Контрольна робота по «Фінанси»

     Випускаються  такi види казначейських зобов’язань:

     • довгостроковi - вiд 5 до 10 рокiв

     • середньостроковi - вiд 1 до 5 рокiв

     • короткостроковi - до одного року

     Рiшення  про випуск довгострокових i середньострокових  казначейських зобов’язань приймається  Кабiнетом Мiнiстрiв України. Рiшення  про випуск короткострокових казначейських  зобов’язань приймається Мiнiстерством  фiнансiв України. Кошти вiд реалiзацiї  казначейських зобов’язань спрямовуються  на покриття поточних видаткiв республiканського  бюджету. Виплата доходу вiд казначейських  зобов’язань та їх погашення здiйснюються згiдно з умовами їх випуску.

     Ощадний сертифiкат - письмове свiдоцтво банку  про депонування грошових коштiв, яке засвiдчує право вкладника  на одержання пiсля закiнчення встановленого строку депозиту й вiдсоткiв.

     Ощаднi сертифiкати видаються:

     • строковi ( пiд певний договiрний вiдсоток на визначений строк )

     • до запитання

     • iменнi ( не пiдлягають обiгу, а їх продаж iншим особам є недiйсним )

     • на пред’явника

     Громадяни купують сертифiкати за рахунок власних  коштiв, а пiдприємства за рахунок  коштiв, що надходять у їхнє розпорядження  пiсля сплати податкiв та вiдсоткiв  за банкiвський кредит. Доход з ощадних  сертифiкатiв виплачується за пред’явленням  їх для оплати в банк, що їх випустив. Коли власник сертифiката вимагає  повернення депонованих коштiв за строковим сертифiкатом ранiше обумовленого в ньому строку, йому виплачується менший вiдсоток, рiвень якого визначається на договiрних умовах при внесенi депозиту.

     Також до паперiв першого порядку належить вексель - офiцiйне боргове зобов’язання певної форми, яке надає його власниковi право вимагати оплати боржником  указаної у векселi суми у встановлений строк.

     Векселя можуть бути простими і перекладними. Простий вексель являє собою  письмовий документ, що містить просте і нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця (боржника) сплатити визначену  суму грошей у визначений термін і  у визначеному місці векселетримачу або його наказу. У такому векселі  із самого початку беруть участь дві  особи: векселедавець, що самий прямо  і безумовно зобов'язується сплатити по виданому їм векселі, і перший векселетримач, якому належить право на одержання платежу за векселем.

     Відмінність простого векселя від інших боргових грошових зобов'язань в тому, що:

     • вексель може бути переданим із рук у руки по передатному написі;

     • явка для засвідчення підпису не потрібна;

     • при несплаті векселя у встановлений термін необхідно вчинення нотаріального  протесту;

     • утримання векселя точно встановлено законом;

     • вексель є абстрактним грошовим документом і в силу цього не забезпечується заставою, або неустойкою.

     Перекладний вексель (тратта) являє собою письмовий  документ, що містить безумовний наказ  векселедавця платнику сплатити визначену  суму грошей у визначений термін і  у визначеному місці одержувачу або його наказу. Головна відмінність  перекладного векселя від простого полягає в тому, що він призначений  для перекладу, переміщення цінностей  із розпорядження однієї особи в  розпорядження іншого. Видати (трасувати) перекладний вексель - значить прийняти на себе зобов'язання гарантії акцепту  і платежу по ньому. На відміну  від простого в перекладному векселі  беруть участь не дві, а три особи: векселедавець (трасант), що видає вексель, перший векселетримач, що одержує разом  із векселем право потребувати і  платіж по ньому, і платник (трасат), якому векселетримач пропонує здійснити  платіж. Тут зобов'язання трасанта умовне: він зобов'язується заплатити вексельну  суму, якщо платник (трасат) не заплатить  її. Необхідність виконання трасантом  такого зобов'язання виникає у тому випадку, коли трасат не акцептував і  не заплатив за векселем або акцептував і не заплатив. У останньому випадку  трасат дорівнюється до векселедавця простого векселя, і проти нього  виникає протест у неплатежі. Векселетримач перекладного векселя повинний своєчасно пред'являти останній до акцепту і платежу, тому що у протилежному випадку невиконання цих умов може бути віднесене до його власної провини. У випадках із простими векселями їхнє пред'явлення платнику для акцепту, а отже, і упорядкування протесту у неприйнятті не потрібно. По перекладному векселі прямий боржник виступає лише з моменту акцепту векселя платником. До цього моменту є в наявності лише умовний боржник (трасант).

