Фінансовий лізинг як джерело фінансування інвестиційних проектів, його ознаки та організація

    Відомо, що 75–80 % від загальної кількості  лізингових компаній у світі створені банками або контролюються ними.

    Відмінністю такої схеми фінансування від  прямого кредитування є наявність  фінансового посередника між  банком і лізингоотримувачем, однак загальновизнана практика кредитування тут повністю зберігається. Безпосередньо банківський позичальник –. лізингова компанія – розглядається як фінансовий посередник. Реальним позичальником вважається лізингоотримувач, що використовує свої активи у виробничих цілях для отримання грошових надходжень, щоб виплатити лізингові платежі і тим самим забезпечити погашення боргу за позичкою лізингової фірми.

    У такому випадку аналіз проекту ускладнюється, оскільки доводиться аналізувати як лізингову компанію, так і лізингоотримувача.

    В організації лізингового процесу  за умови опосередкованої участі банків можна умовно виділити три  етапи. На першому етапі здійснюється необхідна підготовча робота для  укладення юридичних договорів. Важлива роль цього етапу обумовлена складним характером багатосторонніх відносин при лізингу, який потребує докладного вивчення всіх умов та особливостей кожного етапу організації операції. Лізингові процедури, які здійснюються на цьому етапі, оформлюються у таких документах: заявці, яку отримує лізингодавець від майбутнього лізингоотримувача; висновку про платоспроможність лізингоотримувача та ефективність лізингового проекту; замовленні-наряді, який направляється лізингодавцем постачальнику; кредитному договорі, що укладається лізинговою компанією з банком про надання позички для проведення лізингових операцій.

    Значна  роль у лізинговому процесі належить другому етапу, на якому в три- та двосторонніх договорах закріплюється  лізингова операція. Лізингові відносини, що складаються на цьому етапі, оформлюються у таких документах: договорі купівлі-продажу об'єкта лізингу; акті прийняття об'єкта в експлуатацію; лізинговій угоді; договорі на технічне обслуговування майна, що передається у лізинг; договорі на страхування об'єкта лізингу.

    Третій  етап лізингового процесу включає період користування об'єктом лізингу. На цьому етапі лізингові операції знаходять відображення у бухгалтерському обліку та звітності; здійснюється виплата лізингових платежів лізингодавцю, а після закінчення терміну лізингу оформлюються відносини щодо подальшого використання майна.

    Участь  банків у створенні лізингової компанії має ряд переваг, а саме: можливість кредитування за рахунок залучених  коштів, зменшення ризиків банку, що пов'язані із проведенням лізингових операцій. У свою чергу у банківських лізингових компаній з'являється можливість отримання пільгових кредитів від своїх засновників, гарантій від банку, можливість отримання матеріально-технічної бази банку. При цьому скорочуються витрати на функціонування офісу компанії, коли його розміщено на території банку. Задовольняючи значні кредитні потреби лізингових компаній, банки тим самим отримують можливість впливати на масштаби, напрями та обсяги лізингових операцій, а отже на розвиток конкретних видів лізингу та лізингового бізнесу в цілому.

    Якщо  банк виступає безпосередньо як лізингодавець, то має місце прямий метод участі банківського капіталу в лізинговому  бізнесі.

    Порівняно з новоствореними лізинговими компаніями банки мають ту перевагу, що їх організаційне  оформлення вже завершено; для проведення ними лізингових операцій необхідно виділити у їх структурі спеціальне управління, до складу якого повинні увійти працівники з необхідним досвідом банківької роботи та вичерпними знаннями лізингового бізнесу.

    Привабливість лізингової операції для комерційних банків пояснюється наявністю реального матеріального забезпечення, оскільки кредитор зберігає за собою право власності на об'єкт забезпечення. Посилення права банку по процедурі стягнення забезпечення має привести до якісного покращання кредиту та сприяти підвищенню якості інвестиційних проектів. Крім того, безпосередня участь банківської установи як одного із суб'єктів лізингового бізнесу надасть можливість банкам розширити коло своїх операцій, встановити дійсний контроль за використанням коштів банку, підвищити якість обслуговування клієнтів і тим самим збільшити їх кількість, зміцнити традиційні зв'язки та встановити нові взаємовигідні партнерські відносини з клієнтами.

