Фінансова система держави

  ВСТУП 

  Трансформація фінансової системи України у  контексті поглиблення ринкових засад функціонування економіки  потребує відповідного теоретичного підґрунтя. Фінанси відображають сукупність складних і суперечливих взаємовідносин у  суспільстві. Усі дії суб’єктів  фінансових відносин мають бути узгоджені  як з позицій індивідуальних, так  і суспільних інтересів. Це вимагає  комплексного підходу до управління фінансами на основі формування в  країні цілісної фінансової системи. Усі складові цієї системи: державні фінанси, фінансовий ринок, страхування, фінанси суб’єктів господарювання мають функціонувати злагоджено і забезпечувати реалізацію завдань фінансової політики. Важливим при цьому є наявність у державі обґрунтованої та виваженої фінансової стратегії і тактики, що забезпечує цілеспрямований фінансовий вплив на темпи й пропорції соціально-економічного розвитку.

  У сучасній фінансовій науці сформувалися високорозвинені  школи державних  фінансів, фі-нансового ринку та фінансів підприємств. Вагомий внесок у теорію державних фінансів зробили такі відомі вчені, як Д.Бьюкенен, А.Вагнер, К.Віксель, Дж.М.Кейнс, Е.Ліндаль, А.Маршалл, Р.Масгрейв, А.Пігу, А.Пікок, П.Самуельсон, Е.Селігмен, Дж.Хікс, Д.Хьюмен, Г.Шмольдерс, К.Шоуп та багато інших. Серед досліджень у царині корпоративних фінансів та фінансового ринку виділяються роботи Г.Александера, Дж.Бейлі, З.Боді, Дж. Ван Хорна, Р.Вестерфілда, Г.Габбарта, Б.Джордана, Р.Колба, Г.Марковіца, М.Міллера, Р.Мертона, Ф.Модільяні, С.Росса, Ю.Фами, Д.Хьюмена, А.Шапіро, В.Шарпа, М.Шоулза й інших учених.

  Актуальність  теми полягає:

  По-перше, проблематика фінансової системи у  вітчизняній економічній науці  поки що майже не досліджувалася. Відсутні чітке її трактування, визначення складу, підходи до розбудови. Недостатньо  уваги приділяється виявленню взаємозв’язків і взаємозалежностей у функціонуванні її окремих складових, що ускладнює  управління даною системою в цілому. Не вирішеними в теоретичному і практичному  плані залишаються питання визначення потенціалу фінансової системи, дискусійними є підходи до трактування фінансових ресурсів, обсяги яких характеризують фінансові можливості країни. При  цьому необхідно враховувати, що результативність фінансової системи  залежить не тільки від наявного потенціалу, а й від оптимального розміщення фінансових ресурсів, їх раціонального  інвестування та ефективного використання. По-друге, ринкова трансформація  економіки України потребує відповідної  реструктуризації фінансової системи. Хоча на даний час фундаментальні засади її функціонування досить глибоко  й всебічно реформовані, до кінця  цей процес не завершено і в  ньому залишається багато проблем. Головними з них є відсутність  системності в проведенні реформ і нечітка визначеність з їх спрямуванням. Поки що відповідні дії й заходи у сфері фінансової політики мали переважно сегментарний характер - податкові та бюджетні реформи, вдосконалення функціонування фінансового ринку і страхування тощо - без належного координування зусиль. Усе це обумовлює необхідність розроблення концептуальних засад структурно-інтегрованої фінансової політики, що дозволить забезпечити системні перетворення у фінансовій системі України.

 

   

1. Фінансова система 

  Фінанси як цілісна економічна категорія  мають свою структуру, яка складається  із взаємопов’язаних інститутів, кожен  з яких має власні особливості. Фінансовий інститут – це група однорідних економічних відносин, врегульованих  фінансовоправовими нормами, які взаємопов’язані за формами та методами акумуляції або розподілу грошових коштів.

  Необхідність їх виділення зумовлена розмаїттям потреб суспільства, які обслуговуються фінансами і охоплюють своїм впливом всю економіку та соціальну сферу. Сукупність фінансових інститутів, що входять до складу фінансів в їх взаємному зв’язку утворюють фінансову систему держави.

