Контрольная работа по "Финансам"

Третя концепція збалансування  бюджетів на основі функціонування фінансів передбачає підпорядкування збалансування  як на щорічній, так і на циклічній  основі питанням стабілізації та оздоровлення економіки. Отже, макроекономічна стабілізація є кінцевою метою бюджетної політики, а державний бюджет — інструмент її досягнення. Ця концепція допускає можливість існування дефіцитного  бюджету, якщо такий дефіцит є  необхідною умовою стабілізації економіки.

Бюджетний дефіцит — дуже складне економічне явище, у якому  віддзеркалюються різні аспекти  соціально-економічного розвитку суспільства, ефективність економічної політики держави. Він має різні вияви, характеризується розмаїттям причин, чинників і наслідків.

Сучасна фінансова наука  передбачає класифікацію бюджетного дефіциту за такими ознаками:

-   строком виникнення;

-   місцем виникнення;

-   формою вияву;

-   причинами виникнення;

-   напрямами дефіцитного  фінансування;

-   критерієм визначення  складових;

-   строком дії;

-   зв'язком із державним  боргом.

За строком виникнення розрізняють плановий і звітний  бюджетний дефіцит. Плановий дефіцит  — затверджений у законі про Державний  бюджет України обсяг перевищення  видатків над доходами, тобто дефіцит  бюджету відповідно до основного  фінансового плану держави. Звітний  бюджетний дефіцит — фактичний  обсяг дефіциту відповідно до річного  звіту про виконання Державного бюджету України.

За місцем виникнення бюджетний  дефіцит поділяється на зовнішній  і внутрішній. Зовнішній дефіцит  — різниця між зовнішніми видатками  та надходженнями від зовнішніх  джерел. Внутрішній дефіцит характеризує перевищення обсягів загального дефіциту над зовнішнім.

За причинами виникнення бюджетний дефіцит буває вимушеним  і невимушеним. Вимушений дефіцит  пов'язаний із необхідністю витрачати  коштів більше, ніж їх можна мобілізувати. Він є наслідком стихійних  лих, епідемій, воєн, розрухи, економічної  кризи, супроводжується дефіцитом  фінансових ресурсів, якого уникнути неможливо. Невимушений бюджетний  дефіцит (іноді його називають свідомим) виникає внаслідок проведення неефективної фінансової політики та некваліфікованого  керівництва фінансовою системою.

За напрямами дефіцитного  фінансування розрізняють активний і пасивний бюджетний дефіцит. У  цілому різниця між цими видами дефіциту полягає у тому, що активний дефіцит  дає змогу підштовхнути, активізувати подальший розвиток економіки і  зростання капіталу, а пасивний —  підкоряється законам інфляції.

Активний бюджетний дефіцит  пов'язаний із нестачею бюджетних ресурсів для фінансування капітальних видатків (інвестицій). Дефіцитне фінансування інвестицій у цілому можна вважати позитивним явищем, оскільки воно передбачає активний вплив бюджету на економічні процеси у суспільстві. Пасивний бюджетний дефіцит характеризується спрямуванням дефіцитних коштів на фінансування поточних видатків, зокрема на соціальний захист населення, соціально-культурні заходи, оборону, управління. Таке витрачання коштів означає їхнє поглинання, що відображає пасивне реагування держави на складне фінансове становище у суспільстві.

За строками дії бюджетний  дефіцит поділяється на стійкий  і тимчасовий. Стійкий дефіцит  спостерігається у довгостроковому  періоді, а тимчасовий — у короткостроковому. Тимчасовий дефіцит, як правило, пов'язаний з касовими розривами у бюджеті, зокрема з незбіганням строків здійснення видатків зі строками надходження доходів. Тимчасовий дефіцит ще називають касовим.[7, с.125]

Бюджетний дефіцит у цілому як особливе фінансове явище не обов'язково є негативним і надзвичайним. Сьогодні у світі практично немає жодної держави, яка б не стикалася з  бюджетним дефіцитом. Звичайно, за умов ідеального становища в економіці  дефіцит відсутній і держава  може оптимально зіставляти обсяг своїх  доходів відповідно до фінансових можливостей  без будь-якої шкоди для суспільства. Однак насправді це буває дуже рідко, оскільки економічні кризи є  поширеним явищем.

