Грошова система України: її становлення та розвиток

     законодавчих  і нормативних документів та суперечностями в них;

   . не передбачену  нормативами прозорість  балансів  банків,  простір  для

     перегрупувань,  маніпуляцій,  зловживань,  захаращеність   банківських

     “вішалок”   —   рахунків   обліку   дебіторської   та    кредиторської

     заборгованості,  — що  призводить  до  появи штучних балансів,  які

     демонструють  уявну ліквідність капіталу банку.

4.     Внутрибанківські  (суб’єктивні)  чинники,   які   здебільшого   можна

  кваліфікувати  як слабкий, некомпетентний менеджмент:

   . невиправдані  кредитні, інвестиційні та валютні  ризики;

   .  недооцінку   фактора   незалежності   банківського   менеджменту   та

     перетворення  банку  на  “кишеньковий”  під   впливом   акціонерів  

     “метеликів”;

   . гостре  прагнення “універсалізації” банку, не супроводжуване  побудовою

     відповідної  його інфраструктури;

   . відсутність  збалансованої політики управління  філіями

Тепер  зупинимося  на  проблемах,  що  постануть  перед  грошовою  та

банківською системою України на початку XXI століття.

Насамперед  — про збільшення конкуренції  на ринку.  Закінчуються  часи,  коли банки  України  були  монополістами  на  вітчизняному   фінансовому   ринку. Незабаром  з’явиться  багато   фінансових   посередників,   які   загострять конкуренцію.  По-перше,  активізуються  іноземні  банки,  які  мають  більше можливостей та інструментів. По-друге, великий вплив  матимуть  небанківські фінансові  установи  —  кредитні  спілки,  страхові  компанії,  інвестиційні фонди, ті ж таки кредитно-гарантійні установи, зареєстровані  у  1999  році. Виникне ряд кооперативних банків, які працюватимуть на  принципах  товариств взаємного  кредиту.  Всі  ці  структури  почнуть   енергійно   боротися   за клієнтуру.

       Жорсткішим  стане  регулювання   банківської   системи.   Коли   банки

перейдуть у  режим  щоденного  контролю,  доведеться  звикати  до  постійної присутності державного  регулюючого  органу.  Лояльність,  яку  Національний банк донині виявляє  щодо  комерційних  банків,  краще  було  б  залишити  в минулому столітті. А  вони  в  свою  чергу  мають  усвідомити,  що  постійна присутність НБУ в їхній діяльності — це необхідність.

      В  Україну  дуже  швидко  приходять  нові  банківські  послуги.  Попри

крихітний розмір цього сегмента ринку за  якихось  рік-два  клієнти  вже  не

визнаватимуть банків, у арсеналі  яких  бракує  нових  технологій.  Сьогодні

ними займаються 10—15 банків. Проблемою  номер  один  є  об(єднання  банків.

Хочуть вони цього чи ні,  цей  абсолютно  нормальний,  більше  того, просто

необхідний  процес триватиме. Навіть у здорових американських,  європейських, японських банківських системах  відбувається  злиття  банків.  В  Україні  ж половина банків “нездужає”.  В  результаті  вони  або  будуть  приєднані  до потужніших структур, або викреслені з  Реєстру  банків.  Близько  50  банків зараз потенційно поставлені перед вибором: приєднання або ліквідація.

      Традиційне уявлення про банки   як  інститути,  що  залучають   кошти  у

вигляді депозитів  та розміщують їх шляхом кредитування, суттєво  змінюється. З появою нефінансових банків чи  небанківських  інститутів,  які  займаються банківською справою, постає проблема виживання традиційних  банків  у  нових умовах.

 

 

 

Розділ 2.

У сучасній економічній  науці вважається, що номінальна вартість національних грошей є функцією, з одного боку, реальної вартості товарів, а х другого – їх кількості (дефіцитності). Залежність між номінальною вартістю національних грошей і вартістю товарів є прямою, або, як кажуть економісти позитивною: чим більше сумарна вартість усіх виготовлених товарів, тим більшою ( при їх незмінних умовах) буде номінальна вартість національних грошей (рис.1), а залежність між номінальною вартістю номінальних грошей і їх кількістю (дефіцитностю) є обмеженою, або негативною (рис.2)

Номінальна вартість

Національних грошей (V^m-n)

                   

                                                  V₁^p-r       V₂^p-r

                                                             реальна вартість національних товарів і послуг ( V^p-r)

рис.1¹

    номінальна вартість 

національних грошей (V^m-n)

                                                        

                                                  

                                                                             M1           M2                кількість національних грошей (М)²

 

На номінальну вартість національних грошей впливає не лише такий синтезуючий  фактор, як реальна вартість товарів  та послуг (чи їх маса), а й рівень інфляції, тобто так званий невартісний фактор, який зовсім не стосується реальної вартості товарів і послуг. Під впливом цього невартісного фактору крива (графік) номінальної вартості національних грошей зміщується вгору або вниз (рис.3), перетворюючись таким чином у криву (графік) реальної вартості національних грошей.

