Фінансовий механізм

Фінансовий  механізм 

1. Реалізація фінансової політики здійснюється з допомогою фінансового механізму, який являє собою досить складну систему впливу на різні сторони фінансової діяльності окремих суб’єктів. Основним вектором цього впливу є взаємовідносини держави, яка виробляє і реалізує фінансову політику, із суб’єктами господарювання, що забезпечують виробництво ВВП. 

Фінанси як розподільна категорія тісно  взаємозв’язані з економікою. З  одного боку, з допомогою фінансів розподіляється створений у суспільстві ВВП, причому розподілити можна лише стільки, скільки створено. З іншого боку, як уже зазначалося, обмінно-розподільні відносини формують певну систему економічних інтересів, які впливають на виробництво, стимулюючи чи, навпаки, стримуючи зростання ВВП. При цьому фінансовий вплив на соціально-економічний розвиток, який лежить в основі формування і реалізації фінансової політики, здійснюється не автоматично сам по собі, а через фінансовий механізм, який відображає напрями, характер і сутність функціонування фінансів у суспільстві.

Фінансовий  механізм — сукупність фінансових методів і форм, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства. 

Ринкова економіка ґрунтується на поєднанні  як власної саморегулюючої дії, що становить  саму її основу, так і системи державного регулювання ринкових відносин. Ринок на основі балансу попиту і пропозиції через механізм вільного ціноутворення загалом самостійно регулює розвиток окремих галузей, регіонів і підприємств, виробництво певних товарів та сферу послуг. Разом з тим необхідна і система державного регулювання, однак не повного регулювання, а підрегулювання, коригування, спрямування ринкових механізмів на досягнення певних цілей і реалізацію визначених завдань. Державне регулювання не замінює ринкового саморегулювання, а лише доповнює його. 

Державне  регулювання економіки може здійснюватися  двома способами. 

Перший  - створення системи планового керівництва, в основі якої лежать адміністративно-командні методи. Завдання збалансування економічного і соціального розвитку вирішуються на основі єдиного директивного централізованого планування. Щоправда, повного збалансування економіки так ніколи й не досягалося. Окрім того, те збалансування розвитку економіки, що забезпечувалось плановими методами, досягалось на дуже низькому, порівняно з розвиненими країнами, рівні забезпечення економічних і соціальних потреб. Тобто планова економіка здатна певною мірою забезпечити керованість і збалансованість розвитку, однак на низькому життєвому рівні. 

Другий  спосіб - державного регулювання економіки полягає у застосуванні економічних методів управління, серед яких провідна роль належить фінансам. Дія фінансового механізму на різні сторони соціально-економічного розвитку має кількісну й якісну визначеність. Кількісна визначеність виявляється в сумі коштів, що виділяються для досягнення тих чи інших цілей. Це первинна основа функціонування цього механізму. Без відповідних асигнувань і кредитів неможливе розв’язання жодного завдання суспільного розвитку. Але саме по собі виділення коштів ще не гарантує розв’язання того чи іншого конкретного завдання. Надзвичайно важливо, яким чином здійснюється формування ресурсів, якими каналами і в яких формах вони рухаються, на яких умовах виділяються і використовуються. Усе це характеризує якісну визначеність дії фінансового механізму. 

Зазначеним  двом сторони функціонування фінансового  механізму на основі руху грошових коштів відповідають два методи фінансового  впливу на соціально-економічний розвиток: фінансове забезпечення і фінансове регулювання. Оскільки ці два методи є глобальними й узагальнюючими і включають у себе окремі часткові методи, то їх можна виділити як структурні підсистеми фінансового механізму, що характеризують зміст впливу фінансів на різні сторони розвитку суспільства. Установлення пріоритетності того чи іншого методу лежить в основі визначення напрямів фінансової політики держави. Чим вищий рівень розвитку суспільства й економіки, тим більшою є роль фінансового регулювання. 

Фінансове забезпечення переважає в умовах адміністративно-командної системи управління. Ресурси, які виділяються на основі рішень відповідних адміністративних органів, є їх матеріальним забезпеченням. Фінансове регулювання в цих умовах підпорядковане завданням створення відповідних грошових фондів, насамперед централізованого фонду — бюджету держави. Навпаки, в умовах ринкових відносин на перший план виступає підсистема фінансового регулювання, бо саме вона робить ринок регульованим, а не стихійним. 

Підсистеми  фінансового забезпечення і фінансового регулювання тісно взаємозв’язані. Встановлена в той чи іншій період система фінансового забезпечення потребує відповідного фінансового регулювання. 

Структурна  побудова фінансового механізму подана на схемі 1. 

Фінансове забезпечення реалізується на основі відповідної системи фінансування, яке може здійснюватись у трьох формах: самофінансування, кредитування, зовнішнє фінансування. Різні форми фінансового забезпечення використовуються на практиці одночасно через установлення оптимального для даного етапу розвитку суспільства співвідношення між ними. 

Самофінансування  являє собою забезпечення потреб простого і розширеного відтворення  виробництва за рахунок власних  коштів юридичних і фізичних осіб. Це вихідна форма фінансового  забезпечення. Без наявності певних власних коштів розпочати будь-яку діяльність неможливо. Але самофінансування зовсім не означає створення фінансової автаркії, бо дуже тісно пов’язане з використанням кредитів. Адже ці запозичені кошти потрібно повернути за рахунок власних доходів. У зв’язку з цим треба чітко розрізняти самофінансування як принцип організації і як форму фінансового забезпечення. 

