Оцінки якості продукції на підприємстві

Акцент на якість веде до зменшення  продуктивності. Думка, що якість може бути отримана тільки за рахунок кількості  – широко розповсюджена серед  керівників виробництва помилка. Ця точка зору є останньою з того періоду, коли управління якістю полягало у фізичному огляді кінцевого  виробу. У цій ситуації більш жорсткі  вимоги контролю призводили до відбраковки  більшої кількості готової продукції. Але з того часу контроль якості став більш скрупульозним. В сучасній структурі управління якістю акцент змінився на попередження недоліків  на стадіях розроблення і виготовлення. Тому дефектні вироби, перш за все, не виробляються. Зусилля, потрачені на те, щоб поліпшити  якість і зберегти кількість, сприяли  тому, що поліпшення якості призводить як правило, до більш високої продуктивності.

На якість впливає структура  праці робочої сили. Виробники  звертають вину за низьку якість своїх  виробів на відсутність розуміння  якості і низьку культуру праці своїх  працівників. Більш глибокий аналіз цього питання показує, що працівники можуть нести відповідальність тільки в тому випадку, якщо керівництво  забезпечило:

всебічне навчання операторів обладнання;

працівників детальними інструкціями щодо роботи;

засобами для перевірки або  оцінювання результатів дій цих  робітників;

засобами для регулювання обладнання або процесу у випадку, якщо результат  являється незадовільним.

Правдива оцінка виробників скоріше  всього покаже, що їх керівництво нездатне забезпечити ці дуже важливі вихідні  умови на більшості робочих місць. І замість того, щоб шукати винних працівників, компаніям необхідно  вивчити слабкі місця своїх систем управління.

Сувора перевірка  якості. Контроль був першим офіційним механізмом управління якістю на початку цього століття, і більшість виробників досі впевнені, що якість може бути поліпшена за допомогою суворого контролю. Слід відмітити, що перевірка може привести тільки до відокремлення якісних виробів від неякісних. Сама по собі вона не може поліпшити якість виготовленої продукції. Більш того, тоді як останні дослідження показали, що від 60 до 70% всіх дефектів, виявлених на виробництві, прямо або посередньо відносяться до помилок, допущенних на таких ділянках, як проектування, технологічна підготовка виробництва і закупівля матеріалів, майже всі перевірки і дії з управління якістю все-таки спрямовані на виробничу ділянку. Щоб бути ефективним, цей процес повинен охоплювати операції всіх відділів, включаючи ті, які займаються маркетингом, проектно-конструкторськими розробками, технологією, виробництвом, пакуванням, диспетчеризацією і транспортуванням.

Фактично, управління якістю повинно  охоплювати діапазон від постачальників вихідного матеріалу до замовників. Важливо зрозуміти вимоги споживачів і мати точний зворотний зв’язок, який дає інформацію про їхнє сприйняття виробів, які вони отримують.

З метою підвищення якості і конкурентоспроможності продукції, підтримки вітчизняних  товаровиробників, захисту прав споживачів і сприяння інтеграції України у  світову економіку Указом Президента України від 02.09.97 р. за № 942/97 було створено (як консультативно-дорадчий орган) Національну  раду з питань якості при Президентові України, затверджено її склад у  кількості 15 чол., та Положення про  Національну раду.

4. Методи забезпечення якості

Сучасні умови господарювання вимагають  від кожного підприємства запровадження  і дотримання належного (дійового) комплексного механізму управління якістю продукції. Визначальними елементами цього  специфічного менеджменту, що справляють найбільш істотний вплив на процес постійного забезпечення виробництва  і постачання на ринок конкурентноспроможної  продукції, є: стандартизація і сертифікація виробів; внутрішніх систем якості; державний  нагляд за додержанням стандартів, норм і правил і відповідальність за їх порушення; внутрішньовиробничий технічний контроль якості.

Стандартизація  продукції 

Жодне суспільство не може існувати без технічного законодавства та технічних документів, які регламентують  правила, процеси, методи виготовлення та контролю продукції, а також гарантують безпеку життя, здоров’я і майна  людей та навколишнього середовища. Стандартизація якраз і є тією діяльністю, яка виконує ці функції.