     Тепер розглянемо цiннi папери другого i третього порядкiв. Вони широко розповсюдженi на фондових ринках Заходу. Передбачається також, що фiктивний капiтал другого  порядку скоро з’явиться на фондовому ринку України.

     Депозитне свiдоцтво - це цiнний папiр, який пiдтверджує, що особа володiє акцiями однiєї з iноземних корпорацiй, котрi зберiгаються  в одному iз банкiв, та має право  на одержання дивiдендiв, а також  на частину активiв цiєї корпорацiї  у випадку її лiквiдацiї. Депозитнi свiдоцтва надають можливicть доступу  корпорацiй на iноземнi фондовi ринки, а iноземнi громадяни, замicть купiвлi акцiй  зарубiжних пiдприємств, мають змогу  придбати їхнi субстити у виглядi депозитних свiдоцтв.

     Ф’ючерс - також є контрактом, згiдно з  яким особа, що уклала його, бере на себе зобов’язання пiсля закiнчення певного  строку продати клiєнтовi ( або купити в нього ) вiдповiдну кiлькiсть фiнансових iнсрументiв за обумовленою цiною.

     Iснує  кiлька позицiй, за якими ф’ючерс вiдрiзняється вiд опцiону:

     1. Укладання ф’ючерсного контракту не є актом купiвлi-продажу.

     2. Розрахунки по закiнченнi термiну  ф’ючерсного контракту є обов’язковими.

     3. Ризик по ф’ючерсному контракту бiльш високий.

     З розвитком і вдосконаленням ринкових відносин у біржових торгах дедалі ширше використовуються ф’ючерсні  угоди – інструмент страхування  виробників і споживачів біржових товарів  від несприятливих коливань цін  на них. Ф’ючерсні контракти передбачають поставку практично ще не виготовленого  товару в майбутньому в конкретний, порівняно віддалений строк за котирувальною  ціною періоду поставки. До сроку  виконання угоди в клірингову палату біржі вноситься невелика сума застави.

     Опцiон - це угода мiж партнерами, один з  яких виписує i продає опцiоний сертифiкат, а iнший - купує його, тобто отримує  право до обумовленої дати за фiксовану  цiну придбати певну кiлькiсть акцiй  у особи, яка виписала опцiон, або ж продати їх.

     Iснують два рiзновиди опцiонiв:

     • “ американський “, який можна  реалiзувати протягом всього термiну контракту.

     • “ європейський “, котрий реалiзовується на певну дату.

     Мета  опційної торгівлі – уникнути ризику, пов’язоного з торгівлею ф’ючерсними  контрактами. Опційна угода –  це контракт між двома контрагентами, один з яких одержує премію і бере на себе зобов’язання продати або  купити, а другий виплачує премію і  одержує право купити або продати  конкретний товар за конкретною ціною  протягом встановленого часу. На біржі  торгують опціонами на ф’ючерсні  контракти, тобто, крім ціни і позиції ( строку поставки ), погоджених між  сторонами по звичайному ф’ючерсному  контракту, контрагенти домовляються також і про премію 
( опціон ), яку одна сторона виплачує другій стороні. Таким чином, ціна опціону – це сума, що сплачується покупцем опціону його продавцю. При цьому покупець опціону не має ніяких інших зобов’язань, крім заплаченої суми, що складає його максимальний ризик.

     Можливі три позиції ( визначення ) опціону, який має внутрішню вартість: бути при грошах, бути при своїх грошах, залишитися без грошей. Умови, за яких можливий такий прояв внутрішньої  вартості опціону, такі:

     Варранти  становлять специфiчний вид цiнних паперiв, котрi випускаються разом з привiлейованими акцiями та облiгацiями й дають  власниковi право на купiвлю простих  акцiй за обумовленою цiною протягом встановленого перiоду. Варранти дозволяють акцiонерному товариству знизити процент  регулярних виплат по облiгацiях чи привiлейованих  акцiях, бо надає можливicть iнвесторам  одержувати прибуток на рiзницi курсiв  простих акцiй у випадку її зростання порiвняно з обумовленою  у варрантi. Їх відрізняє від опціонів більш довгий термін, а також факт, що опціон, природно, випускається на існуючий актив. У останні роки варранти усе  частіше випускаються з облігаціями, що зробило останні більш привабливими в очах інвесторів. Купляючи облігацію, власник, фактично, видає кредит, що повинний принести прибуток, достатню для сплати відсотків і дивідендів.

