Фінансовий механізм

Об'єктом фінансового планування є фінансова діяльність держави, суб'єктів господарювання та інших учасників суспільного життя.

Суб'єктами фінансового планування є окремі підприємства, установи, організації, відомства, фінансові органи, органи державного управління на місцевому рівні та ін.

Фінансове планування ґрунтується на таких  принципах: 

• наукової  обґрунтованості, згідно з яким розрахунок планових показників має базуватися на основі певних методик з урахуванням  передового досвіду, використанням  засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найоптимальнішого з них;
• комплексності, який полягає у єдності фінансової політики, єдиній методології фінансових розрахунків;
• безперервності, який передбачає взаємозв'язок перспективних, поточних та оперативних фінансових планів;
• стабільності, що означає незмінність показників фінансових планів;
• оптимальності, який потребує найбільш раціонального використання усіх фінансових ресурсів.

Результатом фінансового планування є розрахунок фінансових показників, які відображають формування, розподіл і використання фінансових ресурсів та втілюються у спеціальному документі — фінансовому плані. Особливість фінансового плану — він складається лише у грошовій формі.

Фінансове планування включає: 

• фінансове прогнозування (перспективне планування) — дослідження та розроблення  на довгострокову перспективу ймовірних  шляхів розвитку фінансів суб'єктів  господарювання і держави, які забезпечують їхнє стабільне фінансове положення у майбутньому (перспективні фінансові плани складають на період, більший одного року);
• поточне фінансове планування — процес визначення майбутніх доходів та напрямів використання фінансових ресурсів суб'єктів економічної діяльності, що має на меті реалізацію їх фінансової стратегії у більш короткостроковому періоді (поточні фінансові плани складають на один рік);
• оперативне фінансове планування — процес синхронізації у часі грошових надходжень і витрат з метою реалізації поточних фінансових планів і конкретизації їх показників (оперативні фінансові плани складають на строк до одного року: квартал, місяць)..

При визначенні фінансових показників використовують такі методи планування (рис. 4.2).

2.2. При  виконанні фінансових планів  виникає потреба в оперативному управлінні як діяльності, пов'язаній із необхідністю втручання в розподільчі процеси з метою ліквідації диспропорцій, подолання недоліків, своєчасного перерозподілу коштів, забезпечення досягнення запланованих результатів.

Об'єктами фінансового управління є фінансові відносини, централізовані і децентралізовані фінансові ресурси усіх ланок фінансової системи; найважливіші об'єкти управління — фінанси підприємств, організацій і установ, фінанси домогосподарств, загальнодержавні фінанси. 

Суб'єктами фінансового управління є держава  в особі законодавчих і виконавчих органів (у тому числі фінансових), а також фінансові служби підприємств, організацій і установ.

Сукупність  усіх організаційних структур, які  здійснюють управління фінансами, утворює фінансовий апарат. Тобто управління фінансами — система методів і форм організації фінансових відносин, які застосовує фінансовий апарат для ефективного формування, розподілу і використання фінансових ресурсів суб'єктів економічної діяльності з метою досягнення поставлених цілей та запланованих результатів.

Стратегічне управління в Україні (управління фінансами  на тривалу перспективу) здійснюють найвищі органи державної влади  і управління: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, апарат Президента.

Оперативне  управління фінансами здійснює безпосередньо  фінансовий апарат, який включає фінансові  органи управління (Рахункову палату Верховної Ради України, Міністерство фінансів, Державне казначейство, Державну контрольно-ревізійну службу, Державну податкову службу, Пенсійний фонд, Фонди соціального страхування тощо) і фінансові інститути (Національний банк України, банки і небанківські кредитні установи, страхові компанії, фондові біржі, інститути спільного інвестування тощо).

2.3. Під  час складання й виконання фінансових планів, а також по закінченні певних періодів проводиться фінансовий контроль, спрямований на перевірку правильності вартісного розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту та цільового витрачання коштів із відповідних фондів, порівняння фінансових результатів від використання фінансових ресурсів з плановими та виявлення резервів їх збільшення. Іншими словами, фінансовий контроль — цілеспрямована діяльність уповноважених органів щодо забезпечення законності і доцільності виконання фінансових операцій та реалізації на цій основі завдань фінансової політики. 
 

Основна мета фінансового контролю: 

1. дотримання  чинного фінансово-господарського законодавства у процесі здійснення фінансової діяльності та окремих фінансових операцій;
2. реалізація стратегії фінансування" тобто передбачення змін умов фінансової діяльності і своєчасне пристосування до них.

Фінансовий  контроль може проводитися як на рівні  держави (макрорівень), так і на рівні  суб'єктів господарювання (мікрорівень).

На макрорівні об'єктом фінансового контролю є  фінансово-господарські операції, пов'язані  з формуванням і використанням  державних фінансових ресурсів на соціально-економічний  розвиток, суб'єктами — державні органи влади і управління в особі  постійних комісій Верховної Ради України, Національного банку України, органи податкової та контрольно-ревізійної служб, аудиторські фірми тощо.

Фінансовий  контроль держави спрямований на раціональне використання бюджетних  коштів, дотримання фінансової дисципліни в державних господарських структурах, повне та своєчасне виконання фінансових зобов'язань юридичними і фізичними особами перед бюджетом.

На мікрорівні об'єктом фінансового контролю є  фінансово-господарська діяльність підприємств, організацій і установ. Суб'єктами — фінансові менеджери, керівники підприємств, засновники, незалежні аудиторські організації тощо.

