Контрольная работа по "Финансам"

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

 
Національний технічний університет 
«Харківський Політехнічний Інститут»

 

Кафедра Фінансів 

 

 

 

 

 

      Контрольна робота з курсу  Фінанси

       Варіант  №4

 

 

 

 

 

 

            Виконав

       Донець  Богдан Григорович

                 навчальна група        ЕКЗ - 31

 

 

 

 

 

 

 

 

Харків 2013

План

 

1. Виручка від реалізації продукції 
2. Акціонування як метод інвестування
3. Контрольно-ревізійні процедури, їхні види у фінансовому – господарському контролі
4. ТЕСТ

Розподільна функція фінансів проявляється через:

А) заходи фінансового впливу;

Б) керуючі рішення фінансової служби ;

В) розподіл і перерозподіл усіх грошових надходжень;

Г) концентрацію фінансових ресурсів.

5. ЗАДАЧА.

Визначити нарощену суму боргу, що одержить вкладник наприкінці терміну,

 якщо Ко = 500 000 грн. Період нарахування 4 роки під 25 % річних.

 

Список  використаної  літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Виручка від реалізації продукції

 

Підприємства можуть нормально функціонувати лише за умов, якщо їхня продукція (товари, послуги) регулярно знаходить на ринку своїх  покупців, передається їм і від покупців надходять кошти у вигляді грошового еквівалента вартості  продукції. Ці кошти використовуються виробником для  підтримання процесу відтворення і поповнення фінансових ресурсів. Через оптові (роздрібні) ціни, якщо вони  реально віддзеркалюють вартість продукції, підприємство, одержавши гроші за товари і послуги, покриває ними  витрати на виробництво і обіг, тобто має можливість ; постійно авансувати кошти у виробничий процес і, крім того, одержує прибуток (якщо, звичайно, витрати на виробництво і обіг не досягають величини ціни продукції). Цим визначається значення реалізації продукції як важливої стадії кругообігу коштів у життєдіяльності кожного підприємства.

Що ж розуміють під  терміном “реалізація”. Нормативно-законодавчі  документи з оподаткування і  ті, які регулюють організацію  бухгалтерського обліку і звітності  в Україні, не містять чіткого  визначення терміна  «реалізація», але за змістом низки норм, зафіксованих у  цих документах, можна зрозуміти, що під реалізацією (продажем) мається на увазі відвантаження (передання) у продукції, якщо мова йде про товари, а також підписання у сторонами документів про виконані роботи, надані послуги. На жаль, у законодавстві не робиться різниці між  термінами «реалізація» (продаж) і «виручка від реалізації» (виручка від продажу). Датою реалізації і виручки від  реалізації вважається дата відвантаження (відпуску)  товарів або дата підписання приймально-здавальних документів про виконані роботи, надані послуги. Отже, у чинному законодавстві операція з реалізації продукції твердо не прив'язана до факту реальної оплати її вартості, до строків здійснення оплати.

Розмір виручки від  реалізації продукції, за інших однакових  умов, залежить від таких груп чинників:

1) виробничих, що пов’язані  з обсягом виробництва, його  ритмічністю, матеріальним, науково-технічним  та організаційно-технічним забезпеченням.  Дана група чинників включає: · обсяг виробництва; · асортимент; · якість продукції;  Обсяг (кількість) реалізованої продукції прямо впливає на величину виручки. А сама кількість реалізованої продукції залежить від обсягу виробництва товарної продукції і зміни величини перехідних залишків реалізованої продукції на початок і кінець року. Асортимент реалізованої продукції справляє двоякий вплив на величину виручки. Зростання в загальному обсязі реалізованої продукції питомої ваги асортименту з більш високою ціною збільшує величину виручки, і навпаки. Підвищення якості продукції також прямо пропорційно впливає на величину виручки, так чим вища якість,  тим більший попит та можуть бути і вищими ціни.

2) Комерційних (організаційних), що охоплюють в широкому смислі  поняття маркетингу. До цієї групи  чинників, що впливають на величину  виручки від реалізації продукції,  робіт та послуг можна віднести:

 · ефективність роботи  певних відділів підприємства (збуту,  бухгалтерії, планового тощо) щодо  укладання господарських угод  на основі самого ретельного  вивчення діючої та перспективної  кон’юнктури ринку, цінового  регулювання збуту, його направлення  та організаційно-економічне забезпечення;

 · розрахункова дисципліна, тобто виконання договірних зобов’язань  постачальниками та покупцями; 

3) фінансових, що включають:

 · форми розрахунків  (передбачені угодами чи, які визначаються  оперативно);

· цінове регулювання;

 · залучення кредиту;

 · застосування штрафних  санкцій; 

· вивчення та стягування дебіторської заборгованості тощо.

