Фінансова теорія Адольфа Вагнера

Міністерство  освіти і науки, МОЛОДІ ТА СПОРТУ України

ДВНЗ “Київський національний економічний університет 

імені Вадима Гетьмана”

 

 

 

 

 

самостійна  РОБОТА

 

Тема: «Фінансова теорія Адольфа Вагнера»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КИЇВ – КНЕУ – 2012

 

Зміст

 

Вступ

1. Соціально-економічні умови  виникнення та розвитку нової історичної школи

2. Основні постулати фінансової теорії Адольфа Вагнера

3. Значення здобутків історичної школи та фінансової теорії для сьогодення Висновок

Список використаної літератури 

Вступ

Зміст фінансової діяльності держави в умовах трансформації економіки швидко змінюється. Концепції державних фінансів є невід'ємною частиною будь-якої фундаментальної економічної доктрини, що визначається політичними, економічними і соціальними умовами. Для розуміння фінансової теорії і з'ясування її практичного значення необхідно визначити основні теоретичні положення тієї школи економічної думки, до якої вона належить.

Економісти історичної школи  не лише критикують класиків за надмірне теоретизування, але і висловлюють  переконання, що універсальні схеми  не можуть принести користі. Народне  господарство кожної країни має свої особливості, свої норми і форми відносин. Ціль політичної економії — вивчати народне господарство у його конкретних реаліях, історичному розвитку. Завдання даної роботи, полягає у доведенні того, що зміст історичного підходу не в описі, а у роз'ясненні і розкритті економічних зв'язків і залежностей.

"Історики" виходили  з того, що умови розвитку у  різних країн неоднакові. Економічна  реальність суперечлива і неоднозначна. Тому економічні рекомендації  та економічна політика мають  бути вироблені стосовно до  конкретних умов. Народне господарство  — одна із сторін суспільного  життя. Потрібно повніше враховувати  всю багатогранність і всю  складність конкретних відносин  у суспільстві — традиції, етнічні  особливості, звичаї, національні  інтереси, геополітичне становище.  Люди у своїх діях керуються  не лише прагненням до вигоди  і багатства. За цим загальним  прагненням насправді може приховуватися  широка палітра задумів і бажань, різних за суттю і мінливих  залежно від становища, віку, доходу. І найголовніше, окрім бажання  економічної вигоди людина керується  такими мотивами, як почуття спільності, сімейного благополуччя, суспільних  інтересів.

 Економічну науку не  випадково називають політичною  економією. Це передбачає необхідність  проведення аналізу економічних  процесів у тісному взаємозв'язку  з правилами державного управління, правовим порядком, як одним із важливіших факторів економічного життя, що є актуально для сучасного етапу.

Об’єктом дослідження даної роботи є фінансова теорія Адольфа Вагнера,як видатного представника фінансового напряму нової історичної школи та фінансова думка історичної школи як форма науково-теоретичного відображення явищ і проблем державних фінансів.    

Мета: аналіз соціально-економічних умов виникнення та розвитку нової історичної школи,  висвітлити та розкрити головні засади фінансової спадщини Адольфа Вагнера.

Методи  дослідження. Виходячи з специфіки теми, методологічну основу міні-лекції складають теоретичні положення економічної та фінансової науки, роботи відомих вітчизняних і зарубіжних учених. Для вирішення дослідницьких проблем в міні-лекції використовувалися діалектичний метод і системний підхід, а також концептуально-логічний аналіз (перший та другий розділ); позитивні і нормативні методи дослідження;історичний метод (перший розділ)

 

 

1. Соціально-економічні  умови виникнення та розвитку  нової історичної школи

Доводити, що економічна теорія пов'язана із соціально-економічним  розвитком цивілізації і окремих  країн — все одно, що вивалювати вже вивалені двері. Економічна теорія і економічна наука взагалі зазвичай має національне обличчя, що є  природним явищем, оскільки вона більше, ніж будь-яка інша суспільна наука, безпосередньо пов'язана з господарською  практикою і практичною політикою  певної країни. Тому не дивно, що трудова  теорія вартості, яка в особі А. Сміта і Д. Рікардо тривалий час  вважалася нездоланною, скоріше, ніж  очікувалося, була піддана критиці. Це не був кінець політичній економії, а лише пошуки її дальшого розвитку згідно з економічною еволюцією  національних господарських систем.

 Очевидно, так потрібно  пояснювати формування і виникнення  історичної школи, батьківщиною  якої стала Німеччина, так само  як теорії трудової вартості  — Англії. Історична школа Німеччини формувалася у складних економічних і політичних умовах. Тоді, коли Англія перетворювалася на промислову майстерню світу, Німеччина була відсталою аграрною країною із дрібними середніми і ремісничими підприємствами.