Основні принципи фінансового контролю такі: 

• незалежність (не враховуються матеріальна чи моральна зацікавленість перевіряючого);
• гласність (результати перевірок публікуються для широкого загалу);
• превентивність (попереджувальний характер фінансового контролю);
• дієвість (за результатами контрольної перевірки завжди вживаються певні заходи);
• регулярність (контроль проводиться з певною періодичністю);
• об'єктивність (контроль проводиться згідно з вимогами чинного законодавства);
• всеохопний характер (якщо можливо, фінансовий контроль має охоплювати всі сторони фінансово-господарської діяльності).

2.4. Фінансове  забезпечення і фінансове регулювання  є узагальнюючими методами фінансового механізму, оскільки включають окремі часткові методи фінансового впливу на соціально-економічний розвиток суспільства. Ці два методи тісно взаємопов'язані між собою і взаємодоповнюють один одного. Зокрема, встановлення системи фінансового забезпечення потребує відповідного фінансового регулювання.

Фінансове забезпечення — формування цільових грошових фондів суб'єктів господарювання у достатньому розмірі та їх ефективне  використання.

Основні елементи фінансового забезпечення суб'єктів господарської діяльності: 

• самофінансування (відшкодування витрат на основну  діяльність та її розвиток за рахунок  власних джерел);
• кредитування (надання коштів на принципах поворотності, платності, строковості і забезпеченості);
• бюджетне фінансування (надання коштів з бюджету на безповоротних засадах);
• оренда (передавання майна у користування на певний строк і за певну плату);
• інвестування (вкладання коштів у певні об'єкти з метою отримання прибутку або соціального ефекту).

Фінансове регулювання — метод фінансового впливу, пов'язаний із регулюванням економічних процесів. Фінансове регулювання здійснюється через систему норм і нормативів, лімітів та фінансових резервів. 

Основні елементи фінансового регулювання: 

• оподаткування (вилучення частини доходів підприємств і населення до бюджету та державних цільових фондів);
• бюджетні трансферти (виділення коштів з бюджету на безоплатних і безповоротних засадах: дотації, субвенції, субсидії).

2.5. Конкретними  формами здійснення процесів  розподілу і перерозподілу створеної вартості є фінансові важелі, до яких відносяться податки, обов’язкові збори, норми амортизаційних відрахувань, норми витрачання коштів в бюджетних установах, орендна плата, процент за кредит, дотації, субсидії, субвенції, заохочувальні фонди, штрафи, пеня премії та ін. Особливістю фінансових важелів є те, що вони засновуються на врахуванні економічних інтересів держави, підприємств, організацій, населення. До фінансових важелів належать: фінансові стимули та фінансові санкції.

         Звичайно, що серед всіх фінансових важелів особливе місце займають податки та збори з допомогою яких держава мобілізує кошти для використання покладених на неї функцій, а також впливає на підприємницьку діяльність та стимулює її, сприяє інвестиційній активності, визначає пропорції нагромадження і споживання, забезпечує раціональне використання обмежених природних ресурсів тощо. Система оподаткування в Україні знаходиться в процесі реформування, завданнями якого є: послаблення податкового тиску на виробників, надання пільг інвесторам та експортерам готової продукції, забезпечення стабільності і простоти у справлянні податків, уникнення подвійного  оподаткування, посилення відповідальності за сплат податків.

         Одним з напрямів впливу держави  на темпи суспільного відтворення є встановлення норм амортизаційних відрахувань, визначення методів нарахування амортизації, застосування прискореної амортизації з метою сприяння розвитку науково-технічного прогресу. При цьому особливого значення набуває наукове обгрунтування розмірів норм амортизації тому що, як їх значене збільшення, так і зменшення має негативні наслідки.

      2.6. У фінансових важелях важливе  місце займають фінансові санкції  як особливі форми організації  фінансових відносин, викликати  посилити матеріальну відповідальність суб’єктів господарювання у виконанні взятих зобов’язань (договірних умов сплати податків і зборів тощо). В умовах ринку ріст фінансових санкцій значно зростає. Найбільш розповсюдженими серед них є штраф і пеня.

Штраф – це міра матеріального впливу на винних у порушенні законодавства, угод або діючих правил. Накладаються, як правило, в твердій грошовій сумі.

Пеня  – застосовується при несвоєчасному  виконанні грошових зобов’язань  і нараховується за кожен день прострочення. Розмір пені встановлюється в процентах від суми простроченого платежу.

2.7.Для зацікавлення суб’єктів господарювання в досягненні певних результатів використовуються  фінансові стимули. До них належать заохочувальні фонди, які утворюються з прибутку, бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку народного господарства (в тому числі дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для економіки), фінансування підготовки і перепідготовки кадрів, спеціальні фінансові пільги (пільги по податках та можливість проведення прискореної амортизації).

         Заохочувальні фонди з прибутку  підприємств створюють необхідні  стимули для досягнення кращих  результатів господарювання, тому  що сам ці фонди є грошовим  джерелом коштів для матеріального  стимулювання працюючих, задоволення  соціальних потреб та виробничого розвитку. Визначення пріоритетності тих чи інших напрямків використання чистого прибутку є виключно внутрішньою справою самих підприємств.

         Спеціальні фінансові пільги  також сприяють створенню сприятливих  умов для окремих господарських суб’єктів і застосовуються переважно у вигляді повного або часткового звільнення від податків, застосування диференційованих ставок оподаткування, виключення певних сум з оподатковуваних доходів, надання права на проведення прискореної амортизації. Одночасно ринковий механізм передбачає створення для всіх підприємницьких структур рівних умов для діяльності, перелік пільг в оподаткуванні не повинен бути значним.