Номінальна та реальна заробітна плата в Україні. Мінімальна заробітна плата і прожитковий мінімум

Найбільше відповідає змісту й характеру праці в сучасних умовах колективна система заробітної плати. Вона, по-перше, передбачає додаткове джерело для виплати заробітної плати — частину прибутку, що посилює стимули до праці, можливість часткового перетворення певної кількості найманих працівників на співвласників підприємств. По-друге, ця система найбільше узгоджується з колективним характером праці. По-третє, її впровадження має на меті здебільшого контроль самих найманих працівників за кількістю та якістю виготовленої продукції, кількістю та якістю витраченої праці тощо, що скорочує витрати на виробництво.

Впровадження передових форм і систем заробітної плати, насамперед колективної системи, зумовлює дію тенденції до зростання частки додаткових елементів заробітної плати — премій, бонусів тощо.

Стимулюючу роль відіграє й система пенсійного забезпечення з приватних фондів компаній, якою охоплено майже 90% найманих працівників на підприємствах із кількістю зайнятих понад 100 осіб.

Розрізняють номінальну та реальну заробітну плату.

Номінальна заробітна плата — грошова сума, яку отримує робітник за продаж капіталістові своєї робочої сили.

її розміри не дають реального уявлення про життєвий рівень робітника, рівень його споживання. Водночас без показника номінальної заробітної плати неможливо обчислити реальну заробітну плату.

Реальна заробітна плата — кількість споживчих вартостей (товарів і послуг), які робітник може придбати за свій грошовий заробіток за певного рівня цін після сплати податків.

Отже, рівень реальної заробітної плати залежить від: 1) номінальної заробітної плати; 2) рівня цін на предмети споживання та послуги (індекс вартості життя); 3) податків, які сплачують робітники до бюджету держави і фондів соціального страхування. Для визначення реальної заробітної плати індекс номінальної заробітної плати слід поділити на індекс вартості життя. Реальна заробітна плата прямо пропорційна змінам номінальної заробітної плати і обернено пропорційна змінам рівня цін. [14, c. 21-25]

2. Реальна заробітна плата, доходи населення та їх використання

Зміна реальної заробітної плати і фактори, що на неї впливають. Динаміку реальної заробітної плати визначають за допомогою індексу вартості життя, який обчислюють зіставленням суми товарних цін, які в різні періоди сплачують робітники за придбання необхідних засобів до існування.

Оскільки заробітна плата — це перетворена форма вартості й ціни товару робоча сила та результатів функціонування робочої сили, то її зміни визначаються насамперед динамікою вартості цього специфічного товару. Коли тенденція до підвищення вартості товару робоча сила переважає тенденцію до її зниження, реальна заробітна плата зростає. Ця тенденція в розвинутих країнах Заходу спостерігається з початку XX ст.

З середини 50-х років почалася науково-технічна революція, що висунула якісно нові вимоги до робочої сили, її освіти, кваліфікації, культурного рівня. Процес виробництва (насамперед на підприємствах гігантських корпорацій) вимагає відтворення все складнішої робочої сили. Це, а також зростання результативності праці, її корисного ефекту стало причиною зростання вартості товару робоча сила і підвищення реальної заробітної плати. До факторів, що зумовлюють зростання заробітної плати, належать також дія закону зростання потреб, сприятлива економічна кон'юнктура, зростання свідомості трудящих та їхніх вимог, діяльність профспілок, організованість найманих працівників тощо. Так, у США при укладанні колективних договорів темпи змін у заробітній платі закладаються у них на три роки наперед за умов, що склалися на момент їх укладання. Тому економічна кон'юнктура в цей період практично не впливає на зміни заробітної плати.

В умовах НТР розвинуті країни світу надають перевагу стимулюванню представників тих професій, які безпосередньо пов'язані з передовими галузями науково-технічного прогресу.

Із зростанням доходу найманих працівників виникає ефект доходу. Він означає, що за досягнення достатню високого рівня матеріального добробуту, можливості придбати значну кількість послуг у працівника виникає бажання мати більше вільного часу, що призводить до певного скорочення пропозиції робочої сили, Ефекту доходу протистоїть ефект заміщення, за якого у найманого працівника з відносно низькими доходами виникає бажання замінити вільний час додатковою працею. Вчинивши так, він може придбати набір певних товарів і послуг уже на більшу заробітну плату. [7, c. 3]

Реальна заробітна плата скорочується із зростанням податків.

