Контрольная работа по "Финансам"

Фінансове забезпечення інвестиційного проекту в цих випадках здійснюється шляхом внесків сторонніх співзасновників  у формування статутного капіталу нового підприємства, виділення або установи материнською компанією спеціалізованих  проектних компаній - дочірніх фірм, створення нових підприємств  шляхом передачі їм частини активів  діючих підприємств.

Однією з форм фінансування інвестиційних проектів шляхом створення  нового підприємства, призначеного спеціально для реалізації інвестиційного проекту, є венчурне фінансування. Поняття  «венчурний капітал» (від англ. Venture - ризик) означає ризиковий капітал, що інвестується, перш за все, в нові сфери діяльності, пов'язані з  великим ризиком. Венчурне фінансування дозволяє залучити кошти для здійснення початкових стадій реалізації інвестиційних  проектів інноваційного характеру (розробка та освоєння нових видів  продукції та технологічних процесів), що характеризуються підвищеними ризиками, але разом з тим можливостями істотного зростання вартості підприємств, створених з метою реалізації даних проектів. У цьому відношенні венчурне інвестування відрізняється  від фінансування (шляхом купівлі  додаткової емісії акцій, паїв і ін.) Існуючих підприємств, частки яких можуть купуватися в цілях подальшого перепродажу.

Венчурне фінансування припускає  залучення коштів у статутний  капітал підприємства інвесторів, які  спочатку припускають продати свою частку в підприємстві після того, як її вартість в ході реалізації інвестиційного проекту зросте. Доходи, пов'язані  з подальшим функціонуванням  створеного підприємства, будуть отримувати ті особи, які придбають у венчурного інвестора його частку.

Венчурні інвестори (фізичні  особи та спеціалізовані інвестиційні компанії) вкладають свої кошти в  розрахунку на отримання значного прибутку. Попередньо вони з допомогою експертів  детально аналізують як інвестиційний  проект, так і діяльність пропонує його компанії, фінансовий стан, кредитну історію, якість менеджменту, специфіку  інтелектуальної власності. Особлива увага приділяється ступеня інноваційності проекту, яка багато в чому зумовлює потенціал швидкого зростання компанії.

Венчурні інвестиції здійснюються у формі придбання частини  акцій венчурних підприємств, ще не котируються на біржах, а також  надання позики або в інших  формах. Існують механізми венчурного фінансування, що поєднують різні  види капіталу: акціонерний, позичковий, підприємницький. Однак в основному  венчурний капітал має форму  акціонерного капіталу.

До венчурних зазвичай відносять невеликі підприємства, діяльність яких пов'язана з великим ступенем ризику просування їхньої продукції на ринку. Це підприємства, що розробляють нові види продуктів або послуг, які ще невідомі споживачеві, але мають великий ринковий потенціал. У своєму розвитку венчурне підприємство проходить ряд етапів, кожен з яких характеризується різними можливостями та джерелами фінансування.

На першому етапі розвитку венчурного підприємства, коли створюється  прототип продукту, потрібні незначні фінансові кошти; разом з тим  відсутній і попит на даний  продукт. Як правило, джерелом фінансування на цьому етапі виступають власні кошти ініціаторів проекту, а  також урядові гранти, внески окремих  інвесторів.

Другий (стартовий) етап, на якому відбувається організація  нового виробництва, характеризується досить високою потребою у фінансових коштах, в той час як віддачі  від вкладених коштів практично  ще немає. Основна частина витрат тут пов'язана не стільки з  розробкою технології виробництва  продукту, скільки з комерційної  його складової (формування маркетингової  стратегії, прогнозування ринку  та ін.

Третій етап є етапом раннього зростання, коли починається виробництво  продукту і відбувається його ринкова  оцінка. Забезпечується певна рентабельність, однак приріст капіталу не є значним. На цьому етапі венчурне підприємство починає представляти інтерес для  великих корпорацій, банків, інших  інституційних інвесторів. Для венчурного фінансування створюються фірми  венчурного капіталу в формі фондів, трастів, обмежених партнерств та ін.

