Інвестиційна політика

Основними суб’єктами інвестиційної  політики виступають інвестори і  користувачі об’єктів інвестування. Характерною особливістю інвесторів є відмова від негайного споживання наявних коштів на користь задоволення власних потреб в майбутньому на новому, вищому рівні.

В організаційному відношенні процес управління складається з підготовки прийняття і реалізації управлінських  рішень. Категорія «управлінське  рішення» відображає динаміку управління, дослідження якої пов’язане з  розглядом змісту самої дії, а також формування і здійснення процесу управління

У зв’язку з тим, що інвестиційна політика є ключовим елементом усіх інвестиційних рішень, теоретичні аспекти  її розробки набувають особливого значення.

У роботах, присвячених цьому питанню, приводяться різні трактування змісту поняття «Інвестиційна політика» [10].

З позицій цього дослідження, інвестиційну політику доцільно розглядати як комплекс заходів і перспектив розвитку інвестиційної діяльності для залучення інвестиційного потенціалу до процесу відтворення, створення оптимальних умов для вкладення інвестицій, забезпечення стійкого соціально-економічного розвитку країни.

Такому поняттю інвестиційної  політики відповідають принципи її формування :

• єдність правового простору інвестиційної діяльності в країні і активна підтримка інвестиційних процесів;
• створення сприятливого інвестиційного клімату і розвиненої інвестиційної інфраструктури;
• диверсифікація інвестиційних вкладень з урахуванням специфіки розвитку муніципальних утворень;
• змішане (державно-приватне) фінансування високоефективних інвестиційних проектів на конкурсній основі при збереженні суворого контролю за витрачанням бюджетних асигнувань.

У дослідженнях вітчизняних і зарубіжних авторів застосовуються чотири методи інтеграції числових значень показників, що характеризують інвестиційний клімат: загальна за сумою місць, що займає кожний відповідний показник; метод «Pattern», зіставлення за формулою багатовимірної середньої, середня геометрична.

Перший метод, найпростіший і наочні ший, визначає тільки ранжирування об’єктів за критерієм «краще, гірше». На відміну від цього методу, інші три — середня геометрична, багатовимірна середня і метод «Pattern» дозволяють визначити інтегральні рівневі характеристики.

Патерн-аналіз залежить від вибору системи відліку. У зв’язку з  тим, що використання цього методу вимагає кропіткої роботи із створення картографічного матеріалу, його рідко застосовують при створенні рейтингів.

У цій експертно-рейтинговій методиці застосовується останній метод, суть якого  полягає в тому, що числове значення будь-якого факторіального показника в середньому по Україні дорівнює 1. У результаті складання отриманих нормалізованих величин визначаються сумарні інтегральні рівні інвестиційного клімату країни. Для того, щоб інтегральний рівень інвестиційної привабливості або його складової частини — інвестиційні ризики з відповідним середнім рівнем, прийнятим за 1, та інтегральні національні коефіцієнти не залежали від кількості показників, що зводилися, сумарні коефіцієнти діляться на кількість інтегрованих показників і перетворюються в приведений інтегральний коефіцієнт рівня привабливості інвестиційного клімату.

З точки зору цілей дослідження  такий підхід можна застосовувати  для оцінки привабливості інвестиційного клімату і побудови рейтингу інвестиційної  привабливості в процесі формування інвестиційної політики. Це дозволить органам управління об’єктивно оцінювати інвестиційні ресурси і ризики при залученні інвесторів і розміщенні інвестицій.

Діяльність підприємств спрямована на отримання прибутку, а державна політика — на сприяння розвитку країни. У той же час реалізація високоефективних проектів, що характеризуються високою  бюджетною ефективністю, дозволяє генерувати нові джерела для інвестицій в  більш довготривалі проекти.

Як показники соціально-економічної  ефективності інвестиційної політики ми рекомендуємо використовувати оцінку діяльності країни, «результати» (валовий  продукт, річний соціально-економічний  ефект від реалізації усіх інвестиційних  проектів), що відображають його, і витрати- інвестиції.

