Інвестиційна складова фінансової безпеки держави

1) Міжнародному валютному  фонду; 

2) Національному банку  України; 

3) Міжнародному банку  реконструкції та розвитку. 
 

17. У чому полягає  сутність валютного регулюваннях 

1) контролі за дотриманням  валютного законодавства; 

2) регламентації державою  міжнародних розрахунків і порядку  здійснення валютних операцій; 

3) варіанти відповіді  1) і 2) правильні? 

18. Співвідношення  між сумою платежів, здійснених  певною країною за кордоном, і  сумою надходжень до цієї країни  з-за кордону за певний період (рік, квартал, місяць) — це: 

1) торговельний баланс; 

2) баланс руху капіталів; 

3) платіжний баланс. 

19. У чому полягає  сутність можливого мінімального  та максимального відхилення  офіційного курсу національної  грошової одиниці до іноземних валют: 

1) платіжному балансі; 

2) валютному коридорі; 

3) валютному регулюванні? 

20. Що є елементом,  який відображає процес або  стан об'єкта спостережень, його  якісні та кількісні характеристики: 

1) індикатор; 

2) коефіцієнт; 

3) показник? 

Завдання 

1. До кожного терміна  доберіть єдиний правильний варіант  визначення. 

Терміни 

1. Фінансова безпека  держави. 

2. Індикатор. 

3. Бюджетна безпека. 

4. Бюджетний дефіцит. 

5. Боргова безпека. 

6. Інфляція. 

7. Валютна безпека  держави. 

8. Валютний коридор. 

9. Платіжний баланс. 10. Валютне регулювання. 

11. Інвестиційна безпека  держави. 

12. Інвестиційний клімат. 

Визначення 

а) Спроможність бюджетної  системи забезпечити платоспроможність  держави під час збалансування  доходів і видатків та ефективне  використання бюджетних коштів у процесі виконання функцій державного регулювання економічного розвитку, реалізації соціальної політики, а також утримання органів державного управління, забезпечення національної безпеки й оборони; 

б) підвищення загального рівня цін в економіці, спричинене зменшенням купівельної спроможності грошей, унаслідок переповнення каналів обігу надлишковою кількістю паперових грошей, незабезпечених відповідним зростанням товарної маси; 

в) можливе мінімальне та максимальне відхилення офіційного курсу національної грошової одиниці до іноземних валют; 

г) ступінь захищеності  фінансових інтересів держави, стан фінансової, грошово-кредитної, бюджетної, податкової, валютної, банківської, інвестиційної, митно-тарифної, розрахункової та фондової систем, який характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, здатністю держави ефективно формувати та раціонально використовувати фінансові ресурси, достатні для задоволення її потреб, виконуючи зобов'язання та забезпечуючи соціально-економічний розвиток; 

д) регламентація державою міжнародних розрахунків і порядку  проведення валютних операцій; економічна потреба, зумовлена міжнародною  економічною інтеграцією та співпрацею між країнами на світовому ринку. Це регулювання здійснює безпосередньо НБУ; 

е) перевищення видатків бюджету над його доходами; 

є) рівень співвідношення між розміром інвестицій країни за кордон та отриманими інвестиціями, що задовольняє потреби внутрішньої  економіки та підтримує позитивний платіжний баланс держави; 

ж) елемент, що відображає процес або стан об'єкта спостережень, його якісні та кількісні характеристики; 

з) співвідношення між  сумою платежів, здійснених певною країною за кордоном, і сумою надходжень до цієї країни з-за кордону за певний період; 

и) забезпеченість держави  достатніми валютними коштами, підтримування  стабільності внутрішньої та зовнішньої купівельної спроможності грошової одиниці, накопичення необхідного  обсягу валютних резервів, виконання  міжнародних зобов'язань; стан курсоутворення, направлений на розвиток вітчизняного експорту та приплив іноземних інвестицій; 

і) рівень внутрішньої  та зовнішньої заборгованостей з  урахуванням вартості їх обслуговування й ефективності використання внутрішніх і зовнішніх запозичень й оптимального співвідношення між ними, достатній для вирішення нагальних соціально-економічних потреб, що не загрожує втратою суверенітету та руйнуванням вітчизняної фінансової системи; 

к) сукупність політичних, правових, економічних і соціальних умов, що забезпечують та сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних і закордонних інвесторів. 
 

