Функції ринків фінансових послуг в глобальній економіці та загальні засади їх правового регулювання

УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА “КРОК”

Факультет міжнародних відносин

Кафедра міжнародної економіки та бізнесу

 

 

 

 

 

 

 

 

Функції ринків фінансових послуг в глобальній економіці та загальні засади їх правового  регулювання

 

 

 

 

 

 

 

Виконала: 

Студентка ІV  курсу, групи МЕ-09

Овчіннікова Юлія Ігорівна

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ – 2013 р.

 

Ринки  фінансових послуг -сфера  діяльності учасників ринків фінансових послуг з  метою  надання  та  споживання  певних фінансових послуг. До ринків фінансових послуг належать професійні послуги  на ринках банківських   послуг, страхових послуг, інвестиційних  послуг,  операцій з цінними паперами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів;

Функції ринку фінансових послуг майже ті ж самі, що і функції фінансів взагалі:

• акумулююча (накопичувальна), що тісно пов’язана з функцією грошей як засобу накопичення;
• розподільча та перерозподільча, що витікає з функції грошей як засобу обігу та платежу;
• оціночно-контрольна, що витікає з функції грошей як міри вартості товарів;
• стимулююча, щодо прискорення обігу грошового, реального та суспільного капіталу у цілому.

Вищеназвані функції ринок фінансових послуг здійснює переважно через: відкриття банківських рахунків і заснування спеціальних фондів (пенсійних, страхових тощо); надання банківських кредитів, комерційних та інших позичок; здійснення операцій із цінними паперами підприємств та держави (акціями, облігаціями) тощо.

Забезпечуючи мобілізацію, розподіл і ефективне використання вільного капіталу, забезпечення в найкоротші терміни потреби в ньому окремих господарюючих суб'єктів, ринок фінансових послуг сприяє прискоренню обороту використаного капіталу, кожний цикл якого генерує додатковий прибуток і приріст національного доходу в цілому.. Ці функції і обумовлюють структуру ринку фінансових послуг.

Ринок фінансових послуг виконує також  такі функції:

1. загальні:

забезпечуюча  – отримання прибутку від операцій на ринку;

цінова, що забезпечує формування ринку цін;

інформаційна  – доведення до учасників ринку інформації про фінансових посередників, види послуг, об’єкти інфраструктури ринку тощо;

регулююча – встановлення правил торгівлі фінансовими активами, пріоритетів, визначення органів контролю та їх функцій, порядку вирішення конфліктних питань тощо.

2. специфічні (конкретні):

в економічній  сфері:

• розподіл і перерозподіл капіталу від інвестора до виробника;
• визначення критеріїв ефективного використання фінансових ресурсів за секторами економіки;
• вирішення економічних проблем на грошовому, валютному, фондовому ринках та ринку позичкового капіталу;
• забезпечення прогресивного розвитку лізингових, факторингових, страхових, інноваційних та інших видів послуг;
• мобілізація і розподіл фінансових ресурсів, що обумовлюють його структуру;
• мобілізація заощаджень приватних осіб, держави, бізнесу, закордонних інвесторів та акумуляція грошових коштів у позичковий та інвестиційний капітал;
• організація процесу доведення фінансових активів до споживача;
• фінансове забезпечення та розширення процесів інвестування у виробництво на основі визначення найбільш ефективних напрямів використання капіталу в інвестиційній сфері;
• формування ринкових цін на окремі види фінансових активів;
• страхова діяльність і формування умов для мінімізації фінансових та комерційних ризиків та ін.

У політичній сфері:

• сприяння зміцненню економічної самостійності;
• прискорення інтеграційних процесів входження України до світового співробітництва;
• залучення зарубіжних інвесторів тощо.

Реалізація  відмічених функцій ринку визначає його роль і значення у розвитку економіки держави.

