Капітал банку та методи його оцінки.

• видатки банку
• відрахування в резервний капітал банку
• платежі до бюджету
• розмір фондів економічного стимулювання банку

Отже, для  операцій банків використовуються ресурси комерційних банків, які визначаються як сукупність власних, запозичених і залучених коштів, які є в розпорядженні банку і визначаються банками в результаті проведення активних операцій.

Головна мета управління капіталу банків полягає  в залученні і підтримці достатнього розміру капіталу для здійснення операційної діяльності і захисту від ризику.

 

2. Методика розрахунку банківського  капіталу, його аналіз і оцінка.

У  процесі  управління  капіталом  банку  важливе  значення  має метод обчислення (оцінювання) величини капіталу. Розмір капіталу визначається з допомогою базового балансового співвідношення:

А = 3 + К, (2.1.)

де     А - активи;

3-зобов'язання;

К - капітал банку.

А _01.01.2003= 2162923+202388=2365311 тисяч гривень

А _01.01.2002= 1352126+195644=1547740 тисяч гривень

Розмір банківського капіталу ВАТ КБ "Надра" станом на 01.01.2003р. становив 2365311 тисяч гривень , а на 01.01.2002 року 1547740 тисяч гривень. Капітал за цей період збільшився на 817571 тисяч гривень.

В банківській  практиці є слідуючі методи обчислення розміру капіталу:

• Метод   балансової  вартості
• Метод ринкової вартості
• Метод "регулюючих бухгалтерських процедур".

Згідно  з  методом  балансової  вартості    усі  активи  і зобов'язання банку оцінюються в балансі за тією вартістю, яку вони мали на момент придбання або випуску. Капітал розраховують за формулою:

К = А-3, (2.2.)

де      А - активи;

3-зобов'язання;

К - капітал банку.

Балансова вартість - це метод оцінювання капіталу прийнятний в тому разі, коли балансова та ринкова вартість активів Зі зобов'язань не дуже різняться між собою. Але з часом дійсна вартість може значно відхилятися від первісної балансової вартості, що призводить до неадекватної оцінки банківського капіталу. У період, коли кредити та цінні папери знецінюються, метод оцінювання капіталу за балансовою вартістю не дає надійних результатів для визначення ступеня захисту вкладників від ризику.

Маємо можливість оцінити  вартість капіталу за методом балансової вартості за підсумками діяльності комерційних банків України станом на 01.01.2002 року і на 01.01.2003 року на прикладі банку України "Надра" і найменшого - Фермерського земельного банку:

Таблиця 2.1.

Сума активів, капіталу, зобов'язань ВАТ КБ "Надра" та Фермерського земельного банку станом на 01.01.2002р і на 01.01.2003р.

Тис. грн.

 

Банки України	Активи		Зобов’язання		Капітал (балансовий К=А-3)
	станом на 01.01.2003	станом на 01.01.2002	станом на 01.01.2003	станом на 01.01.2002р	станом на 01.01.2003р	станом на 01.01.2002р
"Надра"	1547770	2365311	1352126	2162923	1955644	202388
Фермерський земельний банк	12592	10063	4772	171	7820	9892

Як ми бачимо з таблиці 2.1. у вибраних двох банках зберігається загальноукраїнська тенденція щодо збільшення обсягу балансового капіталу: банк «Надра» збільшив свій капітал на 106744 тисяч гривень, а Фермерський земельний банк на 2072 тисяч гривень, що є безумовно позитивним явищем.

Метод ринкової вартості полягає в тому, що активи та зобов'язання банку оцінюють за ринковою вартістю, виходячи з якої розраховують і капітал банку за формулою (2.2). Такий метод оцінювання капіталу є найкориснішим як для інвесторів та вкладників, так і для менеджерів банку. Ринкова вартість капіталу достатньо точно відбиває реальний рівень захищеності банку від ризику банкрутства. Крім того, розглядуваний метод оцінювання є найдинамічнішими, оскільки ринкова вартість активів і зобов'язань, а отже, і капіталу може змінюватися щодня. Менеджмент банку має змогу приблизно оцінити зміну ринкової

 

вартості  капіталу, виходячи з поточної курсової вартості акцій банку та їх кількості на ринку.