     Цінні папери відомі з пізнього середньовіччя. Тоді в наслідок великих географічних відкриттів істотно розширилася  міжнародна торгівля, і підприємцям  знадобилися великі суми капіталів, щоб використати нові можливості. Витрати по освоєнню нових територій  були не в змозі покрити окремі підприємці. В результаті виникли  акціонерні товариства – англійські та голландські компанії для торгівлі з Індією, компанії Гудзонової затоки, які й стали першими емітентами цінних паперів. В ХVІ - ХVІІ ст. в Англії акціонерні товариства створювались також  для фінансування видобутку вугілля та інших капіталоємких робіт.

     Тільки  з початком промислової революції  і створенням великих обробних підприємств  торгівля акціями стала розповсюдженою. В 1773 році утворюється Лондонська фондова  біржа. Перша американська фондова  біржа з’явилась в 1791 році в місті  Філадельфія, і в 1792 році з’явилась  предтеча відомої Нью-Йоркської  фондової біржі. Спочатку біржі вели торгівлю не стільки акціями, скільки  облігаціями, які охоче випускали  уряди та залізничні компанії, які  потребували величезних капіталів  для створення інфраструктури великого машинного виробництва. Переможний марш акціонерної власності з  кінця минулого століття привів до спеціалізації бірж на торгівлі акціями, а торгівля та робота з облігаціями  сконцентрувалася на “вуличному ринку”.

     В 60-их роках ХІХ століття ще одна важлива  подія. В Німеччині з’явилися  універсальні інвестиційні банки, які  взяли на себе весь комплекс посередницьких операцій з цінними паперами. Розробляючи  нетрадиційні джерела капіталу та формуючи майже не цілі галузі промисловості, вони зіграли видатну роль в індустріалізації таких передових країн, як США, Швеція, Німеччина. 
 
 
 
 
 
 

     1 Пенсійний фонд, його  формування та  напрями використання  коштів 

     Пенсійний фонд України є центральним органом  державної виконавчої влади, підвідомчим  Кабінетові Міністрів України. Керівництво  діяльністю Пенсійного фонду здійснює правління фонду, чисельність і  склад якого затверджується Кабінетом  Міністрів України. Органи Пенсійного фонду утримуються за рахунок  Державного бюджету.

     Пенсійний фонд здійснює управління фінансами  пенсійного забезпечення і по суті виступає гарантом стабільності державної  системи пенсійного забезпечення. Він  діє в Україні як самостійна фінансово-банківська система. Його статус, завдання і функції  первинно були призначені Положенням про Пенсійний фонд, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України  від 28 січня 1992 р., а в новій редакції — від 1 червня 1994 р.

     Основним  завданням Пенсійного фонду є  збирання, акумулювання коштів (страхових  внесків) та фінансування витрат зі сплати пенсій і допомог, тобто формування і цільове використання бюджету  фонду. З 1995 р. бюджет Пенсійного фонду  України включається до Державного бюджету країни. На 1996 р. бюджет Пенсійного фонду України в доходній частині  складав 730 090 млрд. крб. За оцінками спеціалістів, частка витрат Пенсійного фонду в  структурі Державного бюджету країни складає приблизно 16%.

     Коштами фонду є обов'язкові страхові внески підприємств, організацій і громадян. Розмір (тариф) страхових внесків  установлений постановою Верховної  Ради України від 17 червня 1993 р. зі зміною і доповненням від 7 лютого 1996 р. Цим  нормативно-правовим актом установлено  диференційований підхід до сплати страхових внесків. Підприємства, установи та організації сплачують обов'язкові страхові внески у розмірі 37% від загального фонду винагороди, що сплачується працівникам, а самі працівники вносять 1% своєї зарплати.

     Для громадян, які займаються підприємницькою  діяльністю, у тому числі адвокатів, їхніх помічників, приватних нотаріусів та інших громадян, діяльність яких базується на приватній власності  фізичної особи і виключно на його праці, встановлено тариф страхових  внесків у розмірі 33,6% від суми доходу. Якщо громадянин-підприємець  працює за договором цивільно-правового  характеру, то підприємство, яке сплачує  йому винагороду, зобов'язане сплатити страхові внески у розмірі 33,3% від  суми винагороди.

     Із  загальної суми нарахованих страхових  внесків у Пенсійний фонд спрямовується 88%, а до Фонду соціального страхування  — 12%. Такий порядок розподілу  відрахувань на пенсійне забезпечення і соціальне страхування встановлений постановою Кабінету Міністрів України  від 28 грудня 1995 р.