Контрольная работа по предмету "Аналіз баківської діяльності"

Варіант №2

1. Використання форвардних валютних контрактів у процесі хеджування валютного ризику.
2. Організація кредитної роботи в банку.
3. Задача. Розрахувати показники фінансової стійкості банку, проаналізувати їх і зробити висновок про рівень фінансової стійкоств банку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Використання форвардних валютних контрактів у процесі хеджування валютного ризику.

Форвардний  валютний контракт — це угода між двома учасниками про операцію купівлі-продажу обумовленої суми валютних коштів за фіксованим курсом на визначену дату в майбутньому.

Згідно з форвардним валютним контрактом одна сторона бере на себе зобов’язання здійснити поставку визначеної кількості валюти за узгодженим у  контракті курсом на вказану дату, а інша сторона бере зобов’язання прийняти цю поставку і виплатити  відповідну суму коштів у іншій валюті.

Суми контрактів та тривалість форвардного періоду можуть бути довільними і визначаються в угоді  за домовленістю сторін, відповідаючи їхнім потребам.

Основним питанням при  укладанні форвардного валютного  контракту є рівень обмінного  курсу, який визначається на дату угоди  і за яким операція купівлі-продажу  валюти буде здійснена на дату валютування. Щоб не втратити значних коштів на форварді, учасникам бажано мати прогноз  зміни валютних курсів і враховувати  вплив відповідних чинників на процес формування форвардних валютних курсів.

 

Для нетривалих періодів часу (до року) форвардні курси можна обчислювати за формулою. При встановленні валютних курсів приймаються до уваги власні міркування учасників щодо змін ціни на валюту, тому курс, зафіксований у форвардному контракті, не обов’язково збігається з форвардним валютним курсом, що діє на ринку.

де С/К_в/$ — спот-курс валюти до долара США; r_в — відсоткова ставка за даною валютою; r_$ — відсоткова ставка за доларом США; t — форвардний період у днях; Б — база розрахунку в днях (360 чи 365).

 

Валютна операція, яку покладено  в основу форвардного контракту, може бути реальною, якщо сторони на дату розрахунків справді обмінюють  одну суму валюти на іншу, або мати умовний  характер. В останньому разі за взаємною домовленістю сторін реальна поставка суми валюти, зафіксованої в контракті, не відбувається, а лише виплачується курсова різниця в розрахунку на умовну суму контракту. Курсова різниця  визначається як різниця між курсом, зафіксованим в угоді, та спот-курсом, що склався на дату фіксингу. Дата фіксингу — це день, коли фіксується ринковий курс валюти (на міжнародних ринках це здебільшого за два робочі дні до дати розрахунків). Для деяких валют дата фіксингу й дата валютування збігаються, наприклад, канадський долар — долар США.

Якщо спот-курс валюти на дату фіксингу виявився нижчим за курс зафіксований у контракті, то переваги отримує продавець даної валюти, а покупець виплачує йому суму платежу. Сума платежу обчислюється як добуток курсової різниці на суму контракту. Якщо спот-курс на дату фіксингу виявився вищим за контрактний курс, то суму платежу одержує покупець від продавця.

Механізм обслуговування форвардного валютного контракту  полягає у розмежуванні двох видів  операцій — операції купівлі-продажу  валюти та форвардної валютної операції. У разі, коли угода укладена на умовну суму, операція купівлі-продажу не проводиться  і сторони розраховуються в щойно  описаному порядку. Якщо обмін валют  є реальним, то він проводиться  за діючим на день фіксингу спотовим курсом. Водночас відбуваються розрахунки за власне форвардною операцією з виплатою суми платежу. Такий порядок обслуговування форвардних валютних контрактів має на меті впорядкування обліку, оскільки кошти від продажу або для купівлі валюти і втрати або доходи за форвардними операціями обліковуються на різних бухгалтерських рахунках.

Форвардні валютні контракти  захищають обох учасників від  зміни валютних курсів протягом форвардного  періоду попереднім фіксуванням  курсу на момент укладення угоди. Протягом періоду дії форвардного  контракту учасники не наражаються  на валютний ризик, пов’язаний зі змінами  валютних курсів. У цьому і полягає  сутність операцій хеджування валютного ризику. Операції хеджування не дозволяють учасникам отримати переваги завдяки сприятливій для них зміні валютного курсу, але захищають і від несприятливого розвитку подій. Крім того, уклавши форвардний валютний контракт, учасник валютного ринку наперед точно знає суму коштів, яку він одержить чи виплатить при проведенні валютної операції в майбутньому, що дозволяє йому планувати свою діяльність.