  Під фінансовою системою держави розуміють:

  - сукупність  фінансових інститутів, кожен з  яких сприяє утворенню та використанню  відповідних грошових фондів;

  - сукупність  державних органів та установ,  які здійснюють у межах своєї  компетенції фінансову діяльність;

  - система  форм і методів утворення, розподілу  і використання фондів грошових  коштів держави, місцевого самоврядування, підприємств. Установ, організацій,  галузей народного господарства.

  В юридичній  літературі існують різні пдходи стосовно встановлення структурних елементів фінансової системи держави. Так, О.Н Горбунова і Е.Ю. Грачева вважають, що до складу фінансової системи держави входять інститути державних фінансів, фінансів господарюючих суб’єктів, місцевих фінансів, страхування; кредиту.

  Інші  автори в якості структурних елементів  фінансової системи держави виділяють  бюджетну систему; позабюджетні державні та муніципальні фонди; кредит; фінанси  майнового та особистого страхування; фінанси підприємств різних форм власності, об’єднань, організацій, установ, галузей народного господарства.

  На  нашу думку, заслуговує на увагу і  підтримку підхід М.П. Кучерявенко щодо визначення елементів фінансової системи держави. Автор вважає, що зазначена система включає:

  - бюджетну  систему України, яка складається  з Державного бюджету і місцевих  бюджетів;

  - кредитну  систему, яка включає як державне, так і банківське кредитування. Але якщо державне кредитування  є безумовною сферою публічного  регулювання, то банківське кредитування  досить специфічно входить до  фінансової системи. Фінансово-правовий  аспект банківського кредитування  стосується тільки тих відносин, які охоплюють і регулюють  рух державних грошових коштів, не включаючи цивільно-праавові аспекти банківського кредитування;

  - обов’язкове  державне страхування, яке пов’язане  з розподілом і перерозподілом  частини сукупного супільного продукту, спрямованого на виплату пенсій та інших обов’язкових виплат. Державне страхування виступає як форма утворення і використання цільових грошових фондів, що призначені для соціальних, відновлювальних, попереджувальних та інших цілей;

  - фінанси  підприємств як відокремлені  грошові фонди, що пов’язані  з формуванням, розподілом і  використанням грошових фондів  підприємств. Ці фінанси складають  основу децентралізованих фінансів  і як елемент фінансової системи  мають певні особливості. Так,  безумовно, фінанси державних  підприємств є складовою фінансової  системи держави і характеризуються  публічним змістом і регулюванням, а фінанси недержавних підприємств  входять до складу фінансової  системи держави в тій частині,  в якій вони пов’язані з  реалізацією імперативних обов’язків  щодо формування державних грошових  фондів.

  В цілому підтримуючи і поділяючи розглянуту структуру фінансової системи держави, на нашу думку, до останнього елементу фінансової системи доцільним було б включити також фінанси установ та організацій, які мають тіж особливості, що притаманні фінансам підприємств

  Зазначені інститути фінансової системи існують  як на державному, так і на місцевому  рівнях. Всі вони мають властивості  притаманні фінансам як економічній  категорії, але в силу своїх особливостей по-різному впливають на соціально-економічні процеси, одночасно взаємодіючи  між собою.

  Кожний  інститут фінансової системи охоплює  специфічні фінансові відносини, за посередством яких утворюються й використовуються відповідні види грошових фондів. Ці фонди, як зазначалося вище можуть бути як централізованими, так і децентралізованими, а також загального та цільового призначення.

  Найчастіше  фінансову систему структурують відповідно до форм власності (рис. 1.1), основних суб'єктів фінансових відносин (рис. 1.2) та рівнів економічної системи (рис. 1.3).

    

  Рис. 1.1. Структуризація фінансової системи за рівнями економічної системи

  

  1.2 Структура  фінансової системи України

 

  

  2. Контрольні вповноваження МФУ органів пробірного контролю у валютному регулюванні

  Валютний  контроль представляє собою діяльність держави з приводу забезпечення валютного законодавства. Держава  не тільки встановлює правила поведінки  суб'єктів в формі правових норм при користуванні валютними цінностями, а й забезпечує виконання ними цих правових норм. Це є підставою  законності діяльності суб'єктів в  галузі валютного регулювання.