 Німеччина першої половини XIX ст. була набагато відсталішою  від Англії промислово, тут існувало  багато малих держав, які перешкоджали  економічному піднесенню. Якщо завдяки  промислово-технічній революції  Англія могла виробляти дешеву  конкурентоспроможну продукцію  і тим відстоювати вільну торгівлю, то на це не могла собі  дозволити Німеччина. Перехід до індустріального розвитку починається лише з 1830-1840 pp. Проблеми формування ринкових відносин, розвиток внутрішніх ринків збуту, прориву на зовнішні ринки набували для Німеччини життєво важливого значення. Політично Німеччина тривалий час була роздробленою. Лише у 1871 р. після перемоги у франко-прусській війні уряд Отто фон Бісмарка (1815-1898) об'єднав 25 розрізнених німецьких держав в єдину Німецьку імперію на чолі з королем Вільгельмом І.

 Якщо для Англії  принцип вільно-економічних дій, "економічна людина" та інші  поняття були зрозумілі, то  в інших країнах Європи, зокрема  в Німеччині, не можна було ігнорувати позаекономічні чинники у розвитку економіки. Тому космополітичні за своїм змістом категорії економічного вчення Сміта-Рікардо у Німеччині критикували, наповнювали національним змістом. Німецькі економісти апелювали до національних господарських і культурних традицій, докладно їх описували і залучали до моделювання національної економічної системи.

Засновником історичної школи  Німеччини був Фрідріх Ліст (1789— 1846). У 1841 р. він опублікував свою основну працю «Національна система  політичної економії: міжнародна торгівля, торговельна політика і німецький  митний союз», в якій були викладені  основні економічні концепції розвитку Німеччини. Її головна ідея полягала в тому, що нація є особливим  суб'єктом економічної діяльності. Підкреслимо,  що А. Сміт у центр «Економічної світобудови» ставив вільну особистість підприємця, то вся система у Ф. Ліста була протиставлена англійській класичній теорії, яка, на його думку, мала суттєві логічні провали і фундаментальні теоретичні недоліки: «химеричний космополітизм», ігнорування специфічних національних інтересів; «мертвий матеріалізм», увага лише до мінових вартостей та ігнорування продуктивних сил; «дезорганізуючий індивідуалізм», здатний стати на заваді індустріальному піднесенню нації.

Ф. Ліст гостро критикував ідею «вільної торгівлі». Ф. Ліст обґрунтував необхідність швидкого економічного зростання (недарма Ф. Ліста називають «теоретиком розвитку»), прориву на зовнішні ринки, визначив політику «наздоганяючого розвитку». Він вводить в науковий обіг такі категорії, як незалежність і національна могутність. Ф. Ліст і всі наступні представники історичної школи шукали «особливі шляхи» розвитку, які підходять для німецької нації, відзначаючи її особливий характер, її «духовні засади». Вони стверджували, що розвиток національного гос­подарства в Німеччині проходитиме по особливому шляху.

До 70-х років XIX ст. формується «нова хвиля» історичної школи —  так звана нова історична школа. Її найбільшими представниками є  Адольф Вагнер (1835-1917), Густав фон Шмоллер (1838-1917), Макс Вебер (1864- 1920) та ін. Фінансова концепція цієї школи, підтримуючи ідеї Ф. Ліста, доводила необхідність державного втручання, розвиток й ускладнення економічних функцій держави. Проблему нагромадження капіталу, що визначає економічний розвиток, на думку ідеологів історичної школи, найкраще може вирішити лише держава, зосереджуючи певну частку річного доходу в державному бюджеті й інвестуючи в ті галузі господарства, які визначають економічне зростання країни. Державні субсидії та інша підтримка експорту товарів, послуг і капіталу — необхідний елемент державної фінансової політики. Г. Шмоллер зазначав, що йдеться не про просте виправдання державного втручання, а про те, що воно є єдиною умовою ефективного управління економікою.

Вказані вчені-економісти не заперечують „природних” економічних  законів, але вважають, що закони економіки  не можуть бути відкриті шляхом логічного  виведення. Центром дослідження повинні бути практичні проблеми, а не розбудова теоретичних конструкцій, узагальнень.

   В економічних дослідженнях велике значення надається етиці, моральному початку. Детально вивчаються правові норми, їх вплив на економічні відносини, господарський механізм. Правовий порядок – „основа історичного розвитку, цілі якого не дані з самого початку”; він "виникає поступово із уривків, які пропонуються практиками"

У кожному дослідженні в економічній науці є позитивні результати та недоліки, так і представники історичної школи мають свої здобутки і негативні сторони. Багато положень, які сформулювала історична школа є продуктом розвитку економіки та економічної думки.

