Особливості фінансів ТНК (Міжнародні фінанси)

    План.

1. Вступ.
2. Трансферні ціни.
3. Прискорення та затримування платежів ("лідз енд легз*)
4. Центри повторних рахунків
5. Трансфери комісійних платежів та платежів за технологію.
6. Трансфери дивідендів. 
7. Висновки.
8. Література.

 
 

    1. Вступ.

    У зв'язку з міжнародним характером своїх операцій ТНК постійно натрапляють на різні політичні, податкові обмеження, валютний контроль, що ускладнює процес вільного і безвитратного переміщення фінансових ресурсів з однієї країни в іншу.

    Недосконалість  внутрішніх ринків капіталу, формальні та неформальні бар'єри для міжнародних операцій спонукають ТНК до інтерналізації трансакцій, тобто внутрішньофірмових фінансових трансферів. Здатність здійснювати за допомогою різних механізмів рух фондів та переміщення прибутків відкриває для транснаціональних фірм можливості трьох типів арбітражу:

    1. Податковий арбітраж — можливість зменшити податковий тягар шляхом переміщення прибутків з одних підрозділів ТНК в інші.

    2. Арбітраж фінансового ринку — можливість обійти валютний контроль, заробити більші доходи на тимчасово вільні фонди або зменшити витрати на позичені фонди.

    3. Арбітраж регулятивної системи — можливість замаскувати реальну прибутковість шляхом переказу прибутків іншим підрозділам ТНК у випадку, якщо прибутковість філії підпадає під урядове регулювання або викликає тиск профспілок.

    Розробляючи політику глобальних трансферів, ТНК  вирішують кілька завдань:

    • визначення кількості грошей, які  необхідно переказати;

    • встановлення часу, коли слід здійснювати  трансфери;

    • вибір пунктів призначення фондів, що перемішуються,

    • вибір механізму або набору механізмів, що оптимально забезпечуватиме цільові трансфери.

    Ціла  низка організаційних факторів справляє значний вплив на здатність ТНК отримувати вигоду з використання внутрішньокорпораційної фінансової системи. Головні серед них: а) кількість фінансових зв'язків; б) обсяг міжфілійних трансакцій; в) структура власності іноземного підприємства; г) ступінь стандартизації продукції та послуг; д) урядове регулювання.

    Значна  кількість фінансових зв'язків у межах транснаціональних комплексів робить оптимізацію внутрішньокорпораційної фінансової системи дуже складним процесом.

    Нарешті, урядовий контроль та регулювання має  довготривалий та дуже значний вплив на формування корпораційної фінансової стратегії Хоча урядові заходи дуже часто спрямовані на запобігання фінансовим маневрам ТНК, саме вони породжують стимули використання різних механізмів внутрішньокорпораційних фінансових трансферів.

    Транснаціональні  корпорації використовують широкий  набір механізмів внутрішньокорпораційного руху фондів. Це трансферне ціноутворення, прискорення та затримання платежів, створення центрів повторних рахунків, використання міжнародних трансферів комісійних та платежів "роялті", дивідендів, різних форм внутрішньофірмових кредитів та вибір валюти рахунків. Вибір цих механізмів залежить віл різних факторів, що характеризують довгострокову фінансову стратегію ТНК, ситуацію в країні-реципієнті та пріоритети окремих ланок транснаціональної компанії. 
 

    2. Трансферні ціни.

    Однією  з найскладніших проблем транснаціональних  фірм є ціноутворення на товари, послуги, технологію, що рухаються між філіями в різних країнах. Для вирішення цього завдання менеджери мають збалансувати різні суперечливі мотиви та обставини, наприклад, питання раціонального розподілу фондів, податків на доходи, тарифів і квот, відносин з партнерами в спільних підприємствах і т.д.

    Трансферні  ціни - це механізм, що дає змогу:

    • зменшити податки;

    • зменшити тарифи;

    • уникнути валютного контролю;

    • збільшити питому вагу ТНК у прибутках спільного підприємства;

    • приховати справжню прибутковість  філії;

    •  перерозподілити фонди.

    Ефект переміщення фондів.

