Міжнародний валютний ринок

Міжнародний валютний ринок

Крім ринку  товарів та послуг існує світовий валютний ринок, на якому відбувається купівля-продаж різних національних валют і формується ціна на них. Предметом купівлі-продажу на цьому ринку є гроші міждержавних банківських структур та ліквідні засоби, які розміщені в банках й інших фінансових інститутах.

Розвиток  світових тенденцій глобалізації та інтернаціоналізації світових фінансових ринків ґрунтується на такому базисному  критерії, як прозорість ринку для  інвесторів. Цей критерій, за оцінкою ряду провідних експертів, є найголовнішим на світових фінансових ринках. Без умов прозорості ринку і без інформації фінансових аналітиків (про прогнози прибутку для інвесторів, а також ризики) інвестор не стане інвестувати. Наприклад, в Австрії інвестор може отримати інформацію про щоденну доходність будь-якого фінансового інструменту протягом 15 хвилин на дисплеї комп’ютера. Прибуток по різних фінансових інструментах щоденно розраховується австрійською спілкою фінансових аналітиків із зазначенням конкретних термінів отримання прибутку.

Сьогодні  в більшості держав світу вільна купівля і продаж валют здійснюється різними за величиною фінансовими корпораціями, інвестиційними і пенсійними фондами, експортно-імпортними компаніями, банками тощо, які в сукупності утворюють єдину міжнародну систему FОRЕХ (Foreign Currency Exchange Market) – міжнародний ринок обміну іноземних валют. Потреби купівлі та продажу валют визначаються рівнем взаємозалежності різних держав у сфері торгівлі й бізнесу. Торгівля валютою особливо інтенсивно реалізується в банках і брокерських будинках великих фінансових центрів, таких як Токіо, Гонконг, Франкфурт, Лондон, Нью-Йорк, котрі є виконавцями замовлень, що надходять з різних регіонів світу.

Хоча основи сучасної системи міжнародних валютних відносин були закладені ще Бреттон-Вудською угодою 1944 року, історія ринку FОRЕХ як високорозвиненої структури датується тільки початком 70-х років. В цей період, після відмирання системи фіксованих валютних курсів (Смітсоніанівська угода 1971р.) та з розвитком ефективних систем міжнародних комунікацій, не тільки стали можливі коливання курсів валют (плаваючі курси) відносно один одного і долара США як світової резервної валюти, а також різко зросли й обсяги спекулятивної купівлі-продажу валют з метою отримання прибутку на довго-, середньо-, короткостроковій і навіть щоденній основі.

Ринок FОRЕХ має ряд переваг в порівнянні з фондовим ринком, на якому переважно  існує проблема ліквідності інвестованого капіталу. Наприклад, стандартною тенденцією світових фондових ринків є різке зниження курсу акцій, що зумовлює труднощі інвестора (власника цих акцій) в пошуку покупців цих акцій. В противагу цій тенденції на міжнародному валютному ринку завжди існують готові продавці і покупці - банки, які виконують угоди за поточними котируваннями в будь-який момент часу. Також на ринку FОRЕХ (в порівнянні з фондовим ринком) відсутні обмеження по зміні вартості валют, які існують на багатьох фондових біржах світу. Відповідно, такі вимоги обмежують можливості зростання чи зниження курсу акцій та інших цінних паперів в межах єдиної торгової сесії.

Щоденний  обсяг угод на міжнародному ринку FОRЕХ коливається в межах 1 трлн. – 1,5 трлн. доларів США. Цей обсяг значно перевищує обороти інших окремо взятих ринків, включаючи і фондовий ринок. Одночасно цей рекордний оборот ринку FORЕХ фіксує стійку тенденцію підвищеної уваги світових інвесторів до капіталовкладень у валютнообмінні операції.

Таким чином, ринок FОRЕХ сьогодні є одним з  найбільших та високоприбуткових ринків в світі для інвесторів. Однак отримання інвестором максимального прибутку на цьому ринку в основному залежить від мобільного доступу до найбільш точної інформації про стан ринку і його аналізу, тобто ринок FОRЕХ, як доводять світові тенденції інвестиційної практики, це абсолютно пріоритетний за своєю доступністю сектор світового ринку для капіталовкладень. Крім того, в умовах взаємодії ринку FORЕХ з його структурним сектором – ринком валютних ф’ючерсів, інвестор має змогу вирішити дві практичні проблеми:

-отримати  прибуток від спекулятивних валютних  операцій;

-дійсно  захистити свої валютні кошти  шляхом хеджування (страхування  валютних ризиків). Валютний ризик на практиці означає загрозу валютних втрат пов’язаних зі зміною курсу іноземної валюти відносно національної, при проведенні зовнішньоторговельних, кредитних, валютних операцій, операцій на фондових ринках і торгових біржах. Валютний ризик для компаній-імпортерів та експортерів виникає в ситуаціях, коли валютою ціни є іноземна для них валюта. Так компанія-експортер несе збитки при зниженні курсу валюти ціни відносно її національної валюти в період між заключенням угоди та платежу за контрактом.

