Кейсіанський та монетариський підходи до грошово-кредитної політики

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

МОЛОДІ  ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

  КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ  ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА 
 
 

Реферат на тему:

«Кейсіанський та монетариський підходи до грошово-кредитної політики» 
 
 

Виконала:

студентка 3 курсу,

7-ї  групи, спеціальності 6508

Фінансово-економічного факультету

Колодежна Марина 
 
 

Київ-2011 

Зміст

Вступ

1. Погляди Кейса в грошово-кредитній політиці
2. Фрідман як представник монетаризму
3. Крива Філіпса та її вплив на монетаризм

Висновок 

Вступ: Необхідність регулювання грошово-кредитної системи виник-

ла ще кілька століть тому. Таке втручання мало правовий характер і не відіг-

равало значної ролі в управлінні економічним життям країни. Ця ситуація до-

корінно змінилася з часом, коли регулювання набуло системного характеру.

Проблематика  грошово-кредитного регулювання економіки  досліджу-

вали такі вітчизняні економісти, як Б.П. Адамик, Б.С. Івасів, О.С. Любунь,

І.О. Лютий, В.І. Міщенко, А.М. Мороз, М.І. Савлук, В.С. Стельмах, М.Ф. Пу-

ховкіна Найчастіше висвітлюють та пропагують ті концепції грошово-

кредитного регулювання, які є оптимальними для розвинених ринкових еко-

номік. Проте на часі – дослідження цілого кола значно менше вивчених пи-

тань щодо монетарного  регулювання трансформаційних економік, зокрема з

позицій державного активізму, активної ролі держави.

         Науковий інтерес до проблем грошового обігу завжди закономірно зростав у періоди докорінних змін в упорядкуванні грошового обігу, з появою та масовим поширенням нових видів грошей і форм платіжно-розрахункових відносин. Так, поняття грошей було піддано суттєвому перегляду в середині XIX ст., коли в результаті бурхливого розвитку кредитних відносин значно розширилася сфера банкнотно-чекового обігу. Іншим приводом для виникнення дискусій про природу грошового обігу та складових елементів цього економічного явища став вихід з обігу повноцінних металевих грошей внаслідок відміни золотого стандарту в 30-х роках минулого століття. 
        Сучасна полеміка навколо моделей кредитно-грошової політики також має об'єктивні засади. Після другої світової війни значно ускладнилася структура грошових систем, посилився зв'язок механізму кредитування з процесами емісії та обігу платіжних засобів. Кредит все більше заміщає готівку, розширились масштаби безготівкових розрахунків, особливо їхніх новітніх форм із застосуванням ЕОМ. Водночас відбулося зближення «суто грошового» обігу з сферою нагромадження та обігу грошового капіталу. Завдяки наявності в розвинених країнах досконалої кредитно-заощаджувальної системи гроші можуть швидко перетворюватися з форми платіжного засобу на капітал і навпаки. Виникли численні різновиди банківських рахунків, де гроші приносять відсоток, тобто є формою позичкового капіталу і водночас можуть використовуватися для платежів і розрахунків за товари. 
        Завдяки тому, що в теорії політичної економії в нашій країні тривалий час панувала школа антитоварників, за якою товарно-грошові відносини розглядалися як пережитки, залишки, «родимі плями» капіталізму, то зрозуміло, що за цих умов науково обґрунтована теорія грошового обігу не могла бути створена за «відсутністю» самого об'єкта дослідження. Хоча і за цих складних умов були вчені-економісти, що присвятили свої праці аналізу грошового обігу.