Венчурні фонди зазвичай утворюються шляхом продажу успішно  працюючого венчурного підприємства та створення фонду на певний строк  з певним напрямом та обсягом інвестування. При створенні фонду у вигляді  партнерства фірма-організатор виступає як головний партнер; вона вносить незначну частину капіталу, залучаючи кошти  інших інвесторів, але повністю відповідає за управління фондом. Після збору  цільової суми фірма венчурного капіталу закриває підписку на фонд і переходить до його інвестування. Розмістивши  один фонд, фірма зазвичай переходить до організації підписки на наступний  фонд. Фірма може керувати декількома фондами, що знаходяться на різних стадіях  розвитку, що сприяє розподілу і  мінімізації ризику.

На завершальному етапі  розвитку венчурного підприємства відбувається вихід венчурних інвесторів з  капіталу фінансованих ними компаній. Найбільш поширеними способами такого виходу є: викуп акцій іншими власниками фінансованої компанії, випуск акцій  допомогою первинного розміщення капіталу, поглинання компанії іншою фірмою.

При розвитку нових технологій і широкому поширенні виробленої продукції венчурні підприємства можуть досягати високого рівня рентабельності виробництва. Таким чином, виходячи з характеру венчурного підприємництва, венчурний капітал є ризиковим  і винагороджується за рахунок високої  рентабельності виробництва, в яке  він інвестується. Венчурний капітал  має ряд і інших особливостей. До них можна віднести, зокрема, орієнтацію інвесторів на приріст капіталу, а  не на дивіденди на вкладений капітал. Оскільки венчурне підприємство починає  розміщувати свої акції на фондовому  ринку через три-сім років після  інвестування, венчурний капітал  має тривалий термін очікування ринкової реалізації і величина його приросту виявляється лише при виході підприємства на фондовий ринок. Відповідно і засновницька прибуток, що є основною формою доходу на венчурний капітал, реалізується інвесторами після того, як акції венчурного підприємства почнуть котируватися на фондовому ринку.

Для венчурного капіталу характерно розподіл ризику між інвесторами  та ініціаторами проекту. З метою  мінімізації ризику венчурні інвестори  розподіляють свої кошти між кількома проектами, в той же час один проект може фінансуватися поруч інвесторів. Венчурні інвестори, як правило, прагнуть безпосередньо брати участь в  управлінні підприємством, прийнятті  стратегічних рішень, так як вони безпосередньо  зацікавлені в ефективному використанні вкладених коштів. Інвестори контролюють  фінансовий стан компанії, активно  сприяють розвитку її діяльності, використовуючи свої ділові контакти та досвід в області  менеджменту і фінансів.

Привабливість вкладень капіталу у венчурні підприємства обумовлена ​​наступними обставинами:

• придбання пакета акцій компанії з ймовірно високою рентабельністю;
• забезпечення значного приросту капіталу (від 15 до 80% річних);
• наявність податкових пільг.

Обсяги венчурного фінансування в індустріальних країнах динамічно  зростають. Венчурний капітал набуває  вирішальну роль у розвитку економіки. Це пов'язано з тим, що саме завдяки  венчурним підприємствам вдалося  реалізувати значну кількість розробок у новітніх галузях Промисловості, забезпечити швидке переозброєння  і реструктуризацію виробництва  на сучасній науково-технічній основі. 

 

 

 

 

 

3. Контрольно-ревізійні процедури, їхні види у фінансовому – господарському контролі

 

Контрольно-ревізійна робота відіграє важливу роль в господарському механізмі управління народним господарством, оскільки координує і погоджує ряд  однорідних процесів, виконання яких здійснюється колективом працівників.

Під контрольно-ревізійною роботою  розуміють сукупність трудових процесів, пов'язаних з виконанням контрольно-ревізійних процедур, а також із створенням необхідних умов для їх здійснення.

До контрольно-ревізійних процедур відносять організацію  перевірки наявності та стану  матеріальних цінностей, фінансових ресурсів, розрахункових операцій і т.д.

Контрольно-ревізійна робота проводиться у формі ревізій  і перевірок.

Ревізія - це метод документального  контролю за фінансово-господарською  діяльністю підприємства, дотриманням  законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального розкриття  недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За наслідками ревізії складається акт.

Фактично ревізія - це комплекс взаємопов'язаних перевірок питань фінансово-господарської діяльності підприємств, що здійснюється з допомогою  прийомів документального та фактичного контролю, спрямований на виявлення  обґрунтованості, доцільності і  економічної ефективності здійснення господарських операцій, стану збереження майна.

Перевірка - це обстеження і  визначення окремих ділянок фінансово-господарської  діяльності підприємства або їх підрозділів. На відміну від ревізії перевірки  оформляються довідкою або доповідною запискою.

