Генезис та еволюція фінансів

відбувається розподіл доходів  і витрат держави й особистих  доходів та витрат монархів;—

відносини, пов'язані з формуванням доходів держави та їх використанням, стають вартісними відносинами;—

в умовах усунення держави  від підприємницької діяльності всі її витрати мають практично непродуктивний характер; 
—

вирішальними методами формування доходів держави вважаються податки  й позики;—

збільшується значення державного кредиту.

Для XX ст. характерні розвиток продуктивних сил, створення монополістичних  об'єднань, розширення функцій капіталістичних  держав (період розвинутого капіталізму). Держава не тільки забезпечує обороноздатність країни, охорону приватної власності  на засоби виробництва, свободу підприємництва і правопорядок, але й бере участь у процесі виробництва, розподілу і використання суспільного продукту. У цей період різко зростають державні витрати, значною мірою зумовлені витратами на мілітаризацію; істотно збільшується частка й абсолютні суми витрат на соціальні цілі(освіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення), помітно розвиваються витрати держави на економіку; з'явилися нові державні витрати, зокрема, на охорону навколишнього середовища, подолання економічної відсталості окремих регіонів, надання субсидій і кредитів країнам, що розвиваються, тощо*3.

*3: {Тысячелетняя история  финансов // Управление финансами.}

Після Другої світової війни значний розвиток одержали місцеві фінанси, позабюджетні спеціальні урядові фонди, фінанси державних підприємств.

Важливою сферою фінансових відносин виступають фінанси корпорацій, еволюційний розвиток яких призвів до того, що питання фінансового менеджменту набувають важливого значення.

Якщо в докапіталістичних  формаціях кредит мав характер операцій розділу держави з лихварями, то в капіталістичних — банківський  і комерційний. Кредитні ресурси  надаються позичальникам на певний термін на умовах поворотності та платності, фінансові — безкоштовно і  без повернення. Функціонування фінансів сприяє створенню і збільшенню обсягів  кредитних ресурсів. Функціонування кредиту, у свою чергу, дає змогу  формувати фінансові ресурси  в розпорядження суб'єктів господарювання і держави, зокрема, через фінансовий ринок.

На сьогодні повсюди, незалежно  від політичного й економічного устроїв держави, фінанси перебувають  на новій стадії розвитку (четвертому етапі). Це зумовлено розширенням структури фінансової системи, високим ступенем їх впливу на економіку, різноманітністю фінансових відносин. На цій стадії фінанси є одними з найважливіших знарядь непрямого впливу на відносини суспільного відтворення матеріальних благ, робочої сили та виробничих відносин. Фінансам у розвиненій формі властиві такі закономірності:—

вони є одним із найважливіших  знарядь непрямої дії на відносини  суспільного відтворення: відтворення  матеріальних благ, робочої сили і виробничих відносин;—

більша частка національного доходу перерозподіляється через державний бюджет;—

збільшується частина  державного бюджету, спрямована на соціальний розвиток держави;—

збільшується стимулювальна  функція податків у сфері розвитку матеріального виробництва;—

зростає роль державного кредиту  з метою підтримки підприємницької діяльності, розвитку стратегічно важливих галузей економіки;—

відбуваються значні зміни  в бюджетному устрої, спостерігається  тенденція довгострокового бюджетного прогнозування;—

з'являються принципово нові форми у фінансових відносинах (міждержавний бюджет та ін.) набувають розвитку всі  ланки фінансової системи.

Історичний огляд еволюції фінансів України свідчить, що її фінансова система перебуває на четвертому етапі розвитку фінансових відносин розвинутих країн.

Фінансова система України  має власну, особисту історію. Перші  ознаки фінансових відносин виникли  в Україні за часів Київської  Русі та Галицько-Волинського князівства (IX— XIII ст.). Основними потребами  стародавніх слов'янських політичних союзів було утримання князя, військові  заходи, державне управління та суд, як найголовніша складова останнього. Певна частина коштів казни витрачалася на підтримку дипломатичних зв'язків. Задоволення цих потреб здійснювалося здебільшого шляхом особистих повинностей і натуральних зборів. Сам князь жив переважно на доходи від власного господарства, важливими елементами якого були мисливство, рибальство, скотарство, торгівля та землеробство, для якого розробили систему повинностей околишнього населення (ставити княжий двір, годувати коней, косити луки, обробляти поля тощо).

Головним джерелом доходів  князівської скарбниці вважалися  примусові побори. Данина — первісно військова контрибуція, яку сплачували підкорені племена; потім вона набула значення родового поняття, до складу якого входили всі обов'язкові платежі населення на користь князя. Це були натуральні збори, за якими князь вирушав особисто {полюддя), або які доставлялися йому самим населенням (повози). До них додавалися добровільні дарунки населення — дари, поклони, почесть. Потім такі збори набули, повністю або частково" грошової форми*4.

*4: {Тысячелетняя история  финансов // Управление финансами.}

Важливу роль у формуванні фінансової системи України відіграла  татаро-монгольська навала. Вона була наслідком накладання на слов'янські князівства на користь татар данини ("ординський вихід"), для визначення розміру якої здійснювався періодичний перепис населення. Це безпосередній грошовий податок, що збирався наприкінці XIII ст. по півгривні "з сохи", в якій "числиться два мужі робітники"1. З того часу соху як певну економічну одиницю (її значення значно змінювалося), вважали основною мірою для розподілу прямих зборів.