Фінансова безпека  держави

Фінансова безпека  держави – багатопланове в  економічному контексті поняття  та надзвичайно актуальне в політичному, оскільки є результатом заходів з боку законодавчої та виконавчої влад держави в сфері фінансів. Вона визначається конкретними показниками функціонування економічної системи держави за певний проміжок часу. До числа цих показників належать: величина внутрішнього та зовнішнього боргів; рівень інфляції; стійкість національної валюти; сальдо платіжного балансу. 

Внутрішні і зовнішні борги давно вже є невід’ємною  складовою фінансової системи більшості  країн світу. Вони зумовлені наявністю  дефіциту бюджету, тобто держава  не завжди має змогу провести скорочення витрати відповідно до наявних доходів. Тоді виникає потреба в додаткових фінансових ресурсах, які можна одержати або завдяки емісії грошей, або запозиченням як всередині держави, так і ззовні. Покриття дефіциту бюджету через запозичення має низку переваг, до яких належать: керованість інфляційними процесами в державі, підвищення касового виконання бюджету, зміцнення фінансового становища в державі тощо. 

Але непродумане і  надмірне використання запозичень для  покриття витрат бюджету має низку негативних  ознак. Так, використання запозичень на покриття поточних витрат призводить у подальшому до зростання дефіциту бюджету. Значне використання запозичень протягом двох-трьох років створює фінансову піраміду, яка зумовлює фінансовий крах системи в цілому, оскільки повернення боргів і виплата відсотків за ними призводить до постійного зростання боргів, а це скорочує витрати бюджету за іншими статтями.  Як правило, при надмірному зростанні боргів держава вдається до їх реструктуризації, що в свою чергу викликає недовіру до неї з боку інших держав і міжнародних інститутів. 

Відповідно до міжнародних  стандартів і загальноприйнятих  наукою показників оптимальний розмір боргів держави не повинен перевищувати 70 відсотків від річного обсягу валового внутрішнього продукту. При перевищенні цього рівня держава може втратити фінансову незалежність і стати державою-банкрутом. 

Використання запозичень має низку принципів, порушення  яких може суттєво впливати на фінансову  безпеку держави. Розміщення короткотермінових боргових зобов’язань створює нестабільність і постійне напруження у фінансуванні витрат бюджету, тому перевага повинна надаватися довгостроковим запозиченнм. У свою чергу довгострокові запозичення можливі при наявності довіри до уряду і держави в цілому. Важливе значення має також наявність системи страхування ризиків. 

При здійсненні запозичень повинна провадитися політика обмеження  допуску нерезидентів на ринок державних  цінних паперів, оскільки нерезиденти  можуть суттєво вплинути на фінансову  стабільність у державі шляхом спекулятивних дій як на первинному, так і на вторинному фондовому ринках. Крім того, нерезиденти здійснюють вивіз із держави капіталу, одержаного у формі відсотків. 

Розміщення державних  запозичень всередині держави повинно  бути зорієнтовано також на участь населення, тобто фізичних осіб. Це, крім усього, сприятиме зростанню добробуту населення за рахунок одержаних відсотків на вкладені кошти. 

Борги держави економічно виправдані лише у тому випадку, якщо здійсювані за їх рахунок видатки сприяють збільшенню майбутніх доходів або приводять до скорочення майбутніх бюджетни видатків, тобто мають позитивний рівень прибутковості, що дає змогу державі в подальшому погасити основну суму боргу й сплатити відсотки за ним. До таких видатків належать інвестиції, і тому приріст державної заборгованості згідно з економічною теорією не повинен перевищувати суми державних інвестицій. У багатьох країнах таке обмеження закріплене у конституціях. Останніми роками щорічний приріст державних боргів в Україні на порядок перевищував обсяги бюджетних інвестицій. 

