Контрольная работа по "Финансам"

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Хмельницький національний університет

 

 

Факультет довузівської та післявузівської підготовки

Кафедра післядипломної економічної  освіти

 

 

 

 

 

Контрольна робота

з дисципліни:

«Фінанси»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Хмельницький 2012

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

1. Функціональні елементи управління фінансами.
2. Об'єктивні передумови та соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту.
3. Специфічні ознаки страхування як економічної категорії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Функціональні елементи управління фінансами.

 

Управління — це діяльність, пов'язана з впливом керуючого  суб'єкта на керований об'єкт з  метою досягнення певних результатів.

 Управління притаманне  всім сферам людської діяльності, в тому числі економічній і  фінансовій. Управління фінансами  — це складова частина управління  економікою, його здійснює спеціальний  апарат з допомогою специфічних  прийомів і методів.

 В управлінні фінансами  виділяють об'єкти і суб'єкти  управління. Об'єктами виступають  фінансові відносини, в тому  числі відносини, пов'язані з  формуванням і використанням  фондів грошових коштів. Найважливіші  об'єкти — це фінанси підприємств,  організацій і установ, фінанси  домогосподарств, державні фінанси.  Суб'єктами управління виступають  держава (в особі законодавчих  і виконавчих, в тому числі  фінансових органів), фінансові служби  підприємств, організацій, установ.

 Сукупність всіх організаційних  структур, які здійснюють управління  фінансами, утворює фінансовий  апарат.

 Управлінська діяльність  включає наступні функціональні  елементи:

 — планування займає  важливе місце в управлінні  фінансами, тому що саме в  ході планування кожен суб'єкт  господарювання оцінює свій фінансовий  стан, виявляє резерви збільшення  фінансових ресурсів, напрямки їх  ефективного використання;

 — оперативне управління, як комплекс заходів, що проводяться  на основі оперативного аналізу  конкретної фінансової ситуації. Мета оперативного управління  — досягти максимального ефекту  при мінімальних затратах шляхом  своєчасної зміни фінансових  відносин, маневрування фінансовими  ресурсами;

 — контроль, який пронизує  всі стадії управлінської діяльності  і в той же час має велике  самостійне значення. В процесі  контролю співставляються фактичні результати із запланованими, виявляються резерви.[2, с.228]

Планування займає важливе  місце в системі управління фінансами. Фінансове планування - це діяльність із складання планів щодо формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів  господарювання, їх об'єднань, галузевих  структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому. У  фінансовому плануванні важливим є  застосування принципів наукового  обґрунтування показників плану  і забезпечення їх стабільності, а  також використання прогресивних норм і нормативів із залученням електронно-обчислювальної техніки.

Саме в ході планування будь-який суб’єкт господарювання всебічно оцінює стан власних фінансів, виявляє можливості збільшення фінансових ресурсів, напрямки їх найбільш ефективного  використання.

 Управлінські  рішення  приймаються  на основі аналізу фінансової інформації, яка повинна бути достатньо  повною  та достовірною. Вона базується на бухгалтерській, статистичній  та  оперативній звітності.

Об'єктом  фінансового  планування  є фінансова  діяльність  суб'єктів господарювання  та  держави,  а підсумковим   результатом   -   составлення фінансових планів, починаючи від  кошторису  окремої  установи  до  вільного фінансового балансу держави.  В кожному плані  визначаються  прибутки  та витрати на визначений період, зв'язки  з ланками фінансової  та  кредитної систем (внески відрахувань на  соціальне  страхування,   платежі  в бюджет, платня за банківський кредит та ін.).

Фінансови плани мають усі ланки фінансової системи, до  того  ж форма фінансового плану, склад його показників відображають специфіку  відповідної ланки фінансової системи. Так підприємтсва та організації, які  функціонують на комерційній основі складають баланси  прибутків та витрат; установи,  які здійснюють некомерційну діяльність, - кошториси;  кооперативні  организації, громадські  об‘єднення  та  страхові  компанії  -  фінансові  плани;  органи державної влади - бюджети різних рівней.