 
          

 

        1).Серед зарубіжних авторів найпопулярнішою серед моделей кредитно-грошової політики € теорія М. Фрідмена, широко відомого американського економіста, лауреата Нобелівської премії 1976 р. Оскільки його погляди можна розцінювати як відвертий виклик іншій, донедавна також досить популярній моделі англійського економіста Дж. М. Кейнса, то розглянемо спочатку його теоретичні погляди. 
           Дж. Кейнс одним з перших серед сучасних західних теоретиків відкрито визнав, що капіталізм серйозно хворий, що основними недугами його економічного життя є безробіття, нестача попиту, які мають не випадковий, а закономірний характер і породжені особливостями капіталістичного господарського механізму, який, на його думку, потребував систематичних коригувань з боку держави. Головна ж небезпека криється в хронічній нестачі попиту на товари. Тому необхідно випускати в обіг додаткові платіжні засоби для стимулювання витрат населення і компаній, заохочувати банківський кредит зниженням відсоткових ставок, безпосередньо створювати додатковий попит з боку державного сектору за допомогою бюджетних асигнувань. Повоєнна практика зміни господарських механізмів розвинених країн, за Кейнсом, незаперечно довела слушність основних його доказів. Заради об'єктивності зазначимо, що  рецепти Кейнса, за всієї привабливості, мають чітко виражений інфляційний характер, що довела практика 60—70-х років розвинених країн. Зростаюча інфляція, прискорений процес знецінення грошей, що в цей час охопив ці країни, поставили на порядок денний питання про пошук засобів стабілізації грошового обігу і цін передусім обмеженням притоку платіжних засобів в обіг, що, звичайно, суперечило прийнятій до цього у більшості країн кейнсіанській практиці попиту, який штучно стимулюється.

     Кейнсіанці стверджували, що капіталізм позбавлений механізму, який

забезпечував  би економічну стабільність. Між запланованими  інвестиціями і

заощадженнями існує невідповідність, яка спричинює  перепади ділової ак-

тивності в формі періодичної інфляції і (або) безробіття. Держава, з точки зору кейнсіанців, може і повинна відігравати активну роль у стабілізації економіки. Внутрішня нестабільність ринкової економіки

В теорії Дж.М. Кейнса рівновага встановлюється не з допомогою ринкових саморегуляторів, як стверджують неокласики, а цілеспрямованої економічної політики. "Дж.М. Кейнс вбачав своє завдання, – пише Л. Харріс, – у тому, щобпоказати: рівновага за повної зайнятості не є загальним випадком… Аби досягти бажаного стану повної зайнятості, держава зобов'язана провадити особливу політику, оскільки ринкові сили, які діють автоматично… цього не гарантують" .

З точки зору кейнсіанців, нестабільність приватних інвестицій сприяє

нестабільності економіки. Загалом кейнсіанці розглядають різні складники

сукупного виробництва:

Ca + In + Xn + G = ЧНП, (1)

де: Ca – споживчі витрати; In – інвестиційні витрати; Xn – витрати на чистий

експорт; G – державні закупівлі; ЧНП – чистий національний продукт.

Більшість економістів вважають, що споживання досить стабільне, а

абсолютний рівень споживчих витрат, зазвичай, змінюється зі змінами чисто-

го національного продукту, спричиненими змінами інших компонентів су-

купних витрат. Інвестиційні витрати – дуже мінливий компонент сукупних

витрат, і тому він є причиною перепадів рівнів виробництва, зайнятості і цін.

Витрати на чистий експорт визначаються як обсяг експорту за мінусом обся-

гу імпорту. І експорт, і імпорт відчувають вплив валютного курсу, але на ім-

порт впливає рівень ЧНП своєї країни, а на експорт – рівень ЧНП інших кра-

їн. Своєю чергою, валютні курси залежать від рівня цін і відсоткових ставок

у різних країнах. Впливаючи на рівень цін і відсоткову ставку в країні, внут-

рішня фіскальна і кредитно-грошова політика таким чином впливають на ва-

лютні курси. Державні закупівлі – це компонент сукупних витрат, який виз-

начається безпосередньо державною політикою. Рішення стосовно споживан-

ня, інвестицій і чистого експорту приймаються в інтересах населення і під-

приємств. Рішення ж про державні витра-

ти приймають для реалізації інтересів

суспільства – високого рівня виробниц-

тва і зайнятості, а також стабільного рів-

ня цін. Кейнсіанський підхід досить ко-

рисний і допомагає зрозуміти макроеко-

номічну теорію. При цьому наведене ви-

ще рівняння сукупних витрат відводить

грошам другорядну роль. Справді,

кейнсіанська концепція кредитно-грошо-

вої політики вкладається в досить довгу

схему і реалізується через зімну інвести-

цій (рис. 1).