Стандартизація не є вольовим актом, який нав’язується технічному прогресу ззовні, а випливає як неминучий  наслідок відбору засобів, методів  і матеріалів, що забезпечують високу якість продукції на даному етапі  розвитку науки і техніки. З роками з’являються нові методи виробництва і матеріали., що призводить до заміни старих стандартів новими. В цьому безперервному процесі головна мета полягає в тому, щоб на якому завгодно етапі розвитку суспільства створювати якісні вироби при масовому їх виготовленні.

Таким чином, об’єктивні закони розвитку техніки і промисловості неминуче ведуть до стандартизації, яка є  запорукою самої високої якості продукції, що може бути досягнута на даному історичному етапі. Завдяки  стандартизації суспільство має  можливість свідомо керувати своєю  економічною і технічною політикою, домагаючись випуску виробів  високої якості.

Результати стандартизації знаходять  відображення у спеціально-технічній  документації. Основними її видами є стандарти і технічні умови  – документи, що містять обов’язкові  для продуцентів норми якості виробу і засоби їх досягнення (набір  показників якості, рівень кожного  з них, методи і засоби вимірювання, випробування, маркеровки, упаковки, транспортування  і зберігання продукції). Застосовувана  на підприємствах нормативно-технічна документація охоплює певні категорії  стандартів, які відрізняються ступенем жорсткості вимог до виробів і  сукупністю об’єктів стандартизації (мал.4).

Практична реалізація можливостей  національної системи стандартизації ускладнюється хибами законодавчої бази у цій сфері: закони сформульовані  у дуже загальній формі у дуже загальній формі. Крім того, в Україні  ще діють норми колишнього СРСР, які не відповідають міжнародним  вимогам і заважають виконати умови приєднання України до ГАТТ/СОТ  та реалізувати ст.51 та 56 ЕС. У такій  ситуації український ринок наповнюється низькоякісною імпортною продукцією, які іноземні виробники не можуть реалізувати у своїх країнах  через невідповідність міжнародним  стандартам.

Сертифікація продукції

Ідея сертифікації і загальне її розуміння відомі давно. З давніх пір клеймування продукції виробником було підтвердженням високої її якості. Запевнення продавця покупцю відносно якості продукції також було однією з найдавніших і простих форм того, що зараз ми називаємо сертифікацією.

В наш час сертифікація стала  одним із важливих механізмів управління якістю, який дає можливість об’єктивно оцінити продукцію, надати споживачу  підтвердження її безпеки, забезпечити  контроль за відповідністю продукції  вимогам екологічної чистоти, а  також підвищити її конкурентноздатність.

За кордоном безпека продукції  для людини і навколишнього середовища давно підтверджується сертифікацією  і, хоч вартість її значна, виробник змушений одержувати сертифікат для  того, щоб мати ринок збуту і  уникнути втрат при продажу своєї продукції. А втрати ці значні: за даними торгово-промислової палати, вони досягають 25% від обсягу продажу. А в окремих випадках бувають і вищі.

В Україні прийнято розрізняти обов’язкову  і добровільну сертифікацію. Обов’язкова  сертифікація здійснюється в межах  державної системи управління господарюючими суб’єктами, охоплює у всіх випадках перевірку і випробування продукції  з метою визнання її характеристик (показників) та подальший технічний  нагляд за сертифікованими виробами. Добровільна сертифікація може проводитись  на відповідність продукції вимогам, котрі не є обов’язковими, за ініціативою  самих суб’єктів господарювання (тих або інших видів діяльності) на договірних засадах.

Сертифікат – це папірець, без  якого в Україні не можна виробляти, продавати та імпортувати жоден  товар. Теоретично такий папірець гарантує безпечність продукції та відповідність  її досить жорстким нормам.

Видача сертифікату відповідності. При наявності протоколів з позитивними  результатами випробувань, сертифікати  на системи якості, або атестату виробництва, залежно від прийнятої  схеми сертифікації, орган з сертифікації продукції оформлює сертифікат відповідності, реєструє його в Реєстрі Системи  та видає заявнику, який після цього  має право маркувати продукцію, тару, упаковку, супровідну документацію та рекламні матеріали знаком відповідності.

5.  Державний нагляд за якістю

Національним органом, що проводить  і координує роботу по забезпеченню її функціонування, є Державний комітет  України по стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України).

