Фінансова теорія Адольфа Вагнера

І. Фінансові принципи

• Відповідність отримуваному доходу.
• Гнучкість (рухливість) оподаткування.

II. Економічні принципи

• Вибір правильних джерел оподаткування, зокрема проведення спе­ціального дослідження стосовно питання: що оподатковувати — особисті доходи чи капітал і чи можна (а відповідно і в який спосіб) врахувати інте­реси як особи, так і національної економіки.
• Вибір виду податків з урахуванням їх ефективності і впливу різних податків на їх платників. Всебічне дослідження проблеми перекладення податку.

III. Принцип справедливості

• Універсальність.
• Рівність в оподаткуванні.

IV.Принципи ефективності податкової системи

• Визначальний чинник податків.
• Зручність у справлянні податків.
• Спроба забезпечення найнижчих витрат щодо справляння податків.

У своїх принципах А. Вагнер розрізняє «принцип справедливості», що випливав з соціально-економічної концепції нової історичної школи, яка наголошувала на необхідності проведення соціальних реформ, зростання державних соціальних видатків. На думку А. Вагнера й інших представників нової історичної школи, за допомогою державних фінансів можна досягти певної соціальної справедливості.

А. Вагнер розрізняє дві функції податків: суто фіскальну і соціального добробуту. На його думку, за допомогою першої, забезпечується необхідними коштами фінансування публічних послуг, тому вона вимагає розподілу податків пропорційно доходам платників податків. Друга, є коригуванням першої функції. На думку А. Вагнера, для фінансування особливої групи послуг, а саме соціальних, необхідно вводити прогресивне оподаткування доходів. Оподаткування у такий спосіб стає регулюючим інструментом при розподілі національного доходу і багатства, вагомим важелем самого процесу розподілу відповідно до принципів вільної конкуренції. Необхідно зазначити, що А. Вагнер відкидає всю полеміку з цього питання і заявляє, що друге регулююче призначення податків пов'язано також із використанням особистих доходів і багатства. Таким чином А. Вагнер розмежував фіскальні, економічні, соціальні і політичні принципи оподаткування, трансформовані потім у системі шведського економіста К. Вікселя (1851-1926).

Цей підхід взяли на озброєння  теоретики соціал-демократичних  партій Європи. А. Вагнер дійшов до важливого  теоретичного висновку, що державні фінанси  неминуче пов'язані з рухом доходів  і добробутом громадян. Формування системи соціального страхування  в Німеччині в кінці XIX ст., підвищення ролі держави в її фінансуванні відбувалося  за безпосередньої участі А. Вагнера, який був радником канцлера Отто фон Бісмарка. Таким чином, проблеми державних фінансів і особливо оподаткування за А. Вагнером були «вписані» в проблеми соціально-економічного розвитку, а фінансова наука — в політичну економію.

Також, хочеться звернутись безпосередньо до такого уривку з роботи Вагнера: “ Спостереження, які можуть перевірятися історичними фактами і статистичними даними, засвідчують існування в державі чіткої тенденції до експансії публічного, зокрема державного сектору разом із економічним і культурним прогресом у сферах двох органічних завдань держави. Ця експансія виявляється чимось таким нормальним і може бути так чітко простежена до її внутрішніх причин та домінуючих обставин, що можна говорити про Закон зростаючої експансії публічного (включаючи комунальний), а особливо державного, сектору в тому розумінні, в якому цей термін існує і може бути виправдано використаний у сфері соціально-економічних явищ.

У макроекономічному розумінні  цей закон означає абсолютну  і так само відносну експансію  публічного, зокрема державного сектору  та громадських форм організації, які  існують поруч із приватним сектором, а інколи і заміщають його в  національній економіці. Причини полягають  у виникненні нових, зростаючих та удосконалених  публічних (у т.ч. державних) потреб, особливо громадських потреб стосовно всіх аспектів життєдіяльності ” .