ВВП є узагальнюючим показником економічної ефективності і є  сумарною вартістю створених товарів  і послуг. Співвідношення ВВП із здійсненими інвестиціями відображає рівень економічності перетворення ресурсів в результати (затратний  аспект ефективності).

Досягнення цілей інвестиційної  політики визначається за результатами за такими показниками, як зміна привабливості  інвестиційного клімату, приплив інвестицій на територію, збільшення отримуваного соціально-економічного ефекту.

Рішення щодо вибору інвестиційної  політики оцінюється за допомогою показників, відмінних від використовуваних для оцінки інших інвестиційних рішень і належать до економічної групи. Це пояснюється високою значущістю інвестиційної політики для регулювання інвестиційної діяльності, її загальнонаціональним характером і зв’язками з іншими рішеннями.

Інвестиційна політика ґрунтується  на таких основних принципах:

• пріоритети державних інтересів;
• об’єктивності й економічної обґрунтованості рішень, що приймаються;
• відкритості і доступності для усіх інвесторів інформації, необхідної для здійснення інвестиційної діяльності, за винятком випадків, передбачених законодавством щодо інформації, що є державною, службовою, комерційною та іншою таємницею;
• рівноправ’я інвесторів;
• максимальній ефективності використання державних інвестицій, у тому числі коштів, наданих у рамках державної підтримки інвестиційних проектів.

Нині пріоритетними напрямами  інвестиційної діяльності в Україні є:

• розробка і впровадження наукомістких технологій, спрямованих на поліпшення екології, енергозбереження, збереження і розвиток ресурсної бази;
• виробництво експортно-орієнтованої продукції та продукції, що витісняє імпортні аналоги;
• розвиток переробних виробництв;
• розвиток транспортної інфраструктури, що враховує розміщення продуктивних сил;
• розвиток машинобудування;
• виробництво і переробка сільськогосподарської продукції;
• розвиток малого бізнесу.

Проте серед них не вказана соціальна  спрямованість, що вимагає розробки соціального аспекту інвестиційної  політики. Це цілком реально, оскільки пріоритетні напрями інвестиційної  діяльності можуть коригуватися.

Учасниками інвестиційних стосунків  є Україна, громадяни і юридичні особи, що виконують функції інвестора, замовника, підрядчика і інші функції  відповідно до нормативних правових актів країни, регулюючих інвестиційну діяльність.

У рамках інвестиційної політики інвестори  мають рівні права на отримання  державної підтримки інвестиційної  діяльності за умови виконання вимог  укладеної інвестиційної угоди

Враховуючи вказане вище ми вважаємо, що при реалізації інвестиційної  політики суб’єкти інвестиційної діяльності зобов’язані:

• дотримуватися державного законодавства;
• сплачувати податки й інші обов’язкові платежі, встановлені державним законодавством;
• не допускати проявів недобросовісної конкуренції і виконувати вимоги антимонопольного законодавства;
• вести і подавати бухгалтерську, статистичну й іншу звітність в порядку, встановленому законодавством;
• забезпечувати відповідність інвестиційної діяльності (напрямів, обсягів, форм інвестицій, тощо) укладеній інвестиційній угоді;
• у разі виділення бюджетних коштів на реалізацію інвестиційного проекту використовувати їх за цільовим призначенням;
• виконувати вимоги державних стандартів, норм, правил і інших нормативів, встановлених законодавством;

дотримуватися встановлених, у тому числі міжнародних норм і вимог, що пред’являються до здійснення інвестиційної  діяльності;

• у необхідних випадках мати ліцензію або сертифікат на право здійснення певних видів діяльності відповідно до переліку робіт і порядку видачі ліцензій і сертифікатів, встановлених чинним законодавством.

3. Інвестиційна політика як основний етап банківського інвестиційного процесу

Інвестиційна політика - сукупність принципів та положень, що визначають концептуальні засади інвестиційної діяльності банку на ринку цінних паперів.

