Оргнанізація міжбанківських розрахунків

     Надалі  передбачалося забезпечити фінансову  самостійність банків. Однак це завдання було нереальним, зокрема і через  механізм міжбанківських розрахунків: позаплановий перерозподіл готівки  між банками в процесі МФО  створював неявні та неоформлені  кредити за рахунок Держбанку. Ці кредити були за характером знеособленими, безстроковими та безкоштовними, що є ненормально.

     Як  наслідок, Держбанк був позбавлений  можливості регулювати грошовий обіг та контролювати діяльність спеціалізованих  банків, а також застосовувати  на фінансовому ринку економічні методи регулювання банківської  системи, зокрема змінювати норми  обов'язкових резервів та процентних ставок за активними та пасивними  операціями. Це звело нанівець спроби проведення грошово-кредитної політики, і саме «монобанк» в особі Держбанку, який був основою однорівневої банківської системи, був заінтересований у переході до дворівневої банківської системи.

     Ключовим  моментом другого  етапу (1991—1994 рр.) реформування банківської системи  була реструктуризація мережі банків:

     — створення Національного банку  України (НБУ),

     — формування Національним банком України власної мережі регіональних управлінь,

     — перетворення установ державних  спеціалізованих банків у самостійні комерційні банки. Державні банки (Промінвестбанк, «Україна», Укрсоцбанк) акціонуються персоналом банків, а також окремими клієнтами цих банків,

     — утворення нових комерційних  банків. Створюються банки «нової хвилі» із залученням значного приватного капіталу (подальший розвиток спільних підприємств, малих підприємств, акціонерних  товариств) і коштів новостворюваних  державних бюджетних та позабюджетних  фондів.

     Діяльність  комерційних банків будувалася на власних  та залучених ресурсах. їм була надана самостійність у визначенні об'єктів  кредитування, строків депозитів  та кредитів, процентних ставок за пасивними  та активними операціями. Починаючи  з 1992 р., взаємні розрахунки між комерційними банками стали здійснюватися  на основі встановлення кореспондентських  відносин з відкриттям корес­пондентських рахунків один у одного або через  рахунки, відкриті в Національному  банку України.

     У 1992—1993 рр. в Україні використовувалася  модель міжбанківських розрахунків  за кореспондентськими рахунками, відкритими в регіональних управліннях Національного  банку України. Для здійснення міжбанківських розрахунків використовувалися  спеціалізовані підрозділи НБУ —  розрахунково-касові центри (РКЦ) при  регіональних управліннях. Саме там  відкривалися кореспондентські рахунки  для комерційних банків, розташованих у відповідному регіоні України.

     Після безпосереднього переказування  коштів на адресу банку-кореспондента  така модель розрахунків передбачала  відображення цих коштів на рахунках, які відкриті в РКЦ. Це призводило до того, що значні суми коштів, які перебували в міжбанківському обігу, несвоєчасно відбивалися на кореспондентських рахунках, що знижувало дієвість контролю НБУ за станом міжбанківських розрахунків.

     Механізм  розрахунків не передбачав елементів  заліку, тобто вони відбувалися в  повній сумі платежів між господарюючими суб'єктами.

     Контроль  за станом міжбанківських розрахунків  здійснювався залежно від стану  комерційного банку в цілому як юридичної  особи, за «консолідованими» кореспондентськими рахунками.

     У 1992 р. в Україні оброблялося в  середньому 1 млн 600 тис. платіжних документів за день.

     Недоліки  паперової технології було усунуто на третьому етапі становлення  банківської і  платіжної систем України.

     У 1992 р. було розроблено «Концепцію створення  системи електронного грошового  обігу». Ця концепція передбачає впровадження в народне господарство України  нової технології обслуговування банків, організацій та фізичних осіб, заснованої на виконанні різноманітних платіжних  операцій за безпаперовою комп'ютерною технологією. Така система має назву «система електронного переказу фінансових послуг або електронного грошового обігу» (СЕГО). Вона є розвитком традиційних видів платіжних послуг на основі нової методології.