Водночас дія факторів, що зумовлюють відхилення ціни товару робоча сила вниз від вартості, у повоєнний період була відчутнішою. Крім того, зростання реальної заробітної плати відставало від зростання вартості робочої сили. Це унеможливлювало відтворення за рахунок реальної заробітної плати робочої сили, сукупного працівника на належному рівні, що призвело до поглиблення суперечності між потребами у відтворенні складної робочої сили і вузькими межами корпоративної власності.

Розвиток цієї суперечності зумовлює посилення процесу одержавлення робочої сили, зростання соціальних витрат держави, які є важливим елементом реальних доходів населення. Держава, здійснюючи відтворення робочої сили, надає цьому процесові здебільшого характеру колективного капіталістичного відтворення складної робочої сили.

В Україні зниження реальної заробітної плати у першій половині 90-х років спричинене переважно галопуючим зростанням цін. Так, у 1991—1995 pp. споживчі ціни зросли у 118 тис. разів, а грошові доходи населення — лише в 17,7 тис. разів. Частка оплати праці у виробленому національному доході знизилася в 1997 р. до 28% проти 59,1% у 1990 p., тоді як у розвинутих країнах світу вона становить майже 70%. Навіть середня заробітна плата в 1998 р. забезпечувала мінімальний споживчий бюджет лише на 60%. Крім того, співвідношення між найвищими і найнижчими рівнями заробітної плати в народному господарстві становило 4,5 рази. Наприкінці 1998 р. майже 70% працюючих не отримували заробітну плату вчасно, з них — приблизно 60% працівники підприємств недержавної сфери. Водночас заробітна плата в тіньовому секторі була майже утричі вищою, ніж у народному господарстві (в середньому).

Заробітна плата в Україні у 90-х роках не виконувала ні відтворювальної, ні стимулюючої функції (або виконувала їх незадовільно). Частково реалізовувалася лише її розподільча функція. Це виявлялося у відпливі частини робочої сили з найменш оплачуваних посад, у переході в комерційні структури частини висококваліфікованих спеціалістів з вищої школи, науково-дослідних інститутів, у відпливі значної частини робочої сили за кордон.

Відчутне зниження життєвого рівня у країнах колишнього СРСР і в Україні зокрема спричинене також знеціненням трудових заощаджень населення.

Загалом середньомісячна заробітна плата в Україні в 1998 р. становила приблизно 160 грн., а, за стандартами ООН, межа бідності в країнах Центральної та Східної Європи становить 4 дол. на день (приблизно 300 грн. на місяць). [2, c. 17-18]

3. Мінімальна заробітна плата в Україні: функції та проблеми її визначення

У комплексі проблем, що безпосередньо пов'язані з соціальним захистом найманих працівників, вирішенням цілої низки інших соціально-трудових питань, що виникають в процесі функціонування ринкової економіки, винятково важлива роль належить мінімальній заробітній платі, а саме: порядку її визначення, затвердження та перегляду.

Головною функцією заробітної плати слід вважати соціальну, оскільки вона має гарантувати задоволення основних життєвих потреб трудящих. Таке твердження випливає з Рекомендації МОП № 135. яка наголошує, що "основною метою встановлення мінімальної заробітної плати має бути надання особам, які працюють за наймом, необхідного соціального захисту щодо мінімально допустимих рівнів заробітної плати". Безперечно, що підходи до визначення рівнів цієї заробітної плати, сукупності потреб, які вона має задовольнити, суттєво відрізняються залежно від рівня економічного стану. Проте безперечним є й те. що мінімальна заробітна плата має забезпечити на мінімальному рівні хоча б задоволення основних фізіологічних потреб людини.