Валютний опціон - це контракт, який надає право покупцеві (але не зобов'язує) купівлі або продажу обумовленої суми валюти за фіксованим курсом на визначену дату або протягом визначеного періоду в майбутньому в обмін па опціонну премію, виплачену продавцеві опціону.

  Призначення валютних  опціонів полягає в захисті  власника від несприятливих коливань  валютних курсів. Водночас, якщо  валютний курс змінився у сприятливому для власника напрямку, то опціон дає можливість скористатись перевагами. У цьому разі власник може обміняти валюту за вигіднішим ринковим курсом, не користуючись опціоном. Валютний опціон обмежує валютний ризик учасника ринку, пов'язаний зі змінами валютних курсів. Розмір ризику при використанні опціону як інструменту страхування валютних ризиків обмежується розміром опціонної премії. Премія, тобто вартість опціону, залежить від співвідношення спот-курсу валюти в момент укладення угоди та курсу опціону, а також від тривалості періоду дії опціону.

   Якщо опціон дає  право продажу визначеної валюти, то це опціон PUT за даною валютою. При наданні права купівлі валюти опціон називається CALL заданою валютою. Вказування виду ва-люти з назвою опціону обов'язкове, оскільки опціон  PUT є одночасно опціоном CALL за тією валютою, за яку продається опціонна валюта, і навпаки. Наприклад, опціон PUT за доларами США, який передбачається здійснити за німецькі марки, одночасно є опціоном CALL за марками.

  Для проведення розрахунків  за опціонною угодою відводять  2 робочі дні. Тому валютний  опціон має бути пред'явлений  до виконання його власником не пізніш як за 2 робочі дні до дати розрахунків за умови прийняття рішення про його виконання.

Використання валютних опціонів компаніями для страхування валютних ризиків доцільне в таких випадках:

• коли час та сума валютних надходжень і платежів точно не визначені, а отже, застосування форвардів та ф'ючерсів неможливе;

• при захисті експортних або імпортних товарів, які чутливі  до зміни цін, виражених у конкретній валюті;

• при публікації прейскурантів  на свої товари в іноземній валюті;

• для підтримки комерційної  пропозиції на укладання контрактів із зарубіжним партнером, які оцінюються в іноземній валюті.

Дня банків основними напрямками використання валютних опціонів є страхування  відкритої валютної позиції та захист інвестиційного портфеля, деномінованого в іноземній валюті.

 Форвардний валютний  контракт - це угода між учасниками  про операцію купівлі-продажу  обумовленої суми валютних коштів  за фіксованим курсом на визначену  дату в майбутньому.

Згідно з форвардним валютним контрактом одна сторона бере на себе зобов'язання здійснити поставку визначеної кількості валюти за узгодженим у  контракті курсом на вказану дату, а інша сторона бере зобов'язання прийняти цю поставку і виплатити відповідну суму коштів у іншій валюті.

 Суми контрактів та  тривалість форвардного періоду  можуть бути довільними і визначаються  в угоді за домовленістю сторін, відповідаючи їхнім потребам. Основним питанням при укладанні форвардного валютного контракту є рівень обмінного курсу, який визначається на дату угоди і за яким операція купівлі-продажу валюти буде здійснена на дату валютування.

 При встановленні валютних курсів приймаються до уваги власні міркування учасників щодо змін ціни на валюту, тому курс, зафіксований у форвардному контракті, не обов'язково збігається з форвардним валютним курсом, що діє на ринку.

 Валютна операція, яку покладено в основу форвардного контракту, може бути реальною, якщо сторони на дату розрахунків справді обмінюють одну суму валюти на іншу, або мати умовний характер. В останньому разі за взаємною домовленістю сторін реальна поставка суми валюти, зафіксованої в контракті, не відбувається, а лише виплачується курсова різниця в розрахунку на умовну суму контракту. Курсова різниця визначається як різниця між курсом, зафіксованим в угоді, та спот-курсом, що склався на дату фіксингу. Дата фіксингу — це день, коли фіксується ринковий курс валюти (на міжнародних ринках це здебільшого за два робочі дні до дати розрахунків).

Якщо спот-курс валюти на дату фіксингу виявився нижчим за курс зафіксований у контракті, то переваги отримує продавець даної валюти, а покупець виплачує йому суму платежу. Сума платежу обчислюється як добуток курсової різниці на суму контракту. Якщо спот-курс на дату фіксингу виявився вищим за контрактний курс, то суму платежу одержує покупець від продавця.

