Инноваційна діяльность в Україні

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………………...3

1. Інновації та інноваційний процес………………………………………………...4

2. Аналіз механізму інноваційної діяльності підприємств……………………….10

3. Ефективність інноваційної діяльності в Україні……………………………….19

Висновки………………………………………………………………………………...22

Список  використаної літератури………………………………………………………24 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     Інновація, нововведення, інноваційна діяльність та інноваційна політика — це нові категорії, які з'явилися в економічному розвитку нашої країни на етапі формування ринкових відносин. Як слушно зауважила доктор економічних наук   О. Лапко, «в той час, як на Заході теорії інноваційного розвитку вивчались, аналізувались і вдосконалювались, в Україні, як і в усіх країнах колишнього Радянського Союзу, теорії інновацій вважалися антикласовими. У 80-ті роки в індустріально-розвинутих країнах світу теорію інтенсифікації замінила теорія інноваційних процесів, як підґрунтя нової моделі економічного зростання»

     Перехід до інноваційної моделі розвитку економіки  — найхарактерніша прикмета сучасного етапу в розвинутих країнах. Реалізація економічних цілей суспільства пов'язана з інноваційним типом розвитку, в основі якого закладений безперервний і цілеспрямований процес пошуку, підготовки та реалізації нововведень, які дають змогу не тільки підвищити ефективність функціонування суспільного виробництва, а принципово змінити способи його розвитку.

     Інновації, особливо у промисловості, — суттєвий елемент підвищення ефективності економіки. Промислова інновація починається з ідеї і проходить фази дослідження, розробки та створення нових зразків продукції, технологій чи послуг та їх комерціалізацію.

     Завдяки інноваціям стають життєздатними малі і середні підприємства. Часто  вони притягають до себе «розсіяні» підприємницькі таланти і залучають висококваліфіковану робочу силу, яка забезпечує випуск продукції поліпшеної якості, творчий характер і ефективність роботи таких підприємств.

     Активна реалізація інноваційних процесів —  спосіб повернення до життя традиційних  видів економічної діяльності. Він полягає в повторному вливанні в них рушійних сил, здатних забезпечити конкурентоспроможність і створити нові робочі місця за допомогою цілеспрямованого розвитку всієї технологічної бази. Тут використовують цілу низку технологій.  

1. Інновації та інноваційний процес. 

     Нині  важливу роль у визначенні спрямованості  дослідницької й інноваційної діяльності відіграє ринок. Тому потрібно здійснювати  ретельне, постійне оцінювання потреб ринку, виявляти способи їх задоволення. Аналіз і врахування потреб ринку означають зміну акценту випуску стандартної продукції від кількісної до якісної сторони, позначеної високим рівнем диверсифікованості. Тож щоразу більшу увагу слід приділяти ринку на етапі конструювання і виробництва продукції, що є не тільки спонукальною причиною проведення досліджень та інноваційної діяльності, а й визначальною метою її реалізації.Зміна ролей учасників інноваційної діяльності і методів її здійснення впливає на дослідження, спрямовані на створення інновацій.

     Структури дослідницьких організацій не повинні бути громіздкими. Цим організаціям слід виконувати тільки найважливіші, істотні функції і бути постійно інформованими про все нове, що з'являється на обрії. Система моніторингу повинна тримати під постійним контролем і безупинно відслідковувати процеси, які відбуваються в тому чи іншому виді економічної діяльності.

Високі  технології створюють завдяки використанню новітніх досягнень науки, які виникають  у результаті процесу саєнтифікації (від англ. «science» — наука). Сюди належать мехатронні технології, засновані на автоматизації і роботизації виробництва, технології сучасної електроніки, різноманітні процеси, що послуговуються комп'ютерними засобами, біотехнологіями тощо. Спільною властивістю цих технологій стало те, що їх базою, основними компонентами є наукові знання й інформація.

     У розвинутих країнах саме галузі, що використовують високі технології, створюють  велику частину доданої вартості. Виробництво й експорт наукомісткої продукції дають змогу розвивати  економіку швидкими темпами. Про це свідчить досвід Японії, Південної Кореї, Тайваню, Гонконгу, Сінгапуру, Чилі, Іспанії та інших.

     Технологічна  відсталість певних видів економічної  діяльності України зумовлює низьку продуктивність праці, високу ресурсо- та енергоємність продукції. Отже, поряд зі створенням власних, необхідне залучення сучасних високих технологій, розроблених в інших країнах, їх швидке освоєння. У зв'язку з цим дуже важливо створити сприятливі умови для розгортання інноваційних процесів.

     Варто застосувати вже випробуваний у багатьох країнах метод злиття «нових» і «старих» технологій. Він створить сприятливі можливості для об'єднання якості і гнучкості, закладених у потенціалі нових технологій, із вже досягнутими перевагами традиційних, що дає змогу знаходити інноваційні рішення, які найкраще відповідають потребам і умовам України. Фактично такі технологічні рішення вже існують, ними раніше скористалася низка країн, які обрали шлях якісного розвитку. Насамперед це стосується високорозвинутих країн Заходу.

Зазначена інноваційна політика дає можливість «перескочити» через численні етапи у процесі розвитку, проходження яких в іншому випадку вимагало б багато часу для підготовки виробництва і нагромадження капіталу. Нині вже виявлено нові технології, що можуть бути адаптовані і використані з метою росту ефективності функціонування традиційних галузей, забезпечення стабільного розвитку базових галузей, структурної перебудови і децентралізації економіки.

Аналіз  функціонування видів економічної  України свідчить, що до найбільш пріоритетних, з позиції інвестування та інновацій належать ракетно-космічне виробництво; літакобудування; суднобудування; інформатизація; біотехнології; виробництво окремих видів озброєння і військової техніки.