Схема 1 

Структура фінансового механізму 

 
 
 

     Фінансовий  механізм може бути:

     · директивним;

     · регулюючим.

     1.1.Директивний  фінансовий механізм, розробляється, як правило, для фінансових взаємин, в яких держава приймає безпосередню участь. В його сферу входять податки, державний кредит, витрати бюджету, бюджетне фінансування, організація бюджетного устрою та бюджетного процесу, фінансове планування.

     В цьому випадку держава розробляє  всю систему організації фінансових відносин, обов’язкова для всіх його учасників. В ряді випадків директивний  фінансовий механізм може розповсюджуватись  і на інші види фінансових відносин, в яких держава безпосередньої участі не приймає. Такі відносини мають велике значення для реалізації всієї фінансової політики (ринок корпоративних цінних паперів) або одна з сторін цих відносин - агент держави (фінанси державних підприємств).

     1.2. Регулюючий фінансовий механізм визначає основні «правила гри» в конкретному сегменті фінансів, що прямо не зачіпає інтереси держави.

     Такий різновид фінансового механізму  має місце щодо організації внутрігосподарських  фінансових відносин на приватних підприємствах. В цьому випадку держава встановлює загальний порядок використання фінансових ресурсів, що залишаються на підприємстві після сплати податків та інших обов’язкових платежів, а підприємство самостійно виробляє форми, види грошових фондів, напрями їх використання.

     Безпосередньо для реалізації фінансової політики, успішного впровадження її в життя, використовується фінансовий механізм у вузькому розумінні.

     Фінансовий  механізм - це система дії фінансових важелів, яка виражається  в організації, плануванні та стимулюванні використання фінансових ресурсів.

Свою  фінансову політику держава реалізує за допомогою фінансового механізму, склад і структура якого визначаються рівнем розвитку економіки, відносинами  власності, історичними та національними  особливостями окремої країни.

    Фінансовий механізм у широкому розумінні — комплекс фінансових методів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

За допомогою  конкретних фінансових форм і методів  здійснюються розподільні та перерозподільні  відносини, утворюються доходи суб'єктів економічної діяльності і відповідні фонди грошових коштів. При цьому функціонування фінансового механізму ґрунтується на організаційно-правових положеннях та фінансовій інформації, які забезпечують практичне використання фінансів для досягнення визначених цілей і завдань.

Фінансовий  механізм у вузькому розумінні —  сукупність конкретних фінансових методів  та важелів впливу на формування і  використання фінансових ресурсів з  метою забезпечення функціонування й розвитку державних структур, суб'єктів  господарювання і населення.

 

 До  складу фінансового механізму  входять такі основні елементи (рис. 4.1.): 

• фінансові методи;
• фінансові важелі;
• фінансові інструменти;
• нормативно-правове, інформаційне та організаційне забезпечення.

 
 
 
 

  

2. Фінансові методи 

     Фінансові методи є способом впливу фінансових відносин на господарський процес.  Фінансовий метод - можна визначити як засіб впливу фінансових відносин на господарський процес.

     Фінансові методи діють у двох напрямках:

     · у напрямку управління рухом фінансових ресурсів;

     · у напрямку ринкових, комерційних відносин, що пов’язані з вимірюванням витрат та результатів, з матеріальним стимулюванням та відповідністю за ефективне використання грошових фондів.

     Ринковий  зміст в фінансові методи вкладається  не випадково. Це обумовлено тим, що функції фінансів тісно пов’язані з комерційним розрахунком, під яким розуміємо вимірювання в грошовій (вартісній) формі витрат і результатів господарської діяльності.

     Метою застосування комерційного розрахунку є отримання максимальних доходів при мінімальних витратах капіталу в умовах конкурентної боротьби.

     Реалізація  вказаної мети вимагає вимірювання  розмірів вкладеного у виробничо-торгівельну  діяльність капіталу з фінансовими  результатами цієї діяльності. При  цьому необхідно розрахувати та порівняти різноманітні варіанти вкладення капіталу за заздалегідь прийнятому критерію відбору. (Максимізація доходу на 1 грн. Капіталу, мінімізація грошових витрат та втрат).

     В зарубіжній господарській практиці цей процес має назву INPUT - OUTPUT.

У господарській  практиці широко застосовують такі фінансові  методи:  

• фінансове планування;
• оперативне управління;
• фінансовий контроль;
• фінансове забезпечення;
• фінансове регулювання.

 

Процес  розподілу і перерозподілу виробленого  у суспільстві валового внутрішнього продукту, утворення і використання грошових фондів починається, в першу чергу, із застосування такого фінансового методу, як фінансове планування. 

2.1. Фінансове планування — діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому, спрямована на досягнення поставлених цілей і вирішення певних завдань. У процесі фінансового планування кожен суб'єкт господарювання оцінює свій фінансовий стан, виявляє резерви збільшення фінансових ресурсів та напрями їх ефективного використання. За допомогою фінансового планування здійснюється економічне обґрунтування фінансових рішень та вибір їх альтернативних варіантів.

Основні завдання фінансового планування визначаються фінансовою політикою. Серед них  можна виокремити такі: 

• втілення  розроблених стратегічних завдань  у конкретні фінансові показники;
• забезпечення відтворювального процесу необхідними джерелами фінансування;
• виявлення внутрішніх резервів збільшення доходів і їх мобілізація;
• обґрунтування найбільш вигідних напрямів інвестиційної політики;
• контроль за оптимальним формуванням та ефективним використанням фінансових ресурсів тощо.