Мінімальна заробітна плата як нижня межа платні за просту некваліфіковану працю є визначальною величиною (соціальним нормативом), під впливом якої формується мінімальна тарифна ставка (оклад) найманих працівників. Вона є основою всієї системи оплати праці. [5, c. 7]

Не можна не звернути увагу ще на одну функцію мінімальної заробітної плати — регулюючу. До речі, на цю функцію мінімальної заробітної плати вкрай рідко звертають увагу фахівці, в тому числі МОП, практики, урядовці. Проте недооцінка цієї функції на практиці має вкрай негативні наслідки. Судіть самі. Доходи будь-якої фірми, будь-якого підприємства завжди є обмеженими. Отже, обмеженими є й кошти, які можуть бутиспрямовані на оплату праці. Встановлюючи суспільно прийнятий соціально і економічно обґрунтований, але, як правило, не менший, ніж 30-відсотковий рівень мінімальної платні щодо середньої заробітної плати, держава тим самим створює економічні умови для суспільно прийнятного рівня диференціації доходів найманих працівників для досягнення соціально справедливого розподілу результатів виробництва. Якщо частка мінімальної зарплати в середній становить, наприклад, 30-50 %. то латиноамериканський варіант диференціації доходів найманих працівників (значне розшарування доходів та відсутність середнього класу)в країні майже неможливий. [15, c. 30]

Як виконуються в Україні функції, що притаманні мінімальній заробітній платі? Які проблеми виникають при її встановленні?

На перше запитання відповідь очевидна. Мінімальна заробітна плата в умовах України не виконує жодної з притаманних їй функцій. Особливо вражаючим є стан невиконання соціальної функції мінімальної заробітної плати, що нині становить 15 гривень. Щодо мінімального споживчого бюджету діюча мінімальна заробітна плата становить 5,9%, а щодо вартісної величини межі малозабезпеченості — 15,8 %. Для порівняння зазначимо, що в 1990 р., до початку так званих радикальних економічних перетворень, мінімальна заробітна плата щодо мінімального споживчого бюджету (МСБ) та межі малозабезпеченості становила відповідно 72,7 та 124,0 %.

За нинішнього рівня мінімальної заробітної плати вона не може виконувати і регулюючої функції, оскільки її рівень щодо середньої заробітної плати становив на кінець 2005 p. лише 10,3 %. Виходячи з загальноприйнятих світових стандартів, мінімальна заробітна плата здатна виконувати регулюючу функцію, якщо її рівень (як уже зазначалось) становить не менше 30%. Недооцінка регулюючої функції заробітної плати (свідоме чи несвідоме її вилучення) стала на практиці однією з основних причин вкрай недосконалої міжкваліфікаційної та міжпосадової диференціації заробітної плати. За нашою оцінкою, співвідношення низько- і високооплачуваних категорій працівників у межах окремо взятої галузі нині становить 1 до 20 і більше (у 1990 р. це співвідношення було 1 до 8). Диспропорції в диференціації оплати праці найманих працівників певною мірою зумовили диспропорції в рівнях доходів населення в цілому. Якщо в 1995 р. середній доход 10 % найзаможніших громадян України перевищував доход 10% громадян з найнижчими доходами в 6,7 рази, то в 1999 р. цей розрив становив уже 9 разів, а нині — більш як 12. [8, c. 12-13]

Спробуємо окреслити причини невиконання мінімальною заробітною платою її функцій.

До першої групи слід віднести причини нормативно-правового законодавчого характеру. До прийняття Закону України "Про оплату праці" в країні була відсутня законодавча база, яка б регламентувала умови визначення розміру мінімальної заробітної плати, порядок її встановлення і перегляду. Як відомо, зазначений Закон введено вдію з 1 травня 1995 року, проте не в повному обсязі. Найбільше "пощастило'" саме статтям щодо мінімальної заробітної плати. Стаття 9 Закону України "Про оплату праці" (друга частина), що регламентує рівень мінімальної платні, не діє й нині, а стаття 10, яка визначає порядок встановлення і перегляду розміру мінімальної заробітної плати, введена в дію з 1 березня 1996 р. і фактично ще "не спрацювала".