Фактично  підприємства та організації цих видів економічної діяльності завдяки своїй наукомісткості та високій технологічності вже є інноваційними лідерами України. А інновації стають щоразу перспективнішими, оскільки так забезпечується технологічне оновлення виробництва, підтримується і розвивається конкурентоспроможність.

     Прискорений розвиток зазначених виробництв значно полегшить конкретизацію пріоритетів  наукових досліджень і розробок, позитивно  вплине на оптимізацію мережі наукових установ та впорядкування системи  підготовки інженерних і наукових кадрів. Далі повинен спрацювати ефект «локомотивності». Імпульс розвитку отримають металургія, хімія, приладобудування, електроніка, електротехніка і багато інших видів економічної діяльності, необхідність пріоритетності інвестування яких можна проілюструвати низкою прикладів.

Україна має визнаний високий науковий та виробничий потенціал і певний доробок  світового рівня в космічному виробництві. Його державна підтримка  надає можливість не тільки вирішити внутрішні економічні проблеми на якісно новому технічному рівні, а й виходити на світовий ринок зі зразками космічної техніки, що не мають аналогів у світі, для одержання прибутків від продажу продуктів та результату космічної діяльності. Це, насамперед:

• створення національних супутникових систем економічного, наукового та оборонного призначення (зв'язок, екологічний моніторинг, раціональне використання природних ресурсів, космічна індустрія тощо); підвищення енергетичних можливостей ракети-носія «Зеніт» для виведення космічних апаратів на геостаціо-нарні орбіти через створення відповідних прискорю-вальних блоків;

•    створення національної транспортної авіаційно-космічної системи «Промінь»  на основі широкофюзеляжних літаків  і ракет космічного застосування;

Інноваційний  процес є рівнодіючою багатьох економічних факторів, об’єктивних і суб’єктивних, зовнішніх і внутрішніх.

До об’єктивних  факторів можна віднести економічні закони, які

активно впливають на інноваційну діяльність:

– закон  отримання і привласнення прибутку, який можна назвати

ще законом  руху ринкової економіки, оскільки прибуток є рушійною силою виробництва;

– закон  вартості, що регулює розвиток економіки  і визначає необхідність взаємовигідного  обміну в усіх видах операцій;

– закони попиту і пропозиції, що визначають економічний механізм зв’язку між виробництвом і споживанням;

– закон  конкуренції, що характеризує економічний  механізм, за допомогою якого на конкретному типі ринку реалізуються і взаємодіють об’єктивні економічні закони;

– закономірність циклічного розвитку економіки, що визначає

взаємозв’язок ділової, в тому числі інноваційної активності і відповідної

фази  циклу [3].

     Суб’єктивну природу мають ті фактори, дія  яких є прямим наслідком свідомо  прийнятих рішень. Серед них слід виділити такі:

– інноваційну  політику держави як найважливішу складову державної економічної політики;

– грошово-кредитну політику організацій, що виступають у  ролі інвесторів. Реалізація інноваційних проектів часто пов’язана з використанням  позикових коштів, що потребує врахування високого ступеня ризику таких інвестицій;

– стратегії  конкуруючих фірм. Значення цього  фактора визначається

можливістю  інших господарюючих суб’єктів  впливати на структуру ринку, інтенсивність  конкурентної боротьби, коригувати отримання  необхідних матеріальних ресурсів;

– поведінка  споживачів, від якої багато в чому залежить наявність попиту на нововведення, що виникають у результаті розвитку інноваційних відносин. Врахування цього фактора для підприємства, що здійснює інноваційну діяльність, передбачає додаткові зусилля з формування майбутнього споживчого попиту на новий продукт, послугу, технологію і т. д. [4].

     При цьому об’єктивні і суб’єктивні  фактори координуються між со-

бою, взаємопроникають і утворюють систему мотивації  для формування

інноваційної  стратегії.

Фактори інноваційної активності можна поділити також на глобальні, що визначаються макроекономічними показниками, і локальні, які

визначаються  на мікрорівні підприємств [3].

     До  глобальних факторів можна віднести політичну ситуацію всередині країни і на міжнародному рівні, конкуренцію на зовнішньому ринку, відносини з владою, податкову політику.

     В умовах середовища, сприятливого для  реалізації нововведень,

центр ваги в інноваційних відносинах зміщується в бік інноваційного

потенціалу  фірм-інноваторів – внутрішніх факторів, що впливають на

інноваційну стратегію. Коли зовнішнє середовище економічної  системи

сприятливе  для нововведень, вони цілком залежать від внутрішніх факторів інноваційної активності.

     Інноваційний  потенціал підприємства є сукупністю матеріальних, фінансових, трудових, інфраструктурних, інтелектуальних інформаційно-комунікаційних ресурсів [3]. Можна виділити дві групи факторів, що визначають інноваційну активність: внутрішні, спрямовані на налагодження та управління інноваційною діяльністю на підприємстві, і зовнішні, що сприяють розширенню меж інноваційної діяльності.

     Інноваційна діяльність базується на практичному  використанні наукового, науково-технічного результату й інтелектуального потенціалу з метою отримання нової або  радикально поліпшеної продукції, технології виробництва, удосконалення соціального обслуговування. Таким чином, інноваційний процес полягає в комерціалізації винаходів, отриманні нових технологій, видів продукції (послуг) та інших результатів інноваційної діяльності, забезпеченні рішень економічних, організаційно-технічних, соціальних завдань [1]. Цей вид діяльності стає дуже актуальним у зв’язку з кризовими явищами, що відбуваються, які значною мірою обумовлені технічним відставанням України, і повинен