Інвестиційна політика комерційних  банків передбачає формування системи  цільових орієнтирів інвестиційної  діяльності, вибір найбільш ефективних способів їх досягнення. В організаційному  аспекті вона виступає як комплекс заходів з організації та управління інвестиційною діяльністю, спрямованих на забезпечення оптимальних обсягів і структури інвестиційних активів, зростання їх прибутковості за допустимого рівня ризику. Найважливішими взаємопов'язаними елементами інвестиційної політики є стратегічні й тактичні процеси управління інвестиційною діяльністю банку.

Під інвестиційною стратегією розуміють визначення довгострокових цілей інвестиційної діяльності та шляхів їх досягнення. Її подальша деталізація здійснюється під час тактичного управління інвестиційними активами, що включає вироблення оперативних цілей короткострокових періодів і засобів їх реалізації. Отже, розроблення інвестиційної стратегії є вихідним пунктом процесу управління інвестиційною діяльністю банку.

Формування інвестиційної  тактики відбувається в рамках заданих  напрямів інвестиційної стратегії  і орієнтоване на їх виконання  в поточному періоді. Це передбачає визначення обсягу і складу конкретних інвестиційних вкладень, розробку заходів  щодо їх здійснення, а в необхідних випадках - складання моделей прийняття  управлінських рішень щодо виходу з  інвестиційного проекту і конкретних механізмів реалізації цих рішень.

Розроблення інвестиційної  політики банку є досить складним процесом, що обумовлено обставинами, наведеними нижче.

Насамперед внаслідок  тривалості інвестиційної діяльності, інвестиційна політика повинна здійснюватися на основі ретельного перспективного аналізу, прогнозування зовнішніх умов (стану макроекономічного середовища та інвестиційного клімату, кон'юнктури інвестиційного ринку та його окремих сегментів, особливостей оподаткування та державного регулювання банківської діяльності) та внутрішніх умов (обсягу і структури ресурсної бази банку, етапів його життєвого циклу, цілей і завдань розвитку, відносної прибутковості різних активів з урахуванням факторів ризику і ліквідності), імовірнісний характер яких ускладнює формування інвестиційної політики.

Крім того, визначення основних напрямів інвестиційної діяльності пов'язане з масштабними проблемами дослідження та оцінки альтернативних варіантів інвестиційних рішень, розробки оптимальної, з позицій прибутковості, ліквідності та ризику моделі інвестиційного розвитку.

Істотно ускладнює вироблення інвестиційної політики мінливість зовнішнього середовища діяльності банків, що визначає необхідність періодичного коректування інвестиційної політики, обліку прогнозованих змін і вироблення системи оперативного реагування.

Передумовою формування інвестиційної  політики є загальна ділова політика розвитку банку, основні цілі якої є  пріоритетними під час розроблення стратегічних цілей інвестиційної діяльності. Представляючи собою важливий складовий елемент загальної економічної політики, інвестиційна політика виступає фактором забезпечення ефективного розвитку банку.

Основна мета інвестиційної  діяльності банку може бути сформульована як збільшення доходу від інвестиційної діяльності за припустимого рівня ризику інвестиційних вкладень. Окрім загальної мети, розроблення інвестиційної політики, відповідно до обраної банком стратегії економічного розвитку, передбачає врахування інших важливих цілей, зокрема:

• забезпечення збереження банківських ресурсів;
• розширення ресурсної бази;
• диверсифікація вкладень, здійснення яких зменшує загальний ризик банківської діяльності й веде до зростання фінансової сталості банку;
• підтримка ліквідності;
• мінімізація частки активів, що не приносять доходу (готівка, кошти на кореспондентських рахунках у Центральному банку) за рахунок заміщення їх короткостроковими інвестиціями, що мають аналогічний з грошовими коштами ступінь ліквідності, але приносять при цьому вищий рівень прибутку;
• розширення сфери впливу банку за допомогою проникнення на нові ринки діяльності;
• збільшення кількості клієнтів та посилення впливу на їх діяльність шляхом участі в інвестиційних проектах, у створенні та розвитку підприємств, придбанні цінних паперів, паїв, часток участі в статутних капіталах підприємств;
• отримання додаткового ефекту під час придбання акцій фінансових інститутів, купівлі філій, заснування дочірніх фінансових інститутів.