Рівень відпускних цін  справляє прямий вплив на розмір виручки  від реалізації продукції, робіт та послуг. За умов ринкової економіки існують вільні, фіксовані і регульовані ціни. Фіксовані ціни встановлюються адміністративно (державою) переважно на послуги першої необхідності і на товари, які монопольно виготовляються державою (газ, електроенергія та ін.). Регульовані ціни встановлюються регулюванням рівня рентабельності товарів першої необхідності, наприклад, хлібобулочних виробів, продуктів дитячого харчування тощо. При цьому державою встановлюються індикативні ціни — мінімальний і максимальний рівні цін. Також використовуються вільні ціни, тобто ціни, які склалися на ринку під впливом попиту і пропонування за домовленістю сторін — постачальників і споживачів. Установлюючи вільні ціни, за основу беруть загальні витрати основної операційної діяльності підприємства і прибуток (планову рентабельність). Потім додають акцизний збір (для підакцизної продукції) і податок на додану вартість. Розрахунок ціни продукції можна здійснити за такими формулами:

Ці=В+П,

1. Де Ці — ціна продукції (ціна виробника продукції без податків);

 

   В — витрати основної операційної  діяльності;  

  П — прибуток.

 Відпускна ціна виробника  визначається за формулою:

Цв = Ці + АЗ + ПДВ,

2. Де  Цв —ціна реалізації продукції виробником  з акцизним збором і податком на додану вартість.

 При реалізації продукції  виробником оптовим організаціям, оптова ціна реалізації цієї  продукції визначатиметься за  формулою:

Цопт  = Цв + ОН,

3. Де ОН – оптова націнка.

 Повну роздрібну ціну  продукції можна розрахувати  за формулою:

Цр = Цв або Цопт+ ТН,

4. Де  ТН — торгова націнка.

За ринкових умов господарювання ціни стають найважливішим чинником регулювання процесу виробництва  та споживання , безпосередньо впливають  на попит та пропозицію, а отже і  на величину виручки від реалізації. 

 

 

 

2. Акціонування як метод інвестування

 

Акціонерні товариства (корпорації) - основна форма організації бізнесу, так як вони мають великі переваги але порівняно з іншими організаційно-правовими  формами. Основними їх перевагами є:

■ обмежена відповідальність їхніх учасників, які можуть понести  збитки лише в розмірі свого внеску;

■ спрощена процедура передачі прав  власності (продаж акцій):

■ великі можливості мобілізації  капіталу через емісію акцій і  облігацій, що складає основу швидкого і продуктивного росту.

Акціонерні товариства являють  собою найбільш зручну форму ділової  організації господарюючих суб'єктів  з цілого ряду причин.

По-перше, акціонерні товариства можуть мати необмежений термін існування, тоді як період функціонування підприємств, заснованих на індивідуальній власності, або товариств з участю фізичних осіб як правило, обмежений рамками життя їх засновників.

По-друге, акціонерні товариства завдяки випуску акцій отримують  більш широкі можливості в залученні  додаткових коштів у порівнянні з  некорпоративних бізнесом.

По-третє, оскільки акції, як правило, мають досить високу ліквідність, їх набагато простіше продати при  виході з акціонерного товариства, ніж повернути частку в статутному капіталі товариства або товариства з обмеженою відповідальністю.

Акціонування (а також  пайові та інші внески в статутний  капітал) передбачає часткове фінансування інвестиційних проектів. Часткове фінансування інвестиційних проектів може здійснюватися  в таких основних формах:

• проведення додаткової емісії акцій діючого підприємства, яке є по організаційно-правовій формі акціонерним товариством, з метою фінансового забезпечення реалізації інвестиційного проекту;
• залучення додаткових коштів (інвестиційних внесків, вкладів, паїв) засновників діючого підприємства для реалізації інвестиційного проекту;
• створення нового підприємства, призначеного спеціально для реалізації інвестиційного проекту.