Основними формами державного регулювання РФП є:

• прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку;
• регулювання випуску та обігу фінансових активів, прав і обов’язків

учасників ринку;

• видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної

діяльності на ринку та забезпечення контролю за такою діяльністю;

• створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами фінансових активів і особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку фінансових послуг;
• контроль за достовірністю інформації, що надається контролюючим

органам емітентами та особами, які  здійснюють професійну діяльність на ринку;

• контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку фінансових послуг тощо.

Прийняття Закону України «Про фінансові  послуги та державне регулювання  ринків фінансових послуг» включає  велику кількість основних принципів  з регулювання діяльності фінансових установ. Створено єдиний наглядовий орган, що регулює та контролює їх діяльність — Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг.

Правова база діяльності фінансових установ  в Україні

В сучасних умовах ринок фінансових послуг України включає велику кількість  фінансових установ, які надають  більше 500 видів різних послуг. Для  регулювання діяльності фінансових установ на ринку потрібна досконала  правова база.

В усіх країнах, в т.ч. і в Україні, регулювання діяльності фінансового  ринку і ринку фінансових послуг, як його сегмента, здійснюється трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою і судовою. Взагалі елементами державного регулювання (про що було уже сказано) є: законодавчі та підзаконні акти; органи державного управління, що забезпечують пряме втручання у діяльність ринку; непряме втручання держави.

Законодавчою базою регулювання  фінансового ринку в Україні  є:

1. Конституція України – вища юридична сила, яка визначає права законодавчої, виконавчої і судової влади у сфері функціонування фінансового ринку та його сегментів.

2. Укази президента щодо регулювання фінансового ринку.

3. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів, міністерств та інших органів виконавчої влади, що стосуються окремих напрямів регулювання.

4. Конституційний Суд України – вирішує всі питання про відповідність законів та інших актів щодо Конституції України.

5. Договори та угоди, що укладаються між учасниками ринку у зв’язку з наданням фінансових послуг, пов’язаних з емісією, обігом цінних паперів та іншими послугами.

6. Закони України, що регулюють ринок фінансових послуг, прийняті Верховною Радою України:

- Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» (2006) – визначає поняття цінних паперів, їх види; регулює діяльність щодо емісії та обігу цінних паперів, визначає правовий статус і організаційні засади фондових бірж.

- Закон України «Про господарські товариства» (1991) – визначає поняття і види акціонерних товариств, правила їх створення та діяльності; права і обов’язки учасників і засновників.

- Декрет КМУ «Про довірчі товариства» (1993) – визначає поняття довірчого товариства як інституційного інвестора, особливості створення і діяльності.

- Постанова Верховної Ради України «Про Концепцію функціонування і розвитку фондового ринку України» (1995) – визначає головну мету та основні принципи функціонування і розвитку фондового ринку України.

- Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (1996) – визначає напрямки державного регулювання ринку цінних паперів в Україні.

- Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» (1997) – визначає правові основи обігу цінних паперів у депозитарній системі та правила електронного обігу.

- Закон України «Про лізинг» (1997) – визначає сутність лізингу, його види та послуги.

- Закон України «Про банки і банківську діяльність» (2000) – визначає види банківської діяльності, встановлює порядок випуску, продажу, зберігання цінних паперів та управління ними банком.

- Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» (2001) – визначає види інвестиційних компаній, порядок їх реорганізації, створення та види діяльності.

- Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (2001) – визначає мету, шляхи та органи регулювання ринку фінансових послуг.

- Закон України «Про обіг векселів в Україні» (2001) – визначає особливості обігу векселів в Україні, який полягає у видачі переказних та простих векселів, здійснення операцій з векселями відповідно до Женевської конвенції 1930 року.

- Закон України «Про попередження і протидію легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом» ( 2002) характеризує систему фінансового моніторингу та інші закони, що регулюють діяльність всіх сегментів фінансового ринку.