Високі темпи зростання  боргових зобов’язань, як наслідок збереження високого рівня бюджетного дефіциту, неминуче зменшують довіру до уряду  з боку вітчизняних та іноземних  інвесторів, а отже, призводять до зростання процентних ставок (як плати за ризик) і подальшого загострення бюджетних проблем – зростання видатків держави на обслуговування своїх зобов’язань, до необхідності скорочення видатків, не пов’язаних із виплатою відсотків, або ж необхідності нових запозичень. 

Не менш важдивим показником фінансової безпеки держави є  рівень інфляції. Загалом інфляція – це системне явище, яке пов’язане  не лише з грошовим обігом, а з  усією економічною системою, із загальним  становищем в економіці, її місцем у  світовому розподілі праці. Важливо наголосити, що інфляція не завжди проявляє себе у зростанні цін. Ціни можуть бути досить стабільними, а інфляція може бути прихованою, бути насамперед у формі бюджетної заборгованості громадянам із заробітної плати й інших соціальних виплат, неплатежів тощо. 

Інфляція – це завжди сигнал про фінансову небезпеку, яка потребує певних заходів із боку владних структур держави. Вона є  проявом порушення рівноваги  всієї економічної системи і  насамперед у сфері грошового  обігу. Основною причиною інфляції є спад виробництва, коли товарне забезпечення грошей зменшується, що призводить до зростання цін. Обмеження грошової маси в обігу гальмує зростання цін, але негативно впливає на виробництво, породжує систему неплатежів і зростання боргових зобов’язань. 

Спад виробництва  може бути зумовлений, з одного боку, зменшенням споживчого попиту, а з  другого – технологічною відсталістю  виробництва, зростанням його матеріало- та енергомісткості, низьким рівнем використання виробничих потужностей тощо. Відповідно до цього й антиінфляційні заходи повинні бути різними. 

При зменшенні споживчого попиту на товари інфляція в розмірі  до 4 відсотків може сприяти зростанню  виробництва і стати стимулом до економічного зростання. Коли темпи  інфляції переходять межу 4-5 відсотків, темпи економічного зростання починають зменшуватися, а коли інфляція сягає 24-25 відсотків, економічне зростання припиняється, на зміну йому приходить стагнація і спад виробництва, який поступово поглиблюється. При стагнації понад 5 років фінансову незалежність держава втрачає. 

Інфляція, зумовлена  технологічними і технічними причинами, не може бути усунена лише монетарними  заходами. Для цього потрібні інвестиції в економіку з метою її технічного переоснащення, вирівнювання умов господарювання для всіх виробників, підвищення конкуретно-спроможності продукції, стимулювання щодо збільшення насленням заощаджень у фінансових активах, які повинні згодом стати інвестиціями, спроможними пожвавити виробництво. Антиінфляційна політика в умовах перехідної економіки має вжити низку заходів у сферах зовнішньо-економічної, виробничої, інституційної, фінансової, кредитної, соціальної діяльностей. Заходи у всіх цих напрямках повинні проводитися паралельно, оскільки затримки з їх запровадженням в якій-небудь із них може зумовити зростання інфляції й поглиблення фінансової кризи. 

У сфері зовнішньоекономічної діяльності замість надмірної ліберализації  доцідбно було б використовувати  гнучку систему митних тарифів, диференційованих за різними видами товарів. Це дасть змогу вирівняти умови діяльності на національному ринку як вітчизняних, так і іноземних виробників. 

У перехідній економічній  системі як антиінфляційні мають  бути використані заходи в сфері  антимонопольної політики, спрямовані на стримування підвищення цін виробників-монополістів. Це підвищить ступінь конкурентності ринку і знизить ціни. Додатковими заходами антиінфляційної політики є, зокрема, процес розвитку ринку цінних паперів і завдяки цьому мобілізація вільних коштів юридичних і фізичних осіб. 

Ринок цінних паперів  є також необхідним елементом  у перетворенні наявних, але не працюючих  нині заощаджень, в інвестиції, що дасть  змогу пожвавити інвестиційну сферу  та ліквідувати накопичені у виробництві  диспропорції.