    Трансферні  ціни є інструментом, за допомогою  якого фонди можуть бути переміщені в межах транснаціональної корпорації. Якщо батьківська компанія хоче вилучити фонди з філії в іншій країні, вона завищує ціни на товари, що продаються цій філії. Закордонна філія може, навпаки, фінансуватися батьківською компанією за допомогою зворотного механізму занижених цін на поставки їй товарів, послуг. Трансферні ціни використовуються також для переміщення фондів між філіями та дочірніми компаніями. Значний обсяг поставок проміжних товарів, напівфабрикатів із внутрішньофірмових джерел дає змогу широко застосовувати цей механізм у розрахунках між підрозділами ТНК.

    Надам приклад нейтрального з погляду податків впливу високих трансферних цін на переміщення фондів. Нехай існує два варіанти, в яких філія А має витрати на товари 2000 дол. США, а філія В імпортує та перепродує ці товари кінцевому неафілійованому споживачеві за 4000 дол. В обох варіантах валовий прибуток консолідованої компанії становитиме 2000 дол., а чистий прибуток, за умов однакової податкової ставки (50 %) і постійних витрат, - 800 дол. Нехай у І варіанті (політика низьких цін) філія вимагає від В за товари 2800 дол. У ІІ варіанті (політика високих цін) товари будуть продані філією А філії В за 3400 дол. У результаті 600 дол. перемістяться від В до А, тобто бажаного ефекту пер розподілу фондів буде досягнуто.

    Податковий  ефект.

    Одним із головним мотивів використання трансферних  цін є податковий вплив цього  механізму. Загальнокорпораційні прибутки можуть суттєво збільшуватися завдяки  використанню трансферних цін. Це відбувається внаслідок мінімізації прибутків, що підлягають оподаткуванню в країнах з високими ставками податку, та максимізації доходів у країні з низькою ставкою податку.

    Проілюструю податковий ефект трансферних цін. Використаю ідентичні до попереднього прикладу вихідні дані, але інші умови оподаткування: філія А - 25 %, філія В - 50 %. За цих умов у І варіанті (політика низьких цін) А буде платити 150 дол. податків, В — 500 дол. Загальні корпораційні податки становитимуть 650 дол., а консолідований чистий прибуток — 950 дол.

    Припустимо тепер, що застосовуються трансферні ціни і філія А завищує внутрішньофірмову продажну ціну з 2800 до 3400 дол. (варіант II). Прибутки А зростають до 1200 дол., а В — зменшуються до 400 дол.

    Як  видно, загальнокорпораційний прибуток до оподаткування в обох варіантах однаковий — 1600 дол. Але в другому варіанті він перерозподіляється на користь філії А, де менший податковий тягар. Як наслідок консолідований чистий прибуток збільшився на 150 дол.

    Таким чином, за допомогою трансферних цін прибутки переводяться з більш високих до більш низьких податкових юрисдикцій. В екстремальному випадку філія може мати збитки у зв'язку з високими стартовими витратами, а отже нульову ефективну податкову ставку. Переказ прибутку на адресу такої філії означатиме, по суті, його безподаткове отримання. Якщо філія А продає товари філії В, а t_a i t_b — це їхні податкові ставки, то можна сформулювати загальне правило: якщо t_a > t_b, трансферна ціна встановлюється так низько, як можливо; якщо t_a < t_b, трансферна ціна встановлюється так високо, як можливо.

    Тарифний  ефект.

    Наведене  вище базове правило застосування трансферних цін виглядає не таким однозначним, якщо взяти до уваги фактор тарифів. Трансферні ціни можуть впливати на обсяг сплаченого імпортного мита. Якщо філія, що імпортує продукцію від іншої філії, сплачує імпортне мито ad valorem (тариф, що всі встановлюється як процент до вартості імпортованих товарів), а це мито стягується на основі ціни рахунків (трансферної ціни), завищення ціни приведе до збільшення мита. Загальний податковий та тарифний ефект трансферних цін проілюструю, використавши аналогічні попередні дані, але додавши нову умову – філія В сплачує 10% мита на імпорт від філії А.

    За  І варіанта (політика низьких цін) філія В додатково сплачує 280 дол. імпортного мита, а загальні платежі ТНК податків та мита становитимуть 790 дол. (податки А — 150 дол., податки В — 360 дол., мито В — 280 дол.). У разі використання II варіанта збільшення імпортних платежів філії В до 340 дол. приведе до зменшення його доходів, а отже і податкових платежів до 30 дол. Загальні корпораційні платежі податків та мита дорівнюватимуть 670 дол. (податки А — 300 дол., податки В — 30 дол., мито В — 340 дол.). Таким чином, вигода від зміни політики цін становитиме 120 дол.