Татарська данина відіграла  певну роль у слов'янському державному житті. У зв'язку із введенням данини, що виникла як наслідок підкорення переможцю, зумовила появу поняття "тягло", як податного обов'язку населення.

Збір татарської данини потім почав здійснювати московський князь. Ліквідація татарського ярма нічого в цій ситуації не змінила: населення продовжувало платити данину, але тепер, коли вона надходила до великокнязівської казни, то там і залишалася. З виникненням нових потреб уряд скористався податною організацією, що склалася, з метою вилучення з населення нових коштів.

Загалом основними джерелами  поповнення князівської казни вважалися:—

надходження від торгівлі (одне з найнадійніших і найбезперебійніших джерел);—

податкові платежі (данина, подать, митні збори);—

доходи від органів  судочинства;—

доходи від надання  позик.

Отже, Київська Русь мала розгалужену  схему поповнення казни, що відображала  соціально-економічний устрій.

Стабільність держави  забезпечувалася за допомогою економічних, військових і зовнішньополітичних  чинників, які ґрунтувалися передусім на достатніх доходах княжої казни. Розбалансування цих чинників зумовило зменшення обсягів доходів, а потім — занепад держави.

Без розвиненої економіки  і міцного державного управління Галицько-Волинське князівство та Київська Русь були підвладні сильнішим державам — Польщі та Литві. Часи Польсько-Литовської доби (XIV—XVI ст.) характеризуються поступовою втратою атрибутів української державності — мови, традицій, державної символіки, законодавчої, судової та податкової систем.

Відновлення державності  та фінансового устрою України відбулося  під час Козацької доби (XV—XVIII ст.). У Запорізькій Січі був чіткий адміністративний устрій, власна податна система, формувалася відповідна фінансова система.

Основними джерелами доходів  вважалися кошові регалії та домени; військова здобич; королівські та царські субсидії; мито; торговельний, подимний, мостовий та інші збори; орендна  плата та інші доходи.

Крім чіткого розподілу  доходів, скарб Запорізької Січі мав визначені статті витрат, зокрема:—

утримання та спорядження  Запорізького Війська;—

утримання церковних установ;—

утримання кошового господарства;—

видача кредитів;—

виплати членам війська та допомога козакам;—

видатки на користь Російської імперії;—

задоволення претензій інших  держав;—

резервні кошти*5.

*5: {Пасічник

Ю.В. Бюджетна система України: Навч. посіб. — К.: Знання-Прес, 2006. — 607 с.}

Отже, Запорізька Січ мала чітку систему надходжень і витрат коштів скарбу.

З кінця XVIII до початку XIX ст. на українських землях повністю сформувався товарний тип господарювання, що зумовило чіткий розподіл верств населення. Але тоді Україна була розмежованою територією, землі якої перебували у складі Російської, Австрійської й Австро-Угорської імперій. Панування інших імперій негативно відобразилося на економічній, культурній та інших сферах суспільного життя України, гальмувало й розвиток фінансової системи країни.

Перебування України у складі Радянського Союзу (1922— 1991 pp.) дало змогу збільшити її економічний, промисловий, сільськогосподарський, військовий потенціали, але одночасно знищили державну самостійність країни. Відповідно й розвиток фінансової та кредитно-грошової системи відбувався згідно із законами адміністративно-командної економіки.

На сьогодні Україна —  незалежна суверенна держава, за державним устроєм — парламентсько-президентська  республіка. За роки незалежності в  Україні сформувалися стійкі тенденції становлення ефективних ринкових відносин, зміцнилася бюджетна система, нині відбувається відповідне реформування податкової системи.

Розглядаючи розвиток сучасної фінансової системи України, можна  стверджувати, що вона перебуває на тому етапі еволюції, який характеризується великою кількістю ланок фінансової системи, високим ступенем їх впливу на економіку, різноманітністю фінансових відносин.

Література

1. Конституція України.  — К.: Преса України, 1997.

2. Бюджетний кодекс України:  Ухвалений Верховною Радою України  22 березня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. —№37—38.

3. Закон України "Про  власність" від 7 лютого 1991 р. // Закони України: В 12 т. — Т. 1. — С. 173—188.

4. Закон України "Про  підприємництво" від 7 лютого 1991 р. // Закони України: В 12 т. — Т. 1. — С. 191—201.

5. Закон України "Про  господарські товариства" від  19 вересня 1991 р. // Закони України:  В 12 т. — Т. 2. — С. 189— 212.

6. Закон України "Про  зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р. // Закони України:  В 12 т. — Т. 1. — С. 333—336.

7. Закон України "Про  інвестиційну діяльність" від  18 вересня 1991 р. // Закони України:  В 12 т. — Т. 3. — С. 132— 136.

8. Закон України "Про  заставу" від 2 жовтня 1992 р. // Закони  України: В 12 т. — Т. 4. — С. 55—70.

9. Закон України "Про  державну контрольно-ревізійну службу  в Україні" від 26 січня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 13.

10. Закон України "Про  аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — №23.

11. Закон України "Про  страхування" від 7 березня  1996 р. № 85/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — №18.

12. Закон України "Про  державне регулювання ринку цінних  паперів в Україні" від ЗО жовтня 1996 р. // Закони України: В 12 т. — Т. 11. — С. 177—188.

13. Закон України "Про  лізинг" від 16 грудня 1997 р. // Відомості  Верховної Ради України. — 1997. — № 9—10.

14. Закон України "Про  систему оподаткування" від  18 лютого 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — №8.