Організація грошових розрахунків підприємств

     Держава організовує бюджетні відносини  відповідно до своїх інтересів. Бюджетне регулювання охоплює всі форми  впливу держави на проведення бюджетної  політики, починаючи від прийняття  закону про державний бюджет або  рішення місцевої ради народних депутатів  про місцевий бюджет і аж до їх застосування державними органами. У необхідних випадках бюджетна політика держави  здійснюється в примусовому порядку (списання коштів бюджету  з  підприємств-платників,  недоїмка  на відповідні дати).

     В цілому   проведення    бюджетної   політики здійснюється за допомогою  низки законодавче чи нормативно закріплених дозволів і заборон, що внутрішньо пов'язані між собою, наприклад, дозвіл на використання коштів або заборона їх витрачати в рамках бюджетного фінансування. Бюджетне фінансування — це безповоротне направлення коштів відповідних бюджетів (державного, обласного, міського, районного, селищного, сільського) на утримання закладів освіти, охорони здоров'я або інші заходи згідно з кошторисом видатків по кожному закладу, установі чи міроприємству  або згідно зі зведеними кошторисами  витрат по  міністерству,  відомству, управлінню. Бюджетне фінансування будується  на принципах: обгрунтованості величини витрат; чіткого цільового використання коштів; обліку виконання запланованих в бюджеті заходів; контролю за ефективним використанням коштів. Висвітлення  теми бюджету буде неповним, якщо не торкнутися питання про створення  резервів бюджету.

     Бюджетні  резерви — це фонди непередбачених витрат, які створюються у відповідних  бюджетах для безперебійного фінансування запланованих в бюджетах заходів  за умов зниження доходів чи у разі фінансування непередбачених витрат невідкладного  характеру. Розміри бюджетних резервів залежать від співвідношення доходів  і видатків бюджетів і, як правило, не перевищують 3 % обсягів бюджетів.

     До  бюджетних резервів зараховують  і оборотну касову готівку — кошти, що резервуються у відповідних бюджетах для покриття тимчасових касових  розривів, які виникають у процесі  виконання бюджетів. Суми оборотної  касової готівки встановлюються при затвердженні відповідних бюджетів. Обов'язковою умовою використання оборотної  касової готівки є повне її повернення на кінець року. В цьому  її відмінність від інших бюджетних  резервів, використання яких не передбачає безпосереднього їх відтворення, за винятком фінансування заходів на умовах повернення витрачених коштів до бюджету, з якого вони були одержані. [9]

     Як  доходи бюджету, так і видатки (бюджетне фінансування) мають групуватися  по однотипних ознаках, тобто класифікуватися. Бюджетна класифікація — обов'язкове групування доходів і видатків бюджету  по підрозділах (однорідних ознаках) з  наданням цим підрозділам точних назв і порядкових номерів (статгей). Бюджетна класифікація забезпечує чіткість бюджетного планування і прогнозування, а також надає можливість об'єднувати як окремі індивідуальні кошториси, так і складати зведеш кошториси  видатків по відповідних ланках бюджетної  системи. Без бюджетної класифікації практично неможливо складати проекти  бюджетів, зівставляти видатки по однотипних установах, які фінансуються із бюджету, визначати рівні видатків по них чи аналізувати бюджети  за кілька років.

     Бюджетна  класифікація надає системності  даним окремих кошторисів, бюджетів і зведених бюджетів. Звіти про  виконання кошторисів і бюджетів складаються за тією ж класифікацією, за якою складаються кошториси й  бюджети, це дозволяє провадити глибокі  перевірки і аналізи використання коштів за кошторисами видатків і  бюджету в цілому. Основою бюджетної  класифікації доходів є джерела  доходів, а основою класифікації — цільове використання коштів. Дані групуються також по галузевих  та відомчих ознаках, що відображає як зобов'язання, так і розміри фінансування. В період побудови ринкової економічної  системи потрібно вирішувати питання  дефіциту бюджету, неінфляційних джерел фінансування видатків, фінансування витрат на соціально-культурну сферу  та соціальний захист населення, стабілізації економіки, удосконалення податкової політики відповідно до стану економіки  і необхідності реального зростання  валового внутрішнього продукту. Вирішення  цих питань повинно йти, в першу  чергу, через збалансування бюджету  за рахунок наповнення дохідної його частини, ефективності витрачення бюджетних  коштів, скорочення мережі бюджетних  установ та удосконалення структури  управління.

     Необхідною  умовою є зменшення навантаження на дохідну частину бюджету за рахунок залучення позабюджетних  джерел фінансування. На виконання як державного, так і місцевих бюджетів впливають такі чинники: зростання валового внутрішнього продукту, розширення підприємствами всіх форм власності обсягів випуску товарів та їх реалізації, збільшення обсягу виробництва і закупок сільськогосподарської продукції, зростання заробітної плати по установах, що фінансуються з бюджету.

     Поряд з цим держава має проводити  заходи по забезпеченню жорсткого режиму економії коштів, це дасть змогу  зменшити видатки бюджетів усіх рівнів та збільшити виділення коштів на інвестиційну діяльність. [6]

 

2. Шляхи фінансового оздоровлення державного сектора  і ліквідації збитковості.