    Перевага  лізингового бізнесу полягає  також у високому ступені його рентабельності для банку. Через лізингові платежі банк отримує нове джерело доходів у вигляді комісійних виплат. Крім того, комерційні банки у процесі розвитку лізингового бізнесу можуть економити кошти за рахунок відносної простоти обліку лізингових операцій порівняно з кредитними операціями довгострокового характеру.

    На  нашу думку, зважаючи на головні питання  при опрацюванні концепції розвитку банківської системи – максимальне  сприяння у перспективі комерційних  банків вітчизняному товаровиробнику, банкам слід всебічно поширювати пряму участь у лізинговому бізнесі.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    3. Учасники лізингових операцій, їх  взаємовідносини та регулювання. 

    Основними суб'єктами лізингової угоди є сторони  які мають безпосереднє відношення до об'єкта операції.

    Зазвичай виділяють три основні суб'єкти лізингових відносин:

    1) лізингодавець – суб'єкт підприємницької  діяльності, який передає в користування  майно за договором лізингу; 

    2) лізингоотримувач – суб'єкт підприємницької  діяльності, що одержує в користування  майно за лізинговою угодою;

    3) продавець лізингового майна  або його безпосередній виробник.

    Виробником  або продавцем об'єктів лізингу  в Україні може виступати будь-яка  юридична особа, яка здійснює свою діяльність на законних підставах і є резидентом України або є іноземною фірмою, діяльність якої не суперечить вимогам міжнародних і національних норм, що зафіксовані у положеннях ГАТТ, та організована на підставі Оттавської Конвенції з міжнародного фінансового лізингу.

    Тож, зосередимо увагу на особливостях кожного типу учасників лізингового ринку в Україні.

    Комерційні  лізингові компанії, що створені за галузевою чи виробничою ознакою, зорієнтовані на обслуговування підприємств певної галузі. До них доречно віднести компанію “Лізинг-Техніка”, концерн  “Електрон”. Лізингових компаній такого типу в Україні найбільше потребує сільське господарство, будівництво та транспорт (особливо автотранспорт). Напівкомерційні лізингові компанії створюються за участю державних чи муніціпальних органів влади та фінансуються за рахунок відповідних бюджетів. В Україні зареєстровані дві лізингові компанії такого типу: ВАТ “Украгромашінвест” та ВАТ “Укртранслізинг”, що були створені рішеннями уряду. До цієї ж групи лізингових компаній слід віднести правонаступника дирекції Державного лізингового фонду – державне лізингове підприємство «Украгролізинг», яке діє в Україні з квітня 1999 р. Головною метою створення підприємства «Украгролізинг» є використання бюджетних коштів у ринкових умовах, налагодження системи повернення коштів, системи кооперації між заводами та лізингодавцями.

    До  цього ж типу учасників, що діють  на лізинговому ринку, доцільно віднести також регіональні організації (наприклад, Харківська регіональна лізингова  компанія, лізингова компанія “Євро-Сиваш”) чи фонди, які створені для підтримки малого бізнесу та отримали ліцензію на здійснення лізингових операцій. За участю Асоціації “Укрлізинг” на території України було організовано 8 регіональних лізингових фондів, серед яких за ступенем активної участі у розвитку лізингового бізнесу можна виділити Західно - Українське регіональне об'єднання “Захід лізинг”, Харківський та Херсонський лізингові фонди. Особливостями, що притаманні таким суб'єктам лізингового бізнесу, є:

    1) жорстка орієнтація на здійснення  лізингових операцій з певною спеціалізованою групою клієнтів;

    2) здійснення лізингових операцій  на основі пільгового фінансування.

    З метою підтримки розвитку лізингового  бізнесу в країні створений та діє Державний лізинговий фонд (ДЛФ). Фінансові ресурси ДЛФ формуються за рахунок бюджетних відрахувань.

    Наступну  групу основних учасників в Україні  представляють такі, що створені торгівельними  компаніями, чи інші, що не мають безпосереднього  зв'язку ні з банківськими структурами, ні з державними ресурсами. Основна  мета створення таких компаній полягає у залученні корпоративних клієнтів, що мають можливості придбавати великі обсяги обладнання. Прикладом такого типу компаній виступає ТОВ “Серго-Гамма-Лізинг”, дочірнє підприємство “Ханса-Лізинг-Україна”.