     Комерціалізація державних банків, поява мережі нових  комерційних банків, збільшення кількості  суб'єктів підприємницької діяльності сприяли зростанню суспільної заінтересованості  у створенні загальнодержавної  автоматизованої системи, яка прискорила б міжбанківські розрахунки та підвищила  їхню надійність і безпеку.

     З огляду на недостатній рівень інформатизації України, відсутність у комерційних  банків власних систем міжбанківських розрахунків та відсутність з  їхнього боку ініціативи щодо створення  єдиної мережі електронних взаєморозрахунків, марно було сподіватися на створення  подібної системи «знизу», через  поступове добровільне об'єднання  банків у єдину мережу електронних взаєморозра­хунків. Національний банк України був змушений нав'язувати комерційним банкам свою політику та свою технологію в галузі створення електронної системи міжбанківських розрахунків. Водночас необхідно було враховувати різні фінансові можливості банків та рівень кваліфікації їхнього персоналу, а також обмеженість коштів самого Національного банку.

     Отже, реальністю були обумовлені такі основні  риси розробленої системи електронних  міжбанківських розрахунків:

     1) невисока вартість розроблення  та експлуатації (включаючи

       витрати на технічне обладнання);

     2) надійність та уніфікованість  програмних та апаратних засобів

       системи;

     3) стислі строки впровадження;

     4) простота експлуатації програмно-технічних  засобів, особливо

       засобів, призначених для комерційних  банків;

     5) невеликі витрати часу та коштів  на навчання персоналу. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     

3. Перспективи розвитку платіжної системи України

 

     Система електронних міжбанківських розрахунків  Національного банку України (СЕП) експлуатується з 1993 р. і на сьогодні в цілому задовольняє вимоги та потреби  банківської системи України. Однак  ця система розроблена на основі технічного та системного програмного забезпечення, що не відповідає сучасним світовим стандартам для систем подібного класу, а  відтак вона не може забезпечити в  майбутньому достатню надійність, гнучкість, продуктивність та належний рівень захисту  інформації.

     Важливим  складовим чинником успішного функціонування платіжної системи  є нормативно-правова база, орієнтована на створення сприятливих умов для її ефективної діяльності, забезпечення своєчасного завершення розрахунків між суб’єктами господарювання.

     Базовим законом, що визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України є Закон України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”. Цим Законом  систему електронних платежів Національного банку України (далі – СЕП) визначено державною системою міжбанківських розрахунків.

     Основним нормативно-правовим актом Національного банку України, що визначає загальні вимоги щодо функціонування в Україні СЕП та порядку виконання міжбанківського переказу коштів через кореспондентські рахунки банків-резидентів у національній валюті України, є Інструкція про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління Національного банку України від 16.08.2006 № 320, зареєстрована в  Міністерстві юстиції України 06.09.2006 за № 1035/12909 (зі змінами).

     СЕП забезпечує здійснення розрахунків у межах України між банками як за дорученнями клієнтів банків, так і за зобов’язаннями банків та інших учасників системи. У СЕП виконуються міжбанківські перекази у файловому режимі та в режимі реального часу. Здійснення банком початкових платежів у файловому режимі є обов’язковим, а в режимі реального часу – за його вибором. Разом з тим учасник системи, який працює в СЕП у файловому режимі, забезпечує приймання платежів у режимі реального часу.

     У файловому режимі обмін міжбанківськими електронними розрахунковими  документами здійснюється шляхом приймання-передавання документів, сформованих у файл. Тривалість технологічного циклу становить 15 – 20 хвилин.

     У режимі реального часу кошти зараховуються на рахунок отримувача негайно, у момент надходження платежу від відправника до СЕП. Саме це є головною ознакою платіжних систем класу RTGS згідно з міжнародною класифікацією. 

     Учасники системи

     За  станом на 1 липня 2011  року учасниками СЕП були 822 установ, із них:

• 176 - банки України;
• 580 - філії банків України;
• 28 - органи Державної  казначейської служби України ;
• 37 - установи  Національного банку України;
• 1 - ПрАТ “Всеукраїнський депозитарій цінних паперів”.

     У першому півріччі 2011 року послугами СЕП у режимі реального часу скористалися 388 учасників СЕП (47 % від загальної кількості учасників СЕП).  