Суттєву причину, що зумовлювала низьку дієвість діючого порядку встановлення і перегляду розміру мінімальної заробітної плати, слід вбачати в практиці, що склалась в останні 3-4 роки і передбачає побудову тарифних умов оплати праці за принципом кратності до мінімальної заробітної плати. Останнім часом від цієї практики почали відмовлятися як на державному рівні, так і на рівні галузей, підприємств. Проте тарифні умови оплати праці значної кількості працюючих і, насамперед, державних службовців мають "прив'язку" до мінімальної заробітної плати. Перегляд останньої потребує автоматичної зміни тарифних умов та пошуку додаткових коштів. Саме через останні причини запровадження нового розміру мінімальної заробітної плати нерідко відкладається. Позиція автора з цього питання така. Мінімальна заробітна плата — це передусім державна соціальна гарантія, це нижня межа в оплаті найпростішої праці. Базою для побудови тарифної системи має виступати тарифна ставка робітника найпростішої праці, або посадовий оклад службовця, що виконує найбільш прості функції. Практика встановлення урядовими постановами, галузевими (територіальними) угодами та колективними договорами підприємств тарифних ставок (окладів) за принципом кратності до мінімальної заробітної плати не втримує критики, і цьому слід покласти край.

Інша причина незадовільного виконання мінімальною заробітною платою її функцій — це відсутність дієвої державної політики в галузі заробітної плати, недооцінка мінімальної, реальної заробітної плати в комплексі заходів щодо проведення радикальних економічних реформ .

Не можна не зазначити, що в Україні практичні дії владних структур у сфері заробітної плати в цілому та щодо її мінімального рівня, зокрема, впродовж останніх років були спрямовані не стільки на реформування, скільки на всіляке обмеження при одночасній "обвальній" лібералізації цін. Така політика проводилась під гаслом необхідності стримування інфляції. Посилено пропагувався міф, що заробітна платає головним чинником інфляційних процесів в Україні. Проте у інфляції, яку пережила Україна за останні чотири роки, не зарплатне походження. За оцінками науковців, частка зростання цін. яка визначається зростанням виплат на заробітну плату, становила в попередні роки до 20%. На 80 і більше відсотків зростання цін зумовлювалось підвищенням вартості матеріальних витрат, збільшенням прямих і непрямих податків і платежів, що провокували підвищення цін непомірно високими ставками плати за користування кредитними ресурсами, збільшенням накладних витрат на одиницю продукції при зниженні обсягів виробництва, багаторазовими "накрутками" на ціни за час. коли товар проходить від товаровиробника до споживача тощо.

Безперечно, до числа основних чинників, що визначають рівень мінімальної заробітної плати в Україні, її співвідношення з мінімальним споживчим бюджетом чи межею бідності є економічний стан держави в цілому і кожного підприємства зокрема. В умовах подальшого зниження обсягів валового внутрішнього продукту, доходів для більшості підприємств орієнтуватися на світові зразки рівня мінімальної заробітної плати, масштаби та якість відтворення робочої сили, принаймні, недоречно. Водночас постає запитання: чи відповідає сучасний рівень середньої та мінімальної заробітної плати стану економіки держави? На мій погляд, — ні. І ось чому. Як свідчать статистичні дані, зниження відтворюваних можливостей робочої сили в нашій країні в попередні роки відбувалось неадекватно зменшенню фізичного обсягу-виробленого валового внутрішнього продукту (ВВП), що свідчить про дискримінаційне ставлення до неї. Якщо обсяг ВВП за останні чотири роки скоротився у 2 рази, то реальна заробітна плата — майже в 4 рази. Про невідповідність нині діючого рівня мінімальної заробітної плати фінансовим можливостям як підприємств, так і держави, свідчать дані про диференціацію доходів найманих працівників, рівень мінімальних тарифних ставок на більшості підприємств, норми діючих галузевих угод щодо мінімальних гарантій в оплаті праці, співвідношення мінімальної і середньої заробітної плати по народному господарству. Так. частка найманих працівників, доход яких дорівнює мінімальній заробітній платі, не перевищує 0,7-0,8 %. Причому абсолютна більшість цих працівників зайнята на підприємствах, які не працюють по кілька місяців на рік і при нинішній структурі виробництва (без структурної перебудови) не мають шансів на виживання. То чи має діюча політика держави щодо таких підприємств провокувати бідність та сприяти подальшій деградації виробництва?