Номінальна та реальна заробітна плата в Україні. Мінімальна заробітна плата і прожитковий мінімум

Співвідношення діючої мінімальної заробітної плати та норм галузевих угод щодо мінімальних гарантій в оплаті праці, як свідчить аналіз, значно вищі за державну гарантію в оплаті простої праці. На наше переконання, вже нині в Україні є реальна можливість установлення мінімальної заробітної плати на рівні, що становить не менше 30% середньої по народному господарству. [6, c. 18-20]

Верховна Рада України на одному із своїх засідань затвердила проект бюджету на 2007 рік. Згідно з ним, мають зрости пенсії та заробітні плати. Але як це відобразиться на добробуті населення?

1 жовтня відбулося третє, вже останнє цього року, підвищення прожиткового мінімуму. Нагадаємо, що державний бюджет підвищував «стратегічну» цифру у січні, квітні й жовтні — з 453 до 472 грн. У бюджеті на 2007 рік також передбачено підвищення прожиткового мінімуму: з 1 січня — 492 грн, з 1 квітня — 501 грн, з 1 жовтня — 510 грн. Мінімальна заробітна плата з 1 грудня цього року становитиме 400 грн. Якого рівня вона досягне наступного року, достеменно невідомо. Мінімальна пенсія з 1 жовтня становить 366 грн (проти 359 грн у квітні).

За законом, підвищення прожиткового мінімуму автоматично викликає підвищення інших виплат, що пов’язані з ним.

Прожитковий мінімум на 2006 рік для дітей віком до 6 років становить з 1 жовтня 418 грн; для дітей віком від 6 до 18 років — 536 грн; для працездатних осіб — 505 грн; для непрацездатних осіб — 366 грн.

За даними Державного комітету статистики, середньомісячна заробітна плата по Україні становить 1073,10 грн. Це не враховуючи найманих робітників. Мінімальна заробітна плата становить 400 гривень. Різниця між цими двома цифрами — і є реальна середня заробітна плата по Україні, тобто 673,10 грн. [13, c. 6]

4. Прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт в Україні

Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров’я та освіти.

Прожитковий мінімум – вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг (далі – набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Обсяг прожиткового мінімуму містить два елементи – фізіологічний та соціальний. Фізіологічний мінімум – це вартісне вираження матеріальних цінностей, конче необхідних для її існування. В світовій практиці він становить 85-87% загального прожиткового мінімуму, а решта припадає на соціальну частину – певний набір духовних цінностей мінімально прийнятого рівня життя.

Світова практика розробила декілька варіантів визначення прожиткового мінімуму в державі.

Статистичний метод передбачає встановлення прожиткового мінімуму на рівні доходів, які мають 10-20% найменш заможних громадян певної держави. Цей метод можна застосовувати у державах з досить високим рівнем доходів громадян.

Суб’єктивний або соціологічний підхід базується на проведені соціологічних опитувань населення про необхідний мінімальний дохід. Такий метод є радше консультативним, оскільки його результати не можуть бути підкріплені реальними економічними можливостями держави, проте він виражає справжні потреби людей.

Ресурсний метод виходить із можливості економіки забезпечувати прожитковий мінімум, він застосовується у найрозвинутіших країнах.

Комбінований метод поєднує у собі декілька методів, зокрема вартість харчування визначається за нормами, житлово-комунальні послуги – за фактом, а непродовольчі товари за їх процентною часткою в загальних витратах.

На практиці застосовується нормативний метод, який полягає у встановленні вартісної величини прожиткового мінімуму через мінімальний споживчий кошик. Кожна держава має свої особливості формування мінімального споживчого кошика. [12, c. 4]

Наприклад в Болгарії було запропоновано шість таких кошиків, які давали ряд комбінацій щодо складу сімей за їхніми ознаками. Харчова частина кошика містила градації для працюючих, пенсіонерів та дітей, включаючи 149 позицій продовольчих товарів.

В різних країнах використовується або ж соціальний, як у Литві, Білорусії та Естонії, або фізіологічний прожитковий мінімум, як наприклад у Росії чи Казахстані.

У Литві прожитковий мінімум визначається на основі потреб сім’ї з чотирьох осіб: хлопчик 14р., дівчинка 6-8 років і двоє дорослих. Для інших сімей використовуються спеціальні коефіцієнти. Продовольча частка товарів включає понад 50 видів товарів і становить 45-50% мінімального споживчого бюджету.

