Генезис експортно-імпортної структури України в торгівлі товарами

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ 

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ФІНАНСІВ

 

 

 

Кафедра податків і фіскальної політики

 

 

 

 

 

Робочий зошит  для виконання комплексного практичного  індивідуального завдання

з дисципліни

«Історія митної справи»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТЕРНОПІЛЬ-2011

ЗМІСТ

Вступ

1. Організація митної служби

2. Генезис експортно-імпортної структури України в торгівлі товарами

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Держа́вна ми́тна слу́жба Украї́ни (Держмитслужба) — спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади України в галузі митної справи, утворений в 1996.

Держмитслужба є правонаступником ліквідованого Державного митного  комітету України.

Кабінет Міністрів України спрямовує і координує діяльність Держмитслужби через Міністра фінансів України, але не оперативно, а через нормативні акти.

Серед основних завдань  Держмитслужби:

• захист економічних інтересів України, розвиток зовнішньоекономічних зв'язків;
• контроль за додержанням вимог митного законодавства України;
• використання засобів митного регулювання торговельно-економічних відносин, сприяння участі України у міжнародному співробітництві;
• удосконалення митного контролю, митного оформлення і оподаткування товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України;
• захист інтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку;
• сприяння прискорення товарообігу та збільшення пасажиропотоку через митний кордон України;
• боротьба з контрабандою, запобігання порушенню митних правил.

 

 

 

 

 

 

 

1. Організація митної служби

В Київській Русі татарами був введений податок, який є праобразом сучасного мита – тамга. Слово  «тамга» – тюркського походження, буквально в перекладі означає клеймо, знак, штемпель, що ставили в основному на худобу, якою торгували.

Перші відомості про  мито на території сучасної України  відносяться до 9 століття - періоду  існування Київської Русі. В той  час торгівля вже була важливою галуззю економіки. Осередками її були міста і великі села, які називалися погостами. Одним із основних джерел доходів руських князів було мито.

Досить розвинутою була митна справа у Запорізькій Січі. Одним із джерел доходів Військового  скарбу (бюджету) Січі було мито. Воно справлялося за перевезення товарів із сусідніх країн транзитом через запорозькі землі в основному у грошовій формі.

На початку 19 століття сформувався державний кордон, який співпадав з митним. Уряди Олександра першого і Миколи першого проводили покровительську митну політику. Митні доходи Російської імперії збільшилися у порівнянні з попереднім століттям. На початку 19 століття з’являється перша державна звітність з митних питань, а також митні статути.

Митна політика за радянської доби характеризується подальшим занепадом зовнішньоекономічних відносин, гальмуванням зовнішньої торгівлі. В грудні 1917 року видається Декрет «Про дозвіл на вивіз та ввіз товарів», де зазначалось, що контрабанда – це ввезення та вивезення товарів без дозволу. Цей декрет вперше встановив правила вивозу та ввозу товарів. У 1918 році було видано Циркуляр, в якому зазначалось, що митниці служать інтересам народу, а робота митниць повинна бути відкрита для народу.

В перші роки радянської влади відбувалося формування митної служби. У 1921 році створюється центральна комісія по боротьбі з контрабандою. Митницям було надано право конфіскувати товари, які підпадали під визначення контрабанда. Розрізняли поняття проста та кваліфікована контрабанда. Кваліфікована – це така, яка здійснюється при сприянні державних службовців, митників. Перший Митний кодекс Радянського Союзу було прийнято у 1962 році.

Проголошення державного суверенітету і незалежності України  обумовило негайну потребу в  забезпеченні належного захисту  економічних інтересів української держави.

Закони України "Про  митну справу в Україні" (прийнятий 25 червня 1991року), „Про Єдиний митний тариф” та Митний кодекс (введені в дію  протягом 1991-1992 років) стали законодавчою основою організації митної справи в державі, утворення митної системи України.

Указом Президента України  від 11 грудня 1991 року „Про утворення  Державного митного комітету України” було створено центральний орган  державного управління у галузі митної справи - Державний митний комітет  України. Основним завданням Держмиткому було визначено забезпечення захисту економічної безпеки України, додержання законодавства про митну справу, здійснення митного контролю та оформлення.

З метою оперативного забезпечення здійснення митного контролю на кордоні було запроваджено тимчасову схему організації пунктів пропуску, при якій митні підрозділи разом з іншими суміжними службами розміщувалися у тимчасових приміщеннях.

Протягом 1992-1993 років  створено розгалужену систему митних органів по всій території України, визначено зони діяльності митниць та спеціалізованих митних організацій, запроваджено митний контроль по всьому периметру кордону. Розгорнуто і облаштовано за тимчасовою схемою 62 пункти пропуску.

Указом Президента України  від 16 грудня 1993 року затверджено Комплексну програму розбудови державного кордону України. Нею визначено низку політичних, організаційних, правових і матеріально-технічних заходів з розбудови митної інфраструктури та розвитку мережі пунктів пропуску на період до 2000 року. пропуску.

У 1992 році Україна стає повноправним членом Всесвітньої митної організації.

5 лютого 1992 року прийнято  Закон України "Про Єдиний  митний тариф", який визначив  основні напрями тарифного регулювання.

У грудні 1992 та червні 1993 років укладено перші угоди про застосування режиму вільної торгівлі з Білоруссю та Росією.

Відповідно до Указу  Президента України від 29 листопада 1996 року „Про Державну митну службу України” здійснено кардинальну  реорганізацію структури митної системи України, змінено принцип  її побудови та управління з територіального на регіональний. На базі ліквідованого Державного митного комітету України утворено, Державну митну службу України, як центральний орган виконавчої влади.