Номінальна вартість

Національних грошей (V^m-n)                                     

                                                       

                                                                           V₁^p-r  реальна вартість товарів і послуг (V^m-n)³

 

Перехід від номінальної  до реальної вартості національних грошей можна здійснити не лише графічно, а й оперативним шляхом, тобто  на основі певної корекції формули номінальної вартості національних грошей за таким алгоритмом:

V^m-r = V^m-n x/I^p/^-1

Де I^p – індекс зміни рівня сукупних цін.

   Вважається, що в  умовах економічного спаду національна  вартість національних грошей  знижується, оскільки зменшується сукупна реальна вартість виготовлених товарів і послуг, а вперіоди економічних піднесень вона, навпаки, зростає. Це коливання рівня номінальної вартості національних грошей ще не зумовлене інфляцією, бо вона формується під впливом такого основного фактору, як реальна вартість товарів і послуг.

   Якщо ж починає  коливатьсь і номінальна вартість  товарів та послуг під впливом  розвитку інфляційних процесів  то це означатиме відповідні  зміни у рівнях реальної вартості  національних грошей. Під якою  слід розуміти ту кількість товарів і послуг, яку ми взмозі придбати на одну національну грошову одиницю. Реальна вартість національних грошей, на відміну від їх національної вартості, перебуває в оберненій залежності до номінальної вартості товарів і послуг. Чим вище номінальна вартість товарів і послуг тим нище буде реальна вартість національних грошей.

    В Україні на  сучасному етапі розвитку ринкового  реформування вітчизняної економіки  і в умовах економічного спаду  коли реальна вартість національних  товарів і послуг знижується, відповідну тенденцію до зниження має тако реальна вартість національних грошей.

    В умовах економічного  піднесення і помірного розвитку  в процесі інфляції номінальна  вартість грошей має тенденцію  до зростання, а реальна, навпаки,  до знаження, їх зміни здійснюються в різних напрямках. Така різноманітність зміни рівня номінальної і реальної вартості національних грошей характерна для фази економічного піднесення найрозвинутіших країн заходу (ЄС, США, Японія та ін).

     Реальна  вартість грошей – це та  кількість товарів, яку можна  придбати на одну національну  грошову одиницю. На відміну  від номінальної вартості національних  грошей, їх реальна вартість перебуває  в обмеженні, негативній залежності  від величини номінальної вартості товарів і послуг. Чим вище номінальна вартість товарів і послуг, тим нищою буду реальна вартість національних грошей.

 

 

 

 

 

 

Розділ 3.

Досвід зарубіжних країн у встановленні національної грошової системи.

2.3. Грошова  система Німеччини.

 

Грошовою одиницею Німеччини є марка, але не завжди німецька грошова одиниця мала саме таку назву. Більш давня назва - пфеніг. Він перебуває в обігу як розмінна монета вже десять століть. Починаючи з другої половини XIX ст. пфеніг став дорівнювати одній сотій марки. А колись пфеніг був срібним, потім бронзовим та з нікелю/міді. Сьогодні пфеніг - найдрібніша монета. Але відповідно до народної прикмети знайдений на вулиці пфеніг приносить щастя. Мало того, монетку в один пфеніг тримають в гаманці як талісман.

 

Улюбленою срібною монетою в середні віки був "грошен". у XIII-XIV ст. грошени випускалися в багатьох європейських країнах. Сьогодні в Німеччині грошен - це простомовна назва десятипфенігової монети.

Інша грошова одиниця - геллер (Heller), чеканився ,в XII ст. у місті Schwebisch-Hall, звідси його назва. У XIII ст. його почали чеканити в Західній і Південній Німеччині зі срібла, пізніше геллер став дрібною мідною монетою. Геллер зник з обігу в Німеччині після введення загальноімперської грошової системи наприкінці ХІХ ст.

Тривалий час був  в обігу талер - срібна монета, її почали чеканити з 1518 р. Найбільшого  поширення XIX ст. набув прусський  талер, що після реформи 1871 р. був  прирівняний до трьох золотих  марок. У 1907 р. назва монети "талер" узагалі зникла з офіційного вживання.