Під впливом історичної школи з'являється багато праць з економічної історії, вивчається механізм формування господарських систем у різні епохи – у період рабовласництва, середні віки, епоху становлення буржуазного ладу. Історики й економісти вважали, що подібні дослідження допомагали зрозуміти сутність поточних соціальних проблем. 

2. Основні постулати  фінансової теорії Адольфа Вагнера

Фінансова теорія Адольфа  Вагнера. А. Вагнер є видатним представником  фінансового напряму нової історичної школи (одним з ідеологів ка- тедер-соціалізму), яка набула помітного розвитку останньої  чверті XIX ст. А. Вагнер залишив велику спадщину у фінансовій теорії, особливо у сфері державних фінансів. На його думку, фінанси як наука досліджують  проблеми: організації ефективного  і незалежного фінансового контролю; нагляду за принципами економії; встановлення належного балансу між державними потребами і національним продуктом  оподаткування тощо.

 А. Вагнер увів у  науковий обіг категорію «фінансова  економіка», під якою він розуміє  державний бюджет. На його думку,  виконавським і адміністративним  органом фінансової економіки  є уряд, який є самостійною  одиницею. А. Вагнер зазначає особливу  роль держави для життя нації.  Він стверджує, що держава і  фінансова (фіскальна) економіка  — це єдине економічне ціле, тому можна і треба говорити  про перекачування коштів із  матеріальної сфери в нематеріальну,  остання є необхідною для всього  економічного життя суспільства,  для всіх приватних підприємств.  На його думку, державу і  фіскальну економіку в економічному  сенсі необхідно розглядати як  економіку споживання, що стоїть  над виробництвом.

Зазначимо, що на початковому  етапі розвитку фінансової науки  увага вчених була націлена переважно  на формування дохідної частини бюджету, видаткові відносини майже не цікавили їх. Видатки на оборону, видатки  за забезпечення верховної влади, на народну освіту, пенсії через старість, видатки на розвиток народного господарства почали вивчати лише з 2-ої половини XIX ст. Тему видатків на провідне місце у фінансовій науці поставив  Адольф Вагнер, вивівши емпіричний закон розширення державної діяльності. Відповідно до закону Вагнера, обсяг державних видатків під впливом розширення попиту на державні послуги в індустріалізованих країнах, зумовленого зростаючим доходом на душу населення, збільшується більш швидкими темпами, ніж валовий національний продукт.

 Вагнер розмежував  видатки на три групи за  функціональними ознаками державної діяльності:

• державне управління й економічна система;
• соціально-культурна сфера;
• безпосереднє надання послуг державними структурами.

А. Вагнер відомий відкриттям закону «розширення обсягу державної  діяльності». Мовою державних фінансів він означає не що інше, як збіль­шення  державних видатків, темпи зростання  яких випереджають темпи зростання  національного продукту. Зростання  виробництва національного доходу на душу населення як результат індустріального  розвитку Німеччини означало збільшення державних видатків. На думку А. Вагнера, це збільшення зумовлюють такі чинники: розширення суто адміністративних і  превентивних функцій держави у  міру розподілу праці, обумовленого індустріалізацією; зростання державних  соціальних видатків, передусім на освіту, необхідність яких випливала  безпосередньо з розвитку продуктивних сил; зростання державних інвестицій, викликане технологічними змінами  в галузях, де приватні інвестиції небажані через низьку ефективність. Для прикладу він найчастіше посилався на залізниці. Усе це підтверджує його основну  концепцію, що держава з її системою фінансів, яка швидко розширюється, є найважливішою складовою економічної  системи.

Значне місце в дослідженнях А. Вагнера посідають проблеми оподаткування. Згідно з його «принципом державної  економіки», податки є динамічною ланкою між державним сектором, індивідуальним платником податків і оподаткуванням в цілому як життєво важливим суспільним інститутом. Він називає цей принцип  відтворенням оподаткування. З економічного погляду метою податку є його відтворення і формування такого обсягу надходжень, яке потрібне для  життєдіяльності держави. А. Вагнер вводить поняття «податковий  потенціал», на підставі якого створюється  система взаємовідносин: податок  — адміністрація — податковий потенціал. Усі елементи йдуть один за одним і якщо одна зі складових  системи зникає, то за нею підуть усі інші й система зруйнується. Так само як і А. Сміт, А. Вагнер визначає свої принципи оподаткування і практичні аксіоми податкової політики. Він розрізнив дев'ять принципів, об'єднаних в чотири групи.