Бюджетний дефіцит в умовах демократичного суспільства за певних умов може бути додатковим стимулом соціально-економічного розвитку, якщо цей дефіцит спонукатиме  до пошуку ефективних шляхів раціонального  використання бюджетних коштів, посилення  бюджетної дисципліни, збільшення доходів  бюджету у майбутньому.

Бюджетний дефіцит має  негативний вплив на соціально-економічні процеси у суспільстві. Він є  свідченням марнотратства уряду, чинником макрофінансової нестабільності та підвищення ризику економічної діяльності держави. Зростання бюджетного дефіциту спричиняє посилення інфляційних  процесів у суспільстві, кризу державних  фінансів, грошової системи, зростання  диференціації в доходах. Дефіцит  бюджету є причиною зниження ефективності податкової системи, послаблення стимулів до праці, підриву впевненості членів суспільства у майбутньому.

У більшості країн світу, у тому числі в Україні, бюджетні дефіцити набули хронічного характеру, що сприяло поглибленню фінансової нестабільності. Вони дають поштовх  інфляційним процесам і відволікають значні обсяги фінансових ресурсів з  приватного сектору. Неконтрольованість і зняття питання про бюджетне обмеження дефіциту є причиною погіршення фінансової дисципліни у країні та поглиблення фінансової безвідповідальності урядів.

Наявність хронічних бюджетних  дефіцитів у світовій практиці свідчить про існування певного причинно-наслідкового механізму. Причинно-наслідкова діалектика бюджетних дефіцитів така. У першу  чергу бюджетний дефіцит впливає  на скорочення обсягу заощаджень у  загальнонаціональному масштабі, яке  зумовлює зростання відсоткової  ставки, меншу доступність кредитних  ресурсів для приватного сектору. У  результаті підвищується обмінний курс національної валюти, що спричиняє  зменшення обсягів інвестицій та експорту, збільшення імпорту. Такий  стан зумовлює дефіцит зовнішньоторгового балансу, внаслідок чого виникає  дефіцит платіжного балансу. Ці негативні  наслідки мають поточний характер і  виявляються протягом бюджетного року.

Однак зменшення обсягів  інших видів діяльності, зумовлене  дефіцитами, може мати й більш віддалені  негативні побічні ефекти. Наприклад, спад інвестиційної діяльності спричиняє  скорочення акціонерного капіталу, виробничих потужностей, обсягів виробництва. Таке скорочення є причиною зниження рівня продуктивності праці й  реальної зарплати, що негативно впливає  на відсотки, ренту, прибутки за рахунок  національного капіталу, які відходять  до нерезидентів. Відповідно, продовжує  нарощуватися державна заборгованість, внаслідок чого знижується довір'я  інвесторів, скорочуються іноземні інвестиції, а нерезиденти вивозять свій капітал  за кордон. У результаті формується надмірний державний борг, який створює  ризик дефолту.

Дефолт провокує згубні для  економіки країни і престижу держави  наслідки, зумовлені згортанням інвестицій, збуванням акцій та облігацій  нерезидентами, що спричиняє падіння  вартості цінних паперів, зростання  відсоткових ставок. Відбувається подальше зниження обсягів виробництва і  рівня заробітної плати, зумовлене  скороченням інвестицій, внаслідок  чого зменшуються споживчі витрати  домогосподарств. Далі знижується обмінний курс у зв'язку з падінням попиту на національну валюту, запускаються інфляційні процеси. У випадку кредитування уряду центральним банком посилюється  інфляція, у результаті чого настає загальна фінансова криза, масові банкрутства  у реальному і фінансовому  секторах економіки.[4, с.5]

Таким чином, розглядаючи  причинно-наслідкову діалектику бюджетних  дефіцитів, можна побачити, що вони у цілому спричиняють десятки  негативних соціально-економічних  і фінансових ефектів, кінцевими  і найгіршими з яких є фінансова  та економічна кризи.

У цілому, оцінюючи соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту, можна  зробити висновок, що дефіцитне фінансування економіки та інших сфер державної  діяльності може бути вигідним, раціональним і виправданим за умови, коли темпи  приросту ВВП будуть випереджувати  приріст обсягів бюджетів, бюджетних  дефіцитів і видатків на обслуговування державного боргу. Позитивними наслідками можна вважати також отриманий ефект від зміцнення економіки за рахунок дефіцитного фінансування, створення реального фундаменту та ефективної фінансової системи, вигідних майбутнім поколінням. За інших умов соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту будуть негативні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.  Специфічні ознаки страхування  як економічної категорії.

