Контрольная работа по "Фінансам"

• збільшення статутного капіталу та виплата дивідендів акціями;
• подрібнення акцій;
• викуп акціонерним товариством акцій власної емісії (або зменшення номіналу);
• формування резервів виплати дивідендів.

Важливим інструментом дивідендної політики є збільшення статутного капіталу підприємства без залучення додаткових внесків власників. У такому разі відповідна частина прибутку підприємства трансформується у статутний капітал. Причому до статутного капіталу може спрямовуватися як прибуток звітного року, так і залишок нерозподіленого прибутку минулих років. Вдаючись до цього прийому, підприємства можуть досягти двох цілей:

• забезпечити певний рівень самофінансування, оскільки прибуток залишається на підприємстві;
• збільшити базу для нарахування дивідендів.

Збільшення статутного капіталу супроводжується, як правило, виплатою дивідендів акціями, які емітуються за номінальною вартістю, тобто без ажіо. Виплата дивідендів акціями здійснюється відповідно до частки участі кожного з власників у статутному капіталі. Зазвичай така виплата не змінює пропорцій участі всіх акціонерів (власників) у статутному капіталі підприємства-емітента. Акціонери, які бажають отримати грошові кошти, можуть реалізувати безоплатно отримані акції (Gratisaktien) на ринку. До цієї форми виплати дивідендів вдаються підприємства, які динамічно розвиваються і мають постійну потребу в капіталі. При емісії цих акцій необхідно стежити, щоб така операція суттєво не вплинула на «розмивання» статутного капіталу та на ринковий курс корпоративних прав. Після збільшення статутного капіталу можна підвищити абсолютну суму дивідендів за стабільної ставки їх нарахування.

Якщо збільшення статутного капіталу відбувається в рамках реалізації певного типу дивідендної політики, то курс емісії, як правило, встановлюється на рівні номіналу або дещо перевищує його. Курс емісії повинен бути встановлений таким чином, щоб це дало змогу забезпечити стабільний розмір дивідендів після збільшення номінального капіталу.

Досить відомим інструментом дивідендної політики, до якого вдаються підприємства європейських країн та США, є подрібнення акцій та викуп акціонерним товариством акцій власної емісії. Механізм подрібнення акцій у рамках дивідендної політики застосовується за високого ринкового курсу акцій та високого рівня капіталізації. За рішенням загальних зборів акціонерів АТ може бути проведене подрібнення акцій (спліт): кожна з випущених товариством акцій замінюється на кілька акцій меншого номіналу. Величина статутного капіталу при цьому не змінюється. Однак, як і у випадку зі збільшенням статутного капіталу, досягається зменшення ринкової ціни акції. Провівши подрібнення акцій, наприклад у співвідношенні 1 : 3, емітент може викупити у власника певну кількість акцій та анулювати їх, досягши при цьому зменшення загальної номінальної вартості акцій, які є в обігу, з одночасним зростанням їх ринкової ціни. Грошові компенсації за викуп акцій можна трактувати як дивідендні платежі, що до того ж не підлягатимуть оподаткуванню.

Резерв дивідендів. Підприємства здебільшого прагнуть забезпечити стабільний рівень дивідендних виплат, що позитивно впливає на стабілізацію курсу їх корпоративних прав. З цією метою в роки з високим обсягом чистого прибутку останній повністю не розподіляється, а спрямовується на формування резервів, у т. ч. прихованих. У роки з недостатнім рівнем прибутковості підприємство може спрямовувати на виплату дивідендів частину раніше сформованих резервів. Зазначені резерви також використовуються для забезпечення дивідендних виплат за привілейованими акціями.

 

3. Валютне регулювання і валютний контроль у сфері ВЕД

 

Декрет «Про систему  валютного регулювання і валютного  контролю» передбачає здійснення трьох  видів валютних операцій:

• операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України (типовим прикладом є купівля-продаж іноземної валюти);
• (операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності.

Валютне регулювання - це визначення правового режиму валютних цінностей, правші проведення валютних операцій, правового становища їх суб'єктів, порядку здійснення валютного контролю та відповідальності за порушення валютного законодавства.

Валютне регулювання  носить публічно-правовий характер, тобто:

а) воно спрямоване на забезпечення публічних інтересів щодо стабільності національної грошової одиниці, утримання  платіжного балансу, зміцнення валютно-фінансової системи держави в цілому;

б) здійснюється виключно за допомогою імперативних методів  регулювання.

Валютний контроль - це діяльність уповноважених органів державної влади та банків, спрямована на перевірку дотримання суб'єктами валютних операцій валютного законодавства, виявлення правопорушень та застосування санкцій до правопорушників.

Валютні операції підлягають також фінансовому моніторингу у вішалках, передбачених Законом України від 28 листопада 2002 р. «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом».