     Завантаженість СЕП

     У першому півріччі 2011 року учасниками СЕП здійснено 160 597 тис. початкових платежів та надіслано електронних розрахункових повідомлень на суму 4 685 567 млн. грн., що відповідно на 4 % та 39 % більше, ніж у першому  півріччі 2010 року.  

     Переважна більшість початкових платежів та електронних розрахункових повідомлень була надіслана до СЕП банками України – 148 178 тис. документів (92,27 %  від їх загальної кількості).

     У першому півріччі 2011 року частка початкових платежів за сумою платежу до 1 тис. грн. становила 68 % від загальної кількості початкових платежів. Cума цих трансакцій становила менше ніж 1 % від загальної суми виконаних через СЕП початкових платежів за цей період.

     Учасники системи, ураховуючи свої потреби, самостійно вирішують працювати їм за окремим чи консолідованим кореспондентським рахунком.

     Найбільшим попитом серед учасників СЕП користувалася 3 модель обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку, за якою юридична особа має консолідований кореспондентський рахунок і внутрішньобанківську міжфілійну платіжну систему, яка забезпечує проведення переказу коштів між філіями банку та взаємодію із СЕП для виконання міжбанківського переказу коштів філіями банку. У першому півріччі 2011 року учасники СЕП, які працювали за цією моделлю, виконали 87 812 тис. початкових платежів та електронних розрахункових повідомлень (55 % від загального обсягу), що на 2 188 тис. (на 3 %) більше, ніж у  першому півріччі 2010 року.

     Середньодобові показники роботи СЕП

     У першому півріччі 2011 року в середньому за день оброблялося 1 338 тис. початкових платежів та електронних розрахункових повідомлень на суму 39 046 млн. грн., у тому числі:  

• у файловому режимі – 1 337 тис. початкових платежів і електронних розрахункових повідомлень на суму 34 572 млн. грн., що відповідно на 4 % за кількістю та на 38% за сумою більше, ніж у першому півріччі 2010 року;
• у режимі реального часу – 1 тис. початкових платежів і електронних розрахункових повідомлень на суму 4 474 млн. грн., що залишилися незмінними за кількістю, та на 43 % більше за сумою, ніж у першому півріччі 2010 року.

     Середньоденний залишок коштів на рахунках учасників СЕП становив 26,75 млрд. гривень.

     Середньодобовий коефіцієнт обігу коштів за рахунками учасників СЕП  становив  1,46.

     Аналіз статистичних даних роботи СЕП щодо переказу коштів між банками свідчить про те, що система протягом першого півріччя 2011 року успішно виконувала покладені на неї функції державної системи міжбанківських розрахунків, задовольняла потреби її учасників у переказі коштів, забезпечувала максимальну швидкість, прозорість, високий рівень безпеки та надійності проведення платежів.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Висновки 

     В умовах ринкової економіки придбання товарів та послуг оплачується грошима, що перебувають або в обігу, або у формі депозитів на банківських рахунках, іноді використовується кредит. При цьому численні учасники економічного процесу - приватні особи, фірми, що діють на фінансових ринках та.в інших секторах економіки, - мусять враховувати проблему невизначеності терміну надходження та виконання їхніх платежів. Ця невизначеність зумовлена низкою чинників: 
- швидкістю, з якою боржник вживає заходів з метою здійснення платежу; 
- вибором засобу платежу та результативністю цього засобу з погляду своєчасності та ефективності його оброблення; 
- кількістю посередників, що беруть участь у платіжній операції; 
- наявністю і вартістю кредиту, який використовується для компенсації тимчасового дефіциту готівкових коштів у платника. 
        Системи міжбанківських розрахунків різних країн помітно різняться. У світі не існує єдиної платіжної моделі, однак є загальні принципи і характеристики, що визначають функціонування національних платіжних систем. Водночас є і загальні проблеми, які автоматично переносяться на платіжні механізми. 
          Перша проблема стосується розмежування функцій між центральним і комерційними банками. Цілком зрозуміло, що комерційні банки мають нести відповідальність за обслуговування рахунків клієнтів та надання спеціалізованих платіжних послуг, необхідних у міжбанківських стосунках.