Фінансова система Франції

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ 

УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ВАДИМА ГЕТЬМАНА

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему: Фінансова система Франції.

 

 

 

 

 

                                                                               Виконала: студентка 3 курсу,

                                                                      Спеціальність: 6504, 7 гр. 

                                                    Охрімець Т.М.

                                                                            Перевірила: Завистовська Г.І

             

 

 

 

 

 

 

Київ – 2012

План

Вступ

1. Фінансова  політика у Франції  з кінця ХХ – поч. ХХI.

2. Державний  устрій, бюджетна система і бюджетний процес Франції.

3. Фінанси місцевих  органів влади і фінансове  вирівнювання у Франції.

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

       Я розглянула саме фінансову  систему Франції адже це  - високорозвинена країна ринкової економіки. За обсягом ВВП її випереджають тільки США, Японія, ФРН. Але про ці країни вже і так багато сказано, а про фінансову систему Франції я майже нічого не знала, тому обрала саме її.

        Ще один факт, який мене зацікавив це що фінансові системи Франції і Росії схожі, тому я захотіла ще більше дізнатися про фінансову систему даної країни(якщо інші розвинені країни обирають той самий шлях розвитку, то він напевно є ефективним). Справді, якщо порівнювати фінансову систему Франції і фінансову систему Росії, то можна відзначити, що ланки входять у фінансову систему однакові, однакові і проблеми стоять перед обома країнами: дефіцит бюджету, розподіл повноважень між рівнями влади, розподіл витрат і доходів бюджету між бюджетними ланками. Ми можемо спостерігати відмінності лише в кількості рівнів бюджетної системи(тому що в Росії - 3 – х рівнева). Сучасна фінансова система Франції відрізняється від інших високорозвинених країн багатоступеневістю і складається з:               1) загального бюджету; 2) спеціальних рахунків Казначейства; 3) приєднані бюджети; 4) соціальні фонди; 5) місцевих фінансів місцевих органів влади; 6) фінансів державних підприємств. Особливістю фінансової системи є створення та функціонування системи фондів спеціального призначення, спеціальних рахунків і приєднаних бюджетів, окремі - є складі бюджету, а інші – позабюджетні, які юридично та організаційно є самостійними.[12]      

        На мою думку, Франція є одним з показових прикладів стабілізації економіки за рахунок державного впливу, що, у свою чергу, є досить характерним для країн з розвиненою економікою. Водночас в економіці країни є достатньо особливостей, які заслуговують на дослідження і застосування на практиці іншими країнами.

1. Фінансова політика у Франції  з кінця ХХ –  поч. ХХIст.

      Великий збиток Франції спричинила американська валютно-фінансова політика, яка була проведена у 1980 році, зокрема штучне завищення курсу долара: приблизно 1/3 французького імпорту оплачувалася в американській валюті. Як наслідок  – різко погіршився платіжний баланс країни, намітилися позиції франка, який поряд з італійською лірою і бельгійським франком перетворився в одну з найслабших європейських валют. З червня 1981 р. по червень 1982 р. нова адміністрація провела понад 200 реформ. У результаті Франція стала володіти найбільшим серед капіталістичних країн державним сектором, що охопив приблизно 25% промислових робітників, забезпечив чверть усього експорту, третину промислової продукції. Значний приплив державних коштів у націоналізовані промислові компанії не забезпечив очікуваного збільшення інвестицій. Навесні 1983 р. економічний  політичний натиск провели США і ФРН із метою змусити французький уряд відмовитися від політики обмеження влади монополій. Була прийнята програма «план Делора», основу її становив режим «жорсткої економії». Головною метою «плану Делора» було оголошене скорочення зовнішньоторговельного дефіциту, а реформи відійшли на другий план. У результаті річний споживчий попит був зменшений на 65 млрд. франків. Завдяки програмі найбільшого сприяння приватному капіталу, у 1984-1989  pp. у країні спостерігався економічний підйом. Щорічний приріст ВВП становив у середньому близько 3%, промислового виробництва — 4%. У 90-х pp. фактори зростання вичерпали себе. У 1990-1993  pp. національні компанії відчули гостру нестачу власних коштів. По галузях прокотилася широка хвиля банкрутств.[3,214]