Відповідно до Закону України від 20 травня 1999 р. «Про Національний банк України» Національний банк України діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль (ч. 1 ст. 44). До компетенції НБУ у сфері валютного регулювання та контролю належать:

• видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій;
• видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, в частіші дотримання ними валютного законодавства;
• встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та інших установ, що купують та продають іноземну валют}7. Валютна позиція - це співвідношення вимог та зобов'язань банку в іноземній валюті. При їх рівності позиція вважається закритою, при нерівності - відкритою. Відкрита позиція є короткою у разі, якщо обсяг зобов'язань по проданій валюті перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог по купленій валюті перевищує обсяг зобов'язань;
• застосовування заходів відповідальності до банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів) за порушення правил валютного регулювання і валютного контролю.

Повноваженнями у сфері  валютного контролю наділені також:

Державна податкова  адміністрація України - здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України;

Міністерство транспорту та зв'язку України - здійснює контроль за додержанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України;

Державна митна служба України - здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Окрім того, комерційні банки здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки.

Положення про валютний контроль, що затверджене постановою правління НБУ від 8 лютого 2000 р. № 49 визначає поняття «функцій агента валютного контролю», під якими розуміються обов'язки банку щодо здійснення контролю за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Змістом зазначеного контролю є запобігання банками проведенню резидентами і нерезидентами через ці банки незаконних валютних операцій та/або своєчасне інформування банками у випадках та в порядку, встановленому законодавством, відповідних державних органів про порушення резидентами і нерезидентами законодавства, пов'язаного з проведенням ними валютних операцій.

Відсутність в банках документів, що підтверджують правомірність  проведення ними валютних операцій своїх  клієнтів, за умови, що з дати здійснення цих операцій минуло не більше п'яти років, кваліфікується як нездійснення ними банками функцій агента валютного контролю.

Важливим засобом валютного  регулювання є ліцензування валютних операцій Національним банком України, яке регулюється ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

НБУ видає два види ліцензій на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом:

• генеральні;
• індивідуальні.

Генеральш ліцензії видаються лише комерційним банкам та іншим фінансовим установам України на здійснення валютних операцій у комплексі, окрім тих валютних операцій, що потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції.

Вивезення, переказування  і пересилання за межі України  валютних цінностей. Загальне правило  про ліцензування операцій з переміщення іноземної валюти за межі України має ряд винятків, до яких належать:

а) вивезення, переказування  і пересилання за межі України  фізичними особами — резидентами  іноземної валюти на суму, що визначається НБУ.

Відповідні суми визначаються Інструкцією про порядок переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через кордон України, затвердженою постановою Правління НБУ від 12 липня 2000 р. № 283, та Правилами проведення валютних операцій при здійсненні міжнародних поштових переказів, затвердженими постановою Правління НБУ від 2 7 жовтня 2005 р. № 396;

б) вивезення, переказування  і пересилання за межі України  фізичними особами - резидентами  і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах;

в) платежі в іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей та задоговорами страхування життя.

Таким чином, суб'єкти господарювання не обмежені будь-якими граничними сумами переказів іноземної валюти на виконання зобов'язань перед нерезидентами щодо поставки продукції, виконання робіт, надання послуг. Разом з тим вони повинні пред'являти до банківських установ відповідні зовнішньоекономічні договори (контракти) для підтвердження господарського характеру операції та забезпечення подальшого валютного контролю;

г) платежі в іноземній  валюті за межі України у вигляді  процентів за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій;

д) вивезення за межі України  іноземної інвестиції в іноземній  валюті, раніше здійсненої на території України, вразі прішішення інвестиційної діяльності.

Положення пунктів г) і д) конкретизують зміст гарантій для іноземних інвесторів, які закріплені у статтях 11 та 12 Закону України від 19 березня 1996 р. «Про режим іноземного інвестування».

Ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України. Як виняток, не потребує ліцензування ввезення тощо в Україну сум у валюті України, які раніше були вивезені, переказані, переслані на законних підставах за кордон, - це кореспондує положенню ст. З Декрету, згідно з яким суми у валюті України, що були вивезені, переказані, переслані на законних підставах за кордон, можуть бути вільно ввезені переслані, переказані назад в Україну.

Надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті Наразі здійснюється не ліцензування відповідних валютних опер вдій, а реєстрація кредитних договорів НБУ шляхом видачі резидентам реєстраційних свідоцтв відповідно до Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам, затвердженого постановою Правління НБУ від 17 червня 2004 р. № 270.

Використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Ряд винятків з правіша про ліцензування використання іноземної валюти на території України як засобу платежу встановлений Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, затвердженими постановою Правління НБУ від 26 березня 1998 р. № 119.

Розміщення валютних цінностей на рахунках І у вкладах за межами України, за винятком:

а) відкриття фізичними особами - резидентами рахунків у іноземній валюті на час їх перебування за кордоном;

б) відкриття кореспондентських рахунків банками:

в) відкриття рахунків у іноземній валюті дипломатичними, консульськими, торговельними та іншими офіційними представництвами

України за кордоном, а також філіями та представництвами підприємств і організацій України за кордоном.

Здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами - резидентами як дарунок або у спадщину. Слід відзначити, що НБУ встановлює порядок інвестування за кордон лише валютних цінностей. Визначення порядку здійснення резидентами інвестицій за кордон у негрошовій формі належить до компетенції Міністерства економіки України.