Оцінка капіталу за ринковою вартістю відбиває реальний стан банку та ступінь захисту вкладників. Але банки здебільшого не зацікавлені в такому підході до визначення розміру капіталу, оскільки інші методи розрахунку дають привабливіші результати і сприяють зміцненню становища на ринку. Крім того, не завжди можна оцінити активи та зобов'язання за ринковою вартістю, особливо в умовах недостатньо розвиненого ринку. Метод оцінювання капіталу за ринковою вартістю здебільшого використовується менеджментом банку для внутрішніх потреб і контролю.

Метод "регулюючих бухгалтерських процедур" полягає  в обчисленні розміру капіталу за правилами, які встановлені регулюючими інстанціями. Правила в різних країнах різні, але часто такий підхід є спробою зробити банки надійнішими для сторонніх спостерігачів. З методом "регулюючих бухгалтерських процедур" капітал банку розраховується як сума ряду складових: акціонерного капіталу, нерозподіленого прибутку; резервних фондів, у тому числі на покриття кредитних і валютних ризиків, субординованих зобов'язань і інше.

Такий підхід має істотні недоліки, які полягають  у розгляді боргових зобов'язань та резервів на покриття збитків як капіталу банку. Саме з цієї причини метод "регулюючих бухгалтерських процедур" постійно критикують зарубіжні економісти.

Питання про рівень достатності  капіталу, який забезпечив би довіру до банку з боку вкладників, інвесторів, кредиторів та органів нагляду, є  найсуперечливішим у теорії банківської справи. В економічній літературі це питання називають проблемою адекватності капіталу. Адекватність капіталу відображає рівень надійності та ризикованості банку і передбачає уявлення про банківський капітал як джерело покриття збитків. Об'єктивна потреба збільшувати капітал банку зумовлена інфляційними процесами, розширенням масштабів банківської діяльності та підвищенням рівня ризику, пов'язаного з мінливістю фінансових ринків. Через це вкладники висувають дедалі жорсткіші вимоги до розміру капіталу.

 

Враховуючи  ту важливу роль, яку банки відіграють у будь-якому суспільстві, регулюючі органи багатьох країн протягом десятиріч встановлювали мінімальні норми (стандарти) достатності капіталу. Капітал банку був і далі залишається одним із показників, які регулюються в кожній країні.

У банківській практиці існують різні методи вивчення достатності  капіталу.

1. Метод лівереджу (важеля) полягає у встановленні нормативу співвідно 
шення власних та залучених коштів банку. Наприклад, якщо співвідношення 
встановлено на рівні 5 %, то це означає, що залучені кошти банку не можуть 
перевищувати капітал більш ніж у 20 раз. До 1998 року НБУ використовував 
цей метод для розрахунку оціночного показника достатності капіталу банку. У 
США в 1983 році норматив співвідношення власного капіталу до залучених 
коштів становив 3%. Метод лівереджу має такі недоліки:

• не проводиться диференціація між різними видами капіталу;
• не враховується рівень ризикованості активних операцій;
• не беруться до уваги позабалансові зобов'язання та пов'язаний з ними ри 
  зик. У сучасній банківській практиці цей метод визначення достатності 
  капіталу може паралельно з іншими методами використовуватись як до 
  поміжний.

2. Метод порівняльного аналізу показників. За цим методом для оцінювання 
адекватності капіталу використовуються розглянуті далі показники:

• відношення сукупного капіталу до сукупних активів;
• відношення сукупного капіталу до сукупних депозитних зобов'язань;
• відношення сукупного капіталу до ризикових активів, розраховуваних як су 
  ма всіх активів, крім готівки та державних цінних паперів. Значення показників 
  постійно контролюється та аналізуються регулюючими ознаками, але нормативи чи граничні межі не встановлюються. У процесі нагляду використовуються 
  прийоми структурного, порівняльного та динамічного аналізу.

Показники конкретного  банку порівнюються з аналогічними значеннями інших банків або із середньо-галузевими. Динамічний аналіз призначений для виявлення тенденцій у зміні розміру капіталу одного й того самого банку протягом деякого періоду часу.

 

Недоліками методу порівняльного аналізу показників адекватності капіталу є суб'єктивний характер оцінок та висновків, відсутність загальноприйнятих стандартів достатності капіталу, значна трудомісткість.

3. Метод експертних  оцінок адекватності капіталу  базується на використанні висновків експертів про якість управління банком, рівень прибутковості та ліквідності, динаміку депозитної бази, структуру балансу, ризикованість активних операцій, регіональні особливості ринку, на якому працює банк. Метод передбачає вивчення діяльності кожного банку в контексті конкретних ринкових умов та врахування взаємозв'язку зовнішніх і внутрішніх чинників. Якщо стан ринку характеризується підвищеною ризикованістю або виявлена слабкість внутрішніх структур, то перед банком може бути поставлена вимога збільшення капіталу понад мінімальний рівень.