 

Регулювання фінансового ринку в країнах  з розвинутою ринковою економікою

Фінансові ринки  різних країн функціонують за різними моделями, мають свої власні правила роботи і  систему органів  управління, але організаційна  будова системи регулювання  в переважній більшості  держав ґрунтується  на концепції дворівневої  системи органів  регулювання. Перший рівень становлять органи державного регулювання, другий рівень утворюють  саморегулівні організації (СРО), створені професійними учасниками ринку  цінних паперів, до яких належать різного  роду союзи, асоціації, ліги професійних  учасників, фондові  біржі та організатори позабіржової торгівлі. Розподіл функцій  і повноважень  між державними органами і саморегулівними  організаціями зумовлений рівнем розвитку фінансового  ринку, культурними  та історичними традиціями кожної країни, особливостями  законодавства, яке  в різних країнах  відрізняється за ступенем жорсткості, соціальною та правовою культурою суспільства, а також рівнем організації професійних об'єднань учасників фондового ринку, здатних взяти на себе значну частину роботи щодо регулювання діяльності на ньому.

У світовій практиці розрізняють дві  основні моделі регулювання  фінансового ринку.

Перша модель - регулювання фінансового ринку зосереджується переважно в державних органах і лише невелика частина повноважень щодо нагляду, контролю, встановлення обов'язкових правил поведінки передається державою само-регулівним організаціям професійних учасників ринку. Такий підхід застосовується в СІНА, Франції.

Друга модель - максимально можливий обсяг повноважень передається саморегулівним організаціям, значне місце в контролі посідають не жорсткі правила, а переговорний процес, індивідуальні узгодження з професійними учасниками ринку, і при цьому держава зберігає за собою основні контрольні функції, можливості втручання в будь-який момент у процес саморегулювання (Великобританія).

У більшості країн  з розвинутими  фінансовими ринками (таких  налічується близько 30) понад 50% мають самостійні відомства (Комісія  з цінних паперів  та бірж - модель СІНА, Бюро з цінних паперів - Японія, Федеральне управління з банківського нагляду - Німеччина, Рада з цінних паперів  та інвестицій - Великобританія, Комісія з біржових операцій - Франція, Комісія з цінних паперів та біржі, а також Спостережна  рада з цінних паперів - у Кореї), приблизно  у 15 % країн за фондовий ринок відповідає Міністерство фінансів.

Даний етап розвитку світового фінансового  ринку характеризується створенням наднаціональних органів регулювання фінансових ринків світу. Сучасна глобалізація економічних зв'язків впливає на інтернаціоналізацію фінансових ринків, змушуючи національні регулювальні органи розвивати двосторонні і багатосторонні офіційні зв'язки з іноземними органами нагляду та контролю з метою створення системи міжнародного співробітництва у сфері попередження та переслідування шахрайств з фінансовими ресурсами, регулювання фондових ринків та інвестиційної діяльності.

Найбільш поширеним  інструментом такого міжнародного співробітництва  є меморандуми  про взаємодію  між уповноваженими регулюючими органами держав.

На даному етапі  розвитку світового  фінансового ринку  міжнародними регулюючими  організаціями є:

1) Міжнародний  валютний фонд (МВФ);

2) Міжнародна  організація комісій  з цінних паперів  (IOSCO);

3) Форум Європейських  Комісій з цінних  паперів (FESCO);

4) Група 30.

Міжнародний валютний фонд є міжурядовою організацією, що призначена для регулювання валютно-кредитних відносин між державами-членами та для фінансової допомоги їм через надання коротко-і середньострокових кредитів в іноземній валюті. Практичну діяльність Міжнародний валютний фонд розпочав у 1947 р. Фонд є інституційною основою світової валютної системи. Він підтримує стабільність у міжнародних валютних відносинах, сприяє економічному зростанню, розвитку міжнародної торгівлі, забезпеченню високого рівня зайнятості та доходу. На сьогодні членами Фонду є 18І країна. Стратегію Фонду визначають провідні країни світу, зокрема СІНА, частка яких у загальній кількості голосів становить 17,7 % (кількість голосів, що надаються країні, пропорційна до суми внесених коштів). Україна стала членом МВФ у 1992 р. з квотою менше як 1 % у загальному капіталі Фонду.