  Валютний  контроль є частиною, специфічним  видом фінансового контролю, саме тому йому характерні всі загальні риси фінансового контролю. При цьому  деякі специфічні риси надають йому зміст саме певного виду фінансового  контролю. По-перше, це мета валютного  контролю: дотримання валютного законодавства  при здійсненні валютних операцій.

  По-друге, — окрема сфера дії цього виду контролю, що визначено Декретом Кабінету Міністрів України №15-93 від 19 лютого 1993 року. Так, валютному контролю підлягають операції за участю резидентів і нерезидентів. Валютному контролю підлягають також  зобов'язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна. Органи, що здійснюють валютний контроль, мають  право вимагати і одержувати від  резидентів і нерезидентів повну  інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті у межах  повноважень, (ст. 12).

  По-третє, — специфічні направлення валютного  контролю. До них можна віднести:

  — відповідність  валютних операцій, що здійснюються, діючому  валютному законодавству;

  — наявність  відповідних ліцензій та дозволів щодо діяльності, яка пов'язана з користуванням  валютними цінностями;

  — перевірка  обов'язків резидентів в галузі валютного  регулювання;

  — перевірка  обов'язків нерезидентів щодо валютного  регулювання. Валютний контроль здійснюється двома типами суб'єктів:

  1) Органами  валютного контролю (Кабінет Міністрів  України, Національний банк України,  Державна податкова адміністрація  та Державний митний комітет  України). Законодавче закріплені  їх функції:

  а) Національний банк України є головним органом  валютного контролю, що:

  — здійснює контроль за виконанням правил регулювання  валютних операцій на території України  з усіх питань, не віднесених до компетенції  інших державних органів;

  — забезпечує виконання уповноваженими банками  функцій щодо здійснення валютного  контролю згідно з актами валютного  законодавства України;

  б) Державна податкова адміністрація України  здійснює фінансовий контроль за валютними  операціями, що провадяться резидентами  і нерезидентами на території  України;

  в) Міністерство зв'язку України здійснює контроль за додержанням правил поштових переказів  та пересилання валютних цінностей  через митний кордон України;

  г) Державний  митний комітет України здійснює контроль за додержанням правил переміщення  валютних цінностей через митний кордон України (ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19 лютого 1993 року).

  2) Агентами  валютного контролю. Ними виступають  уповноважені банки, які здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки.

  Крім  різної компетенції, однією з головних відмінностей органів та агентів  валютного контролю є повноваження в галузі видання нормативних  актів. Так, лише органам валютного  контролю належать повноваження щодо видання нормативних актів, обов'язкових  як для резидентів, так і для  нерезидентів в Україні.

  1. Валютний  контроль при наданні ліцензій  на право здійснення операцій  з валютними цінностями здійснюється  Національним банком України  та його управліннями. Згідно  з Порядком надання ліцензій  Національного банку України  на право здійснення операцій  з валютними цінностями, затвердженим  Правлінням НБУ № 11 від 25.06.92, основні функції контролю надані  обласним управлінням НБУ. Обласне  управління Національного банку  України:

  а) перевіряє  відсутність серйозних (з точки  зору органів банківського нагляду  обласного управління) порушень правил банківської діяльності з боку банку, який звертається за ліцензією, а  також отримує офіційне підтвердження  органів податкового контролю про  відсутність протягом двох останніх років порушень правил оподаткування  з боку установи, що звертається  за ліцензією;

  б) здійснює на місці перевірку фактичної  наявності технічних засобів, що передбачені технічними вимогами для  здійснення валютних операцій;

  в) перевіряє  наявність документів, які підтверджують  відповідність працівників установи кваліфікаційним вимогам для  здійснення валютних операцій, маючи  на увазі, що хоч один з цих працівників  має працювати в установі, що звертається  за ліцензією, не менше як 6 місяців;