    Міжнародні  лізингові компанії в Україні ще не набули широкого розповсюдження, але, зважаючи на прибутковість для них такого бізнесу в нашій країні, можна заздалегідь передбачити їх майбутню активність на лізинговому ринку України. Основною метою таких організацій є фінансування продажу обладнання закордонних виробників для українських підприємств та підприємств, організованих за участю іноземного капіталу. Однією з перших міжнародних лізингових компаній на ринку України виступила австрійська лізингова фірма Sogelease Leasing Genssellschaft; нині діють: Оtto Іnternational Leasing (Німеччина), СА Leasing (Австрія).

    Найпотужнійшу групу учасників, що активно функціонують на ринку лізингу в Україні, представляють  комерційні лізингові компанії, які  створені банками, чи спеціалізовані відділи комерційних банків. Вони надають лізингові послуги широкому колу клієнтів, але не виключені й такі випадки, коли банк надає перевагу лише власним постійним клієнтам. Українською практикою прийнято, що комерційні банки не тільки фінансують діяльність лізингових компаній, а й рекомендують своїх клієнтів до обслуговування безпосередньо лізинговою компанією. Очевидно, що такого виду лізингові компанії, які входять до структури великих комерційних банків, мають також високий потенціал, значне коло клієнтів та займають високу позицію на лізинговому ринку. Прикладом такого роду структур в Україні є: ЗАТ “Фінансово-лізинговий дім”, лізингова компанія “Аваль-лізинг”, лізингова компанія “Укрексімлізинг”, лізингове відділення банку “Надра”.

    Активними учасниками функціональної інфраструктури ринку лізингового бізнесу крім зазначених вище є:

    * страхові  компанії, які забезпечують захист  майнових і фінансових інтересів  лізингодавців та лізингоотримувачів, виробників;

    * інвестиційні  компанії та інвестиційні фонди,  які акумулюють грошові кошти з метою інвестування їх у перспективні лізингові проекти;

    * консалтингові  фірми, що допомагають лізингоотримувачу  отримувати якісні консультаційні  послуги, тобто бути обізнаним  у сфері лізингового бізнесу. 

    Залежно від економічних умов кількість учасників операцій може змінюватися. У ряді випадків у лізинговому бізнесі можуть брати участь брокерські фірми, які безпосередньо не займаються наданням лізингового майна, а виконують роль посередників між постачальником, лізингоотримувачем та лізингодавцем. Коли мають місце великі угоди, то кількість учасників може збільшуватися за рахунок підключення брокерських фірм, трастових корпорацій, фінансуючи закладів та інших суб'єктів. Склад учасників угоди скорочується, якщо між постачальником та лізингодавцем виступає одна й та сама особа: у таких випадках питаннями лізингу займаються дочірні лізингові компанії, які створюються виробниками обладнання. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

             Висновки

    Отже, лізинг - це, з одного боку, своєрідна  форма фінансування капітальних вкладень, а з іншого - форма реалізації, канал збуту продукції.

    Серед вчених-економістів нині відсутній  системний підхід до проблеми експлуатації і своєчасності заміни виробництва, що не може не відбитися на ефективній реалізації науково-технічних досягнень. Часто-густо морально застаріле обладнання ми вводимо в експлуатацію як нове. Це призводить до втрат недоотриманої продукції і високих виробничих затрат, у тому числі через зростання різних видів простоїв, що спричиняє до втрат конкурентоспроможності і попиту на випущену продукцію.

    Все більш привабливішим способом модернізації виробництва стає засвоєння прогресивних технологічних процесів з використанням  орендованих, а не закуплених сучасних технічних засобів. В умовах переходу до ринкових відносин, коли в розвитку економіки посилюється дія чинника невизначеності, підвищується інтерес до нетрадиційних форм господарювання.

      В економічних відносинах країн  з розвинутою економікою поширилася  форма здачі в оренду технічних  засобів, яка називається лізингом і передбачає передачу обладнання, машин і механізмів, приладів та інших пристроїв від виготовлювача в оренду споживачу через посередника, який виконує роль орендодавця.