Методи фінансової оцінки звичайних акцій Формування інвестиційного портфеля

 

Зміст

 

1. Методи фінансової оцінки звичайних акцій………………….…3

2. Формування інвестиційного портфеля…………………………..5

Задача…………………………………………………………………12

Список використаної літератури……………………………………13

 

 

 

 

 

1. Методи фінансової оцінки звичайних акцій

 

Оцінка акцій, як і оцінка інших  фінансових активів, проводиться учасниками ринку з метою визначення доцільності  інвестування коштів в акції та визначення прибутковості таких інвестицій. Механізм оцінки акцій відрізняється  від механізму оцінки інших фінансових активів, оскільки акції є безстроковими  інструментами власності, дохідність яких залежить від багатьох чинників, пов'язаних не тільки з поточним фінансовим станом підприємства-емітента, а й  з очікуваними в майбутньому  змінами в його діяльності. Ринкову  вартість акції конкретного підприємства насамперед, формують чинники, безпосередньо  пов'язані з його фінансово-господарською  діяльністю та з очікуваннями учасників  ринку щодо перспектив його розвитку.

До основних чинників, які визначають ринкову вартість та дохідність акції, належать:

- ефективність фінансово-господарської діяльності підприємства та ризики, що її супроводжують;

- конкурентна позиція підприємства-емітента на ринку;

- дивідендна політика, яку проводить менеджмент підприємства;

- стан галузі, до якої належить підприємство;

- стан економіки в цілому;

- очікувані в майбутньому зміни  в діяльності підприємства та  в ризиках, що супроводжують  діяльність;

- зв'язок між підйомами та спадами в економіці з підйомами та спадами в діяльності підприємства тощо.

Оцінка акцій з постійними дивідендами:

де D —   річний дивіденд;

К_S  — ставка доходності акції.

Оцінка акцій з постійним  приростом дивідендів (Модель Гордона):

де D₁  — сподівані дивіденди на акцію через рік D₁ =D₀ (1+g);

g —  темп приросту дивідендів.

Оцінка акцій з непостійним  приростом дивідендів:

де Dn   —  сподіваний щорічний дивіденд на акцію.

Для   аналізу   ефективності   вкладень   інвестора   в   купівлю   акцій   можуть використовуватися  такі  види  доходності:  ставка  дивіденду,  поточна  доходність акції для інвестора, поточна  ринкова доходність, кінцева та сукупна  доходність. 

Ставка дивіденду (d_C ) визначається за формулою:

де D —  величина річних дивідендів, що виплачуються, грн;

N —  номінальна ціна акції,  грн.

Часто на практиці ставка дивіденду  використовується для оголошення річних дивідендів. Поточна доходність акції  для інвестора —  рендит (d_T), визначається за формулою:

де Р — ціна придбання акції, грн.

Поточна  ринкова  доходність  (d_P )  визначається  співвідношенням величини дивідендів, що виплачуються, до поточної ринкової ціни акції:

де Р 0  —  поточна ринкова  ціна акції, грн.

 Кінцева доходність акції  (dk ) може бути визначена таким  чином:

де Р —  величина дивідендів, виплачених у середньому за рік, грн;

ΔP  —    приріст  або  збиток  капіталу  інвестора,  що  дорівнює  різниці  між  ціною продажу та ціною придбання  акції, грн;

n —  кількість років, протягом  яких інвестор володів акціями.

Узагальнюючим  показником  ефективності  вкладень  інвестора  в  купівлю  акцій є сукупна доходність (А), яка визначається за формулою:

де D i  —  величина дивідендів, виплачених в i-му році, грн.

 Кінцева  та  сукупна   доходності  можуть  використовуватися   в  тому  випадку, якщо інвестор  продав акцію або планує її  продати за ціною, відомою йому.

У  випадку,  коли  інвестор  не  бажає  отримувати  поточних  доходів  у  вигляді дивідендів, він отримує доход від приросту курсової вартості акцій. Таким чином, доходність (річна) буде визначатися  за формулою:

де Р 0  —  ціна купівлі акції, у відсотках до номіналу, або грн;

Р i  —  ціна продажу акції, у  відсотках до номіналу, або грн;

t —  кількість днів з дня  купівлі до продажу акцій.

