Місцеве самоврядування: досвiд минулого, сучасний стан i перспективи

     Спеціальні  округи створюються для надання окремого виду або декількох видів послуг, тісно пов'язаних один з одним: послуг у сфері освіти (як правило, для будівництва шкільних установ, створення та утримання бібліотек, – тобто  функції шкільних округів не дублюються), соціальних послуг, транспортних послуг, послуг щодо охорони навколишнього середовища, послуг у житловій сфері, послуг щодо забезпечення пожежної безпеки і таке інше.

     З урахуванням досвіду США та Великобританії можливо вдосконалити законодавство України про місцеве самоврядування, а саме доцільно поступове скорочення та перегляд системи в Україні місцевих податків та зборів з тим, щоб звести їх до одного, аналогічного податку місцевої ради у Великобританії, ввести в Україні для територіальних колективів, до складу яких входить менше ніж 150 членів, - єдиної, спрощеної форми місцевого самоврядування [4].

     Так, особливий інтерес викликає запровадження  інституту місцевого уповноваженого прав територіальної громади, який успішно функціонує у деяких країнах (США, Великобританія, Італія, Іспанія, Нідерланди). Світовий досвід свідчить про гнучкість інституту омбудсмена, його здатність пристосовуватись до місцевих умов. Запровадження даного інституту стало б важливим кроком у розвитку демократичних процесів, спрямованих на зміцнення системи місцевого самоврядування, захист особи – члена територіальної громади, посилення гарантій муніципальних прав і свобод людини, що сприятиме вдосконаленню управління територіями та гуманізації відносин «особа – орган місцевого самоврядування – держава», що матиме позитивний вплив на ефективне здійснення функцій місцевого самоврядування. [1, с. 43-46]

     Для розвитку постійної та ефективної взаємодії  депутатів з виборцями та виконавчими  органами, необхідно підвищити рівень інформованості громадян про їх діяльність. Це може бути теле- або радіоінтерв’ю, висвітлення засідань органів влади у засобах масової інформації. Публікації у пресі, прес-конференції, урочисті заходи, служби зв’язків з громадськістю, сторінки в інтернеті. Інформацію від населення можна одержувати, наприклад, аналізуючи акції протесту, залучаючи до своєї роботи громадські організації, проводячи так звані  «гарячі лінії».

     Після політичних катаклізмів 1917 р. на території  колишньої Російської імперії, в тому числі й в Україні, як осередки місцевого самоврядування утвердилися Ради депутатів трудящих. Вони мали свою структуру, чітко визначені функції, матеріальну базу, виконавчі комітети і могли вирішувати майже всі питання, які стосувалися потреб місцевого населення. Але через короткий час Ради опинилися під опікою партійних органів, втратили свою самостійність і перетворились фактично у виконавців партійних постанов і директив.

     Зі  здобуттям Україною незалежності бажання  політиків перебудувати політичну організацію суспільства висунуло на чергу дня проблему місцевого самоврядування. У вітчизняній науці почалося формування сучасних європейських поглядів на проблему. Вагомий внесок у цей процес робили такі українські вчені, як М. Баймуратов, В. Борденюк, Р. Кравченко, В. Куйбіда, О. Мурашин, Б. Ольховський, М. Орзіх, В. Пархоменко, М. Пітцик, В. Погорілко, М. Пухтинський, В. Рубцов, А. Селіванов, Ю. Тодика, О. Фрицький, В. Шаповал тощо.

     У першому уряді Ю. Тимошенко (2004-2005 рр.) була навіть введена посада віце-прем’єра в справах здійснення територіально-адміністративної реформи (Р. Безсмертний).

     Проте далі декларацій і добрих побажань справа не рухалась. 14 квітня 2008 року в  Києві відбулась Міжвузівська науково-практична  конференція «Актуальні проблеми вдосконалення організаційно-правових основ місцевого самоврядування в контексті Конституційної реформи в Україні», на якій обговорювалися пріоритети розвитку законодавства з даної проблеми.

     Учасники  обговорення зробили ряд невтішних  висновків, а саме: стан місцевого самоврядування в Україні не відповідає повною мірою потребам сьогодення, що суттєво стримує процес проведення системних реформ, спрямованих на приведення його до стандартів та принципів Європейської спільноти, суттєвими проблемами, що гальмують розвиток місцевого самоврядування і потребують нагального розв’язання є невирішеність питання щодо територіальної основи місцевого самоврядування, незавершеність розмежування повноважень громад та виконавчої влади, недостатнє врахування принципів та стандартів Європейської хартії місцевого самоврядування в чинному законодавстві України, відсутність дієздатного суб’єкта місцевого самоврядування.

     Науковці  попередили державотворців, що затягування  із реформуванням адміністративно-територіального устрою України може мати негативні суспільно-політичні та економічні наслідки, оскільки існуюча модель є архаїчною і не відповідає потребам мешканців територіальних громад.