         Уряд Е. Балладюра (глава кабінету міністрів з березня 1993 р. до травня 1995 p.), який вважав основним завданням зниження дефіциту бюджету, обмежив витрати в 1993 p., підвищив в 1994 р. податки, прийняв довгострокову програму, яка передбачає заморожування реальних доходів і поступове зниження дефіциту бюджету. При Балладюрі дефіцит бюджету скоротився з 320 млрд. фр. (4,5% ВВП) у 1993 р. до 301 млрд. (4% ВВП) у 1994p. Французька економіка відрізнялася помірним дефіцитом держфінансів і слабкою інфляцією (починаючи з 1986 р. річний темп приросту цін не перевищував 3%). Тим часом дефляційний курс обмежує можливості самостійно визначити макроекономічну політику, тому що рівень процентної ставки пов'язаний не з внутрішньою господарською кон'юнктурою, а з грошовою політикою  Бундесбанку. Це призвело до того, що процентні ставки французьких банків залишилися на високому рівні. Також стримувалися інвестиційна активність і провокувалося подальше різке зниження зайнятості: підтверджено, що саме з монетарною політикою було пов'язане збільшення кількості безробітних (на 800 тис. у 1990-1994 pp.).

       У 1993 р. у результаті приходу до влади правоцентристського уряду почалася друга хвиля приватизації і продовжилася після обрання президентом Ж. Ширака. Програма приватизації торкнулася найбільш прибуткових і, головним чином, великих компаній: один із трьох найбільших банків — «Банк насіональ де Парі» і хімічний концерн «Рон-Пуленк» принесли скарбниці 43 млрд. фр. З іншого боку, держава виявилася не в змозі протистояти стихійній хвилі поглинань національних компаній іноземними інвесторами. У травні 1995 р. президентом країни став Ж. Ширак, а кабінет очолив А. Жюппе. Новий уряд виявив намір скорочувати дефіцит державного бюджету до вимог, передбачених Маастрихтською угодою — 3% ВВП, і одночасно збільшити витрати на забезпечення зайнятості. Цій меті підлягала бюджетна політика із середини 1995 р.[3,221]

У боротьбі з дефіцитом держбюджету уряду  вдалося досягти успіхів:

• у 1995 р. він становив 5% ВВП;
• у 1996 р. був скорочений до 4,2%;
• у 1997 — до 3,6%.

       Однак  подібний результат був отриманий шляхом небувалого для Франції підвищення оподатковування. З 1 серпня 1995 р. з 2% до 20,6% збільшився податок на додану вартість, який є основним поповненням бюджету, завдяки тільки збільшенню податкових ставок у 1996 р. скарбниця одержала додатково близько 120 млрд. франків, ще 2 млрд. фр. отримано від збільшення цін на тютюн і бензин. [3,224]

       Державний бюджет Франції з 1996 р. був спрямований на те, щоб виконати рекомендації європейської економіки і валютного фонду. Уряд узявся до здійснення різких і хворобливих реформ усієї системи соціального страхування: збільшення прямих і непрямих податків, обов'язкових виплат у фонди соціального страхування. У листопаді 1997 р. зростання цін виявилося нульовим, одночасно намітився перелом у динаміці ВВП. Проголошений урядом курс на скорочення дефіциту держбюджету заморозив усі соціальні програми. Число непрацюючих збільшилося на 367 тис. і досягло в 1997 р. 3,5 млн. чол. У короткострокові плани бюджетної політики входило субсидування  підприємців у випадку наймання працівників більш ніж на один рік і звільнення їх від соціальних податків. Реформи, спрямовані на зниження державних витрат, поки не почалися. Хоча в деяких випадках (пенсії, охорона здоров'я) у 2000 р. держава позначила основні напрямки змін. Скорочення видаткової частини бюджету в 2001 р. не спостерігалося, введена трирічна програма державних доплат особам, що одержують мінімальну заробітну плату, так званих премій за зайнятість. Збільшення становить 14% від рівня мінімальної заробітної плати 2000 р.[4,119]

       І незважаючи на певні позитивні моменти -   практична відсутність інфляції, реальне скорочення дефіциту держбюджету, багато аспектів діяльності кабінету Жан П'єра Рафаена викликали широке невдоволення французів. Приклад тому — масові страйки різних профспілок у 2002-2003 pp. з метою підвищення заробітної плати і проти збільшення працездатного віку на 2 роки. На початку 2005 р. Європейська Комісія закликала Францію, Німеччину та Італію створити необхідні економічні умови для утримання дефіциту бюджету на рівні 3% відповідно до Пакту стабільності (дефіцит бюджету не вище 3% ВВП, державний борг на рівні 60% ВВП ), виконання якого було загальмовано Німеччиною та Францією (основними платниками в євробюджет). Далі основними напрямами реформування фінансової системи Франції є розробка та використання схем ефективного використання «заощаджень» країни у період економічного підйому та збалансування бюджету за рахунок цих заощаджень в період економічного спаду. В рамках Пакту стабільності Франція погодила нову програму стабілізації 7грудня 2004 р. Економічне зростання держави у 2004 р. було на рівні 2,5% ВВП, дефіцит державного бюджету в 2004 р. становив 3,6% ВВП, державний борг у 2004 р. становив 64,8% ВВП.  У Франції в 2005 р. розпочався поточний етап приватизації. [2,240]

