Грошово-кредитна політика

 

                                                 ЗМІСТ

                                                                                                                         стор.

Вступ                                                                                                                     3

1. Теоретичні основи грошово-кредитної політики.                                        4

2. Сучасні механізми здійснення грошово-кредитної політики    

     Національного банку України.                                                                      8  

3. Напрями удосконалення грошово-кредитної політики Національного

    банку України.                                                                                                12    

Висновки                                                                                                             15

Список використаної літератури                                                                     16

Додаток                                                                                                               18

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                     ВСТУП

Грошово-кредитна система  України, як і національна економіка  в цілому, ще не подолала наслідків кризи. Це проявляється в інфляційних процесах, зростанні дебіторської та кредиторської заборгованостей між підприємствами, падінні наці-ональної грошової одиниці, значних внутрішній і зовнішній заборгованостях кра-їни. Тому сьогодні головними завданнями нашої держави є забезпечення структу-рної перебудови народного господарства, а також досягнення макроекономічної стабільності шляхом реформування грошово-кредитної та банківської систем. Ва-жливу роль у здійсненні цих завдань відіграє Національний банк.

Мета роботи – науково-практичне дослідження сучасних тенденцій в гро-шово-кредитній системі та впливу на неї НБУ.

Актуальність. Ця тема завжди була надзвичайно актуальною, адже для успі-шного розв’язання завдань фінансової та економічної стабілізації необхідно здій-снити зважене грошово-кредитне регулювання. Через нього держава впливає на грошову масу і процентні ставки, а вони – на споживчий та інвестиційний попит.

Ця тема цікавить багатьох вчених. З українських науковців  цією проблемою займаються: Базилевич В., Базилевич К., Баластрик Л., Єгоров В., Лютий І., Геєць В., Савченко А., Чухно А., Єщенко П., Красота О., Стельмах В, Продан Т., Міщен-ко В., Шульга С., Кричевська Т., Гриценко А. Серед іноземних економістів можна виділити Дж. Стюард Міла, Дж. Кейнса, Дж. Долана, Лоуренса Харріса.

Об’єктом дослідження є грошово-кредитна політика НБУ.

Предметом дослідження є загальні закономірності формування грошово-кредитної політики ЦБ та специфіка її формування в Україні.

Завдання, які ми поставили перед початком роботи:

• розглянути теоретичні основи монетарної політики;
• визначити суб’єкт, об’єкт та цілі грошово-кредитної політики;
• дослідити діяльність НБУ та основні його завдання;
• використовуючи аналітичний матеріал, прослідкувати напрямки діяльності Національного банку в сучасних умовах;
• розглянути напрями удосконалення монетарної політики НБУ.

 

 

             1. Теоретичні основи грошово-кредитної політики

Відповідно до чинного законодавства грошово-кредитна політика є комплексом заходів у сфері грошового обігу та кредиту, направлених на регулювання економічно-го зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу [1].

Суб'єктом кредитно-грошової політики є національний банк та інші органи державного регулювання економіки (Міністерство економічного розвитку і тор-гівлі, Міністерство фінансів, Уряд і Верховна Рада). Та вирішальну роль у розроб-ленні та реалізації грошово-кредитної політики все-таки відіграє НБУ.

Національний  банк України є центральним банком України, особливим цент-ральним органом державного управління, її емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одини-ці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн [1].

Об'єкти кредитно-грошової політики представлені на мал. 1.

                Мал. 1. Об'єкти грошово-кредитної політики

Грошовий ринок – це сукупність усіх грошових ресурсів країни, що постійно переміщаються (розподіляються та перерозподіляються) під впливом попиту та пропозиції з боку різних суб'єктів економіки.

Ринок позичкових коштів – сукупність відносин економічної власності з при-воду купівлі-продажу грошового капіталу через посередництво фінансово-кредит-них установ і фондової біржі відповідно до законів попиту і пропозиції, конкурен-тної боротьби.

Грошовий обіг – це неперервний рух грошей у сфері обігу та їх функціону-вання як засобу платежу й обігу.

Цілі грошово-кредитної  політики пов'язані з тими завданнями, які вона має виконати на певному етапі її здійснення. Тобто існує певна ієрархія цілей (мал. 2):

         

          Мал. 2. Система цілей грошово-кредитної політики

• Стратегічні цілі грошово-кредитної політики в сучасній економіці:
• стабілізація цін та відсоткових ставок;
• зменшення інфляції та безробіття;
• стабільний рівень цін;
• висока зайнятість;
• збільшення темпів економічного зростання;
• зростання добробуту населення.
• Проміжні цілі монетарної політики – вибір таких показників, регулювання яких дає можливість змінити кон’юнктуру ринку відповідно до завдань страте-гічних цілей.
• Тактичні цілі полягають у регулюванні ключових економічних змінних через банківську систему на основі  управління грошовою масою, відсотковою ставкою, валютним курсом тощо і забезпечують досягнення проміжних цілей. Оперативні заходи регулювання центрального банку повинні впливати на тактичні змінні, їх-ню стабілізацію, зростання або зниження.

У процесі здійснення грошово-кредитної політики НБУ використовує пев-ний інструментарій, який охоплює:

• визначення норм обов'язкових резервів;
• процентну політику;
• рефінансування комерційних банків;
• операції з цінними паперами на відкритому ринку;
• підтримання курсу національної валюти;
• регулювання імпорту та експорту капіталу.