Існує, ще один метод формування рівня прожиткового мінімуму, так званий відносний метод. Відносний метод або метод обчислення медіанного доходу здебільшого застосовується у державах з розвинутою ринковою економікою. Під медіанним доходом слід розуміти таких дохід, за якого половина населення має більший дохід, а половина менший, або це рівень достатку, що найчастіше зустрічається в певній країні (практично він відповідає середньодушового доходу населення). Так в США, Великобританії, Німеччині прожитковий мінімум встановлюється на рівні 40% від медіанного доходу, у Фінляндії, Італії, Греції, Іспанії – 50%, у Португалії та Ірландії – 60% відповідно.

Безумовно, цей метод є найпростішим і досить ефективним. Проте він може застосовуватися лише у тих країнах, де склався високий рівень доходів. Тому, на мій погляд, очевидно, що в державах з різким розмежуванням рівнів доходів, а зокрема в Україні, цей метод буде неефективним і не буде відповідати реальним інтересам та потребам людей.

На думку вчених-економістів під час підрахунку розміру прожиткового мінімуму враховуються наступні чинники:

Економічні, які включають вимоги економічного розвитку, формування організаційних та правових засад ринкової економіки, зовнішньоекономічної діяльності, демократизацію трудових відносин, заходи щодо наповнення доходної частини бюджету;

Правові: дотримання загальновизнаних прав людини відповідно до Міжнародного Пакту “Про економічні, соціальні та культурні права”, в якому під правом на працю розуміють здатність людини самостійно заробляти собі на життя;

Соціальні: загальний рівень заробітної плати, встановлення взаємозалежності між оплатою праці та її продуктивністю, підвищення мінімальних державних гарантій заробітної плати та трудових пенсій з поступовим наближенням їх до рівня прожиткового мінімуму. [3, c. 26-27]

В Україні прожитковий мінімум визначається нормативним методам у розрахунку на місяць на одну особу. Крім того, прожитковий мінімум визначається диференційовано залежно від вікового критерію або ж залежно від соціальної та демографічної групи особи: для дітей віком до 6 років; для дітей віком від 6 до 18 років; для працездатних осіб; для осіб, які втратили працездатність.

Такий поділ зумовлений особливостями людського організму, у його потребах в залежності від віку, стану, активності.

Так, відповідно до Закону України “Про затвердження прожиткового мінімуму на 2004р. (від 11.05.2004р.), вартісна величина прожиткового мінімуму на одну особу на місяць складає 362,23грн.; для дітей віком до 6 років – 324,49 грн.; дітей віком від 6 до 18 – 404, 79 грн.; працездатних осіб – 386,73 грн.; осіб, які втратили працездатність, - 284,69 грн.

Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, за поданням Кабінету Міністрів України щорічно затверджується Верховною Радою України до початку розгляду Державного бюджету України і періодично переглядається відповідно до зростання індексу споживчих цін разом з уточненням показників Державного бюджету України та публікується в офіційних виданнях.

Прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг.

Набір продуктів харчування формується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я з використанням нормативів фізіологічної потреби організму людини в продуктах харчування виходячи з їх хімічного складу та енергетичної цінності, з урахуванням рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я.

Набір непродовольчих товарів формується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері економіки з використанням нормативів забезпечення засобами гігієни, медикаментозними засобами, засобами захисту організму людини від впливу навколишнього середовища, а також засобами влаштування побуту.

Набір послуг формується спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади у сферах надання відповідних послуг.

Прожитковий мінімум як державний соціальний стандарт застосовується для:

- загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм;

- встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України;

- визначення права на призначення соціальної допомоги;

- визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування та Інших; встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

- встановлення величини неоподаткованого мінімуму доходів громадян;

- формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів. [9, c. 16-20]

Висновки

Отже, на мою думку, запровадження на підприємствах та в організаціях більш високої державної гарантії в оплаті праці має супроводжуватися заходами щодо вдосконалення структури заробітної плати. Остання на багатьох підприємствах залишається вкрай недосконалою. Так, за даними Мінстату України, в промисловості, наприклад, частка оплати праці за відрядними розцінками, тарифними ставками та посадовими окладами в загальному фонді оплати праці в 2004 р. становила лише 49,6 %. Таким чином, "чистий" тариф без урахування приробітку за перевиконання норм становив у промисловості ще меншу величину (на рівні 40-50 %). Одночасно гіпертрофованою була і залишається частка додаткової оплати праці, що включає премії та інші матеріальні винагороди. В умовах спаду виробництва, масових простоїв, невиконання змінних завдань таку структуру заробітної плати не можна визнати доцільною.