    Інші  аспекти впливу трансферних цін.

    Ще  однією важливою причиною використання трансферних цін є прагнення ТНК обійти валютний контроль. У разі обмежень на вивіз валюти філія в такій країні може переказувати ці кошти від виглядом завищених платежів за імпорт. Це, зокрема, пояснює феномен, чому навіть у країнах з низькою податковою ставкою філії ТНК можуть платити за товари, придбані в інших закордонних філій, за значно завищеними цінами. Рішення обійти валютний контроль у даному випадку переважає над мотивами мінімізації податків.

    Якшо країна, що приймає, обмежує певним обсягом ресурси валюти на імпорт певних товарів (тобто вводить квоти на валюту), занижені трансферні ціни дають змогу філії імпортувати більшу кількість цих товарів. Якшо такий імпорт складається з напівфабрикатів, проміжних виробів, філія може стабілізувати або збільшити виробництво, хоча це означає фінансування за рахунок прибутків іншої філії постачальника.

    Трансферне  ціноутворення може стати причиною конфлікт у спільному підприємстві. Тоді як ТНК може намагатися знизити прибутковість такого підприємства, місцеві акціонери, навпаки, прагнуть не допускати відпливу прибутків у загальнокорпораційну транснаціональну мережу. Саме з цієї причини деякі ТНК досить обережно ставляться до спільних компаній і намагаються розширювати свою мережу за рахунок цілком підконтрольних підприємств.

    Уряди країн, що проводять політику протекціонізму та імпортного заміщення, нерідко намагаються обмежувати прибутковість компаній і регулювати рівень цін на їхню продукцію. За цих умов філія ТНК може використовувати трансферні ціни, завищуючи імпортні ціни на товари, що надходять від інших дочірніх компаній. Це не тільки маскує реальну прибутковість філії, а й дає їй можливість підвищувати ціни на внутрішньому ринку. Філія може вдаватися до маскування прибутковості і для того, щоб поліпшити свої позиції на переговорах із профспілками і нейтралізувати тиск щодо підвищення заробітної плати. 
 

    Моніторинг  трансферних цін.

    Урядові податкові служби стають дедалі обізнаними щодо маніпуляції потенційними прибутками за допомогою трансферних цін. У багатьох країнах робляться спроби регулювання та контролю трансферних цін. Неприйняття податковими службами таких цін може вести до збільшення прибутку, що підлягає оподаткуванню (порівняно з підрахованою філіями сумою), та більших податкових платежів.

    Разом з тим слід зазначити, що не всі  уряди докладають зусиль, щоб регулювати трансферні ціни. Стимулюючи приплив іноземних інвестицій, деякі з них вважають за краще не псувати відносин із ТНК, ігноруючи проблему трансферних цін, вони визнають право транснаціональних фірм переказувати «прийнятну» частину прибутків згідно з їхніми корпораційними стандартами.

    До  цього треба додати складність проблеми моніторингу. Хоча заявлена трансферна ціна відома урядам як країни-експортера, так і країни-імпортера, базові дані про витрати в останньої відсутні. Це значно ускладнює оцінку відповідності цін реальним витратам. 

    3. Прискорення та затримування платежів («лідз енд легз»)

    Сутність  механізму.

    Прискорення (leads) або затримування (lags) платежів за внутрішньокорпораційними рахунками є ще одним поширеним механізмом пересування ліквідності серед філій. Прискорювати означає платити раніше. Філія, що утримує «м’яку» валюту та борги, деноміновані у "твердій" валюті, буде якомога більше прискорювати, використовуючи "м'яку" валюту, платежі за борги у «тверді» валюті. Мета цієї операції — сплатити валютні борги до того, як «м'яка» валюта впаде в ціні.

    Затримувати означає платити пізніше. Фірма, що тримає «тверду» валюту та має борги, деноміновані у «м'якій» валюті, гальмуватиме ці виплати, сподіваючись, що це дасть їй можливість витратити меншу кількість «твердої» валюти. Фірма буде також прискорювати або затягувати надходження платежів на її адресу, намагаючись отримати платежі у «м'якій» валюті якомога скоріше, а платежі у «твердій» валюті — якомога пізніше.