Управлінські рішення  в процесі планування приймаються  на основі фінансової інформації, яка  базується на бухгалтерській, статистичній та оперативній звітності.

Оперативне управління уявляє з себе комплекс заходів, що розробляються на підставі оперативного аналізу поточних фінансових ситуацій та наступних цілей отримання максимального ефекту при мінімальних витратах за допомогою перерозподілу фінансових ресурсів. Основний зміст оперативного управління зводиться до маневрування фінансовими ресурсами з метою їх раціонального та ефективного використання, розв’язання поточних завдань.

Контроль як елемент управління здійснюється і в процесі планування і на стадії оперативного управління. Він дозволяє порівняти фінансові результати від використання фінансових ресурсів з плановими, з’ясувати резерви їх зростання, визначити шляхи найбільш ефективного господарювання.[6, с.82]

Розрізняють стратегічне (загальне) та оперативне управління фінансами.

Загальне (стратегічне) управління фінансами в Україні згідно з  Конституцією, покладено на вищі органи державної влади і управління:

— Верховну Раду України;

— Кабінет Міністрів України;

— Апарат Президента.

Оперативне управління фінансами  здійснює фінансовий апарат, який включає  фінансові органи та фінансові інститути.

Фінансові органи та інститути  можуть бути згруповані в чотири блоки:

1. Органи у сфері бюджету  держави:

1.1. Міністерство фінансів  України та його відокремлені  підрозділи — Державне казначейство  і Контрольно-ревізійна служба.

1.2. Державна податкова  служба, яка в 1996 р. виділилася  зі складу Міністерства фінансів  у самостійне відомство.

2. Контрольно-регулюючі органи:

2.1. Рахункова палата ВРУ.

2.2. Державна комісія з  питань регулювання фінансових  ринків.

2.3. Комітет у справах  нагляду за страховою діяльністю.

2.4. Аудиторська палата  і аудиторські фірми.

3. Фінансові інститути  фінансового ринку:

3.1. НБУ і комерційні  банки.

3.2. Міжбанківська валютна  біржа.

3.3. Фондові біржі та  фінансові посередники.

3.4. Страхові компанії.

4. Органи управління цільовими  фондами:

4.1. Пенсійний фонд України.

4.2. Фонди соціального  страхування.

Фінанси суб'єктів господарювання керуються відповідними фінансовими  службами у складі управлінських  структур підприємств та організацій.

Центральне місце в  управлінні фінансами посідає Міністерство фінансів України, на яке покладено  загальне керівництво всією фінансовою системою країни.[6, с.91]

Оперативне управління - головна функція  апарату  фінансової  системи: фінансових управлінь місцевих Рад, дирекцій позабюджетних фондів,  страхових організацій, фінансових служб підприємств та організацій.

При  розробці  управлінських   рішень   фінансового   характеру,   які оформлюються  в  юридичних  законах,   фінансових   прогнозах   та   планах,постановленнях і  т.  д.,  враховуються:  вимоги  економічних  та  юридичних законів; результати економічного  аналізу  не  лише  підсумків  попереднього господарчого періоду, але й перспективи;  економічно-математичні  методи  та автоматизовані   системи   управління   фінансами;   раціональне   поєднання економічних та адміністративних методів управління.

 

2. Об'єктивні передумови та соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту.

 

Бюджетний фонд як об'єктивна  обумовлена економічна форма руху частини  вартості валового продукту, що пройшла  відповідні стадії розподілу і надійшла в розпорядження держави для  задоволення суспільних потреб, виступає у вигляді централізованого фонду  грошових коштів.

У процесі збалансування  бюджету шляхом зіставлення його дохідної і видаткової частин визначаються показники стану бюджету, до яких належать: рівновага доходів і  видатків бюджету (баланс бюджету), бюджетний  профіцит (перевищення доходів над  видатками бюджету), бюджетний дефіцит (перевищення видатків над постійними доходами бюджету).