Отже, А. Вагнер виділяв два  організаційні завдання держави: завдання закону і влади та завдання культури і добробуту. На думку Вагнера, розвиток та розширення суспільних послуг, а  також зростання державних фінансів відбувається в обох сферах, але  більш чітко проявляються у сфері  закону та влади (до цієї сфери він  відносив основні завдання правового  захисту в межах країн певної держави і щодо інших країн  – військова система, система  судів, поліція, законодавство та закордонна політика загалом). В той час як у сфері культури і добробуту “ немає такої ж потреби в уніфікації, концентрації та централізації при наданні послуг органами публічної влади, як це притаманно для сфери “ закону і влади ” . Загалом А. Вагнер стверджує: “ Усі ці фактори можна звести до того, що публічні установи, інші органи, служби асоціацій та держави, як і органи місцевого самоврядування, займають місце приватних установ, фізичних осіб і приватних підприємств. Це пов’язано з утриманням чи розширенням “ публічної (у т.ч. державної)” власності (навіть згідно з приватним правом) на землю, будівлі, транспортні засоби, інвестиційний капітал (державні ліси, копальні, банки, підприємства, транспортні послуги, пошта та телеграф, залізниці, страхові компанії, комунальні транспортні засоби, ринки, газо- й електропостачання, охорона здоров’я тощо). Усе це демонструє глибокий всезростаючий екстенсивний та інтенсивний розвиток публічних (у т.ч. державних) установ і служб у різних спеціальних галузях виробництва матеріальних благ та  транспортних послуг: знову ж таки, без чітко визначених меж. Але, згідно з попереднім досвідом, завжди винятково у спеціальних галузях, завдяки певним причинам, що розглядаються крок за кроком і не підпадають під якусь загальну формулу чи абсолютний принцип, що було найбільшою помилкою соціалізму. Звичайно, основні сфери економічного життя, такі як сільське господарство, торгівля і комерція, є й, очевидно, правомірно залишаться, принаймні у своїй основі, поза сферою, яку захоплять публічна (у т.ч. державна) та місцева влада ”. Підсумовуючи, Вагнер пише, що “ держава – найкращий гарант забезпечення всім необхідним, і також, мабуть, тому, що вона може надати необхідні фонди за найнижчими цінами і/або перерозподілити тягар між громадянами у найкращий і найсправедливіший спосіб (податки, платежі)” .

Підводячи підсумок, хочеться наголосити на тому, що А. Вагнер вважав, що фінанси повинні використовуватися державою для досягнення справедливого розподілу прибутків і багатства в країні.

3. Значення здобутків  історичної школи та фінансової  теорії А.Вагнера для сьогодення.

Адольф Вагнер зробив великий  внесок у розвиток фінансової теорії. Так наприклад, тенденції стрімкого, лавиноподібного зростання державних видатків стосовно ВВП були передбачені Вагнером і називаються законом  
Вагнера. Подібно Нострадамусу, що дав прогноз політичних подій, Вагнер представив найбільше точний із усіх економічних прогнозів.

Чинність закону Вагнера  пояснюється трьома основними причинами.

1. З часом економічне життя стає усе більш складним. Росте число протиріч і непорозумінь на ґрунті економіки. У силу цього треба більше грошей для правоохоронних органів і адміністративного апарату.

2. Нові технології вимагають усе більше капіталів.

3. Для розвитку економіки необхідно з випередженням забезпечувати розвиток соціальної, виробничої, інформаційної інфраструктури.

Різниця в питомій вазі державних видатків у різних країнах  пояснюється кількома причинами: ефективністю функціонування державного апарату, національними  традиціями. Немаловажними чинниками  є вибрані моделі й методи регулювання  економіки.

Відповідно до фінансової теорії Вагнера,  державні видатки у промислово розвинутих країнах зростають швидше, ніж обсяг виробництва та національний доход. Ця закономірність була встановлена німецьким ученим-економістом Адольфом Вагнером у другій половині ХІХ ст. За Вагнером, зростаюча активність держави була викликана соціальним прогресом, збільшенням витрат на державне управління, забезпечення законності, регулювання економічної діяльності, розвиток сфери культури,  а також на державний контроль за діяльністю монополій. У ХХ  ст. геніальні прогнози А. Вагнера підтвердилися, і сьогодні його закон вважається одним із найбільш сталих економічних законів. Сучасний німецький учений Дітер Біль дає таку оцінку науковим поглядам А. Вагнера: “Те, що Вагнер, як у своїх економічних працях, так і в політичній діяльності, наполягав на ролі публічного (у т.ч. державного) сектору (на його погляд) у добре збалансованому поділі праці між приватним і публічним (у т.ч. державним) секторами, зробило його представником того, що нині ми назвали б парадигмою “змішаної економіки” з міцним і зростаючим публічним (у т.ч. державним) сектором. Його можна також охарактеризувати водночас як репрезентанта економіки добробуту на теоретичному та практичному рівнях. Це поєднання, здається, було і все ще залишається причиною значної критики, спрямованої проти ідей Вагнера та його особистості”.

Також, згідно із фінансовою теорією Вагнера, суспільний розвиток та індустріальне зростання повинні супроводжуватися неухильним зростанням частки державних витрат у валовому національному продукті. Саме такі державні витрати дозволяють більш повніше задовольнити зростаючі суспільні потреби. Теорія колективних (суспільних) потреб, яка була сформульована в останній чверті XIX – на початку XX в. і залишається популярною до цього часу, розглядає призначення податків саме як джерела покриття й еквівалент наданих державою колективних послуг. Саме тому, в контексті закону Вагнера й теорії колективних (суспільних) потреб, роль оподаткування у майбутньому має лише збільшуватися. Сучасне оподаткування, будучи невід'ємним і незамінним атрибутом державності, покликане забезпечувати уряд фінансовими ресурсами, здійснювати корекцію ринкових спотворень, перерозподіл доходів. Враховуючи втрату ефективності грошово-кредитних важелів, варто підкреслити його зростаючу останнім часом роль як інструменту макроекономічної стабілізації. Для суспільства, в якому уряд відіграє важливу роль у забезпеченні добробуту громадян, значення оподаткування є набагато більшим, ніж для того, в якому уряд забезпечує мінімальний рівень послуг і відповідне втручання у приватне життя громадян.