       Після приходу до влади нового президента Ніколя Саркозі у 2007 році, фінансова політика Франції зазнала певних змін. Перед Н. Саркозі постало важливе завдання, а саме виведення Європейського Союзу із конституційної кризи. [1, 112]Протягом головування Франції у другому півріччі 2008 року Н. Саркозі вдалося вирішити проблему із прийняттям Конституції ЄС, що сприяло зміні ролі та значення ЄС у міжнародні системі. Окрім цього, французький президент намагався сприяти формуванню Європейської політики безпеки та оборони як самостійного механізму забезпечення європейської безпеки та стабільності. [5,624]

       У 2010 тодішній уряд прийняв закон, згідно якого пенсійний вік було збільшено, що в свою чергу викликало нові масові заворушення.[6]

       В 2011 - 2012 Франція так як Англія та Німеччина виступає країною – донором ЄС. Тобто, таким чином ця країна акумулює свої доходи, надає гроші в Європейський банк і отримує доходи у вигляді відсотків. Ці кошти використовуються як фінансова допомога країнам, які опинилися в борговій ямі(наприклад Греція, Португалія, Італія та ін.)[10]

2. Державний устрій, бюджетна система і бюджетний процес Франції

       Державний устрій Франції -  республіка, головною посадовою особою якої є президент. Його позиції одні з найбільш сильних у світі серед країн, що мають інститут президентства. Країна розділена на 22 регіони, 96 департаментів і близько 36 тис. комун. До складу Франції входять 5 заморських департаментів, 4 заморські території і територія з особливим статусом — Майот. [2, 186]

Законодавча влада представлена двома палатами парламент:

• Національними зборами (нижня палата);
• Сенатом.

Депутати  Національних зборів  обираються прямим голосуванням, а Сенат — непрямим голосуванням. У Сенаті представлені територіальні колективи республіки, а також французів, що проживають за межами основної територіальної частини Франції. Конституція  V Республіки була затверджена 4 жовтня 1958 р. зі змінами і доповненнями до 1995 р. включно. Характерною рисою органів державної влади є наявність Економічної і соціальної ради,  яка дає висновки до проектів законів, декретів, консультує уряд з питань економічного чи соціального характеру, доповідає в парламенті по відповідних проектах чи пропозиціях. Бюджетна система Франції багатоланкова, але відрізняється високим ступенем централізації. Специфічною рисою державних фінансів Франції є приєднані бюджети. Вони містять доходи і витрати, пов'язані з поточною діяльністю, а також інвестиційні витрати і спеціальні ресурси, виділені на їх покриття. Провідне місце в приєднаних бюджетах належить бюджету пошти, телеграфу, телефону. Система приєднаних бюджетів не дала очікуваних результатів. Багато передбачених фондів не були створені, а деякі організації не змогли забезпечити необхідні інвестиції. Тому організації, що виконують торгово-промислові операції, віддали перевагу автономному, а не приєднаному бюджету. Спеціальні рахунки Казначейства — це різні фонди соціально-культурного характеру і торгові рахунки Казначейства. Через бюджетну систему Франції перерозподіляється приблизно 20% ВВП і 50% Національного доходу. [2,189]

Доходи і витрати державного бюджету поділяються на дві частини: 1) операції кінцевого характеру (безповоротне фінансування), тобто звичайні поточні витрати; 2) операції тимчасового характеру (кредитні).

Структура доходів державного бюджету Франції на початку XXI ст. наведена в табл.2.1.

           Таблиця 2.1. Структура доходів бюджету Франції у 2000—2001 рр., млрд. франків

Доходи	2000		2001
	Сума	%	Сума	%
1. Податкові  надходження	—	—	—	—
Податок на доходи	349,3	19,9	344,0	18,9
Відрахування  з прибутку	247,3	14,1	280,8	15,4
Мито на нафтопродукти	159,2	9,1	166,0	9,1
Податок з обороту (ПДВ)	687,1	39,1	714,8	39,2
Інші податки	131,7	7,5	126,6	7,0
Разом	1574,6	89,7	1632,2	89,6
2. Неподаткові  надходження	180,0	10,3	190,7	10,4
Разом податкових і неподаткових надходжень	1754,6	100,0	1822,9	100,0