Функції і принципи управління фінансами в Україні

     Державне  регулювання в сфері фінансів здійснюється за допомогою цілого ряду методів, які залежать від застосування засобів впливу. А саме: правових, адміністративних, фінансових. Фінансові інструменти регулювання зводяться до наступного:

• державного оподаткування і державних витрат у таких пропорціях, які б забезпечували рівномірний розвиток економіки;
• безпосереднього регулювання цін;
• регулювання процесу грошового обігу: конвертованість та підтримка валютного курсу, створення резервних фондів, емісія грошей і цінних паперів, формування безготівкового і готівкового обігу, його структурних змін тощо;
• системи пільг;
• системі санкцій.

     При цьому головний принцип підсистеми державного фінансового регулювання - визначення тієї частини господарства, яка потребує управління й регулювання з боку держави, і частини, що забезпечує саморегулювання. У практиці розвинутих країн таке співвідношення перебуває в пропорції в середньому 7/3, тобто 70 % фінансових відносин само управляється і регулюється безпосередньо виробниками на основі добре налагодженої правової бази. Решту господарської системи різними методами регулює держава.

     Саморегулювання відбувається на рівні підприємницьких структур і не означає, що вони регулюють свої економічні інтереси, як вони цього захочуть. Усі методи фінансового регулювання розподілу, обміну і споживання здійснюються через ринок. Необхідно пам'ятати, що фінансове регулювання має певні обмеження. Об'єктивними обмеженнями виступають обсяг та темпи зростання валового внутрішнього продукту, економічно обґрунтована максимальна межа державного стягнення, рівень політичної стабільності, продумана загальна стратегія ( поточна й довгострокова). Слід наголосити, що державне регулювання фінансами зумовлене загальнодержавними й суспільними інтересами і має здійснюватись державними органами на всіх рівнях вертикальної системи управління. Водночас управлінська діяльність має у своєму складі контрольні дії, спрямовані на те, щоб гарантувати виконання поставлених завдань. Отже, фінансовий контроль є і повинен бути важливою функцією державного управління фінансами.

     Сутність  фінансового контролю як поняття  зводиться до процесу вивчення, порівняння, виявлення, фіксації проблем змісту і відображення в обліку господарських операцій та вжиття заходів для їх розв'язання, усунення порушень, попередження в подальшому. Необхідно відмітити, що фінансовий контроль необхідно розглядати як систему, якою є контролюючі суб'єкти, підконтрольні об'єкти та контрольні дії [2].

     Існуюча в Україні система управління державними фінансами сформувалася під впливом структурних змін, які відбулися в усіх сферах суспільного  життя, і характеризується недостатнім  рівнем інституціональної спроможності та інтеграції учасників.

     Недостатність інтеграції окремих складових системи  управління фінансами не дає змоги  забезпечити гармонійний розвиток усієї системи управління фінансами  та бути ефективним інструментом державного регулювання соціально-економічної сфери.

     Недоліками  існуючої інформаційної інфраструктури системи управління фінансами є  автономне функціонування інформаційно-аналітичних  відомчих систем, зокрема відсутність  інтегрованої бази даних державних  органів влади, які мають пряме  чи опосередковане відношення до планування, використання чи контролю за фінансовими потоками держави, організаційна розпорошеність наявних інформаційних ресурсів [4,c.54].

           Основними принципами вдосконалення системи управління фінансами є:

• системність і послідовність політики та дій у сфері державних фінансів, що потребує високого рівня організації роботи державних інституцій, повноти, точності і надійності інформації про стан та розвиток державних фінансів;
• ефективність управлінських рішень, у тому числі щодо використання бюджетних коштів, які повинні бути спрямовані на досягнення стратегічних цілей та базуватися на результатах аналізу поточної ситуації, попередньому досвіді та оцінці майбутнього впливу;
• відкритість і прозорість, що передбачає доступність для суспільства і засобів масової інформації процедур розгляду та ухвалення рішень щодо використання державних фінансів, обов’язкове оприлюднення виявлених у процесі контролю фактів їх незаконного, нецільового та неефективного використання, підзвітність та відповідальність суб’єктів сектору державного управління за прийняття та невиконання управлінських рішень.

Література

1. Василик О. Д., Павлюк К. В. Державні фінанси України. -К.: Вища школа, 1997. - 383c.

2. Кірейцев Г. Г., Александрова М. М, Маслова С. О. Гроші. Фінанси. Кредит: Навч. посібник, 2001. - 312с.

http://trackls.narod.ru/books/bk1/index.html

3. Кириленко О. П. Фінанси (Теорія та вітчизняна практика): Навч. посібник. - Тернопіль: Економічна думка, 2000.- с.

http://www.readbookz.com/books/145.html

4. Павлюк К. В. Фінансові ресурси держави. Монографія. -К.: НІОС, 1997. -176с.

5. Опарін В. М. Фінанси (загальна теорія): Навч. посібник. -К.: КНЕУ, 1999. - 164с.