Завдяки реорганізації  досягнуто вдосконалення організаційної структури і централізації управління митною системою, зміцнення виконавської дисципліни, мобільності митних підрозділів, посилення митного контролю й боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил.

У 1998 році створено Центральну енергетичну митницю.

5 квітня 2001 року прийнято Закон України „Про Митний тариф України”. В його основу покладено Українську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності, яка базується на Гармонізованій системі опису та кодування товарів. Законом встановлено, що визначення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, здійснюється Верховною Радою України шляхом прийняття законів України з урахуванням висновків Уряду.

11 липня 2002 року Президентом  України підписано прийнятий  Верховною Радою України новий  Митний кодекс, який закріпив в національному законодавстві основні положення ряду міжнародних конвенцій та угод з питань митної справи, у тому числі й тих, до яких Україна поки що має лише намір приєднатись.

На сьогодні митна  система України складається  з 3 регіональних митниць, 44 митниць (у тому числі 4 митниці прямого підпорядкування й оперативна митниця), 2 спеціалізованих митних управлінь, 3 спеціалізованих митних організацій та 3 навчальних закладів.

Контроль за переміщенням через  митний кордон України експортно-імпортних вантажів учасників зовнішньоекономічної діяльності, товарів та речей фізичних осіб також забезпечують 137 митних постів, що входять до складу митниць. Крім того, в Україні діють 144 міжнародні та 36 міждержавних пунктів пропуску, у тому числі 18 авіаційних, 39 морських і річкових, 4 поромних, 42 залізничні та 77 автомобільних, а також 54 пункти спрощеного переходу, які підпорядковані митницям.

 

 

 

Рис. 1.1. Структура Державної митної служби

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Генезис експортно-імпортної структури України в торгівлі товарами

Ефективна експортно-імпортна політика має визначальне значення для формування експортного потенціалу країни. Досвід провідних європейських країн переконливо доводить, що основа створення експортного потенціалу - це природні ресурси, організаційно-політичні фактори і мотивація активної діяльності осіб, зайнятих у виробництві. Однією з умов для розвитку експортної бази є створення в країні сприятливих умов для підприємницької діяльності, забезпечення купівельної спроможності населення як необхідного

фактора пожвавлення  виробництва і споживання.

Для України, як індустріальної держави  і потенційного експортера сільськогосподарської  продукції на світовий ринок, дуже важливим є питання визнання її як рівноправного партнера.

На даний момент ситуація в експортному виробництві на території України не відповідає не тільки експортному потенціалу країни, але й господарсько-технологічній структурі, галузевому розподілу і рівню кадрового корпуса.

Україна належить до країн  з високою експортною квотою у валовому внутрішньому продукті (ВВП).

Обсяги експорту України  продовжуються невпинно знижуватись. Основні причини даної тенденції  полягають у загальному уповільненні темпів приросту обсягів експорту в  світі, погіршенні ситуації на найважливішому для України російському ринку, в тому числі, обмежувальні заходи, що застосовувалися до українських товарів.

У спадаючій економіці підйом експорту може бути досягнутий хіба що штучними заходами, наприклад, при девальвації  національної валюти. МВФ була потрібна стабільна гривня для дотримання інтересів зарубіжних кредиторів і одночасно - для стимулювання імпорту в Україну. Це також суттєво вплинуло на обсяги українського експорту.

Зростання імпорту було блоковане  відразу у декількох напрямах. По-перше, на державному рівні був обмежений доступ імпортерів до валюти і різко скорочений перелік товарів так званого “критичного імпорту". По-друге, внаслідок девальваційного обвалу істотно впала купівельна активність населення. Уряд вирішив підтримати національного товаровиробника і його експортний потенціал шляхом введення додаткових обмежень і бар'єрів на шляху імпорту. Здатність українських підприємств, задавлених податками і неплатежами, зробити і продати ці товари викликають сумніви.

Структура українського експорту, 1999 рік.

Пріоритетними галузями українського експорту є металургійна, агропромислова, машинобудівна та металообробна, хімічна та паливно-енергетична  галузі промисловості. На їх долю припадає 75% загального обсягу експорту України.

Експорт металу.

Найбільшу частку в українському товарному  експорті займає продукція чорної металургії - 37 %. Потрібно також зазначити, що в  українському металургійному експорті істотно зросла питома вага продукції  з низьким ступенем переробки. До того ж з кожним роком Україна продовжує втрачати напрацьовані протягом багатьох років зовнішньоторговельні зв'язки по продажу готової продукції ( зокрема трубопрокату), які навряд чи вдасться повернути.

Експорт харчових продуктів.

Друге місце серед опор українського експорту займає харчова промисловість. Її доля складає 12,25% (проти 10,92% в 1998 році). Причому виросла не тільки питома вага українського продовольчого експорту, але і його абсолютні обсяги. З усіх видів української сільськогосподарської сировини найбільшою популярністю користується морожена яловичина, пшениця, а також насіння соняшника.

 

Хімічний експорт.

Третьою по значущості групою експортної продукції є хімічна - на неї в 1999 році припадало 10,98 % українського експорту. Однак падає не тільки питома вага української хімії в українському експорті, але і її абсолютні обсяги.

Структура українського імпорту, 1999 рік.

Скорочення імпорту в 1999 році було шокуючим - всі закуплені поза Україною товари, за рідким винятком, можна віднести до категорії критичного імпорту. Особливо вражає півтораразове скорочення ввезення машинотехнічної продукції, що свідчить про різке згортання інвестиційної активності в Україні. Щось подібне відбувалося і з імпортом хімічної. Відповідно, частка хімічної продукції в сумарному імпорті товарів також впала.

  Наслідки цієї надто небезпечної тенденції дадуть про себе знати вже в самий найближчий час - поглибленням технологічного відставання і черговими втратами зовнішніх ринків.