 

2. Формування інвестиційного  портфеля

 

Інвестиційний портфель — цілеспрямовано сформована сукупність об'єктів реального, інтелектуального та фінансового інвестування, призначена для реалізації інвестиційної  політики підприємства в майбутньому  періоді (у більш вузькому, але  найбільш часто вживаному значенні — сукупність фондових інструментів, сформованих інвестором).

Головною метою формування інвестиційного портфеля є забезпечення реалізації основних напрямків інвестиційної  діяльності підприємства шляхом підбору  найбільш дохідних і безпечних об'єктів  інвестування. З обліком сформульованої головної мети будується система  конкретних локальних цілей формування інвестиційного портфеля, основними  з яких є:

а) забезпечення високих темпів росту  капіталу в майбутній довгостроковій перспективі;

б) забезпечення високого рівня доходу в поточному періоді;

в) забезпечення мінімізації інвестиційних  ризиків;

г) забезпечення достатньої ліквідності  інвестиційного портфеля.

Перераховані конкретні цілі формування інвестиційного портфеля значною мірою  є альтернативними. Так, забезпечення високих темпів росту капіталу в  довгостроковій перспективі деякою мірою досягається за рахунок  зниження рівня поточної прибутковості  інвестиційного портфеля (і навпаки). Темпи росту капіталу й рівень поточної прибутковості інвестиційного портфеля перебувають у прямій залежності від рівня інвестиційних ризиків. Забезпечення достатньої ліквідності  може перешкоджати включенню в портфель інвестиційних проектів, що забезпечують високий приріст капіталу в довгостроковому  періоді. З огляду на альтернативність цілей формування інвестиційного портфеля кожен інвестор сам визначає їхні пріоритети.

Альтернативність цілей формування інвестиційного портфеля визначає розходження  політики фінансового інвестування підприємства, що, у свою чергу, визначає конкретний тип формованого інвестиційного портфеля.

За цілями формування інвестиційного доходу розрізняють два основних типи інвестиційного портфеля: портфель доходу й портфель росту.

 

Портфель доходу являє собою  інвестиційний портфель, сформований  за критерієм максимізації рівня  інвестиційного прибутку в поточному  періоді поза залежністю від темпів приросту капіталу, що інвестується, у  довгостроковій перспективі. Іншими словами, цей портфель орієнтований на високу поточну віддачу інвестиційних  витрат, незважаючи на те, що в майбутньому  періоді ці витрати могли б  забезпечити одержання більш  високої норми інвестиційного прибутку на вкладений капітал.

Портфель росту являє собою  інвестиційний портфель, сформований  за критерієм максимізації темпів приросту капіталу, що інвестується, в майбутній  довгостроковій перспективі поза залежністю від рівня формування інвестиційного прибутку в поточному періоді. Іншими словами, цей портфель орієнтований на забезпечення високих темпів росту  ринкової вартості підприємства (за рахунок  приросту капіталу в процесі фінансового  інвестування), тому що норма прибутку при довгостроковому фінансовому  інвестуванні завжди вища, ніж при  короткостроковому, формування такого інвестиційного портфеля можуть дозволити  собі лише досить стійкі, у фінансовому  відношенні, підприємства.

Стосовно інвестиційних ризиків  розрізняють три основних типи інвестиційного портфеля: агресивний (спекулятивний) портфель; помірний (компромісний) портфель і консервативний портфель. Така типізація  портфелів заснована на диференціації  рівня інвестиційного ризику (а, відповідно, й рівня інвестиційного прибутку), на який згоден іти конкретний інвестор у процесі фінансового інвестування.

Агресивний (спекулятивний) портфель являє собою інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації поточного доходу або приросту інвестованого  капіталу поза залежністю від супутнього йому рівня інвестиційного ризику. Він дозволяє одержати максимальну  норму інвестиційного прибутку на вкладений  капітал, однак супроводжується  найвищим рівнем інвестиційного ризику, при якому інвестований капітал  може бути загублений повністю або  значною мірою.