     Прикладом успішного здійснення територіально-адміністративної реформи на пострадянському просторі може буди досвід Литви. Муніципальна реформа там проходила двома етапами. Перший етап був пов’язаний з переходом від планової економіки і авторитарної політичної політики до вільного ринку і демократії на цьому етапі уряд пішов шляхом «шокової терапії», коли рішення приймались настільки швидко, що не залишалося часу на їхнє широке обговорення [8].

     На  другому етапі на перший план вийшло завдання підвищення ефективності управління шляхом впровадження елементів нового публічного менеджменту, нових форм участі населення в прийнятті рішень, адміністративно-територіальних новацій, спрямованих на пошуки найбільш оптимальних розмірів муніципальних утворень і т.д. Національна реформаторська стратегія при цьому визначалася наявністю в країні функціонуючої ринкової економіки, стабільністю політичних інститутів, верховенством закону і т.п.

     Здійснюючи  корінні перетворення в сфері  місцевого самоврядування, литовський уряд орієнтувався на перевірений історією досвід муніципальних реформ скандинавських країн і Німеччини.

     У 1999 р. Литва ратифікувала Європейську  хартію місцевого самоврядування, що сприяло утвердженню в суспільстві  таких її принципових вимог як: демократизація і децентралізація  державного і муніципального управління; автономія місцевих органів влади; незалежністю місцевих бюджетів; використання не адміністративно-командних, а економічних методів управління.

     В Україні становлення і розвиток місцевого самоврядування наштовхнулось  на ряд проблем, як і в Литві, що перебувала в умовах тоталітарного  режиму менше часу, виступали не так різко. Це – пережитки централізовано-планового державного управління, на якому були виховані покоління партійних, радянських, профспілкових і комсомольських функціонерів, багато з яких у нових умовах залишились при владних структурах; майже повна втрата традицій місцевої демократії як природної форми самоорганізації суспільства; залежний рівень громадської свідомості, сформованої на принципах так званого демократичного централізму та ін. [9].

     Але найбільшою перешкодою на шляху здійснення територіальної реформи і створення нової системи місцевого самоврядування є відсутність політичної стабільності в Україні. Політичні партії і блоки, найвпливовіші з яких по суті є олігархічними кланами, протягом багатьох років борються за владу, за посаду глави держави, глави уряду, за мандат депутата Верховної Ради і т.д. Лідерам цих політичних угрупувань потрібно багато часу на агітацію, саморекламу, на те, щоб розповідати народу, хто з них його більше любить, і хто більше обкрадає. На таку роботу націлений і величезний чиновницький апарат.

     Зрозуміло, що за таких умов проблема реформування місцевого самоврядування, про яку  почали говорити ще на початку 90-х років  минулого століття, так і залишається  на задньому плані. Коли прийде до неї  черга, невідомо. 

Список  літератури 

1. Батанов О. Місцевий уповноважений з прав територіальної громади в механізмі захисту  прав людини (проблеми теорії та практики) // Право України. – 2001. - № 2. – с. 43-46.
2. Інститут місцевого самоврядування в Україні: Автореф. дис. канд.політ.наук: 23.00.02 [Електронний ресурс] / Ю.В. Крестєва; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. - Л., 2002. - 18 с.
3. Конституційні принципи місцевого самоврядування в Україні: Автореф. дис. канд.юрид.наук: 14.00.02 [Електронний ресурс] / Б.В. Калиновський; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. - К., 2004. - 21 с.
4. Муніципальне управління в США та в Сполученому Королівстві Великобританії і Північній Ірландії: порівняльно-правове дослідження: Автореф. дис. канд.юрид.наук: 12.00.02 [Електронний ресурс] / Н.В. Мішина; Одес. нац. юрид. акад. - О., 2002.-20 с.
5. Світовий досвід місцевого самоврядування та перспективи його інституціонально-системного втілення в Україні: Автореф. дис. канд.політ.наук: 23.00.02 [Електронний ресурс] / О.О. Яцунська; Одес. нац. юрид. акад. - О., 2001. - 20 с.
6. Територіальний устрій та місцеве самоврядування Республіки Польща (1945 - 2000 рр.): Автореф. дис. канд.юрид.наук: 12.00.01 [Електронний ресурс] / М.І. Марчук; Нац. ун-т внутр. справ. -Х., 2005. -20 с.
7. Літопис Руський, К., 1985, с. 71, 105.
8. Інформаційний бюлетень українських міст.-2008.-№ 3(7).- 5 с.
9. Соскін О.І. Впровадження міських осередків інновації у контексті муніципальних реформ: досвід Литви.-К.: Інститут трансформації суспільства, 2008.- 41 с.
10. Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – Тернопіль: «Астон», 2003. – 432 с.
11. Коломієць Ю.М. Державне право закордонних країн. Перша частина: Курс лекцій / За заг. ред.. академіка АПрН України Ю.М. Тодики. – Харків: Вид-во Харківського національного університету внутрішніх справ, 2007. – 260 с.