 

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів  громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування  або чинним законодавством, за рахунок  грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами  страхових платежів та доходів від  розміщення цих фондів.

Таким чином, об'єктом страхування (страхових правовідносин) є страховий (майновий) інтерес страхувальника як суб'єкта страхових зобов'язань  стосовно предмета страхування. У Законі України "Про страхування" об'єктом  страхування визнається законний майновий інтерес страхувальника, що не суперечить законам країни, з якою пов'язаний цей інтерес і на території  якої здійснюється страхування. Страховий  інтерес має відповідати таким  умовам: мати майновий характер, що дає  змогу здійснити його грошову  оцінку, і бути юридичним, тобто виходити з конкретних правовідносин. З урахуванням  залежності майнового інтересу страхувальника від розміру ризику, який загрожує предмету страхування, об'єктом страхування  можна визначити також сам  ризик у його кількісній оцінці.

Сутність страхування  як економічної категорії проявляється в особливих інтересах та взаємодії  учасників страхових відносин - суб'єктів  таких відносин. Так, при здійсненні страхування обов’язковою є наявність  двох сторін:

страховика, як спеціальної  організації, що створена у формі  акціонерного, повного, командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю, яка здійснює страхову діяльність на підставі одержаної у встановленому  порядку ліцензії. При створенні  страховика статутний фонд повинен  бути сплачений виключно в грошовій формі. Дозволяється формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, але не більше 25% загального розміру статутного фонду;

страхувальника - юридичної  та фізичної особи, яка уклала із страховиком  договір страхування, або є страхувальником  відповідно до чинного законодавства. Страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб) лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством.

Страхування відображає особливі фінансові відносини, які відрізняються  від інших сфер фінансової діяльності та інших економічних категорій.[5, с.496]

Можна виділити такі суттєві  ознаки, які характеризують специфічність  економічної категорії страхування:

· при страхуванні виникають  страхові перерозподільні відносини, зумовлені настанням подій, що передбачені  договором страхування або законодавством, в результаті чого виникає обов’язок  страховика здійснити виплату страхової  суми страхувальнику, застрахованій  або іншій особі;

· платежі у фонди, що створюються  методом страхування, пов’язані, як правило, з вартістю майна, а не з  розмірами доходів, додаткової вартості продукції, вартості певних товарів  тощо, як при бюджетних відносинах;

· при страхуванні здійснюється розкладення завданих збитків між  всіма учасниками страхування - страхувальниками, яке завжди носить замкнений характер. Виникнення таких відносин розподілу  зумовлене тим, що у формування страхового фонду приймають участь всі страхувальники через сплату страхових платежів, а одержувачами коштів виступає лише частина з них, у яких настали  страхові випадки;

· замкнене розкладання збитків  зумовлює повертання коштів, мобілізованих  у страховий фонд, але це повертання інше, ніж при кредитних відносинах. Останні характеризуються рівністю повернених коштів для кожного позичальника. При страхуванні кількісна відповідність  коштів, які надійшли до страхового фонду і виплачених з нього (без  врахування накладних витрат страховика), відносяться до всієї сукупності страхувальників.

Страхуванню притаманні специфічні функції: ризикова; попереджувальна; ощадна; контрольна.

Основну роль відіграє ризикова функція, тому що страховий ризик  як вірогідність збитку безпосередньо  пов’язаний з основним призначенням страхування - надавати грошове відшкодування  потерпілим господарюючим об’єктам або застрахованим громадянам. Саме в рамках реалізації ризикової функції  відбувається перерозподіл вартості серед  учасників страхування у зв’язку  з настанням наслідків випадкових страхових подій.

Зміст попереджувальної функції  полягає у фінансуванні за рахунок  страхового фонду заходів з пом’якшення  страхового ризику. Якщо взяти страхування  життя, то категорія страхування  нагадує природу кредиту при  нагромадженні за договорами страхування  на доживання, вказаних в ньому страхових  сум. Нагромадження коштів при застосуванні страхування на доживання, дозволяє реалізувати потребу громадян в  страховому захисті досягнутого  рівня життя. Але це можна також  вважати і змістом ощадної  функції страхування.