Кейнсіанці стверджують, що в

цій схемі багато слабких ланок, внаслідок чого грошово-кредитна політика є

ненадійним і  менш ефективним порівняно з фіскальною політикою засобом

стабілізації.

      На погляд кейнсіанців, переваги грошово-кредитної політики поляга-

ють в її гнучкості і політичній прийнятності, але поряд з позитивними мо-

ментами існують і негативні. Перед кредитно-грошовою політикою постала

низка обмежень і проблем:

1) надлишкові  резерви, які є наслідком політики  дешевих грошей, можуть

не використовуватися  банками для розширення пропозиції грошей;

2) викликана  грошово-кредитною політикою зміна  грошової пропозиції мо-

же бути частково компенсована зміною швидкості обігу  грошей;

3) вплив кредитно-грошової  політики послабиться, якщо крива  попиту на

гроші полога, а  крива попиту на інвестиції – стрімка, до того ж вона мо-

же зміститися, нейтралізувавши грошово-кредитну політику.

      Навколо питання про стабільність швидкості обігу грошей серед еко-

номістів точаться суперечки, існують різні думки і погляди. На думку кейнсі-

анців, швидкість обігу грошей мінлива і непередбачувана. Кейнсіанська по-

зиція полягає в тому, що гроші потрібні не тільки для укладання угод, а й для

володіння ними як активами. Домашнім господарствам  необхідна готівка для

купівлі бакалійних товарів, оплати комунальних послуг, підприємствам – для

оплати праці, матеріалів, енергії тощо. Потрібні для перелічених потреб кош-

ти називають  попитом на гроші для угод. Окрім  цього, люди можуть тримати

свої фінансові  активи в різних формах – у формі  акцій корпорацій, приватних

або державних  облігацій. Відповідно, існує попит  на гроші з боку активів.

Гроші, передбачені  для укладання угод, постійно перебувають  у русі, перехо-

дять з рук у руки, тобто є "активними" і швидкість їх обігу позитивна. Гроші

як активи – "мертві" гроші. Ці грошові засоби не долучають до потоку дохо-

дів-витрат, і  відповідно, швидкість їх обігу дорівнює нулю. Отже, загальна

швидкість всієї  грошової пропозиції залежить від пропорції, в якій вона роз-

поділяється між  грошима для угод і грошима  як активами. Чим більше від-

носне значення "активних" грошових засобів, які використовуються для угод,

тим вища швидкість  обігу грошей, і навпаки, чим більше відносне значення

"мертвих"  грошових засобів, які використовуються  як активи, тим нижча

швидкість обігу  грошей.

    Кейнсіанці визнають важливість кредитно-грошової політики, але во-

ни вважають, що фіскальна політика – набагато сильніший і надійніший ста-

білізаційний засіб. Це підтверджує основне кейнсіанське рівняння: державні

витрати безпосередньо входять до складу сукупних витрат, а вплив зміни

оподаткування на споживання та інвестиції надійний і передбачуваний.

Деякі економісти не визнають фіскальну політику як засіб перерозпо-

ділу ресурсів і стабілізації. Вони вважають, що безпорадність і безрезультат-

ність фіскальної політики пояснюється ефектом витіснення. Кейнсіанці не за-

перечують, що деякі інвестиції можуть витіснятися, але обсяг витіснених ін-

вестицій вони вважають невеликим і, відповідно, доходять висновку, що кін-

цевий результат  впливу політики бюджетної експансії на рівноважний ЧНП

буде значний .

    На думку кейнсіанців, крива попиту на гроші відносно полога, а крива

попиту на інвестиції стрімка, що спричинює слабкість і неефективність кре-

дитно-грошової політики. Отже, збільшення грошової пропозиції викликає

дуже незначне зростання відсоткової ставки, яка, впливаючи на стрімку кри-

ву попиту на інвестиції, спричинює неістотне скорочення інвестиційних вит-

рат, тобто буде витіснено мало капіталовкладень. Кейнсіанці погоджуються,

що фінансування дефіциту шляхом створення нових грошей є вагомішим