Починаючи з XV й аж до XIX ст. на території Німеччини і  сусідніх країн використовувалась  така грошова одиниця, як гульден. Сьогодні гульден - грошова одиниця Голландії. Срібний гульден існував у  Південній Німеччині до введення загальноімперської грошової системи в 70-х роках XIX ст. Після франко-прусської війни 1870-1871 pp. у Німеччині була здійснена грошова реформа. Єдиною грошовою одиницею стала золота марка. Назву свою вона дістала за назвою старої міри ваги - "марка", Що відповідала півфунта срібла. Марка перебуває в обігу і на сьогоднішній день. А незабаром її замінить єдина європейська грошова одиниця - євро.

До 70-х років XIX ст. на території  сучасної Німеччини розміщувалася 21 держава, які користувалися різними  грошовими системами. Вони базувалися, як правило, на срібному монометалізмі, лише в Бременській системі основою був золотий талер. В обігу також використовувалися банкноти та паперові гроші.

У І871-1873 р. під керівництвом Отто Бісмарка було здійснено політичне  об'єднання німецьких земель та створено єдину німецьку державу, а на її основі - шляхом проведення грошової Реформи 1875 р. - єдину грошову систему. Карбування срібних монет заборонялося. На всій території держави вводилася єдина валюта - рейхсмарка із золотим вмістом 0,358423 г золота.

В обіг було впроваджено  золоті монети - 5, 10 та 20 марок. Це означало перехід до золотого монометалізму, чому значною мірою сприяла контрибуція  на суму 5 млрд фр., отримана від Франції  внаслідок її поразки у франко-прусській  війні 1870-1871 pp. В обігу поряд із монетами також були кредитні гроші - банкноти, еквівалентні 100 та більше маркам. За законом їх емісія не могла перевищувати більше ніж у 3 рази їх золоте забезпечення.

З початком Першої світової війни розмін банкнот Рейхсбанку на золото було припинено. Грошова система Німеччини в цей період активно використовувалась як джерело фінансування війни. Під час війни та особливо після її закінчення у великих обсягах здійснювалась грошова емісія, що викликало гіперінфляцію у країні. Німеччина опинилася на межі економічної катастрофи. Напередодні 1923 р. промислове виробництво в країні скоротилося до 40% рівня 1913 р. Зростання інфляції було пов'язане з проблемою репарацій. На вимогу країн Атланти сплатити репарацію (132 млрд марок) золотом або іноземною валютою Німеччина відповіла свідомим посиленням інфляції, унаслідок чого вона мала найбільшу інфляцію за період після Першої світової війни. У 1923 р. обсяг паперових грошей в обігу становив 496 квінтіліонів марок, грошова одиниця знецінилась в 1,6 трлн раза порівняно із довоєнним рівнем. Швидкість знецінення грошей була такою, що їх намагалися позбутися, тобто обміняти на товар. Гіперінфляція викликала "грошовий голод", бо темп зростання цін випереджав темп зростання емісії грошей. Казначейство не встигало друкувати гроші, тому проставляло червоний штемпель на старих банкнотах, підвищуючи їх номінал.

За таких умов США  та Великобританія згідно з "планом Дауеса", що був затверджений Лондонською  конференцією країн-переможниць у 1924 p., надали Німеччині репараційну позику на суму 200 млн дол., з яких 110 млн було розміщено в США. "План Дауеса" забезпечив різке збільшення іноземних позик Німеччині. "Золотий дощ" американських доларів сприяв відродженню Німеччини.

У 1924 р. у Німеччині  проводиться грошова реформа: нова рейхсмарка обмінювалась на 1 трлн старих. У результаті реформи відбувся перехід до золотодевізного стандарту. Нова рейхсмарка забезпечувалась на 40% золотом та іноземною валютою. Золотодевізний стандарт у Німеччині було скасовано у 1931 р. у зв'язку зі світовою економічною кризою, установлювалася система нерозмінних на золото кредитних грошей.

У зв'язку з великими державними витратами у роки Другої світової війни, що значною мірою здійснювалися  за допомогою грошової системи, почалася інфляція. Ще законом 1939 р. Рейхсбанку дозволялось здійснювати емісію банкнот під забезпечення казначейських векселів. Під час війни кількість грошей в обігу зросла майже в 7 разів. Крім того, в обіг були випущені так звані "окупаційні марки" на суму 84 млрд марок, які були законним платіжним засобом на окупаційних територіях.