Насамкінець необхідно зазначити, що накопичені проблеми в галузі мінімальної заробітної плати мають вирішуватись у контексті загальної соціально-економічної політики. На перехідному етапі до ринку від суб'єктів політики доходів — держави, підприємців, найманих працівників та органів, що представляють їх інтереси, потрібні непрості, неординарні рішення та дії. Формуючи практичні заходи в цій сфері, їм доведеться постійно балансувати на граничному рівні між потребою підвищення життєвого рівня працюючих та недопущенням зростання інфляційних процесів, регулюванням заробітної плати з огляду на об'єктивні причини та можливим скороченням платоспроможного попиту. Слід пам'ятати, що заробітна плата має бути водночас і "годувальницею", і "пряником", і "батогом", і "кермом". Якщо упускається хоча б одна із зазначених складових, заробітна плата взагалі перестає виконувати своє соціально-економічне призначення.

Отож, встановлення та оптимізація рівня МЗП залишаються, на наш погляд, відкритою проблемою, яка потребує свого додаткового методологічного опрацювання. Але вже зараз зрозуміла необхідність:

♦ визнання трудової природи МЗП;

♦ перегляду рівня МЗП лише за умов зростання продуктивності праці та ефективності виробництва при одночасному забезпеченні оптимальної пропорції між МЗП і середньою заробітною платою в країні і регіоні;

♦ обов'язкового узгодження розмірів МЗП між профспілками і роботодавцями;

♦ реалізації спеціальних державних програм підтримки найменш забезпеченої частини працюючого населення доти, поки МЗП не досягне рівня прожиткового мінімуму в країні.

Список використаної літератури

1. Баланда А. Інститут мінімальної заробітної плати: світовий досвід встановлення та проблеми України // Україна: аспекти праці. - 2005. - № 4. - C. 38-44

2. Воротнікова С. Підходи до встановлення мінімальної заробітної плати в країнах із розвиненою ринковою економікою // Соціальний захист. - 2003. - № 9. - C. 17-18

3. Галата Я. Чим більший мінімум, тим далі до максимуму // Політика і культура. - 2002. - № 44. - C. 26-27

4. Горловський Р. Мінімальна заробітна плата як інструмент мотивації праці // Україна: аспекти праці. - 2003. - № 1. - C. 43-47

5. Киселев С. Размер - не главное : Минимальная зарплта в Украине достигнет прожиточного минимума через 15 лет // Аргументы и факты. - 2002. - № 46. - C. 7

6. Колот А. Мінімальна заробітна плата в Україні: функції та проблеми її визначення // Україна: аспекти праці. - 1997. - № 1. - C. 18-20

7. Лобатюк В. Мінімальна заробітна плата : реальність, проблеми, перспективи // Праця і зарплата. - 2003. - № 8. - C. 3

8. Мінімальна зарплата - державна соціальна гарантія // Соціальний захист. - 2005. - № 7. - C. 12-13

9. Мандибура В. Критерії визначення номінальної величини мінімальної заробітної плати в умовах ринкової економіки // Україна: аспекти праці. - 1997. - № 6. - C. 16-21

10. Онищенко Т. Підвищення мінімальної заробітної плати та індексація грошових доходів населення // Податки та бухгалтерський облік. - 2004. - 1 квітня. - C. 37-41

11. Оплата праці : Добірка матеріалів // Юридичний вісник України. - 1999. - № 2. - C. 1-24

12. Павловська Н. Мінімальна заробітна плата : тенденції і перспективи // Праця і зарплата. - 2001. - № 46. - C. 4

13. Поволоцкая, Лилия В 2006 году минимальная зарплата постепенно увеличится до 400 гривен // Факты. - 2006. - 26 января. - C. 6

14. Ульянов К. Мінімальна заробітна плата як елемент регулювання трудових відносин: деякі проблеми та можливі щляхи їх вирішення // Україна: аспекти праці. - 2003. - № 5. - C. 21-25

15. Шевченко Л. Мінімальна заробітна плата та її рівень: теоретичне осмислення проблеми // Україна: аспекти праці. - 2003. - № 4. - C. 30-33