними грошима.

      Повне запровадження карбованця в готівкову сферу при обслуговуванні безготівкового обороту виключно рублем призвело до механічного розриву єдиного грошового обороту на дві відокремлені частини. Перехід грошей із однієї частини в іншу вимагав обміну їх за валютним курсом. Виникла спотворена ситуація, за якої валютний курс грошей при використанні їх у готівковому та безготівковому оборотах роздвоївся. Це сприяло розвитку масових фінансових спекуляцій, пов'язаних з переведенням грошей з однієї форми обороту в іншу, відпливу грошових капіталів з України за кордон, зокрема в Росію.

      Щоб послабити негативні наслідки паралельного обігу двох валют, Президент України указом “Про реформу грошової системи України ”від 12 листопада 1992 р. запровадив купоно-карбованець у сферу безготівкового обороту і вилучив з нього рублеві гроші ¹². Нові гроші були названі “український карбованець”, дістали статус тимчасових національних грошей і стали єдиним на території України засобом платежу. Український карбованець як тимчасові гроші взяв на себе левову частку фінансових негараздів перехідного періоду і виконав цим свою історично-жертовну місію. На ньому методом спроб і помилок будувалася національна грошова система України. Уведенням у загальний оборот українського карбованця завершився перший етап формування національної грошової системи України.

      На  другому етапі Національний банк України, спираючись на норми Закону України “Про банки і банківську діяльність” (1991 p.), відпрацьовував окремі елементи та організацію функціонування грошової системи. До основних напрямів та найбільш відчутних результатів розвитку грошової системи на цьому етапі можна віднести:

      1. Розбудову власного емісійного  механізму, який включає:

• створення Банкнотно-монетного двору НБУ, що має повний цикл високоякісного виробництва паперових грошей та монети;
• розроблення дизайну, установлення номіналу, платіжних ознак, забезпечення системи захисту грошових знаків та монет;
• розроблення правил випуску в обіг, зберігання, інкасації, вилучення з обігу готівки, ведення касових операцій тощо.

      2. Формування механізму регулювання  НБУ пропозиції грошей, завданням  якого є: 

• відпрацювання механізму централізованого регулювання  банківськими резервами;
• запровадження механізму рефінансування комерційних банків;
• розвиток операцій на відкритому ринку.

 

      3. Розроблення методики та методології  грошово-кредитної політики НБУ,  накопичення досвіду практичного  застосування інструментів грошово-кредитної  політики, розмежування сфер застосування  фіскально-бюджетної та грошово-кредитної  політики.

      4. Розбудова національної платіжної системи, що охоплює:

• створення системи електронних платежів на міжбанківському рівні;
• розроблення методичних та інструктивних документів щодо організації безготівкових розрахунків на міжгосподарському рівні;
• розроблення методичних та організаційних засад створення електронної системи масових платежів.

      5. Формування механізму валютного  регулювання, який включає:

• розвиток інфраструктури валютного ринку та формування методичних та організаційних засад здійснення операцій на ньому;
• порядок регулювання валютного курсу;
• створення механізму формування та використання золотовалютних резервів;
• формування звітності щодо платіжного балансу країни, здійснення його аналізу та прогнозування.

      6. Розроблення та випробування  на практиці спеціальних заходів з подолання гіперінфляції та регулювання інфляції.

      Перелічені  заходи дали можливість сформувати протягом 1993 – 1996 pp. правові та організаційні основи національної грошової системи ринкового типу, яка спроможна була забезпечити належне управління грошовим оборотом відповідно до потреб економіки країни.

                      

      Новій ситуації, що склалася в управлінні грошовим оборотом, не відповідав статус тимчасової валюти, що зберігався за українським  карбованцем. Тимчасові гроші не можуть належним чином виконувати одну з найважливіших функцій – функцію нагромадження. Це підриває інтереси економічних суб’єктів до накопичення грошей як джерела інвестування, стримує економічне зростання, знижує ефективність антиінфляційної політики, зміцнення державних фінансів. У зв’язку з цим особливої гостроти набуло питання запровадження в оборот постійної грошової одиниці – гривні. 25 серпня 1996 р. Президент України підписав Указ “Про грошову реформу в Україні”, згідно з яким з 2 по 16 вересня 1996 р. з обороту був вилучений український карбованець і введена постійна грошова одиниця – гривня та її сота частина – копійка.¹³

      Цим закінчився другий етап розбудови грошової системи України і розпочався третій.

      На  третьому етапі “відбувається подальше вдосконалення механізмів та інструментів грошової системи, що були розроблені на попередньому етапі. Важливою віхою тут стало прийняття Верховною Радою України в травні 1999 р. Закону “Про Національний банк України”. Хоча в цьому законі безпосередньо про грошову систему мова не йде, проте ті функції НБУ, які становлять основу грошової системи, знайшли широке відображення. Це, зокрема, розділ IV “Грошово-кредитна політика”, розділ V “Управління готівковим грошовим обігом”, розділ VIII “Діяльність Національного банку щодо операцій з валютними цінностями”. У них чітко виписані права та обов'язки НБУ щодо забезпечення стабільності національних грошей, регулювання грошового обороту, визначені методи та інструменти грошово-кредитної політики та інші види діяльності НБУ, що формують грошову систему країни.¹⁴

      Грошовий  ринок у механізмі сучасної економіки формує системні зв’язки, які з’єднують у національну економіку окремі економічні аспекти, забезпечує 

співставлення витрат та результатів економічної  діяльності та, щонайважливіше, визначення внутрішньої та зовнішньої вартості грошей.

      Грошовий  ринок у механізмі сучасної економіки формує системні зв'язки, які з’єднують у національну економіку окремі економічні аспекти, забезпечує  співставлення витрат та результатів економічної діяльності та, щонайважливіше, визначення внутрішньої та зовнішньої вартості грошей.

      В сучасних ринкових економіках грошовий ринок досліджують у структурі  ринку капіталу і цей термін переважно  використовують для торгівлі кредитними інструментами, випущеними терміном до одного року. У визначенні суті грошового ринку, на наш погляд, важливим є розмежування макроекономічного та фінансового аспектів.