Помірний (компромісний) портфель являє  собою сформовану сукупність фінансових інструментів інвестування, за яким загальний  рівень портфельного ризику наближений до середньо-ринкового. Природно, що за таким інвестиційним портфелем  й норма інвестиційного прибутку на вкладений капітал буде також  наближена до середньоринкової.

Консервативний портфель являє  собою інвестиційний портфель, сформований  за критерієм мінімізації рівня  інвестиційного ризику. Такий портфель, формований найбільш обережними інвесторами, практично виключає використання фінансових інструментів, рівень інвестиційного ризику з яких перевищує середньоринковий. Консервативний інвестиційний портфель забезпечує найбільш високий рівень безпеки фінансового інвестування.

Виходячи із цих основних типів  інвестиційних портфелів, формуються різні їхні варіанти, які використовуються при реалізації політики фінансового  інвестування підприємства.

Такими основними варіантами типів  інвестиційних портфелів є:

1) агресивний портфель доходу;

2) агресивний портфель росту;

3) помірний портфель доходу;

4) помірний портфель росту;

5) консервативний портфель доходу;

6) консервативний портфель росту.

Діапазон типів інвестиційних  портфелів може бути розширений ще більшою мірою за рахунок їхніх  варіантів, що мають проміжне значення цілей фінансового інвестування.

Визначення цілей фінансового  інвестування й типу інвестиційного портфеля, що реалізує обрану політику, дозволяє перейти до безпосереднього  формування інвестиційного портфеля шляхом включення в нього відповідних  фінансових інструментів.

Інвестор формує свій інвестиційний  портфель на підставі інвестиційної  стратегії, яка визначає можливості поліпшення результатів діяльності підприємств за допомогою інвестицій (тобто окреслює напрями інвестування для одержання прибутку та зростання  власних активів) і формує відповідного виду інвестиційні портфелі: портфель реальних інвестицій, портфель цінних паперів, портфель інтелектуальних  цінностей.

Формування структури реальних інвестицій визначають такі характеристики стану інвестора та ринкового  середовища:

1. Тип діяльності інвестора.  Залежно від типу інвестора  (інституційний інвестор чи інший  господарський об'єкт) або фізичної  особи визначаються форми інвестування, розмір часток загального портфеля, пріоритетність цілей інвестиційної  стратегії. Так, інституційні  інвестори мають законодавчо  визначені норми фондових вкладень  та напрямів (об'єктів) інвестування.

2. Стадія життєвого циклу виробництва.  Фаза життєвого циклу підприємств  (чи окремого виробництва) визначає  форми інвестування та їх розміри.  На початковій стадії переважає  портфель реальних вкладень. Поступово,  в міру зростання надходжень, підприємство може формувати  свій портфель цінних паперів  та вкладати кошти в інтелектуальні  цінності.

3. Вид інвестиційної стратегії  підприємства. Така стратегія підприємства  буває активною (агресивною), що спрямована  на одержання максимального прибутку, або пасивною, що забезпечує непогіршення  існуючого стану за рахунок  нових інвестицій.

4. Фактори макросередовища, що  стимулюють здійснення інвестицій. Ці фактори поділяють на економічні (монетарна та фіскальна політика  держав) та організаційно-правові  (законодавчі акти та норми  здійснення інвестицій).

Формуючи структуру фондового  портфеля, інвестор намагається забезпечити  допустиме поєднання дохідності та ризику.

Як відзначає більшість аналітиків, у портфель включаються як низькодохідні  цінні папери, за якими рівень ризику малий, так і ризикові папери з  високою ставкою доходу. Питома вага тих чи інших вказаних цінних паперів  визначає тип фондового портфеля: консервативний чи ризиковий.

Консервативний орієнтований на стабілізацію доходів при низькому рівні ризику, ризиковий — на максимізацію доходу.

Незалежно від виду інвестиційного портфеля (реальний, фондовий, інтелектуальний), його типу (консервативний, ризиковий) при його формуванні необхідно враховувати  оптимальне, з огляду обраної стратегії, поєднання таких основних характеристик  інвестицій: дохідність, ліквідність, час реалізації та ризик.