Показник рівноваги доходів  і видатків свідчить про збалансованість  бюджету, тобто про достатність  дохідних джерел для фінансування потреб держави у плановому році. Такий  стан вважається оптимальним, а його досягнення — найважливішим завданням  бюджетного планування.

Бюджетний профіцит — відносний  показник, який свідчить про перевищення  доходів над видатками. Специфічність  цього показника полягає у  тому, що "зайвих" грошей у держави  немає і держава завжди може знайти потребу, на яку необхідно спрямувати нерозподілені бюджетні кошти. Отже, профіцит створюється не з метою  виявлення надлишку коштів бюджетного фонду, а відповідно до Бюджетного кодексу  України лише для погашення основної суми боргу.

Показник бюджетного дефіциту свідчить про перевищення передбачених у бюджеті видатків над постійними доходами, до яких відносять податки, збори й обов'язкові платежі, що відповідно до бюджетної класифікації вважаються доходами бюджету. Наявність бюджетного дефіциту свідчить, що у плановому  бюджетному році до бюджету включені такі видатки держави, які не мають  грошового забезпечення. Таке явище  є негативним. Однак бюджетний  дефіцит не свідчить про незбалансованість  бюджету у цілому, оскільки у процесі  складання і затвердження бюджету  визначаються необхідні джерела  фінансування дефіциту.

Показники дефіциту (як і  профіциту) розраховуються під час  складання бюджету, записуються  окремим рядком у законі про Державний  бюджет України на плановий рік, тобто  мають стосунок до бюджету як основного  фінансового плану.

Фінансова теорія передбачає три підходи до збалансування  державного бюджету, кожен з яких має характерні риси та економічні наслідки:

1.         збалансування на щорічній основі;

2.         збалансування в ході економічного  циклу;

3.         збалансування на основі функціонування  фінансів.

Збалансування бюджету на щорічній основі означає, що витрати  держави мають вирівнюватися  з доходами у межах кожного  року. Такий підхід є найбільш доцільним  і обґрунтованим.[3, с.258]

Однак глибше дослідження  такої концепції свідчить про  її недоліки, оскільки вступає в  суперечності зі стабілізаційною функцією бюджетної політики. Якщо економіка  країни увійшла у фазу падіння, ВВП  скорочується, то автоматично зменшуються  надходження податків, а державний  бюджет набуває дефіцитних ознак. В  умовах збалансування бюджету на щорічній основі держава змушена  або збільшити податки, або обмежити власні видатки, або поєднати ці заходи. Оскільки перераховані заходи мають  стримуючий характер, кожний з них  зменшує ділову активність, сукупний попит, що погіршує коливання економічного циклу і збільшує обсяг дефіциту бюджету. Отже, ця концепція за певних умов є економічно неефективною і  не може забезпечити соціально-економічну стабільність у тривалому періоді.

Концепція збалансування  бюджету на циклічній основі частково усуває проблеми, що виникають у  процесі збалансування на щорічній основі і характеризуються протилежними підходами. Відповідно до цієї концепції  уряд балансує бюджет не щорічно, а  в межах економічного циклу, реалізуючи при цьому засади антициклічної політики. Зокрема, під час падіння виробництва метою стимулювання ділової активності і підприємництва держава зменшує податки і збільшує державні закупівлі (видатки), цілеспрямовано збільшуючи дефіцит. Протягом інфляційного піднесення держава підвищує податки і скорочує державні витрати, що дає можливість вилучити з обігу частину грошової маси, створити бюджетний надлишок, за допомогою якого можна буде покрити державні борги, що з'явилися в період спаду. Однак, крім позитивних, ця концепція має негативні якості, оскільки за глибиною і тривалістю зростання та падіння цикли нееквівалентні між собою. Отже, у межах економічного циклу не досягається гармонії між надлишком і дефіцитом, внаслідок чого бюджет у цілому залишається незбалансованим.