Для компанії-імпортера  збитки виникають при зворотному русі валютних курсів. В цих ситуаціях  еквіваленти в національних валютах будуть меншими від сум, на які експортно-імпортні компанії розраховують в момент підписання контракту.

Ринок термінових угод з іноземної валюти є складовою  частиною світової системи валютних ринків (FОRЕХ МАRКЕТ), куди входять ринки  готівкових продаж, форвардних контрактів, ф’ючерсів, опціонів, свопів.

Форвардні контракти – це угоди, у відповідності  з якими одна сторона зобов’язується купити, а інша – продати фіксовану  кількість деякого базового активу за попередньо обумовленою ціною  у визначений контрактом майбутній момент часу. Фактично до форвардних контрактів відносять будь-які угоди, виконання яких відбувається з деяким відстроченням. Наприклад, угоду про оренду квартири чи придбання товарів за каталогом можливо вважати форвардними контрактами. Найбільш поширені форвардні контракти на придбання (продаж) валюти, реальних активів (насамперед сільськогосподарських та сировинних товарів), цінних паперів.

Умови форвардного  контракту (терміни поставки, обсяг, вимоги до якості, ціна тощо) визначаються виключно домовленістю сторін.

Ф’ючерсні контракти практично ідентичні  форвардній угоді, однак, відмінністю  є стандартизація всіх параметрів ф’ючерсного контракту. Торгівля ф’ючерсними контрактами ведеться на організованих майданчиках, а гарантом виконання угоди виступає спеціальна організація-посередник – клірингова палата. Виникнення ф’ючерсних ринків відноситься до першої половини XIX століття, а базовим активом перших ф’ючерсних угод була сільськогосподарська продукція. В наш час поширені як ф’ючерсні контракти по реальних активах (це, насамперед, як і у відношенні форвардів, сільськогосподарська та сировинна продукція), так і фінансові ф’ючерси по валюті, державних облігаціях (ф’ючерси по процентних ставках), портфелю цінних паперів (ф’ючерси по фондових індексах) та інші.

Опціон –  це ще один різновид угоди, у відповідності  з умовами якої, одна сторона (продавець  опціону) зобов’язується за вимогою  покупця продати чи купити базовий  актив за попередньо визначеною ціною  в обумовлений угодою момент часу. Покупець опціону має право вибору: виконати угоду чи ні. Оскільки весь ризик зміни ціни лягає на продавця, то покупець платить йому за отримання цього права винагороду, яка називається премією. Таким чином, опціон виконується (базовий актив продається чи купується) за умови, що це вигідно покупцю (власнику) опціону. Найбільшого поширення на світових ринках отримали опціони на акції, процентні ставки (державні облігації), фондові індекси, валюту. Існує три різновиди опціонів: європейський, американський, валютний.

Європейський  тип опціону – коли купівля-продаж може бути здійснена виключно у визначений угодою момент.

Американський тип опціону – коли купівля-продаж може бути виконана покупцем у будь-який момент часу протягом терміну дії  угоди.

Валютний  опціон являє собою право, але не зобов’язання, купити або продати певну кількість іноземної валюти за фіксованим угодою курсом, в певний момент часу. Базовим активом по відношенню до валютного опціону є іноземна валюта, котра в даному випадку розглядається як актив, що приносить гарантований безперервний дохід, рівний закордонній безризиковій процентній ставці.

Організований ринок валютних опціонів виник відносно нещодавно, перші у світі торги  з опціонів на іноземну валюту були проведені фондовою біржею Філадельфії (RHILADELPHIA STOCK EXCHANCHE - PHLX) в кінці 1982 року. В наш час найбільшими центрами торгівлі валютними опціонами є, крім Філадельфії, Лондон (LIFFE), Сінгапур, Амстердам та інші.

Валютні і  процентні свопи також є різновидом фінансових інструментів, їх поява відноситься до початку 80-х років. Основне призначення свопів – перерозподіл ризику між учасниками ринку. Основними видами свопів є валютні і процентні контракти, які використовуються для хеджування (страхування) відповідно валютного і процентного ризиків.