Держава  як  розпорядник  значних  фінансових  коштів,  що

концентруються  в державному  бюджеті,  має  можливість дискреційно чи

недискреційно  впливати  на  найважливіші  показники  функціонування

економіки. Бюджетні видатки  за кількома каналами здатні виявити свою

дію  на  вартісні  пропорції  суспільного  відтворення,  рівень  і  структуру 

виробництва як на макро-, так і на мікрорівні. Держава визначає ті види

продукції (робіт, послуг), які повинні бути доступними верствам населення 

з різними  доходами, і дотує їх за рахунок  бюджетних коштів. При цьому 

відбувається  здешевлення дотованої продукції  для споживачів, ціни на неї 

встановлюються  нижчими  за  рівноважні,  а  обсяг  виробництва  за  умов

немонополізованого  ринку має тенденцію до зростання.

Субсидування  виробництва  і  споживання  є  традиційним  засобом 

соціальної  та структурної політики держави. Надання  фінансової підтримки 

підприємницькому  сектору  та  населенню  за  рахунок  бюджетних  коштів

створює  можливість  нівелювання  диференціації  доходів  різних  категорій 

домашніх  господарств,  робить  більш  доступним  споживання  соціально 

значущих  товарів  і  послуг,  сприяє  підвищенню  конкурентоспроможності 

виробництва, яке видається важливим для країни з огляду на її економічну

безпеку.

Водночас  широке  застосування  субсидій  в  народному  господарстві

породжує  низку  проблем  мікроекономічного  та  макроекономічного 

характеру.  На  мікрорівні  передусім  ідеться  про  створення  державою

завдяки  фінансовій  підтримці  сприятливих  умов  господарювання  для 

окремих  виробників  чи їх  груп,  що  перешкоджає ринковій  конкуренції,

ставить у виграшне становище отримувачів  бюджетної допомоги. Ціни на

дотовану  продукцію  виявляються  нижчими  за  ті,  які  б  склалися  при 

відсутності  державних  ін'єкцій,  а  це,  в  свою  чергу,  викривлює  дію 

ринкового  механізму  розподілу  ресурсів  між  окремими  виробниками,

виробничими  галузями  та  регіонами.  Занижена  ціна  в  межах  своєї 

сигнальної  функції  подає  суб'єктам  господарської  системи  неточну 

інформацію  про рівень суспільних витрат, понесених  при виготовленні та

реалізації  дотованої  продукції,  що  порушує  дію  ринкового  механізму 

координації  економічної  діяльності.  Внаслідок  цього  суб'єкти господарювання будують  плани виробництва та споживання, засновані на

рішеннях, що не є оптимальними. [13]

Щодо  макроекономічних наслідків широкого застосування бюджетних 

субсидій,  то  аналітики  відзначають  неоднорідність  макросередовища,  що

ними  створюється, додатковий тиск на видаткову  частину бюджету, штучні

перешкоди на шляху розвитку вільної торгівлі, втрати в добробуті окремих 

категорій  населення.  Політичний  бік  проблеми  стосується  можливостей 

лобіювання  інтересів певних груп суспільства, що породжується бюджетним 

розподілом  коштів,  призначених  на  субсидування  продукції,  проявів 

корупції  при відсутності прозорих схем визначення номенклатури дотованих 

товарів і послуг, розподілу бюджетних  коштів між їх виробниками.

За  умов  економічної  кризи,  обмеження  фінансових  ресурсів

українська  держава не мала та й  на сьогодні не має змоги спрямовувати

необхідний  обсяг  бюджетних  видатків  на  розвиток  національної

економіки.  Тому  реальна  сума  видатків  на  субсидування  підприємств 

поступово  зменшується.  Неухильно  знижується також  частка  субсидій  у 

складі  видатків  зведеного  бюджету.  Слід  зазначити,  що  зменшення 

бюджетних  асигнувань  на  розвиток  національної  економіки  до

оптимальних  меж  є  об'єктивним  процесом.  Це  свідчить  про  заміну

адміністративних  методів управління економічними, ринковими  методами.

Існування державного сектора економіки і  необхідність його субсидування

зумовлені  наступними  основними  причинами.  По-перше,  наявністю 

певних  видів  товарів,  послуг  і  робіт,  виробництво  яких  є  комерційно

непривабливим,  однак  вони  мають  високу  споживну  вартість.  Ціни  чи

тарифи  на них підтримуються нижчими  за суспільно необхідні, тому без 

державної  допомоги  за  умов  ринку  виробники  не  мають  достатніх 

фінансових  можливостей  для  виробництва  і  розвитку.  До  цих  галузей 

належать  паливно-енергетична, металургійна, агропромисловий  комплекс,

житлово-комунальне  господарство,  газо-водопостачання,  транспорт,

зв'язок  тощо.  По-друге,  функціонування  і  розвиток  наукомістких   і 

технологічно  складних виробництв може здійснюватися  за ринкових умов і 

жорсткої  зовнішньої конкуренції лише за допомогою  державної підтримки.

Важливо,  щоб  при  розподілі  бюджетних  коштів  між  галузями  та

окремими  підприємствами  відбувалась  оптимізація  структури  субсидій,

якої  потребують  ринкові  умови  господарювання.  Нинішня  структура 

прямих  субсидій в галузевому розрізі ще далека від оптимальної. Найбільш

обтяжливим  для бюджету держави є субсидування житлово-комунального