Додаткова емісія акцій використовується для реалізації великомасштабних інвестиційних  проектів, інвестиційних програм  розвитку, галузевої чи регіональної диверсифікації інвестиційної діяльності. Застосування цього методу в основному  для фінансування великих інвестиційних  проектів пояснюється тим, що витрати, пов'язані з проведенням емісії, перекриваються лише значними обсягами залучених ресурсів.

Залучення інвестиційних  ресурсів в рамках акціонерного фінансування може здійснюватися за допомогою  додаткової емісії звичайних і привілейованих акцій.

Вважається, що емісія привілейованих акцій як форма акціонерного фінансування є більш дорогим джерелом фінансування інвестиційних проектів, ніж емісія звичайних акцій, так як за привілейованими  акціями виплата дивідендів акціонерам обов'язкова. У той же час, звичайні акції на відміну від привілейованих дають їх власникам більше прав на участь в управлінні, у тому числі можливість контролю за строго цільовим використанням коштів на потреби фінансування інвестиційного проекту.

До основних переваг акціонування як методу фінансування інвестиційних  проектів відносять наступні:

• виплати за користування привіченими ресурсами не носять безумовний характер, а здійснюються в залежності від фінансового результату акціонерного товариства;
• використання залучених інвестиційних ресурсів має істотні масштаби і не обмежено по термінах;
• емісія акцій дозволяє забезпечити формування необхідного обсягу фінансових ресурсів на початку реалізації інвестиційного проекту, а також відстрочити виплату дивідендів до настання того періоду, коли інвестиційний проект почне генерувати доходи;
• власники акцій можуть здійснювати контроль над цільовим використанням коштів на потреби реалізації інвестиційного проекту.

Разом з тим даний метод  фінансування інвестиційних проектів має ряд істотних обмежень. Так, інвестиційні ресурси акціонерне товариство отримує  по завершенні розміщення випуску акцій, а це вимагає часу, додаткових витрат, доказів фінансової стійкості підприємства, інформаційної прозорості та ін.

Процедура додаткової емісії акцій пов'язана з реєстрацією, проходженням лістингу, значними операційними витратами. При проходженні процедури  емісії компанії-емітенти несуть витрати  на оплату послуг професійних учасників  ринку цінних паперів, які виконують  функції андеррайтера та інвестиційного консультанта, а також на реєстрацію випуску.

Слід також враховувати, що випуск акцій не завжди може бути розміщений в повному обсязі. Крім того, після емісії акцій компанія повинна проводити виплату дивідендів, періодично розсилати звіти своїм  акціонерам і т.п.

Додаткова емісія акцій веде до збільшення акціонерного капіталу компанії. Прийняття рішення про  додаткову емісію може привести до розмивання часток участі колишніх акціонерів у статутному капіталі та зменшення  їх доходів, хоча у відповідності  із законодавством колишні акціонери володіють переважним правом на покупку акцій, що розміщуються. Акціонерне товариство, яке збирається фінансувати інвестиційний проект шляхом додаткової емісії акцій, повинно виробити ефективну стратегію підвищення ліквідності та вартості акцій, що припускає підвищення ступеня фінансової прозорості та інформаційної відкритості емітента, розширення та розвиток діяльності, зростання капіталізації, поліпшення фінансового стану та поліпшення іміджу. Для компаній інших організаційно-правових форм залучення додаткових коштів, призначених для реалізації інвестиційного проекту, здійснюється шляхом інвестиційних внесків, вкладів, паїв засновників або запрошуваних сторонніх співзасновників до статутного капіталу. Цей спосіб фінансування характеризується меншими операційними витратами, ніж додаткова емісія акцій, однак в той же час більш обмеженими обсягами фінансування.

Створення нового підприємства, призначеного спеціально для реалізації інвестиційного проекту, виступає як один із способів цільового часткового фінансування. Він може застосовуватися приватними підприємцями, засновувати підприємства для реалізації своїх інвестиційних проектів і нужденними в залученні партнерського капіталу; великими диверсифікованими компаніями, які організовують нове підприємство, в тому числі на базі своїх структурних підрозділів, для реалізації проектів розширення виробництва продукції, реконструкції та переоснащення виробництва, реінжинірингу бізнес-процесів, освоєння принципово нової продукції і нових технологій; підприємствами, що знаходяться в складному фінансовому стані, які розробляють антикризові інвестиційні проекти з метою фінансового оздоровлення і т.д.