Форми контрольно-ревізійної роботи можуть бути централізовані (зосереджені  у вищих ланках управління) і децентралізовані (характеризується наявністю контрольно-ревізійного  апарату на підвідомчих підприємствах).

За характером виконання  контрольно-ревізійних процедур виділяють  бригадну, індивідуальну та змішану  форми організації контрольно-ревізійної роботи.

Ревізія або перевірка  здійснюється на підставі розпорядчого документа, підписаного начальником  контрольно-ревізійної служби, начальником  управління, їх заступниками.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про Державну контрольно-ревізійну  службу в Україні» ревізія підприємств, установ та організацій за ініціативою  контрольно-ревізійних органів може проводитись не частіше ніж один раз на рік. За дорученням правоохоронних органів ревізія проводиться  в будь-який час.

До завдань контрольно-ревізійної служби належать здійснення контролю за:

• використанням коштів бюджетів усіх рівнів, які входять до складу бюджетної системи України, та коштів державних цільових фондів;

• виконанням державних контрактів, проавансованих за рахунок бюджетних  коштів;

• використанням матеріальних цінностей і нематеріальних активів, що перебувають у державній чи комунальній власності, бюджетних  позик та кредитів, а також позик  та кредитів, гарантованих коштами  бюджетів;

• веденням бухгалтерського  обліку і фінансової звітності на підприємствах, в установах та організаціях, що отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та/або державних цільових фондів, в тому числі валютних.

Таким чином можемо сказати, що: фінансово-господарський контроль досліджує фінансово-господарську діяльність підприємств у сфері виробництва, обміну і споживання суспільно-необхідного продукту на мікроекономічному рівні.

Господарська діяльність підприємств в умовах ринкової економіки  узагальнюється з використанням  грошових вимірників, тобто фінансового  критерію. Тому в системі економічного контролю сформувався фінансовий контроль. Змістом цього контролю є виробничі  відносини і продуктивні сили у сфері макро- і мікроекономіки господарської діяльності. У сфері  макроекономіки функціонує державний фінансовий контроль, який здійснює Рахункова палата Верховної Ради України.

На рівні мікроекономіки функціонує фінансово-господарський  контроль, який здійснюють Державна контрольно-ревізійна  служба і контрольно-ревізійні підрозділи власників капіталу, а також на замовлення останніх - незалежні аудиторські  організації,

Метою фінансово-господарського контролю є сприяння раціональному  використанню засобів і предметів  праці, а також самої праці  у підприємницькій діяльності для  одержання максимального прибутку. Завдання фінансово-господарського контролю поділяються на окремі і загальні.

Розв'язання окремим завдань  передбачає перевірку однієї із сторін господарської діяльності (наприклад, використання сировини у виробничих цілях); загальних - всієї господарської  діяльності підприємств з визначенням  рентабельності і конкурентоспроможності продукції.

Основним завданням фінансово-господарського контролю є виявлення та профілактика порушень в технології виробництва, які мають причинні зв'язки з випуском недоброякісної продукції, перевитратами  сировини і матеріалів, збитковості.

Предметом фінансово-господарського контролю та ревізії є процес розширеного  відтворення і дотримання його нормативно-правового  регулювання. Сам предмет фінансово-господарського контролю та ревізії конкретизується  об'єктами, які деталізують кожну  стадію розширеного відтворення. Так, на стадії виробництва суспільного  продукту об'єктами контролю і ревізії  є:

• план випуску продукції  в номенклатурі і асортименті  та його виконання;

• якість випуску виробленої продукції;

• забезпечення підприємства ресурсами.

Об'єкти контролю вибирають  відповідно до мети контролю. Визначивши об'єкт контролю, встановлюють його параметри, які полягають у вивченні даного об'єкта відповідно до мети контролю. Від правильності визначення параметрів даного об'єкта значного мірою залежить сам результат. Наприклад, контроль грошових коштів визначає такі об'єкти перевірок:

1) збереження грошових  коштів у касі;

2) операції з готівкою;

3) операції з грошовими  коштами на рахунках в банку;

4) цінні папери, їх збереження  та облік.

5) стан бухгалтерського  обліку грошових коштів і операцій  з ними.

У процесі проведення фінансово-господарського контролю сформувався і метод  фінансового контролю, який базується  на загальнонаукових і на специфічних  методах І прийомах дослідження  об'єктів.