Механізм обслуговування форвардного валютного контракту  полягає у розмежуванні двох видів  операцій — операції купівлі-продажу  валюти та форвардної валютної операції. У разі, коли угода укладена на умовну суму, операція купівлі-продажу не проводиться і сторони розраховуються в щойно описаному порядку. Якщо обмін валют є реальним, то він проводиться за діючим на день фіксингу спотовим курсом. Водночас відбуваються розрахунки за власне форвардною операцією з виплатою суми платежу. Такий порядок обслуговування форвардних валютних контрактів має на меті впорядкування обліку, оскільки кошти від продажу або для купівлі валюти і втрати або доходи за форвардними операціями обліковуються на різних бухгалтерських рахунках.

  Форвардні валютні  контракти захищають обох учасників  гід зміни валютних курсів  протягом форвардного періоду  попереднім фіксуванням курсу  на момент укладення угоди.  Протягом періоду дії форвардного  контракту учасники не наражаються  на валютн ризик, пов'язаний зі змінами валютних курсів. У цьому і полягає сутність операцій хеджування валютних ризиків. Операції хелжування не дозволяють учасникам отримати переваги завдяки сприятливій для них зміні валютної о курсу, але захищають і від несприятливого розвитку подій. Крім того, уклавши форвардний валютний контракт, учасник валютного ринку наперед точно знає суму коштів, яку він одержить чи виплатить при проведенні валютної операції в майбутньому, що дозволяє йому планувати свою діяльність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Організація кредитної роботи в банку.

Основною економічною  функцією банків є кредитування їх клієнтів. Від того, наскільки добре  банки реалізують свої кредитні функції, багато в чому залежить економічний  стан регіонів, що ними обслуговуються. Банківські кредити сприяють появі  нових підприємств, збільшенню кількості  робочих місць, будівництву об’єктів соціального та культурного призначення, а також забезпечують економічну стабільність.

Кредити становлять близько 50% всіх активів банку і забезпечують 2/3 усіх доходів. Вони є найбільш прибутковою, але й найбільш ризиковою частиною банківських активів. Теорія портфеля пропонує розглядати не кожну окрему позику, а сукупність усіх кредитів з їх взаємовпливом та взаємозалежністю.

Кредитний портфель — це сукупність усіх позик, наданих банком з метою одержання прибутку. Розмір кредитного портфеля оцінюється за балансовою вартістю всіх кредитів банку, у тому числі прострочених, пролонгованих, сумнівних. У структурі балансу  банку кредитний портфель розглядається  як єдине ціле та складова частина  активів банку, котра має свій рівень дохідності і відповідний  рівень ризику. Дохідність і ризик  — основні параметри управління кредитним портфелем банку.

Якість та склад кредитного портфеля істотно залежить від організації  кредитної роботи в банку. Організаційна  структура кредитної функції  в кожному конкретному банку  має свої особливості, що визначаються розмірами, можливостями банку, а також  потребами клієнтури. У великих  банках організаційна структура  може складатися з кількох департаментів, які включають розгалужену мережу відділів, секторів, комітетів, груп, економічних  рад тощо. Ці структурні підрозділи спеціалізуються на виконанні певних функцій кредитної процедури, наприклад, відділ галузевого аналізу, відділ кредитної  політики, відділ кредитних продуктів, відділ кредитної документації, відділ економічних прогнозів, відділення з розгляду кредитного процесу тощо. У невеликих банках виконання  всіх функцій сконцентровано в кількох  структурних підрозділах.

Але в будь-якому разі існують загальні принципи та правила, яких має додержувати менеджмент кожного банку, формуючи організаційну  структуру процесу кредитування. Функцію надання кредитів необхідно  відокремити від функції контролю за наданими кредитами. У кредитному відділенні доцільно функцію кредитного аналізу відокремити від власне процесу надання та оформлення позики. Це сприятиме підвищенню рівня об’єктивності оцінки кредиту та обережнішому затвердженню позики. Обов’язковою є  організація роботи Кредитного комітету та Комітету кредитного нагляду. До складу Комітетів входять керівники та провідні спеціалісти банку, які періодично збираються на засідання і колегіально вирішують поставлені завдання, формують кредитну політику, виносять рішення про надання «великих» кредитів та списання безнадійних позик. Комітети не є структурними підрозділами банку.