Визначення  норм обов'язкових резервів полягає в тому, що НБУ встановлює комерційним банкам та іншим кредитним установам нормативи обов'язкового ре-зервування залучених коштів. Розмір обов'язкових резервів установлюється в про-центному відношенні до загальної суми залучених банком коштів. Резерв зберіга-ється на рахунку комерційного банку в НБУ, проценти на нього не нараховуються

Якщо НБУ проводить  рестрикційну політику, то він підвищує норму обов'яз-кових резервів. Такою самою мірою збільшується сума обов'язкових резервів і

зменшується ресурсний потенціал кожного комерційного банку.

Якщо НБУ проводить  експансійну політику, то він зменшує  норму обов'язко-вого резервування. Відповідно у комерційних банках збільшується ресурсний по-тенціал, що зумовлює збільшення депозитів і загальної маси грошей в обігу.

Процентна політика полягає в тому, що НБУ визначає рівень процентних ста-вок за ломбардними й обліковими кредитами, які він надає комерційним банкам у порядку рефінансування їхніх активних операцій.

Якщо НБУ проводить  політику стримування маси грошей в обігу, він підви-щує процентні ставки, що зменшує попит на кредитні гроші. Скорочення попиту призводить до скорочення пропозиції. Невикористані для кредитування гроші вкладаються в інші активи (цінні папери) або осідають на депозитах комерційних банків у НБУ, як наслідок – відбувається зменшення грошей в обігу.

У разі протилежної політики, спрямованої на збільшення грошей в  обігу, НБУ знижує рівень процентних ставок за своїми активними операціями, що приз-водить до збільшення загальної маси грошей.

Рефінансування  комерційних банків. Цей інструмент базується на функції НБУ як «кредитора в останній інстанції». Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше у разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів (коштів на кореспондентському рахунку в НБУ). Надаючи кредити, НБУ збільшує первинні резерви комерційних банків, а отже, й загальну суму грошей в обігу.

Операції  з цінними паперами на відкритому ринку полягають у змінах обся-гів купівлі та продажу НБУ цінних паперів: казначейських зобов'язань (депозит-них сертифікатів), інших цінних паперів.

За умов, коли потрібно стабілізувати чи зменшити масу грошей в обігу, стри-мати зростання платоспроможного попиту, знизити інфляцію, НБУ продає цінні папери комерційним банкам. В останніх зменшуються первинні резерви (кошти на рахунках у НБУ), а внаслідок цього скорочується загальний обсяг грошової маси.

Якщо потрібно збільшити  грошову масу, НБУ купує цінні  папери в комерцій-них банків, підприємств, населення. Внаслідок такої операції в зазначених суб'єк-тів збільшуються залишки грошей і відповідно зростає обсяг грошей в обігу.

Політика  підтримання курсу національної валюти охоплює операції НБУ з управління валютними резервами держави.

Якщо на валютному ринку  попит на іноземну валюту, яка є  базовою для виз-начення курсу національної валюти, перевищує пропозицію, це може призвести до падіння курсу національної валюти, її девальвації. Щоб цього не допустити, НБУ продає частину свого валютного резерву урівноважуючи попит із пропози-цією і відповідно підтримуючи курс національної валюти.

До купівлі іноземної валюти на валютному ринку НБУ вдається тоді, коли пропозиція на таку валюту перевищує попит і це може призвести до ревальвації національної валюти.

Регулювання імпорту та експорту капіталу є інструментом впливу на грошо-ву масу в обігу, який застосовується НБУ через реєстрацію імпорту та експорту капіталу; установлення максимальних та мінімальних розмірів процентних ставок за іноземними депозитами в українських банках та ін.

Якщо привабливість державних  цінних паперів знижується, відбувається від-плив іноземного капіталу з країни, що провокує зниження курсу національної ва-люти. Як наслідок, виникає необхідність вживання з боку НБУ і Мінфіну певних заходів, серед яких – підвищення процентної ставки й рівня дохідності емітованих державою цінних паперів. Одночасно НБУ не повинен допускати відпливу за кор-дон національної валюти, що може виникнути внаслідок відносно заниженої де-позитної процентної ставки в країні.

Отже, грошово-кредитна політика являє собою комплекс заходів регулюю-чого впливу, спрямованих на зміну грошової маси в обігу. Вона, як складова час-тина економічної політики держави, сприяє досягненню прогнозованих соціаль-ноеко-номічних показників шляхом реалізації монетарних цілей і завдань інстру-ментами грошово-кредитного і валютного регулювання.

 

             2. Сучасні механізми здійснення грошово-кредитної політики 

                                        Національного банку України.

НБУ виконуючи свою регулятивну функцію, підтримує рівновагу на грошо-во-кредитному ринку за допомогою законодавчо визначеного механізму та інст-рументів в межах методів прямої та вибіркової дії. Головними з механізмів є про-центна політика, визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для комер-ційних банків, рефінансування комерційних банків. У першому розділі коротко оглянуті усі ці методи підтримки рівноваги на грошово-кредитному ринку.

Процентна політика

Відповідно до ст. 2 Положення  Національний банк з метою ефективного  уп-равління грошово-кредитним ринком, обсягами грошової маси в обігу та виконан-ня функцій кредитора останньої інстанції встановлює за своїми операціями такі процентні ставки: облікову, за кредитами овернайт, рефінансування, за депозита-ми овернайт, залучення тимчасово вільних коштів банків. [3]

Дуже важливу роль у  процентній політиці відіграє облікова ставка НБУ, яка є основною офіційною ставкою та орієнтиром для суб’єктів економіки офіційної вартості ресурсів. Облікова ставка є основною процентною ставкою НБУ. У таб-лиці 1 показані облікові ставки НБУ 2006-2011 року.