Згідно із законом Вагнера, теорією колективних (суспільних) потреб та враховуючи сучасні проблеми із державними фінансами, роль оподаткування  в системі суспільних відносин у  майбутньому має збільшуватися. Сьогодні ми є свідками періоду оподаткування  постіндустріального суспільства. Для нього є характерним активне  переміщення об'єктів оподаткування  зі сфери виробництва до сфери послуг та інформації, посилення соціалізації оподаткування, відродження регулюючого потенціалу податкових систем у багатьох країнах світу. Саме тому необхідним є подальше дослідження сучасного стану оподаткування та визначення перспектив його розвитку з метою якнайкращої відповідності суспільним інтересам.

Також зауважимо, що завдяки закону Вагнера, майже всі вчені-економісти почали висловлювати думку про те, що категорія державних видатків у фінансовій науці потребує більшої уваги, ніж категорія державних доходів. Тому матеріал, присвячений державним та місцевим видаткам, почали розміщувати майже у всіх підручниках, лекціях та курсах з фінансової науки перед розділом, який присвячено державним доходам. 

Висновок

Представниками нової  історичної школи в Німеччині  є Густав Шмоллер (1838 — 1917), Адольф Вагнер (1835 — 1917) і Карл Бюхер (1847 — 1930). Економісти цієї школи не пішли по шляху заперечення "природних" економічних законів. Вони виходили з того, що закони економіки не можуть бути відкриті шляхом логічного обґрунтування. У центрі уваги нової школи — практичні проблеми, а не теоретичні узагальнення.

 В економічних дослідженнях  велике значення надається етиці,  моральному початку. Детально  вивчаються правові норми, їх  вплив на економічні відносини,  господарський механізм. Правовий  порядок — "основа історичного  розвитку, цілі якого не дані  з самого початку"; він "виникає  поступово із уривків, які пропонуються  практиками". Правильність правової  будови випливає із "несвідомо  діючої практики", твердив Т.  Кнапп, автор праць з теорії грошей та історії господарства.

Зміст історичного підходу  не в описі, а у роз'ясненні  і розкритті економічних зв'язків  і залежностей. Саме тому історична  школа стала передвісником інституціонального напрямку в економічній науці.

  А. Вагнер за своєю  методологією займав проміжне  становище між економістом-аналітиком  К. Менгером і Г. Шмоллером.  В своїй роботі про державні  фінанси йому вдалося показати, що податки є складовою проблем  політичної економії. Він вважав, що державні фінанси можуть  стати ефективною зброєю досягнення  соціальної справедливості, а саме, нетрудовий дохід від підвищення  вартості міських земельних ділянок  повинен належати населенню. І  суспільство, якщо воно хоче  вижити повинно здійснювати соціальні  реформи. В порівнянні із іншими  представниками історичної школи  А. Вагнер більш широко в  своїй концепції економічного  розвитку використовував юридичні  поняття, відкидаючи поняття “природного  права”, як його трактувала класична  школа, бо право на його думку, - це продукт суспільного розвитку. 

Список використаної літератури

1. Біль Д. Закон Вагнера: до останньої версії статті Адольфа Вагнера, опублікованої 1911 р., та її переклад // Журнал Європейської економіки. 2011. Том 3 (1). С. 5–15.
2. Чухно А. А., Юхименко П. І., Леоненко П. М. Сучасні економічні теорії: Підручник / За ред. А. А. Чухна. – К.: Знання, 2007. – 878.
3. Фінанси [Текст] : підручник для студ. вищ. навч. закладів / О. Р. Романенко. - 4-те вид., стер. - К. : Центр учбової літератури, 2009. - 312 с.
4. Беленчук А.А. Эффективность расходов бюджета: подходы и сравнения // Финансовый журнал. – 2010. - № 3. – с. 31 – 44.
5. Бюджетний менеджмент : підруч.  / [Федосов В., Опарін В., Сафонова Л. та ін.] ; за заг. ред. Федосова В. – К. : КНЕУ, 2004. – С. 792.
6. Луніна І. Політичні та економічні фактори зміни рівня державних видатків // Економіка України. 2004. № 6. С. 12–19.
7. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник / О.Д.  Василик. – К. : НІОС. – 2000.  –  С. 355.