До органів державної служби стандартизації і сертифікації в  Україні відносяться:

Державний комітет України з  стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України);

Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики (УкрНДІССІ);

Державний науково-дослідний інститут ”Система” (ДНДІ ”Система”);

Український державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації (УкрЦСМ);

Український навчально-науковий центр  із стандартизації, метрології та якості продукції;

Технічні комітети зі стандартизації (ТК);

Територіальні центри стандартизації, метрології та сертифікації.

Висновок:

Світовим досвідом економічного розвитку країн доведено, що головна його рушійна сила – ринок, вільна конкуренція. У ринкових господарствах вільна конкуренція веде до пріоритету якості продукції, тому що насиченість розвинутого  ринку примушує виробників пропонувати  товари високої якості. Зниження цін  за умов стабільності функціонування ринку практикується не дуже часто, і конкурують на ньому приблизно  однакові за якістю (конкурентноспроможні) товари.

Якість товарів та послуг – це складний соціально-економічний феномен, в якому фокусується перехрещення інтересів споживача та виробника. На успіх на ринкові, тобто на успіх  у споживача можуть розраховувати  тільки ті виробники, які спроможні  оперативно задовольняти різні і  досить нестабільні потреби споживачів. Виграш конкретному виробникові  забезпечують переваги його системи  управління якістю. Через це в розвинутих регіонах світу протягом декількох  десятків років економічну конкуренцію  поступово заступала конкуренція  стратегій розвитку виробництва  та конкуренція систем забезпечення якості продукції та послуг. Тривалість цього процесу свідчить про те, що від усвідомлення проблеми до фактичного розв’язання її довелося пройти не легкий шлях. Його наслідком є той  факт, що системи забезпечення якості продукції в наш час сприймаються підприємствами, що конкурують, як активна  складова їхнього виробничого потенціалу. Дійсно, якщо ці системи функціонують ефективно, то вони забезпечують скорочення виробничих витрат за рахунок їх зниження за такими позиціями, як відходи виробництва, усування браку, гарантійний ремонт виробів, доробка технічної документації, створення страхових запасів, відмови  клієнту. А витрати ці надто великі в усіх країнах.

Головна перевага ефективної системи  забезпечення якості полягає в тому, що вона гарантує портфель замовлення виробникові, тобто його виживання  в умовах ринкових відносин та конкурентної боротьби. Неабияке значення для виживання  має також зниження обсягу та питомої  ваги прихованого виробництва, пов’язаного  з переробкою продукції, та лагодження браку, тобто підвищення загальної  ефективності діяльності підприємства. Ось чому центр ваги конкурентної боротьби за ринок збуту явно переміщується  у бік якості продукції та послуг, особливо – засобів виробництва. У розвитку суспільного виробництва  промислово розвинутих країн поряд  із законом підвищення продуктивності праці діє тенденція випередження у підвищенні якості засобів виробництва. Стійкість цієї тенденції пов’язана з існуванням прямої залежності між прибутком на інвестиційний капітал та якістю продукції: високоякісна продукція дає приблизно на 40% більше прибутку, ніж продукція низької якості.

Тобто виробництво високоякісної  продукції дає потрійний зиск: зниження виробничих витрат, підвищення чистого доходу, розширення вітчизняних  ринків збуту та вихід на міжнародний  ринок.

Тому доки підприємці не зрозуміють справжньої необхідності у забезпеченні якості своєї продукції вони будуть продовжувати втрачати свої можливі  доходи.

І доки Держстандарт України не візьме під контроль ціну на стандартизацію та сертифікацію продукції, тобто не зробить її доступною для кожного  виробничого підприємства, то все  більше буде виникати підприємств які  хотіли б бути легальними, але за даними витратами на сертифікацію своєї  продукції – змушені іти в  “тінь”.

 

Список використаних джерел:

1. Щедріна Т. “Оптимальні механізми стандартизації і сертифікації продукції в умовах ринкової економіки” Журн. Розбудова держави – 1997 – w10 с.35-41
2. Кайфман Ю.І. “Управління якістю і забезпечення якості” Довідник. - К.-1995
3. Покропивний С.Ф. “Економіка підприємства” Т2. – К. – 1995
4. Шаповал М.І. “Основи стандартизації, управління якістю і стандартизації” – К. – 2000
5. Указ Президента України "Про заходи щодо підвищення якості вітчизняної продукції" // Голос України, 24.12.2001р.
6. Інтернет ресурси : http://pidruchniki.ws/15980223/ekonomika/yakist_produktsiyi_poslug_ekonomichna_kategoriya