Валютний  своп – представляє собою контракт між двома організаціями про  обмін грошовими потоками, деномінованими в різних валютах. Причому цей  обмін, як правило, пов’язаний з випуском боргових зобов’язань однією чи обома фірмами, залученими до контракту. Наприклад, фірми, здійснюючи випуск облігацій в різних валютах, можуть укласти угоду про обмін грошовими потоками (надходженнями та виплатами), пов’язаними з цими облігаціями, тим самим страхуючи себе від непередбачених коливань валютного курсу. Фактично своп дозволяє фірмам, які здійснюють діяльність на ринках різних країн, не тільки страхувати себе від валютного ризику, але й значно знижувати операційні витрати, і навіть здолати обмеження на міжнародні потоки капіталу.

Процентний  своп представляє собою обмін між двома сторонами процентними платежами за зобов’язаннями різного виду. Фактично, процентний своп – це різновид валютного свопу, всі платежі за яким проводяться в одній і тій же валюті. Процентний своп вигідний обом сторонам у випадках, коли один з позичальників має порівнянні переваги з певного типу боргових зобов’язань. Класичним прикладом процентного свопу є обмін платежами за позичками з фіксованою і плаваючою процентними ставками. Процентні свопи не є стандартизованими контрактами і укладаються, як правило, через посередника – фінансову організацію.

Ринок валютних ф’ючерсів зобов’язаний своїм виникненням  краху Бреттон-Вудської системи  на початку 70-х років, коли промислово розвинені країни перейшли до системи  плаваючих валютних курсів, і загострилась проблема страхування ризиків, пов’язаних з непередбаченими курсовими коливаннями. Вперше валютні ф’ючерси були введені в обіг у травні 1972 року на спеціалізованій філії СНІСАGО МЕRСАNTILE ЕХСНANGE, яка називається INTERNATIONAL MONETARY MARKET (IMM).

Основні різновиди  стратегій, що застосовуються на валютному  ф’ючерсному ринку – довгий хедж, короткий хедж, перехресний хедж.

Довгий хедж полягає у відкритті довгих позицій  на ф’ючерсному ринку і застосовується у випадку, якщо інвестор стоїть перед необхідністю купівлі валюти в деякий майбутній момент часу (є власником майбутньої короткої позиції на ринку спот).

Короткий  хедж застосовується, коли існує необхідність страхування майбутньої довгої позиції  з іноземної валюти.

Перехресний хедж застосовується у випадку, коли ринок термінових угод з будь-якої валюти відсутній чи є низьколіквідним, але існує ф’ючерсний ринок у відношенні іншої валюти, курс якої тісно корельований (взаємопов’язаний) з курсом валюти, яка цікавить інвестора.

Прості стратегії спекуляцій на терміновому валютному ринку представляють собою такі механізми. При прогнозі зростання курсу вітчизняної грошової одиниці відкривається довга позиція по ф’ючерсах на іноземну валюту (стратегія “биків”); і навпаки, якщо прогнозується зниження курсу, необхідно відкривати коротку позицію (стратегія “ведмедів”). Спекулянт виграє, якщо прогноз виправдався і несе втрати у випадку, коли прогноз помилковий. Причому, розмір як прибутку, так і збитків необмежений і визначається кількістю придбаних (проданих) контрактів та величиною приросту чи зниження курсу. Однак, існують і більш складні спекулятивні стратегії – міжчасовий спред і перехресний спред. Якщо міжчасовий спред представляє собою гру на різниці цін ф’ючерсних контрактів, то перехресний спред – це гра на крос-курсах валют.

Основними учасниками міжнародного валютного  ринку FORЕХ є:

- комерційні  банки;

- валютні  біржі;

- центральні (національні) банки;

- фірми,  які здійснюють зовнішньоторгові  операції;

- інвестиційні  фонди;

- брокерські  компанії;

- інвестори-фізичні  особи.

Комерційні  банки проводять основний обсяг  валютних операцій. В банках мають  рахунки інші учасники ринку і  здійснюють з ними необхідні конверсійні  операції. Банки немовби акумулюють (через операції з клієнтами) сукупні  потреби ринку в валютних конверсіях, а також в залученні і розміщенні коштів і виходять з ними на інші банки. Крім задоволення заявок клієнтів банки можуть проводити операції й самостійно, за рахунок власних коштів.

Завдяки розвитку телекомунікаційних технологій більшість провідних фінансових установ світу користуються послугами валютних бірж прямо та через посередників цілодобово. Найбільш значними світовими біржами є Лондонська, Нью-Йоркська і Токійська валютні біржі. Світовим центром з торгівлі валютними ф’ючерсами є Чікагська комерційна біржа (СМЕ). В ряді країн з перехідною економікою функціонують валютні біржі, в функції яких входить здійснення обміну валют для юридичних осіб і формування ринкового валютного курсу. Держава, звичайно, активно регулює рівень обмінного курсу, користуючись для цього компактністю біржового ринку.