Метод експертних оцінок з успіхом може використовуватись  для оцінювання адекватності капіталу окремих банків, але з огляду на значні розміри банківської системи країни та різноманітність ринків застосування його стає проблематичним.

Починаючи з 60-х років  банківська діяльність характеризувалась  виходом на міжнародні ринки та підвищення ризикованості операцій. Невідповідність у правилах регулювання достатності капіталу банків різних країн породжувала серйозні проблеми, пов'язані із захистом інтересів клієнтів та партнерів банку.

З метою забезпечення стабільності міжнародної фінансової системи і якомога справедливішої конкуренції в 1987 році Базельським комітетом регулювання банківської діяльності була прийнята угода про єдині міжнародні стандарти достатності капіталу, яка дістала назву "Базельська угода про конвергенцію капіталу". Базельський комітет складався з представників центральних банків та регулюючих органів 12 провідних індустріальних країн світу: Бельгії, Канади, Франції, Італії, Німеччини, Японії, Нідерландів, Швеції, Швейцарії, Люксембургу, Великої Британії та СІЛА. Кожна країна взяла на себе відповідальність за приведення власних вимог адекватності капіталу до міжнародних стандартів. Формально Базельська угода була схвалена в липні 1988 року і для впровадження нових методів визначення достатності капіталу передбачався перехідний період.

Базельська  угода базується на визначенні структури  капіталу і врахуванні кредитного ризику активів та позабалансових зобов'язань. Основні стандарти угоди єдині для всіх банківських установ, що перебувають під юрисдикцією перелічених країн, а регулюючі органи мають право самостійно встановлювати коефіцієнти ризику та визначати деякі складові капіталу. Базельська угода відкрита для приєднання інших країн.

За Базельською  угодою банківський капітал поділяється  на два типи:

• основний капітал або капітал першого порядку (рівня);
• додатковий капітал або капітал другого порядку (рівня).

Основний  капітал включає звичайні акції, безстрокові привілейовані акції, якими не передбачається накопичення дивідендів; нерозподілений прибуток; додатковий дохід у вигляді коштів акціонерів, внесених без додаткового випуску акцій; премії за акціями, якщо вони продаються з надлишковою ринковою вартістю порівняно з номінальною; неконтрольний пакет акцій консолідованих дочірніх компаній. Основний капітал є найбільшою частиною сукупного капіталу.

Додатковий  капітал включає субординовані  боргові зобов'язання; загальні резерви на покриття збитків за кредитами та орендою; безстрокові, довгострокові та конвертовані привілейовані акції, які дають право на накопичення дивідендів; резерви переоцінювання основних засобів, коли вони можуть бути оцінені за вищою вартістю і різниця зараховується до капіталу, вартість якої може змінюватися.

Складові  капіталу другого порядку регулюються  самостійно країнами, які підписали Базельську угоду.

До розрахунку показників достатності капіталу береться фактичне значення додаткового капіталу, але сума не повинна перевищувати розміру основного капіталу. Це означає, що загальна величина додаткового капіталу може бути більшою за основний капітал, але сума перевищення не зараховується до розрахунку нормативів достатності капіталу. Крім того, жодна з форм додаткового капіталу не може становити більш ніж 50% основного. Резерви на покриття збитків за кредитами та орендою включаються до складу додаткового капіталу за умови, що вони є загальними (а не спеціальними) і становлять не більш як 25% зважених за коефіцієнтами ризику активів.

Відрахування (відвернення) складаються з інвестицій та інших вкладень у консолідовані дочірні підприємства, вкладень у капітальні цінні папери, інших вкладень, які регулюються органами нагляду кожної країни.

Базельською угодою також передбачено врахування кредитного ризику, пов'язаного із різними видами активів та позабалансових зобов'язань банку. Кожний вид балансових активів банку множиться на коефіцієнт ризику, який відображає ймовірність неповернення даного активу. Кожний елемент позабалансових зобов'язань конвертується в активи через перевідні коефіцієнти і також зважується на відповідний коефіцієнт ризику. Суму всіх активів та позабалансових зобов'язань з урахуванням рівня ризиків називають сукупними активами, зваженими за ризиком.